ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Гриціва М.І.,

суддів:

Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,

за участю: секретаря судового засідання Ключник А.Ю.,

представника позивача - Фалєєвої О.Г., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства «Ігро-Бет» (далі − Підприємство) до представництва Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у Львівській області (далі - представництво Комітету, Комітет відповідно), треті особи: Комітет, Міністерство фінансів України, про визнання протиправною бездіяльності, стягнення надмірно сплачених коштів,

установила:

У грудні 2010 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною бездіяльність Комітету щодо ненадання Головному управлінню Державного казначейства України у Львівській області далі - ГУ ДКУ, ДКУ відповідно) подання на повернення помилково або надмірно перерахованих коштів за користування ліцензією на вид діяльності (організація діяльності з проведення азартних ігор на гральних автоматах) зі строком з 28 жовтня 2008 року по 27 жовтня 2013 року (далі - ліцензія) та стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачені кошти у розмірі 1 109 465 грн 85 коп.

Вимоги мотивував тим, що 9 листопада 2010 року воно звернулося до Комітету з заявою про повернення надмірно перерахованих коштів за користування ліцензією, проте відповідач відповіді не надав і кошти позивачу не повернув. Вважає, що кошти у сумі 1 109 465 грн 85 коп. підлягають поверненню як надмірно сплачені, оскільки з набранням чинності Законом України від 15 травня 2009 року № 1334-VІ «Про заборону грального бізнесу в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1334-VІ) ліцензія, видана Підприємству, скасована.

Львівській окружний адміністративний суд постановою від 4 травня 2011 року позов задовольнив частково: визнав незаконною бездіяльність представництва Комітету щодо ненадання ГУ ДКУ подання на повернення помилково або надмірно перерахованих коштів за користування ліцензією у сумі 963 030 грн 15 коп. та постановив стягнути з Державного бюджету України зазначені кошти на користь Підприємства. Суд виходив із того, що з набранням чинності Законом № 1334-VІ ліцензія Підприємства скасована, і поверненню підлягає сума за невикористаний строк дії ліцензії. Зазначив також, що оскільки Підприємство зверталося до відповідача із заявою відповідно до Порядку оформлення суб'єктом господарювання подання на повернення помилково або надмірно перерахованих коштів до бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 14060200 «Плата за видачу ліцензії та сертифікатів», затвердженого наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва 1 червня 2009 року за № 479/16495 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), яку відповідач залишив без відповіді і, таким чином, протиправно бездіяв.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2016 року, постанову суду першої інстанції скасував і ухвалив нову - про відмову в задоволенні позову. Рішення мотивував тим, що ні Закон № 1334-VІ, ні Закон України від 1 червня 2000 року № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1775-ІІІ) не передбачають механізму повернення коштів у зв'язку із скасуванням виданих ліценцій. Не підлягає застосуванню й Порядок повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затверджений наказом ДКУ від 10 грудня 2002 року № 226 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок), оскільки кошти, сплачені за користування ліцензією, не є помилково або надмірно зарахованими до бюджету, і їх повернення не входить до передбаченого пунктом 2 Порядку переліку видів коштів, які підлягають поверненню.

У заяві Підприємство просить переглянути рішення суду касаційної інстанції з установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі − КАС) підстави - через неоднакове застосування положень Закону № 1334-VІ та Порядку у подібних правовідносинах. Просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на приклад неоднакового правозастосування посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2011 року, 29 листопада 2012 року та 23 квітня 2015 року (справи №№ К/9991/6275/11, К/9991/5110/12, К/9991/4143/12 відповідно).

Зі змісту ухвали від 26 травня 2011 року вбачається, що суд касаційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції про те, що надмірно сплачені кошти підлягають відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України, оскільки позивач в установленому порядку звернувся із заявою та документами про їх повернення, які в результаті бездіяльності відповідача повернуті не були.

В ухвалі від 29 листопада 2012 року суд касаційної інстанції зайняв таку саму позицію, як і в ухвалі від 26 травня 2011 року, стосовно рішень судів попередніх інстанцій, але своє рішенням мотивував тим, що відсутність законодавчо врегульованого механізму повернення суб'єктам господарювання коштів, надмірно сплачених за ліцензію, після скасування ліцензій Законом

№ 1334-VІ не може бути підставою для відмови в поверненні коштів згідно з Порядком.

