КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2017 р. Справа№ 910/23036/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Отрюха Б.В.

За участю представників сторін:

від позивача: не з"явився

від відповідача: Шевченко В.Г. - представник

розглянувши апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної М.А.

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 25.01.2017р.

у справі № 910/23036/16 ( суддя Лиськов М.О.)

за позовом Дочірнього підприємства "Ямниця" Відкритого акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент"

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної М.А.

про визнання протиправним та скасування повідомлення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.01.2017р. у справі № 910/23036/16 позовні вимоги задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни викладене у формі повідомлення №11/2-27197 від 28.08.2015 р. про нікчемність Договорів про внесення змін до Кредитного договору № 136-2012 від 28.03.2012 р., які були укладені між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ДП "Ямниця" ВАТ "Івано-Франківськцемент", а саме:

Договору про внесення змін від 17.02.2014р.;

Договору про внесення змін від 27.02.2014р.;

Договору про внесення змін від 17.03.2014р.;

Договору про внесення змін від 30.04.2014р.;

Договору про внесення змін від 15.05.2014р.;

Договору про внесення змін від 16.06.2014р.;

Договору про внесення змін від 15.07.2014р.;

Договору про внесення змін від 12.08.2014р;

Договору про внесення змін від 15.08.2014р;

Договору про внесення змін від 15.09.2014р;

Договору про внесення змін від 15.10.2014р;

Договору про внесення змін від 31.10.2014р.

На підставі рішення суду з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" підлягає стягненню на користь Дочірнього підприємства "Ямниця" Відкритого Акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" судовий збір в сумі 1378 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

На думку апелянта, факт виявлення Уповноваженою особою нікчемності правочинів із внесення змін до кредитного договору витягом з акту ПАТ «ВіЕйБі Банк» б/н від 09.02.2015 року не є доказом по справі, та не міг бути досліджений місцевим судом, оскільки факт виявлення нікчемності додаткових договорів до договору № 136-21 28.03.2012 не може бути підтверджений зазначеним витягом, виходячи з наступного:

по-перше, складався з інших питань, які не стосуються виявлення договорів (правочинів) вказаної у позові категорії як нікчемних;

по-друге, не надавався ПАТ «ВіЕйБі Банк» до суду, а ні у судових засіданнях, а ні за вимогою суду відповідно до ухвали;

по-третє, не міг надаватися позивачем, оскільки акт є внутрішнім документом ПАТ «ВіЕйБі Банк» і у жодному випадку не може бути у будь-кого з боржників.

Крім того, позивачем приховано від Господарського суду м. Києва, а судом відповідно не досліджувався факт подання ПАТ «ВіЕйБі Банк» у серпні 2015 року до Господарського суду Івано-Франківської області позову до ДП «Ямниця» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 132-2012 від 28.03.2012 року, укладеного між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ДП «Ямниця» у розмірі 132 217 221,46 грн. Розрахунок заборгованості за вказаним договором здійснено без урахування таких самих додаткових договорів, якими вносилися до нього зміни, що зменшували процентну ставку за користування кредитом та збільшували строки його повернення, і які Уповноваженою особою виявлено як нікчемні на підставі положень статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Про нікчемність зазначених правочинів до ДП «Ямниця» надіслано відповідне повідомлення від 28.08.2015 року за вих. №2 11/2-27196 .

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.11.2015 року у справі №909/103/15 позов ПАТ «ВіЕйБі Банк» було задоволено, вирішено стягнути з ДП «Ямниця» заборгованість у 132 217 221,46 грн. Постановою Львівського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.11.2015 № 909/103/15 залишено без змін.

Також апелянт вважає, що висновок Господарського суду м. Києва про те, що повідомлення про нікчемність правочину (договору) є рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», яким визнано нікчемними договори про внесення змін до кредитного договору є помилковим та безпідставним.

Перелік повноважень уповноваженої особи Фонду передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та глави 1 розділу ІІІ Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку уповноважена особа Фонду наділена лише правом встановлювати факт нікчемності правочину у разі наявності встановлених законодавством підстав.

Апелянт зазначає, що законодавство не наділяє уповноважену особу Фонду правами визнавати правочини нікчемними та, відповідно, видавати розпорядчі акти (накази) із визнання правочинів нікчемними. Вказані нормативно-правові акти дають уповноваженій особі Фонду лише право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На думку апелянта, місцевим судом не доведено наявності підстав для визнання протиправним та скасування рішення у формі повідомлення Уповноваженої особи про нікчемність правочину.

В судове засідання представник позивача не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується підписом у розписці повноважного представника позивача Войцехівського О.В., про причини неявки суд не повідомлено.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Вислухавши думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача, оскільки він не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представника відповідача, колегія встановила наступне.

28.03.2012. між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" (кредитор) та Дочірнім підприємством "Ямниця" Відкритого Акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" (позичальник) було укладено кредитний договір №136-2012, відповідно до п.1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом 35 000 000 гривень, а позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, можливі штрафні санкції та інші платежі, передбачені договором, а також виконати інші обов'язки, визначені договором.

За умовами п.1.2 договору процентна ставка за користування кредитом становить 19% річних.

Кінцевий термін погашення кредиту позичальником згідно п. 1.3 договору 28.03.2013.

Пунктом 15.4 вказаного правочину зазначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними прийнятих на себе зобов'язань.

В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договорами від 17.02.2014, 27.02.2014, 17.03.2014, 30.04.2014, 15.05.2014, 16.06.2014, 15.07.2014, 12.08.2014, 15.08.2014, 15.09.2014, 15.10.2014, 31.10.2014 було внесено зміни до договору №136-2012від 28.03.2012.

На підставі Постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року №733 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до категорії неплатоспроможних", Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року №123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський Акціонерний Банк", згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк".

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 березня 2015р. №63 розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариств "Всеукраїнський Акціонерний Банк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 лютого 2016 року №213 продовжено строк здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіної Марини Анатоліївни на два роки до 19 березня 2018 року включно.

Наявним в матеріалах справи витягом з акту б/н від 09.02.2015р. підтверджується, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський Акціонерний Банк" було проведено перевірку правочинів (в тому числі), вчинених (укладених) банком в період з 21.11.2013р. по 20.11.2014р. Зокрема, відповідачем виявлено нікчемність правочинів щодо внесення змін до договору №136-2012 від 28.03.2012 від 17.02.2014, 27.02.2014, 17.03.2014, 30.04.2014, 15.05.2014, 16.06.2014, 15.07.2014, 12.08.2014, 15.08.2014, 15.09.2014, 15.10.2014, 31.10.2014.

28.08.2015. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіною Мариною Анатоліївною було направлено позивачу повідомлення про нікчемність Договорів про внесення змін від 17.02.2014, 27.02.2014, 17.03.2014, 30.04.2014, 15.05.2014, 16.06.2014, 15.07.2014, 12.08.2014, 15.08.2014, 15.09.2014, 15.10.2014, 31.10.2014 до договору №136-2012від 28.03.2012 з підстав, визначених п.п. 6, 7 ч. 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Позивач стверджує, що вказане рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни є неправомірним та необґрунтованим, а вчинений правочин не містить умов, які передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. До того ж, позивачем наголошено, що перевірка правочинів банку на предмет відповідності їх законодавству вчиняється уповноваженою особою саме у період дії тимчасової адміністрації. Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Статтею 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою вказаного нормативно-правового акту є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Згідно ч.1 ст.54 вказаного нормативно-правового акту рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з розглядуваним позовом повинно бути доведено невідповідність оспорюваного рішення вимогам чинного на момент його видання законодавства.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 ст.76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; 4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Частиною 1 ст.77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; 3) встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

Як зазначалось вище, на підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року №733 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року №123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський Акціонерний Банк", згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк".

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 березня 2015р. №63, розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Частиною 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Таким чином, нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наведено перелік підстав, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.

