ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2017 року м. Київ справа № 800/396/16 (800/470/15)

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. - головуючого,

Бухтіярової І.О.,

Маринчак Н.Є.,

Приходько І.В.,

Цвіркуна Ю.І.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника відповідача Склярук Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_7 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _7 (далі - позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з позовом до Вищої ради юстиції (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення від 17 листопада 2015 року №873/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Оболонського районного суду м.Києва у зв'язку з порушення присяги судді».

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що рішення Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року прийнято за результатами розгляду дисциплінарної справи, порушеної відносного нього 10 вересня 2015 року на підставі висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 24 березня 2015 року № 13/02-15, згідно якого визнано в його діях, як судді Оболонського районного суду м.Києва, ознаки порушення присяги під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3. ст.296 Кримінального кодексу України (хуліганство).

З рішенням позивач не погоджується з огляду на те, що:

рішення прийнято Вищою радою юстиції відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» на підставі висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК), яка не є компетентним органом та повноваження якої суперечать Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

Вища рада юстиції України не наділена повноваженнями встановлювати та оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти та оцінювати законність судових рішень, проте відповідачем перевищено свої повноваження та всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійснено оцінку доказів матеріалів справи (про обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_8), що належить виключно до компетенції судів вищої інстанції, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження;

справа про обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 була розглянута відповідно до вимог процесуального законодавства, а отже відповідач необґрунтовано прийшов до висновку про наявність в діях позивача ознак порушення присяги судді;

не доведено наявності у позивача умислу чи недбалості, не враховано тяжкості правопорушення, не встановлено незворотних наслідків, що є основними елементами для встановлення складу такого проступку, як порушення присяги судді, як необґрунтовано і необхідності застосування до позивача саме інституту порушення присяги, а не дисциплінарної відповідальності;

оскаржуване рішення прийняте Вищою радою юстиції з порушенням процедури, визначеної Законом України «Про Вищу раду юстиції», зокрема, щодо прийняття рішення про внесення подання про звільнення суді за порушення присяги шляхом таємного голосування;

порушено право на захист, оскільки рішення ТСК від 24 березня 2015 року було прийнято без участі позивача;

приймаючи рішення від 17 листопада 2015 року №873/0/15-15, Вища рада юстиції порушила статтю 58 Конституції України, оскільки застосовано норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону №192-VII «Про забезпечення права на справедливий суд», що діє з 28 березня 2015 року, тоді як мала керуватися нормами цього Закону в редакції 07.07.2010 року, та застосовувати відповідний строк давності;

оскаржуване рішення є незаконним та політично мотивованим, таким, що не відповідає позиціям, викладеним у рішенні Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2013 року у справі «Волков проти України».

Відповідачем подано заперечення на позовну заяву, в яких останній просить відмовити позивачу в задоволенні вимог з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що за наслідками розгляду матеріалів дисциплінарної справи, відкритої за висновком ТСК від 24 березня 2015 року за № 13/02-15, Вища рада юстиції погодилася з висновком ТСК, що суддя Оболонського районного суду м.Києва ОСОБА_7, ухвалюючи рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 не забезпечив повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам Кримінального процесуального кодексу України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини та свідчить про порушення останнім присяги судді. Допущені суддею порушення закону свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги судді і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади. Зазначає також, що при здійсненні повноважень Вища рада юстиції жодним чином не втручалася у здійснення правосуддя позивачем та процес прийняття судових рішень, нею не здійснювався перегляд судових рішень та їх оцінка на предмет правомірності, оскільки це належить до повноважень судів апеляційної та касаційної інстанцій, а оцінювалися дії судді при розгляді справи, зокрема, дотримання вимог законодавства щодо об'єктивності та неупередженості при розгляді справи. Вища рада юстиції приймає своє рішення в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення стосовно кожного судді, в тому числі з урахуванням характеризуючих суддю даних. Оскаржуване рішення містить власні висновки колегіального органу, віднесених Конституцією та законами України до його повноважень, за результатами дослідження всіх обставин.

Щодо строків притягнення до відповідальності відповідач зазначає про необхідність застосування ч.4 ст. 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», з урахуванням положень якої строк застосування дисциплінарного стягнення до позивача у виді звільнення з посади за порушення присяги не закінчився. Вважає, що приймаючи рішення про внесення подання про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги, Вища рада юстиція діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; рішення прийняте з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, і є обґрунтованим.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2016 року позов ОСОБА_7 задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року №873/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Оболонського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді».