У справі, в якій переглядається оскаржене рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що кошти, сплачені суб'єктом підприємницької діяльності за користування ліцензією на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор до припинення видачі ліцензії на такі виді діяльності та скасування ліцензій, виданих суб'єктам підприємницької діяльності до дня набрання чинності Законом № 1334-VІ (частина друга статті 4 цього Закону), не є коштами помилково або надмірно зарахованими до бюджету, їх повернення не унормовано Порядком.

У судовому засіданні представник Підприємства послався на оцінку та судження заяви, з огляду на які просить її задовольнити.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України заслухала пояснення представника заявника, перевірила матеріали справи й дійшла висновку про таке.

Підґрунтям, фактичними підставами, які зумовили оспорене правозастосування, стали такі обставини.

Підприємство здійснило оплату за користування ліцензією у повному обсязі за весь період її дії з 28 жовтня 2008 року по 27 жовтня 2013 року в сумі 1 109 465 грн 85 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 10 листопада 2008 року № 1 та довідкою управління Державного казначейства у Личаківському районі м. Львова ГУ ДКУ від 12 листопада 2008 року

№ 03-26/323.

15 травня 2009 року був прийнятий Закон № 1334-VІ.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 цього Закону він набирає чинності та вводиться в дію з дня його опублікування та діє до прийняття спеціального законодавства, що передбачає право здійснення грального бізнесу у спеціально створених гральних зонах. З дня набрання чинності цим Законом видача ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в Україні припиняється, а ліцензії, видані суб'єктам підприємницької діяльності до набрання чинності цим Законом, скасовуються. Цей Закон набрав чинності 25 червня 2009 року.

З 26 червня 2009 року ліцензія Підприємства була скасована.

Відповідно до абзаців шостого, сьомого і десятого статті 1 Закону № 1775-ІІІ ліцензією є документ державного зразка, якій засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов; ліцензійні умови - це установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; плата за ліцензію - разовий платіж, що вноситься суб'єктом господарювання за одержання ліцензії.

За статтею 15 цього Закону видача ліцензії передбачає справляння плати, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюється Кабінетом Міністрів України. Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії. За ліцензію на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор (крім випуску та проведення лотерей) установлено розмір плати вартістю 30 000 євро за кожний рік користування такою ліцензією: на кожну особу, що провадить діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах; <�…>; на кожний гральний зал - при провадженні діяльності з організації та проведення азартних ігор у казино та інших азартних ігор. Ліцензія на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор (крім випуску та проведення лотереї) видається строком на п'ять років.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1775-ІІІ до приведення законодавства у відповідність із ним закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 3.2 Ліцензійних умов провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, затверджених наказом Комітету, Міністерства фінансів України від 18 квітня 2006 року № 40/374

(далі - Ліцензійні умови), ліцензія на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор є підставою для діяльності з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах. Плата за ліцензію на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор вартістю 30 000 євро за кожний рік користування такою ліцензією сплачується заявником згідно з вимогами статей 1, 14 та 15 Закону № 1775-ІІІ і постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 року № 1755 «Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу» (далі - постанова № 1755) у термін, передбачений для внесення плати за видачу ліцензії, одноразово за весь строк, на який видається ліцензія.

Відповідно до пунктів 4¹ та 5 постанови № 1775 плата за ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор <�…> справляється після прийняття рішення про видачу ліцензії. Плата вноситься у розмірі, встановленому законом, у національній валюті (за офіційним курсом, установленим Національним банком України на день внесення платежу).

Плата, яка вноситься суб'єктом господарювання за видачу <�…> ліцензії, зараховується до Державного бюджету України і вноситься на рахунки територіального органу ДКУ № 3510 в установах Національного банку України та № 2510 в установах комерційних банків.

Ліцензія на організацію діяльності з проведення азартних ігор видається заявнику або уповноваженій особі заявника працівником органу ліцензування після надання заявником копій платіжних документів щодо внесення плати за видачу ліцензії і плати за ліцензію.

Згідно з частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України (далі -БК) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справлення надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів та інших доходів бюджету віднесено до видатків бюджету (пункт 13 частини першої статті 2 БК).

У частині сьомій цієї статті встановлено, що перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету згідно з бюджетною класифікацією в розрізі органів, що контролюють справлення надходжень бюджету, а також загальні вимоги щодо обліку доходів бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів здійснюються за процедурами, визначеними цим Порядком. Поверненню підлягають податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи бюджету, кошти від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансова допомога, надана на поворотній основі, та кредити, у тому числі залучені державою або під державні гарантії.

