ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

ОКРЕМА ДУМКА СУДДІ

"16" травня 2017 р.

Справа № 922/4819/16

Національне антикорупційне бюро України (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерної компанії "Харківобленерго" (1-ий відповідач), Комунального підприємства "Харківводоканал" (2-ий відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Трансфербутик" (3-ий відповідач) про визнання недійсним Договору про переведення боргу № 169/7-УТ/15 від 31.07.2015 р., укладеного між Комунальним підприємством "Харківводоканал", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Трансфербутик" та Акціонерною компанією "Харківобленерго".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, зокрема на те, що спірний договір був укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та одночасно суперечить положенням частини другої статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", які чітко визначають порядок розрахунків виключно між споживачами і постачальниками електричної енергії та не допускають здійснення розрахунків іншими особами, що не були учасниками правовідносин з постачання-споживання електричної енергії.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 січня 2017 року у справі №922/4819/16 передано матеріали позовної заяви Національного антикорупційного бюро України (вх. № 4819/16 від 30.12.2016 р.) за встановленою підсудністю до господарського суду Запорізької області.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду Харківської області від 03.01.2017 Національне антикорупційне бюро України звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 03 січня 2017 року у справі №922/4819/16 та передати матеріали справи № 922/4819/16 на розгляд до господарського суду Харківської області.

Також, не погоджуючись з ухвалою господарського суду Харківської області від 03.01.2017 Комунальне підприємство "Харківводоканал" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 03 січня 2017 року у справі №922/4819/16 та передати матеріали справи № 922/4819/16 за підсудністю до господарського суду Харківської області.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2017 року апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України та апеляційну скаргу Комунального підприємства "Харківводоканал" задоволено, ухвалу господарського суду Харківської області від 03 січня 2017 року у справі №922/4819/16 скасовано та справу передано на розгляд до господарського суду Харківської області.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Харківської області № 199 від 27 лютого 2017 року, у зв'язку з відсутністю повноважень судді Доленчука Д.О. призначено повторний автоматичний розподіл справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу призначено судді Чистяковій І.О.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 березня 2017 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 15 березня 2017 року о 12:20 годині.

Цією ж ухвалою суду залучено до участі у справі в якості 3-х осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство "Енергоринок" та Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Позивач 15 березня 2017 р. надав клопотання (вх. №8879) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, зазначених у додатку, яке задоволено судом та надані документи долучено до матеріалів справи.

2-ий відповідач 15 березня 2017 р. надав до суду відзив на позовну заяву (вх. №8812) разом з документами зазначеними у додатку, який судом долучено до матеріалів справи.

У відзиві на позовну заяву 2-ий відповідач заперечує проти задоволення позову, зокрема посилаючись на те, що позивач не надав суду, жодних належних та допустимих доказів, що спірний договір був укладений з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави та/або порушує публічний порядок, не довів існування умислу сторін на досягнення протизаконного результату та не довів, в передбаченому законодавством порядку вину відповідачів, що може підтверджуватися вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Крім того, 2-ий відповідач, вважає, що положення Закону України "Про електроенергетику" та ПКЕЕ не забороняють сторонам укладати договори цесії.

Третя особа (Державне підприємство "Енергоринок") 15 березня 2017 р. надала до суду письмові пояснення (вх. №8810), які судом долучено до матеріалів справи.

У наданих до суду письмових поясненнях - Державне підприємство "Енергоринок" підтримує позов та зазначає, що діючим законодавством встановлено чіткий механізм оплати електричної енергії коштами через рахунки із спеціальним режимом використання, які забороняють їх використовувати не інакше ніж передбачено це законодавством України, та у послідовному порядку (споживачі-енергопостачальники- оптовий постачальник-виробники), зміна якого не передбачена Законом України "Про електроенергетику".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 березня 2017 року розгляд справи відкладено на 27 березня 2017 р. о 12:20 год.

Позивач 15.03.2017 після судового засідання надав заяву про призначення колегіального розгляду справи (вх. №24).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 березня 2017 року для розгляду справи № 922/4819/16 призначено колегію суддів у складі трьох суддів.

Відповідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 17 березня 2017 року визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя Чистякова І.О., судді: Прохоров С.А. та Погорелова О.В.

27 березня 2017 року у справі було оголошено технічну перерву до 25 квітня 2017 року о 12:20 год., у зв'язку з відпусткою судді Прохорова С.А.

17 березня 2017 року від третьої особи (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) до господарського суду надійшли письмові пояснення (вх.9064), в який 3-я особа повідомляє, що спірний договір суперечить нормам ч.2 ст. 15-1, ч.8 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику", п.6.3. ПКЕЕ, якими визначено порядок розрахунків між споживачами електричної енергії та енергопостачальниками, а тому спірний договір підлягає визнанню недійсним.

2-ий відповідач 24 березня 2017 р. надав до суду письмові пояснення (вх. №10097) разом з документами зазначеними у додатку, який судом долучено до матеріалів справи.

У письмових поясненнях 2-ий відповідач заперечує проти задоволення позову, зокрема вважає, що НАБУ не має права на подання позову про визнання спірного договору недійсним та діє з перевищенням повноважень, крім того, зазначає про відсутність мети, яка завідомо порушувала інтереси держави та публічний порядок, адже невиконання 3-им відповідачем умов спірного договору не може слугувати підставою визнання недійсним такого правочину. Крім того, вважає, що ані Договором про постачання електричної енергії № 1.01, ані спеціальним законодавством не передбачено заборони, або ж застереження на укладення між сторонами правовідносин з електропостачання будь-яких договорів, в тому числі і договорів уступки боргу.

Також, 2-ий відповідач 24 березня 2017 р. надав до суду супровідним листом (вх. №10098), додаткові документи, зазначені у додатку, які судом долучені до матеріалів справи.

Позивач 25 квітня 2017 р. надав додаткові письмові пояснення (вх. №13861) разом з документами зазначеними у додатку, які судом долучено до матеріалів справи.

У наданих до суду додаткових письмових поясненнях позивач, зазначає, що в момент укладення спірного договору його сторонам достовірно було відомо про визначений Законом України "Про електроенергетику" спеціальний порядок проведення розрахунків на ринку електричної енергії, і сторони договору повинні були усвідомлювати, що укладення спірного договору призведе до порушення такого порядку, і в свою чергу порушення норм Закону, яким визначено особливості регулювання відповідних правовідносин, однак не відмовилися від наміру укласти спірний договір, а отже допускали настання протиправних наслідків, а тому укладений спірний договір суперечить інтересам держави. Крім того, позивач звертає увагу, що ним було реалізоване його право про подання даного позову до суду та на виконання покладених на позивача обов'язків, до того ж при зверненні з позовом до суду позивачем визначено дві окремі підстави позову, які є незалежними одна від одної, а визнання спірного правочину недійсним можливо як на підставі однієї з них, так і в їх сукупності. Також, позивач зазначає, що Вищий господарський суд України в інформаційному листі "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" зазначив, що Національне бюро як орган, створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із позовами про визнання недійсними угод з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків.

1-ий відповідач 25 квітня 2017 р. надав до суду відзив на позовну заяву (вх. №13913) разом з документами зазначеними у додатку, який судом долучено до матеріалів справи.

У відзиві на позовну заяву 1-ий відповідач погоджується з тим, що зміст спірного договору суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, зокрема Закону України "Про електроенергетику", а тому з цих підстав має бути визнаний недійсним. Крім того, 1-ий відповідач вважає, що спірний договір не підписано з боку 3-го відповідача уповноваженою особою, що вбачається з протоколу допиту ОСОБА_1

Позивач в судовому засіданні 25.04.2017 підтримав позов та просив суд його задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечував проти доводів 2-го відповідача викладених у відзиві на позовну заяву, з підстав зазначених у додаткових письмових поясненнях.

Представники 1- го відповідача в судовому засіданні визнали позов, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, а також надали клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи (вх. №13916), в якому просять суд призначити у даній справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Харківського науково - дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_2 та на вирішення експерта поставити наступні запитання:

- Чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у договорі про переведення боргу від 31.07.2015 №169/7-УТ/15 під печатним текстом "Директор" та зліва від печатного тексту "А.С. Тюленінов" ОСОБА_1, чи іншою особою?

- Чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 в угоді від 31.07.2015 №170/7-ПД/15, укладені між КП "Харківводоканал" та ТОВ "Фінансова компанія "Трансфербутик" та зліва від печатного тексту "А.С. Тюленінов" ОСОБА_1, чи іншою особою?

Представники 2- го відповідача в судовому засіданні заперечували проти позову, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та додатково наданих поясненнях по справі, а також заперечували проти клопотання 1-го відповідача щодо призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Представник позивача 25 квітня 2017 року в судовому засіданні заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю ознайомлення з додатково поданими сторонами документами, а саме відзивом на позовну заяву наданим 1-им відповідачем та клопотанням 1-го відповідача щодо призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Вищенаведене клопотання позивача про відкладення розгляду справи було задоволено судом та ухвалою господарського суду Харківської області від 25 квітня 2017 року розгляд справи відкладено на 10 травня 2017 р. о 12:45 год.

2-ий відповідач 28 квітня 2017 р. надав до суду письмові заперечення на клопотання про призначення експертизи (вх. №14328), які судом долучені до матеріалів справи.

У наданих до суду письмових запереченнях на клопотання про призначення експертизи 2-ий відповідач посилається, зокрема на те, що встановлення факту підписання спірного правочину та угоди не ОСОБА_1 жодним чином не впливає на обгрунтованість позовних вимог, оскільки не є юридично спроможною самостійною підставою для визнання правочину недійсним та не входить до предмета доказування. Також, зазначає, що відповідно до ст. 241 ЦК України, спірний правочин було схвалено цією особою (3-им відповідачем), факт прийняття 3-им відповідачем виконання 2-им відповідачем зобов'язань за вказаним договором та угодою, а саме більш ніж 19 млн. грн. окремими частками протягом 4 місяців підтверджується матеріалами справи.

Також, 2-ий відповідач 28 квітня 2017 р. надав до суду додаткові письмові пояснення (вх. №14323) разом з документами зазначеними у додатку, які судом долучені до матеріалів справи.

У додаткових письмових поясненнях 2-ий відповідач зазначає, що з аналізу положення Закону України "Про електроенергетику" імперативним вбачається положення згідно з яким кошти вносяться виключно на спеціальний рахунок, що і передбачено п.2.6. спірного договору, проте будь-яких інших імперативних застережень щодо порядку розрахунків за спожиту електричну енергію Законом не встановлено, в тому числі щодо заборони заміни боржника за зобов'язаннями щодо сплати вартості електричної енергії, до того ж невиконання чи неналежне виконання правочину однією стороною не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним, жодних доказів, які б підтверджували про те, що сторони спірного договору усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечності його мети інтересам держави і суспільства та те, що сторони прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків позивачем не надано, а тому договір не може бути визнаний судом недійсним саме з підстав його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави. Також, 2-ий відповідач зазначає, що задоволення позову призведе до зменшення чистого прибутку 2-го відповідача, і як наслідок зменшення розміру дивідендів, які будуть виплачені акціонерам, якими є крім Держави також фізичні та приватні юридичні особи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 травня 2017 року розгляд справи відкладено на 16 травня 2017 р. о 12:30 год.

16 травня 2017 року вказану справу було розглянуто колегією суддів у складі головуючого судді Чистякова І.О., суддів Прохоров С.А., Погорелова О.В., за результатами обговорення усіх обставин справи, більшістю голосів суддів було прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зі змісту ст.ст. 4-7, 82 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів, зобов'язаний підписати процесуальний документ і викласти письмово свою окрему думку, яка приєднується до справи.

Враховуючи незгоду з рішенням суду у даній справі, керуючись ст.ст. 4-7, 82 ГПК України, суддя Чистякова І.О. вважає за необхідне викласти свою окрему думку у даній справі наступного змісту.

Як на підставу недійсності правочину позивач посилається на те, що договір про переведення боргу № 169/7-УТ/15 від 31.07.2015 суперечить положеннями статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію.

Відповідно до преамбули Закону України "Про електроенергетику" цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Тобто, приписи Закону України "Про електроенергетику" є спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають до застосування у даних правовідносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19.07.2000, визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточній рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Пунктом 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996 встановлено, оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Отже, з наведених приписів законодавства вбачається, що законодавцем в імперативному порядку визначено обов'язок саме споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

При цьому, відповідно до ст. 1 Закону "Про електроенергетику", споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Отже, при виникненні господарських правовідносин щодо постачання електроенергії статус споживача та постачальника є пов'язаним з відповідними суб'єктами господарювання та не може набуватися іншими особами на підставі договору про переведення боргу, оскільки внаслідок вчинення такого правочину новий боржник не стає споживачем електричної енергії.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2008 між державним підприємством "Енергоринок" та акціонерним товариством "Харківобленерго" було укладено договір купівлі-продажу електроенергії № 4674/01, за умовами якого ДП "Енергоринок" зобов'язалося продавати, а АК "Харківобленерго" зобов'язалося купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов договору (п.2.1. цього Договору).

Надалі, між АК "Харківобленерго", як постачальником, та комунальним підприємством "Виробничо-технологічне підприємство "Вода", правонаступником якого є комунальне підприємство "Харківводоканал", як споживачем, укладено договір про постачання електричної енергії від 03.01.2008 № 1.01/178.

Відповідно до п. 1 Договору про постачання електричної енергії від 03.01.2008 № 1.01/178 постачальник продає електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.

Згідно з п. 2.3.3 Договору про постачання електричної енергії від 03.01.2008 №1.01/178 споживач зобов'язується своєчасно оплачувати постачальнику вартість спожитого обсягу електричної енергії за розрахунковий період та інші нарахування згідно з умовами Додатку № 2 "Порядок розрахунків".

У пункті 4.1 Додатку № 2 "Порядок розрахунків" до договору про постачання електричної енергії від 03.01.2008 № 1.01/178 АК "Харківобленерго" для КП "Харківводоканал" від 03.01.2008 визначено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії, у тому числі на підставі визнаної претензії або за рішенням суду, здійснюється на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії у відповідному банку.

Таким чином, як нормами законодавства, так і положеннями договору № 1.01/178 про постачання електричної енергії АК "Харківобленерго" для КП "Харківводоканал" від 03.01.2008 передбачалось отримання постачальником (1-им відповідачем) оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від споживача (2-й відповідач) шляхом їх перерахунку на рахунок із спеціальним режимом використання.

В той же час, зі спірного договору №169/7-УТ/15 про переведення боргу від 31.07.2015 вбачається, що обов'язок зі сплати заборгованості за поставлену постачальником - АК "Харківобленерго" електричну енергію у розмірі 19625004,84 грн. перейшов від споживача - КП "Харківводоканал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Трансфербутик".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Трансфербутик" не є споживачем за договором № 1.01/178 про постачання електричної енергії АК "Харківобленерго" для КП "Харківводоканал" від 03.01.2008 в розумінні чинного законодавства України.

Також, слід зазначити, що з метою встановлення законодавцем алгоритму розрахунків є саме отримання постачальником електричної енергії коштів безпосередньо від споживача (за відсутності будь-яких посередників) на рахунок із спеціальним режимом використання.