Рішення Верховного Суду України обґрунтовано висновком про те, що строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності закінчився, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 87 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції 2010 року) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Постановою Верховного суду України вказане рішення Вищого адміністративного суду України скасовано, а справу передано на новий розгляд до цього ж суду.

Рішення вмотивовано тим, що Вищий адміністративний суд України неправильно застосував норми права і дійшов помилкового висновку про те, що строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді закінчився, оскільки після набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання чинності Закону № 192-VIII, протягом строку, встановленого ч. 4 ст. 96 зазначеного Закону (не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці). Крім того, суд зазначив, що перед тим як застосувати строки давності, суд мав з'ясувати наявність чи відсутність підстав для притягнення ОСОБА_7 до відповідальності за порушення присяги судді, оскільки строки давності можуть бути застосовані лише у разі встановлення судом таких підстав.

На підставі ст. 55 КАС України суд допустив процесуальне правонаступництво, а саме заміну сторони, відповідача - Вищої ради юстиції правонаступником - Вищою радою правосуддя.

В судове засідання 15.05.2017 року позивач не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутності. У проведених раніше судових засіданнях суд заслухав пояснення позивача на підтримання поданого адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з таких підстав.

Так, судом встановлено, що Указом Президента України від 23 січня 2012 року ОСОБА_7 було призначено на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області строком на 5 років.

Указом Президента України від 12 березня 2012 року за №194/2012 позивача переведено на посаду судді Оболонського районного суду м. Києва в межах п'ятирічного строку.

10 липня 2014 року на адресу Тимчасової слідчої комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції надійшла заява ОСОБА_8 про проведення перевірки судді ОСОБА_7 у зв'язку з постановленням ним 24 січня 2014 року ухвали про обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

24 січня 2014 року позивачем, як слідчим суддею, було задоволено клопотання слідчого СВ Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві Партеки А.М., погоджене прокурором Прокуратури Оболонського району м. Києва Янчуком Д.Л., та застосовано до ОСОБА_8, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України (хуліганство), запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 23 березня 2014 року.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 05 лютого 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено, ухвалу Оболонського районного суду м.Києва від 24 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасовано та застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Висновком Тимчасової слідчої комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 24 березня 2014 року №13/02-15 було визнано в діях позивача наявність ознак порушення присяги та направлено вказаний висновок з матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції для розгляду і прийняття рішення.

Ухвалою Вищої ради юстиції відкрито дисциплінарне провадження стосовно судді Оболонського районного суду м.Києва ОСОБА_7

17 листопада 2015 року на засіданні Вищої ради юстиції було прийнято рішення про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Оболонського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.

Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 6, ч.2 ст. 19 Основного Закону України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особливості діяльності судів як органів правосуддя об'єктивно обумовлюють необхідність забезпечення ефективного функціонування системи судів України. Конституцією України (ч. 1 ст. 130) передбачено обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, окреме визначення видатків на утримання судів у Державному бюджеті України.

Важливим засобом забезпечення ефективного функціонування органів правосуддя та незалежності суддів є Вища рада юстиції, діяльність якої цілком зосереджена саме в цій сфері.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Як зазначено у пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції», правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов'язків. Згідно з Основним Законом України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги; внесення подання про звільнення суддів з посад належить до повноважень Вищої ради юстиції (п. 5 ч.5 ст. 126, п. 1 ч. 1 ст. 131). Порядок та підстави внесення подання про звільнення суддів з посад за порушення ними присяги встановлюються ст. 105 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 32 Закону України «Про вищу раду юстиції».

Додержання присяги є обов'язком судді, що передбачено п. 4 ч. 4 ст. 54 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та кореспондується з п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України. Вказане дає підстави вважати, що дотримання суддею присяги його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Дотримання суддею своїх обов'язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про Вищу раду юстиції» до ВРЮ з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади можуть звертатися:

1) Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС) за умови, що таке рішення було нею прийняте за результатами перевірки відомостей про наявність підстав для звільнення судді з посади;

2) член ВРЮ за результатами перевірки відомостей про наявність підстав для звільнення судді з посади, проведення якої було йому доручено відповідно до цього Закону.

3) інші суб'єкти у випадках, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною 1 ст. 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» визначено, що питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4 - 6 ч. 5 ст. 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

Провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження (ч. 2 ст. 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції»).

Статтею 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено види дисциплінарних стягнень, до яких, зокрема, належить висновок про направлення рекомендацій до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення суді з посади з підстав порушення присяги.

Суд встановив, що спеціальна перевірка щодо судді ОСОБА_7 здійснювалася в порядку, визначеному Законом України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон про відновлення довіри до судової влади), яким визначені правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.

За п. 4 ч.1 ст. 1 зазначеного Закону перевірка суддів проводиться з метою з'ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності.

За пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 3 цього ж Закону суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово чи в колегії суддів рішень: про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в'язнями, за дії, пов'язані з їх політичною та громадською діяльністю; про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв'язку з їх участю у таких акціях.

Для реалізації цього Закону було утворено Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції.

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону про відновлення довіри до судової влади за результатами перевірки суддів ТСК ухвалює висновок, який повинен бути обґрунтованим і оприлюдненим на офіційному веб-сайті Вищої ради юстиції.

Згідно з ч. 2 ст. 7 вказаного Закону висновок ТСК про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється до Вищої ради юстиції для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом.

Таким чином, оскільки ТСК не є органом, який може здійснювати дисциплінарне провадження, а тому у разі виявлення в діях судді ознак порушення присяги ТСК направляє висновок для розгляду до Вищої ради юстиції.

Висновок ТСК про порушення суддею присяги є обов'язковим для розгляду Вищою радою юстиції.

З огляду на наведене, норми Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» є спеціальними по відношенню до інших законодавчих актів, у тому числі і Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в частині регулювання правовідносин з приводу порядку проведення ТСК спеціальної перевірки відносно суддів як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур з розгляду питань про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги та жодним чином не суперечить Закону України «Про Вищу раду юстиції», в частині визначення переліку суб'єктів, які можуть ініціювати розгляд питання про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги.

Висновок ТСК від 24 березня 2015 року за № 13/02-15 стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_7 був направлений до Вищої ради юстиції для розгляду.

За результатами розгляду висновку ТСК від 24 березня 2015 року Вища рада юстиції ухвалою від 10 вересня 2015 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_7

Таким чином, суд вважає твердження позивача відносно того, що Тимчасова спеціальна комісія не є компетентним органом та повноваження якої суперечать Закону України «Про судоустрій і статус суддів» необґрунтованим та таким, що суперечить нормам чинного законодавства.

Обставини, які в рішенні відповідача від 17 листопада 2015 року №873/0/15-15 вказані як підстава внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_7 з посади судді у зв'язку з порушенням присяги, підтверджуються дослідженими в судовому процесі доказами.

Так, ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_7 від 24 січня 2014 року було задоволено клопотання слідчого СВ Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві Партеки А.М., погодженого з прокурором Прокуратури Оболонського району м.Києва Янчуком Д.Л., та застосовано до ОСОБА_8, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України (хуліганство), запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 23 березня 2014 року.

Застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя ОСОБА_7 мотивував існуванням сукупності обставин, що свідчать про вагомість доказів про обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, тяжкістю покарання, яке загрожувало підозрюваному, невизнання ним вини, розміром завданої матеріальної шкоди та несприяння органам досудового розслідування.

Також суд зазначив про існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме необхідністю запобігання спробам підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або виїхати за межі міста Києва.

Так, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім визначених пунктом 1 статті 5 випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Одним з таких випадків є законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинення нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

У статті 29 Конституції України зазначено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 178 КПК України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Частиною 1 ст. 183 КПК України встановлено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Проте, під час ухвалення рішення 24 січня 2014 року про обрання запобіжного заходу суддею ОСОБА_7 вказаних принципів дотримано не було.

Так, суддею не було враховано:

що свідки та потерпілі вказували, що блокування автотранспорту та зіткнення з ним було здійснено мікроавтобусом «Фольксваген Транспортер» жовтого кольору, а не автомобілем «Деу Ланос», яким керував підозрюваний під час затримання на місці події;

відсутність протоколу огляду автомобіля підозрюваного «Деу Ланос»;

що огляд місця події було проведено не на безпосередньому місці затримання ОСОБА_8 - пров. Кріпосний у м. Києві, що підтверджується протоколом місця події від 23.01.2014 року, в якому зазначено, що огляд проведено у внутрішньому дворі Оболонського РУГУ МВС України у м. Києві;

необґрунтованість відмови у задоволенні клопотання про виклик та допит свідка ОСОБА_12, як особу, що перебувала в автомобілі з підозрюваним в момент затримання;

що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, при цьому не було обґрунтовано чому жоден із більш м'яких видів запобіжних заходів не здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного;

позитивні характеристики ОСОБА_8, не притягнення його раніше до кримінальної відповідальності, наявності постійного місця проживання та постійного місця роботи, наявності на утриманні двох малолітніх дітей та непрацюючої дружини, а також заяви групи народних депутатів України, священнослужителя про взяття на особисту поруку.