Сутнісний нормативний зміст наведених положень законодавства у їх взаємозв'язку дає підстави вважати, що суб'єкт господарювання, який обрав такий вид ліцензованої діяльності, як організація та проведення азартних ігор на гральних автоматах, повинен внести плату за одержання ліцензії. Плата за ліцензію є разовим платежем; її призначення, розмір, критерії розрахунку величини вартості платежу, якими є вартість платежу за кожний рік користування ліцензією (30 000 євро) і строк дії ліцензії, упродовж якого ліцензіат вправі займатися ліцензованою діяльністю (п'ять років), вид цього платежу та порядок зарахування його до Державного бюджету України врегульовані законодавством.

Зазначені норми права не містять підстав, умов та порядку перерахунку, зміни чи зменшення величини розміру плати, елементами (складовими) яких були би одиниці виміру часу (день, тиждень, місяць, квартал, рік тощо) і з використанням яких можна би було змінити розмір плати за ліцензію із розрахунку на певну одиницю часу.

Якщо плата за ліцензію виплачена одноразово, у розмірі й у порядку, встановленому законодавством, вона не може вважатися помилково чи надмірно сплаченою.

Після зарахування до Державного бюджету України кошти, справлені за одержання ліцензії, можуть бути повернуті суб'єкту господарювання у разі, коли вони були сплачені надмірно чи помилково.

Хоча законодавство України у сфері зайняття ліцензованими видами господарської діяльності та у відносинах, що виникають у процесі виконання бюджетів, урегульовує питання повернення надмірно або помилково зарахованих коштів до Державного бюджету України, воно не дає визначення і не розкриває понять «помилково перераховані кошти» та «надмірно перераховані кошти». Виняток становить підпункт 14.1.115 пункту 14.1

статті 14 Податкового кодексу України, в якому дається визначення поняття «надміру сплачені грошові зобов'язання». Як такі розуміють суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Отже, якщо орієнтуватись на зазначене законодавче визначення поняття «надміру сплачені грошові зобов'язання», то можна дійти висновку, що надміру перераховані (сплачені) до бюджету грошові кошти є сумою, що становить позитивну різницю між сумою фактично сплачених суб'єктом права до Державного бюджету України чи місцевого бюджету коштів у певному, конкретному вимірі, як-от обов'язковий платіж, інші доходи бюджету, та сумою коштів, яку за законом та\або за рішенням суду повинен був сплатити до бюджету такий суб'єкт права для повного виконання покладеного на нього грошового обов'язку або оплати для отримання послуги.

У справі, що розглядається, було встановлено, що 10 листопада 2008 року Підприємство повністю сплатило кошти в розмірі 1 109 465 грн 85 коп. за отримання ліцензії на організацію діяльності з проведення азартних ігор, еквівалентні сумі плати за таку ліцензію, розрахованої відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 1775-ІІІ та з урахуванням п'ятирічного строку її дії.

За розміром і порядком сплати цей платіж не підпадає під ознаки поняття «помилково або надмірно сплачені грошові зобов'язання».

У контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними нормативного регулювання колегія суддів дійшла висновку, що сума коштів, яку суб'єкт господарювання повністю сплатив за отримання ліцензії на організацію діяльності з проведення азартних ігор у розмірі, що дорівнює сумі плати за таку ліцензію, розрахованої відповідно до закону, не може вважатися такою, що сплачена помилково чи надмірно.

Дострокове скасування ліцензії на підставі Закону № 1334-VІ механічно не перетворює на надмірно сплачені кошти частину платежу, повністю сплаченого за користування ліцензією, але не погашеного можливістю здійснювати ліцензовану діяльність упродовж оплаченого ним строку.

Отже, у цій справі суд касаційної інстанції слушно погодився з правовими висновками суду попередньої інстанції й ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Оскільки обставини, що стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви слід відмовити.

Водночас колегія суддів вважає за потрібне зазначити про таке. Відмова у задоволенні вимог про бездіяльність відповідачів і стягнення коштів за ліцензію з мотивів безпідставності заявлених позовних вимог сама по собі не заперечує передумов і факту сплати цих коштів, зарахування до Державного бюджету України та подальше їх використання. У разі спору такі обставини зумовлюють вибір відповідного способу захисту порушеного права, частиною якого і є звернення до суду відповідної юрисдикції.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви приватного підприємства «Ігро-Бет» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко