ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 травня 2017 року № 826/240/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом державного підприємства «Київське лісове господарство» до Малютянської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про визнання протиправними дій та рішень, скасування рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - позивач, ДП «Київський лісгосп») до Малютянської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - відповідач-1) та Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області (далі - відповідач-2), третя особа: ОСОБА_3, про:

- визнання протиправними дій відділу Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області, правонаступником якого є відповідач-2, які полягають у наданні (затвердженні) висновку від 06.02.2013 року №85-03 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1405 га у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в межах села Малютянка Києво-Святошинського району Київської області, та висновку №125-03 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1900 га у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в межах села Малютянка Києво-Святошинського району Київської області;

- визнання протиправними та скасування рішень відповідача-1 від 12.12.2012 року №78/184 та від 12.03.2013 року №22/42 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1

В обґрунтування позову зазначено, що заявлені вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані дії та рішення суперечать нормам законодавства.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/240/16 (далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

В подальшому ухвалою, постановленою у відкритому судовому засіданні, до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_1 (також далі - третя особа-1) та ОСОБА_2 (також далі - третя особа-2).

Відповідною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі.

У відповідному судовому засіданні до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено також ОСОБА_3 (також далі - третя особа-3).

Протокольною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.

Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов та разом із представником третьої особи-3 просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах, а представник відповідача-1 заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

Представники відповідача-2 та третіх осіб 1, 2 у відповідні судові засідання не прибули, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи відповідач-2 та треті особи 1, 2 повідомлені належним чином. При цьому, до суду через канцелярію від третіх осіб 1, 2 надійшли письмові заперечення проти позову, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

У ході судового розгляду справи у порядку письмового провадження до суду через канцелярію від осіб, які беруть участь у справі, надійшли відповідні письмові докази, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Як з'ясовано у ході судового розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, позовні вимоги стосуються земельних ділянок, які перебувають у приватній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 0,1405 га, надана у власність ОСОБА_1, а земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1900 га, - у власність ОСОБА_2.

Вказані земельні ділянки надані в межах населеного пункту села Малютянка Києво-Святошинського району Київської області.

Межі населеного пункту села Малютянка Києво-Святошинського району Київської області, на підставі належним чином розробленої та погодженої в установленому порядку з проходженням державної експертизи (позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 20.10.2005 року №13-5670) землевпорядної документації (проект із землеустрою погоджено: висновком Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів від 20.09.2005 року №11777, висновком Відділу містобудування і архітектури Києво-Святошинської РДА від 19.09.2005 року №8819, висновком Києво-Святошинської районної СЕС від 21.09.2005 року №5186, висновком Державного управління екології та природних ресурсів в Київській області від 21.09.2005 року №520, висновком Києво-Святошинської РДА від 18.10.2005 року №07-28-2955, рішенням XVII сесії IV скликання Києво-Святошинської районної ради від 06.10.2005 року) затверджені рішенням Київської обласної ради від 27.10.2005 року №313-26-ІV «Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області».

В листі Управління Держземагентства України у Києво-Святошинському районі Київської області від 17.06.2014 року №5473 зазначено, що в межах населених пунктів Малютянської сільської ради землі лісогосподарських підприємств не обліковуються.

Про відсутність відомостей щодо наявності земель лісогосподарських підприємств в межах сіл Малютянка та Іванків Києво-Святошинського району Київської області зазначено також в листі ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 04.07.2014 року №01/04-06/403.

Позивач посилається на те, що між ОСОБА_3 та ДП «Київський лісгосп» 03.08.2010 року укладено угоду № 255 щодо взаємної охорони та благоустрою лісової ділянки. При цьому, зі змісту вказаної угоди не вбачається надання ОСОБА_3 права користування лісовою земельною ділянкою.

Рішення органів влади або органів місцевого самоврядування та погодження територіального органу лісового господарства про надання в тимчасове користування ОСОБА_3 земельної лісової ділянки суду не надані.

Документи, які б свідчили про належне відведення ОСОБА_3 в натурі (на місцевості) лісогосподарської ділянки, суду також не надані.

Норми лісового законодавства України чітко визнають порядок набуття земельних ділянок у тимчасове довгострокове користування.

Відповідно до ст. 18 Лісового кодексу України, тимчасове користування на термін від одного року до п'ятдесяти є довгостроковим.

Воно здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішень органів влади або органів місцевого самоврядування в межах їх компетенції за погодженням з постійними користувачами лісами та територіальними органами лісового господарства.

Рішення органів влади або органів місцевого самоврядування та погодження територіального органу лісового господарства про надання земельної.

Відповідно до ст.ст. 45-48 Лісового кодексу України, по кожній земельній ділянці здійснюється лісовпорядкування.

При цьому, необхідно врахувати, що єдиною в Україні спеціалізованою організацією Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням «Укрдержліспроект» не розроблявся проект лісовпорядкування земельної ділянки, яка б надавалась в тимчасове користування ОСОБА_3 з визначенням точних координат лісової ділянки з відповідними погодженнями в територіальних органах земельного та лісового агентства та винесенням її меж в натурі (на місцевості).

Відповідно до ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України, громадяни взагалі не наділені правом користування земельними ділянками.

Отже, угода від 03.08.2010 року №255 щодо взаємної охорони та благоустрою лісової ділянки не може надавати ОСОБА_3 права тимчасового користування на будь-яку лісогосподарську ділянку.

ДП «Київський лісгосп» не надані виготовлені відповідною спеціалізованою організацію належним чином оформлені, погоджені та затверджені планово-картографічні матеріали лісовпорядкування ДП «Київський лісгосп».

Зміст лісовпорядкування визначений у ст. 46 Лісового кодексу України.

Так, у п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 46 Лісового кодексу України зазначено, що лісовпорядкування, зокрема, передбачає: відновлення у встановленому порядку меж території лісового фонду України і визначення внутрігосподарської організації; виконання відповідних топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів.

Порядок виконання топографо-геодезичних робіт і картографування, в тому числі спеціального картографування лісів, регулюються нормами Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність».

Закон України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» передбачає, що геодезичні, топографічні, картографічні матеріали створюються в результаті топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Основні вимоги топографо-геодезичної і картографічної діяльності визначені ст. 16 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність».

Однак планово-картографічні матеріали лісовпорядкування це більш широке поняття ніж матеріали топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Відповідно до ст. 46 Лісового кодексу України, лісовпорядкування крім відновлення у встановленому порядку меж території лісового фонду України і визначення внутрігосподарської організації та виконання відповідних топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів також передбачає: інвентаризацію лісового фонду України визначенням породного та вікового складу деревостанів, їх стану, якісних і кількісних, характеристик лісових ресурсів; виявлення деревостанів, що потребують рубок, з метою поліпшення якісного складу лісів; обґрунтування поділу лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; обчислення розрахункової лісосіки, обсягів використання інших видів лісових ресурсів; визначення обсягів робіт щодо відновлення лісів і лісорозведення, охорони лісів від пожеж, захисту від шкідників і хвороб, інших лісогосподарських заходів, а також порядку і способів їх проведення; ландшафтні, ґрунтові, лісотипологічні, лісобіологічні та інші обстеження і дослідження лісових природних комплексів; виявлення типових та унікальних природних комплексів, місць зростання та оселення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тваринного і рослинного світу і підлягають заповіданню, включенню до екологічної мережі; упорядкування мисливських угідь; забезпечення ^державного обліку лісів і державного лісового кадастру; проведення науково-дослідних, робіт з метою забезпечення науково обґрунтованого використання лісових ресурсів, охорони, захисту та відтворення лісів; складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням; участь у розробленні програм охорони, захисту, використання та відтворення лісів; ведення моніторингу лісів; інші лісовпорядні дії.

Частина 1 ст. 47 Лісового кодексу України передбачає, що лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів (ст. 48 Лісового кодексу України).

Статтею 49 Лісового кодексу України передбачено, що з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісі ведеться Державний лісовий кадастр на території України

Державний лісовий кадастр ведеться на основі державного земельного кадастру.

Державний лісовий кадастр призначений для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян достовірною та об'єктивною інформацією щодо природного, господарського стану та правового режиму використання лісового фонду України (ст. 50 Лісового кодексу України).

Відповідно до ст. 52 Лісового кодексу України, документація державного лісового кадастру ведеться територіальним органом виконавчої влади з питань лісового господарства на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та обліку лісів окремо по власниках і постійних землекористувачах на підставі: матеріалів лісовпорядкування; рішень про передачу у власність, у постійне користування земельних ділянок, їх вилучення (викуп), зміну поділу лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 21.01.94 року №3853-ХІІ «Про введення в дію Лісового кодексу України», до приведення законодавства України у відповідність із Лісовим кодексом України законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу.

На момент виникнення спірних правовідносин була чинною Інструкція з проведення лісовпорядкування, затверджена постановою Держкомлісу СРСР від 12.09.85 року №4.

Згідно з п. 3.6.2.2 вказаної Інструкції, лісовпорядна організація зобов'язана отримати в районних (обласних) органах землеустрою викопіювання меж, встановлених землеустроєм, по землекористувачах, суміжних із територією впорядковуваного об'єкту. Відповідно до Інструкції із землевпорядкування "межі земельних ділянок лісового фонду, що підлягають лісовпорядкуванню, визначаються на основі планів внутрішньогосподарського землевпорядкування і наносяться на їхні копії, які засвідчуються землевпорядною службою району".

Пункт 2.3.3 Інструкції визначав, що до лісовпорядної документації відносяться також: документи, які засвідчують перевірку і узгодження із органами землеустрою за наявними матеріалами і в натурі меж підприємства; розв'язання всіх спірних питань із суміжними землекористувачами; перелік урядових рішень про передачу і прийомку земель, здійснених після попереднього землеустрою; оригінали документів на землі, передані в довгострокове користування.

Суд зауважує, що позивачем не надано належних доказів наявності у нього прав на ділянки з певними координатами, а тим більше порушення їх меж.

У свою чергу, правомірність дій відповідачів підтверджується наступними наявними у матеріалах справи документами:

- належним чином розробленим і затвердженим Проектом із землеустрою щодо встановлення і зміни меж сіл Малютянка та Іванків в межах Малютянської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області інвентарний номер LXXп/4-3313 від 2005 року, який має позитивний висновок державної землевпорядної експертизи;

- належним чином розробленою і затвердженою технічною документацією із землеустрою щодо відновлення меж в натурі (на місцевості) території адміністративно-територіальної одиниці села Малютянка Малютянської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області інвентарний номер LXXIV/2-8464-3 від 2012 року;

- довідкою Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області від 31.10.13 року №01-4/2333, відповідно до якої до Управління Держземагентства у Києво- Святошинському районі була передана технічна документація щодо відновлення меж в натурі (на місцевості) території адміністративно-територіальної одиниці с.ела Малютянка Малютянської сільської ради;

- листом Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області від 28.01.14 року №01-4/653, в якому зазначено, що межі адміністративно-територіальних одиниць сіл Іванків та Малютянка внесені до ДЗК відповідно до рішення Київської обласної ради від 27.10.2005 року №313-26-1V «Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області»;

- листом Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 22.06.15 року №02-1-09/1586, яким підтверджено правомірність надання Малютянською сільською радою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок, і що зазначені земельні ділянки не є ділянками лісогосподарського призначення. Крім того, зазначено, що за інформацією ДП «Київський лісгосп» документація із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок Васильківського лісництва, квартал 8 виділ 15, 18 та квартал 9 виділ 9 не виготовлялась;

- листом ДП «Київський інститут землеустрою» від 15.06.2016 року №06-1.2/1028, яким підтверджено, що земельна ділянка ОСОБА_2 з кадастровим номером НОМЕР_2 та земельна ділянка ОСОБА_1 з кадастровим номером НОМЕР_1 знаходяться в межах села Малютянка Києво-Святошинського району Київської області, а також зазначено, що в межах населених пунктів сіл Малютянка та Іванків Києво-Святошинського району Київської області відсутні землі лісогосподарських підприємств;

- листом Управління Держземагенства України у Києво-Святошинському районі Київської області від 17.06.2014 року №5473, в якому зазначено, що в межах населених пунктів Малютянської сільської ради землі лісогосподарських підприємств не обліковуються.