Таким чином, у даному випадку спірним договором встановлений обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Трансфербутик", яке не є споживачем електричної енергії за договором № 1.01/178 від 03.01.2008, сплатити постачальнику заборгованість за спожиту КП "Харківводоканал" електричну енергію на суму 19625004,84 грн., при цьому обов'язок самого споживача - КП "Харківводоканал", припиняється на суму 19625004,84 грн., що суперечить вимогам чинного законодавства.

У зв'язку з наведеними обставинами, відповідачами, шляхом укладення спірного правочину було порушено наведені приписи законодавства в частині обов'язку споживача сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику.

Таким чином, як вже було встановлено судом вище, укладенням договору про переведення боргу №169/7-УТ/15 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Трансфербутик" не набуло статусу споживача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що договір №169/7-УТ/15 про переведення боргу від 31.07.2015 суперечать приписам ст.ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" № 9 від 06.11.2009, господарським судам України роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Отже, суд дійшов висновку, що договір №169/7-УТ/15 про переведення боргу від 31.07.2015, укладений між Комунальним підприємством "Харківводоканал", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Трансфербутик" та Акціонерною компанією "Харківобленерго" є недійсним в силу норм частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Також, не можна погодитись з доводами колегії суддів, стосовно того, що Національне антикорупційне бюро України не має права на подання позову про визнання спірного договору недійсним, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Статтею 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" визначено, що Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Пунктом 13 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" встановлено, що за наявності підстав, передбачених законом, Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надано право подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Статтею 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро", визначені обов'язки Національного антикорупційного бюро, зокрема, щодо:

- здійснення оперативно - розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно - розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних органів;

- здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.

Отже, зважаючи на обов'язки Національного антикорупційного бюро України, передбачені ст. 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", вказаний орган в силу покладених на нього обов'язків та визначеної законом компетенції вживає заходів (в тому числі, шляхом подання відповідного позову до суду) у випадках виявлення в діях інших осіб ознак корупційного правопорушення.

Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000367 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України.

За Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 №251-V), зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч.1 ст.5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч.2 ст.6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п.d ч.2 ст.12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Таким чином, з аналізу наведених положень Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" та зазначеної вище Конвенції, завдань та мети діяльності даного органу вбачається, що Національне антикорупційне бюро України за наявності ознак корупційного діяння зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі, внаслідок подання позову про визнання угод недійсними за наявності підстав, передбачених законом, у порядку, встановленому законодавством України.

Внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000367 свідчить про виявлення Національним антикорупційним бюро України ознак кримінального корупційного правопорушення у відносинах, що виникли у зв'язку з укладенням договору №169/7-УТ/15 про переведення боргу від 31.07.2015.

Враховуючи викладене вище, приписи статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", Конвенції ООН проти корупції, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для звернення позивача з даним позовом до суду.

При цьому, суд зазначає, що нормами Господарського процесуального кодексу України обов'язок визначення, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність подання обґрунтування щодо їх захисту, зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах покладено, згідно ч. 3 ст. 2, ст. 29 ГПК України, на прокурора. Діяльність Національного антикорупційного бюро України, його функції, права та обов'язки, визначено Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України", а тому при подачі позову про визнання недійсними угод, законодавством не встановлено обов'язку НАБУ доводити порушення інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 4, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, окрема думка судді Чистякової І.О. зводиться до необхідності повного задоволення позовних вимог, визнання недійсним договору про переведення боргу від 31.07.2015 №169/7-УТ/15, укладеного між Комунальним підприємством "Харківводоканал", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Трансфербутик" та Акціонерною компанією "Харківобленерго" та покладення на відповідачів в рівних частках витрат по сплаті судового збору за подання даного позову до суду, а саме по 459,33 грн. на користь позивача.

Суддя

ОСОБА_3