Такі очевидні недоліки процесуальних документів, які долучались до матеріалів клопотання про застосування до гр. ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суперечність у показаннях свідків, не могли бути залишені поза увагою суду, а враховуючи заперечення особою не тільки своєї вини, а й події злочину, не могли бути доказами наявності обґрунтованої підозри особи у вчиненні злочину та обрання щодо неї виняткового запобіжного заходу без належної їх перевірки із застосуванням всіх передбачених процесуальним законодавством засобів доказування.

Натомість вказаним документам була надана перевага над доказами, які були надані суду, на дослідженні яких наполягав ОСОБА_8 та його захисник на підтвердження доводів про свою непричетність до вчинення злочину, фактично без обґрунтування, чому вони, як докази, більш переконливі для суду.

При прийнятті рішення суддею було враховано розмір завданої шкоди, проте відомостей про заподіяння шкоди саме підозрюваним матеріали кримінального провадження не містять.

Більш того, суд обґрунтовував застосування виняткового запобіжного заходу тим, що підозрюваний не сприяє органам досудового розслідування та вину не визнає, що взагалі є неприпустими, невілює принцип верховенства права у кримінальному провадженні.

Встановлена ст. 62 Конституції України презумпція невинуватості особи у вчиненні злочину як одна із гарантій прав і свобод людини і громадянина є загальною і в однаковій мірі поширюється на всі випадки звинувачення особи з боку держави та застосування до неї примусу від імені держави.

Крім того, ст. 206 КПК України визначено загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини. Частиною 6 цієї статті встановлено, якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством. Слідчий суддя зобов'язаний діяти в порядку, передбаченому ч. 6 цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (ч.7 ст.206 КПК України).

Під час проведення допиту підозрюваний зазначив, що при затриманні працівники правоохоронних органів завдавали йому тілесних ушкоджень, пошкодили автомобіль, проте вказані обставини залишились поза увагою судді, що є грубим порушенням вказаних норм.

Також ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 05 лютого 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 було задоволено, ухвалу Оболонського районного суду м.Києва від 24 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасовано та застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, а 26 лютого 2014 року постановою старшого прокурора відділу Прокуратури Київської області кримінальне провадження за підозрою ОСОБА_13 та інших осіб у вчиненні кримінального правопорушення було закрито у зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочину, оскільки дії вчинено з метою усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала конституційному ладу, суверенітету та незалежності України, охоронюваним законом правам громадян України, зокрема передбачених ст.ст. 33,34,39 Конституції України - на свободу пересування, свободу слова та мирних зібрань.

При цьому ОСОБА_8 зазначив, що відносно нього було вчинено правопорушення працівниками правоохоронних органів, його дружиною були зроблені відповідні звернення, які долучались під час розгляду питання щодо обрання запобіжного заходи, що також залишилось поза увагою слідчого судді.

Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що свідоме невчинення суддею ОСОБА_7 необхідних процесуальних дій, спрямованих на повне, всебічне та об'єктивне з'ясування всіх обставин справи і винесення обґрунтованого рішення, ненадання з відповідним відображенням у рішенні оцінки доказам з посиланням на конкретні обставини та мотиви їх відхилення, необґрунтована відмова у задоволенні клопотання, і як наслідок, ухвалення невмотивованого рішення, беззаперечно викликає сумніви у її незалежності, об'єктивності, безсторонності та неупередженості, що у своїй сукупності порочить звання судді.

Ухвалюючи рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8, слідчим суддею ОСОБА_7, як встановлено відповідачем, не забезпечено приписів Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не виконано покладених на нього професійних обов'язків, не забезпечено в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і неупередженості суддів, конституційних засад судочинства.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватись у кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.

Частиною п'ятою статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Присяга судді вимагає від нього об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді.

Частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порушенням суддею присяги визнавалось вчинення ним дій, у тому числі тих, що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Невідповідність дій позивача при ухваленні рішення про застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прийнятій ним присязі стали для відповідача обґрунтованою підставою вважати такі дії порушенням присяги судді та прийняття рішення про внесення подання про його звільнення.

Судовою колегією також відхиляються доводи позивача щодо безпідставності надання відповідачем оцінки доказам та обставинам справи, оскільки Вищою радою юстиції перегляд судового рішення на предмет його правомірності та законності не здійснювався, а оцінювалися дії судді при розгляді справи та прийнятті рішення, зокрема щодо дотримання ним вимог законодавства відносно об'єктивності та неупередженості.

Доводи позивача, що Вища рада юстиції при прийнятті оскаржуваного рішення не довела наявність у позивача умислу, не врахувала тяжкості правопорушення, не встановила незворотних наслідків, що є обов'язковим для встановлення складу такого проступку, як порушення присяги, є також безпідставними, оскільки нехтування імперативних процесуальних норм щодо виконання обов'язків по захисту прав людини є нічим іншим як проступком, вчиненим з грубою недбалістю, що призвело до негативних наслідків по відношенню до громадянина.

Безпідставним та таким, що не відповідає дійсності є і твердження позивача про прийняття Вищою радою юстиції оскаржуваного рішення з порушенням процедури таємного голосування, визначеної Законом України «Про Вищу раду юстиції».

Так, рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4, 5 та 6 ч. 5 ст. 126 Конституції України приймається шляхом таємного голосування більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції (ч. 5 ст. 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції»).

Регламентом Вищої ради юстиції, затвердженим рішенням Вищої ради юстиції від 30 липня 2015 року № 355/0/15-15, створення лічильної комісії, обрання її голови, ведення протоколу таємного голосування при прийнятті рішення щодо внесення подань про звільнення суддів відповідно до пунктів 4-6 ч. 5 ст. 126 Конституції України, не передбачено. Натомість, пунктами 44-46 вказаного Регламенту визначено, що засідання оформляються протоколом за підписом головуючого і технічного секретаря. Заступник або інший член Вищої ради юстиції за доручення головуючого фіксує результати голосування, які вносяться до протоколу засідання.

Як вбачається з витягу з протоколу засідання Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року № 16 вимоги Регламенту було дотримано, результати голосування відносно внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_7 з посади судді письмово зафіксовано. В протоколі зазначено результати голосування, а саме, вказано лише кількість членів Вищої ради юстиції без зазначення ПІБ, які підтримали внесення подання Президентові України про звільнення позивача з посади судді, які не брали участі у голосуванні, та які були проти, що цілком відповідає принципу таємного голосування, адже неможливо встановити волевиявлення кожного з членів Вищої ради юстиції при прийнятті відповідного рішення.

Щодо твердження позивача про порушення його права на захист, оскільки рішення ТСК від 24 березня 2015 року було прийнято без участі позивача, суд зазначає наступне.

Так, порядок діяльності Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (ТСК), утвореної відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», визначено у Регламенті Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, затвердженого рішенням Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 03.07.2014 № 1.

Відповідно до пп. 3.2. вказаного Регламенту формою діяльності Комісії є засідання.

Розгляд результатів перевірки суддів членами Комісії здійснюється на засіданні Комісії, про яке повідомляється особа, за зверненням якої проводиться перевірка, суддя, стосовно якого проводиться перевірка, а в разі необхідності й інші заінтересовані особи (п. 5.1.5).

Як вказує сам позивач в позовній заяві ним було отримано повідомлення про засідання ТСК 24 березня 2015 року, на якому будуть розглядатись результати перевірки щодо нього. Позивач на вказане засідання не з'явився, проте направив заяву в якій повідомив комісію про те, що не може бути присутнім на засіданні у зв'язку з перебуванням у щорічній відпустці за межами м. Києва.

Згідно пп. 6.4.1 п.6.4 Регламенту неприбуття з будь-яких причин на засідання Комісії осіб, у тому числі судді, щодо якого проводиться перевірка, його представника, не перешкоджає проведенню засідання Комісії та ухваленню висновку або рішення щодо такого судді.

Враховуючи зазначене вище, ТСК дотримано порядку розгляду результатів перевірки відносно судді ОСОБА_7, а твердження останнього про порушення його права на захист є безпідставним.