Зі змісту повідомлення №11/2-27197 від 28.08.2015 вбачається, що правочини щодо зменшення процентної ставки за користування кредитом, збільшення строку користування кредитом, відстрочення сплат користування креитом за кредитним договором №136-2012 від 28.03.2012., укладеним між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" та Дочірнього підприємства "Ямниця" Відкритого Акціонерного товариства "Івано-Франківськцемент" визнано нікчемними з посиланням на те, що фактично банк уклав правочин, умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п.7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Судова колегія вважає посилання відповідача на нікчемність означених правочинів безпідставними, оскільки у даному випадку, відповідачем не було вказано яким чином ДП "Ямниця" ВАТ "Івано-Франківськцемент " було отримано переваги (пільги) та чи дійсно переваги (пільги) мали місце по відношенню до інших клієнтів ПАТ "ВіЕйБі Банк".

Відповідно до ст.49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

В свою чергу, ст.53 Закону України "Про банки і банківську діяльність" констатується, що банкам забороняється укладати договори з метою обмеження конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди.

Банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку.

Банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції.

Тобто, враховуючи вказані норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" слід зазначити, що укладені договори про внесення змін до кредитного договору ПАТ "ВіЕйБі Банк" із ДП "Ямниця" ВАТ "Івано-Франківськцемент" визнаними відповідачем нікчемними, слід вважати такими, що не суперечать встановленим принципам та умовам забезпечення конкуренції у банківській системі.

Твердження заявника про порушення відповідачем Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, який затверджено Рішенням №826 від 26.05.2016р. виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та виявлення нікчемності правочину у процедурі ліквідації, суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

За приписами ч.2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Однак, з витягу з акту перевірки вбачається, що фактично виявлення нікчемних правочинів було здійснено до 09.02.2015р., тобто до моменту відкликання банківської ліценції у Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк".

До того ж, слід звернути увагу заявника, що посилання останнього на Рішення №826 від 26.05.2016р. виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є необґрунтованим, оскільки спірні правовідносини виникли до набуття законної сили вказаним рішенням.

Таким чином, посилання позивача у даному випадку на порушення вимог закону щодо моменту здійснення відповідачем перевірки правочинів банку є юридично неспроможними.

З приводу посилань відповідача на те, що повідомлення про нікчемність правочину не є управлінським рішенням Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни, а отже не може бути визнано незаконним та скасовано, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Слід зазначити що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Статтею 11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав). Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.05.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-5/14825-2012.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом України у листі від 01.04.2014р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

У даному випадку судова колегія вважає за необхідне захистити права позивача шляхом визнання незаконним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни про нікчемність Договорів про внесення змін до Кредитного договору № 11/2-27197 від 28.08.2015.

При цьому, копія розпорядчого акту (наказу), згідно якого вказаний правочин відповідачем було визнано нікчемним, місцевим судом було витребувано у Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни, однак не було надано до суду.

Якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи (п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зазначені обставини у даному випадку ніяким чином не нівелюють обов'язку суду захистити права та законні інтереси позивача, які було порушено відповідачем внаслідок прийняття оспорюваного рішення.

Колегія зазначає, що фактично порушення прав позивача внаслідок дій відповідача полягає саме у висуванні Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіною Мариною Анатоліївною вимоги у повідомленні №11/2-27197 від 28.08.2015 про негайне погашення заборгованості за кредитним договором №136-2012 від 28.03.2012.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги позицію Конституційного суду України, враховуючи висновки суду щодо відсутності підстав вважати нікчемним правочин щодо погашення заборгованості за кредитним договором №136-2012 від 28.03.2012р., колегія приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки вони розглядались місцевим господарським судом під час розгляду справи та спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування або зміни не вбачається, в зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної М.А. на рішення Господарського суду м. Києва від 25.01.2017р. у справі № 910/23036/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 25.01.2017р. у справі № 910/23036/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/23036/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді А.Г. Майданевич

Б.В. Отрюх