Крім того, у матеріалах сесій Малютянської сільської ради є клопотання (заява) ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та безоплатної приватизації земельної ділянки від 03.12.2014 року, в додатку до якої ОСОБА_3 на карті позначає земельну ділянку орієнтовною площею 0,08 га і в заяві зазначає, що вказана земельна ділянка залежить до земель, які перебувають у комунальній власності та знаходиться у межах Малютянської сільської ради. В доданій до заяви карті позначена земельна ділянка, яка межує з ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2, і, відповідно до Схеми розміщення земельної ділянки лісового фонду Васильківського лісництва, квартал №8 виділ 15, площа 0,299 га, доданої позивачем до позову, також знаходиться у межах лісових виділів Васильківського лісництва.

Представником ОСОБА_3 до справи долучено висновок земельно-технічного дослідження №24/15 від 29.06.2015 року. Разом з тим, даний висновок не може бути врахований судом як доказ, оскільки він викликає у суду сумнів щодо добросовісності його складання, адже будь-яких доказів, які б свідчили про справжність такого висновку суду не надано.

Як вже зазначалось, земельні ділянки із кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 надані ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відповідно до ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, із земель, які належать до комунальної власності місцевої територіальної громади. Лісогосподарські землі їм не виділялись.

Надання громадянам із земель комунальної власності земельних ділянок для будівництва та обслуговування відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є виключною компетенцією сесії місцевої ради.

Малютянська сільська рада діяла відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 0,1405 га, та земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1900 га, на момент розгляду цієї справи є приватною власністю громадян.

Після набуття вказаних земельних ділянок у власність громадян вказані у позові дії Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області, які полягають у погодженні (затверджені) висновків про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок як акти органів державної влади одноразового застосування вичерпали свою дію фактом їх виконання.

Оскаржувані рішення Малютянської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області після набуття вказаних земельних ділянок у власність громадян як ненормативні акти органу місцевого самоврядування, які є актами одноразового застосування, також вичерпали свою дію фактом їх виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожний має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю.

Частина 1 ст. 321 Цивільного кодексу України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 153 Земельного кодексу України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 143 Земельного кодексу України визначено виключний перелік підстав для примусового припинення прав власності на земельну ділянку.

У відповідності до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (рішення від 24.06.2003 року), самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самої фізичної особи. Тим більше це стосується ненормативних актів органів державної влади та ненормативних актів органів місцевого самоврядування, які є актами одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом їх виконання.

У ході судового розгляду справи з'ясовано, що висновки №85-03 та №125-03, які є предметом даного спору, вже були оскаржені ОСОБА_3 у судовому порядку. Зокрема, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2015 року в адміністративній справі №826/9829/15 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень a саме: висновків від 06.02.2013 року за №85-03 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1405 га у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в межах села Малютянка Києво-Святошинського району Київської області, та №125-03 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1900 га у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в межах села Малютянка Києво-Святошинського району Київської області.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2015 року в адміністративній справі №826/9829/15 визнано нечинною у зв'язку з відмовою ОСОБА_3 від позову. Провадження в адміністративній справі №826/9829/15 закрито.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та, як наслідок, відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що позов державного підприємства «Київське лісове господарство» до Малютянської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та Управління Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про визнання протиправними дій та рішень, скасування рішень є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єктів владних повноважень та відсутністю з їх сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову державного підприємства «Київське лісове господарство».

Копії постанови направити (вручити) сторонам та третім особам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.І. Келеберда