Крім того, згідно з частинами 4-6 ст. 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» суддя, справа якого розглядається, та/або його представник мають право надавати пояснення, ставити запитання учасникам засідання, висловлювати заперечення, заявляти клопотання і відводи. Запрошення судді, справа якого розглядається, є обов'язковим. У разі неможливості взяти участь у засіданні ВРЮ з поважних причин суддя, справа якого розглядається, може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які долучаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді виголошуються на засіданні ВРЮ в обов'язковому порядку.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи позивача також було запрошено на засідання Вищої ради юстиції 17 листопада 2015 року, на якому розглядалось питання відносно нього за висновком ТСК від 24 березня 2015 року, проте позивач своїм правом не скористався, повідомив про неможливість прибути на засідання та не заперечував про розгляд дисциплінарної справи за його відсутності.

Щодо строків притягнення до відповідальності, то колегія суддів, з урахуванням правової позиції, висловленої Верховним Судом України зокрема у постановах від 12 квітня 2016 року у справі № 21-703а16, від 12 липня 2016 року у справі № 21-1040а16, вважає правомірним застосування відповідачем положень ч.4 ст.96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», відповідно до якої строк застосування дисциплінарного стягнення до судді ОСОБА_7 у виді звільнення з посади за порушення присяги на момент розгляду дисциплінарної справи та винесення оскаржуваного рішення не закінчився.

Враховуючи наведене, а також те, що висновок Європейського Суду з прав людини в рішенні від 09.01.2013 року у справі «Олександр Волков проти України», на який посилається позивач, стосуються рішень про звільнення суддів, прийнятих Вищою радою юстиції, склад якої був сформований до набрання чинності Законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та Законом «Про забезпечення права на справедливий суд», підстави для оцінки рішення 17 листопада 2015 року як такого, що не відповідає практиці Європейського Суду з прав людини щодо застосування пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відсутні.

Крім того, порушення присяги є безумовною підставою для звільнення судді безвідносно до будь-яких інших обставин, в тому числі попередньої професійної діяльності судді, його характеристики впродовж цієї діяльності тощо.

Частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії оцінки рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як правомірних. Відповідно до цих критеріїв рішення, дія чи бездіяльність повинні бути прийняті (вчинені): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, виходячи з існування спеціально створеного органу, правомочного здійснювати дисциплінарне провадження щодо судді за порушення присяги; встановлення процедури такого провадження; коли визначено, хто і впродовж якого строку може звернутися із заявою про перевірку судді, за здійснення яких суддя підлягає перевірці; коли виокремлено часові проміжки здійснення дій, що підлягали перевірці і на момент скоєння за законом визнавалися порушенням, можна дійти висновку, що у разі незгоди і оскарження суддею до адміністративного суду рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення суддів з посади, суд повинен піддати оскаржене рішення зовнішньому судовому контролю. В рамках такого контролю суд зобов'язаний перевірити, чи є рішення ВРЮ протиправним (незаконним) з тієї причини, що воно ухвалено органом, який за статусом і повноваженнями не має права його ухвалювати; або цим органом були перевищені встановлені законом повноваження; чи повноваження ним були здійснені у формі, яка не відповідає їх меті чи цілям, які переслідує закон; або що саме суперечить матеріальному праву в рішенні спеціального органу, що оскаржується. Рішення ВРЮ має оцінюватися в аспекті його обґрунтованості, безсторонності, розсудливості, своєчасності, пропорційності (чи не є воно свавільним), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

З врахуванням зазначеного вище суд приходить до висновку, що за наслідками дослідження фактичних обставин справи встановлено, що позивач вчинив дії які стали підставами для ухвалення спірного рішення за вчинення яких була передбачена відповідальність судді, відсутні обставини, що виключають її настання, прийняте відповідачем рішення ґрунтується на законі і є обґрунтованим, а застосована до позивача міра відповідальності є співмірна (не є явно несправедливою або свавільною), права позивача, як судді, за яких рішення про його відповідальність за порушення присяги могло викликати обґрунтовані сумніви в його законності, порушено не було.

На підставі встановлених у справі обставин суд приходить до висновку, що рішення Вищої ради юстиції від 17 листопада 2015 року №873/0/15-15 про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Оболонського районного суду м.Києва у зв'язку з порушення присяги судді відповідає вище наведеним критеріям.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись статтями 160 - 163, 167, 171¹ Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні позову ОСОБА_7 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ч. 7 ст. 171¹ Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239¹ Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Я. Олендер

Судді І.О. Бухтіярова

Н.Є. Маринчак

І.В. Приходько

Ю.І. Цвіркун