ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2017 року

Справа № 910/16685/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Іванової Л.Б., Картере В.І.,

за участю представників: позивача - Кузьменко Ю.С. дов. № 18-0009/60158 від 19 липня 2016 року, Шматка В.О. дов. № 18-0009/64641 від 2 серпня 2016 року; Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Герасименко Т.В. дов. № 27-640/17 від 10 січня 2017 року; Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" - Таболіна О.С. дов. від 8 лютого 2017 року, Коваленко М.Ю. дов. від 8 лютого 2017 року, Ханович К.В. дов. від 8 лютого 2017 року; третьої особи - Салій Л.А. дов. від 10 січня 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Національного банку України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2017 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом Національного банку України до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк", третя особа - Громадська організація "Спілка вкладників АТ "Дельта Банк", про зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Національний банк України (далі - позивач) звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач-1) та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" (далі - відповідач-2) з позовом зобов'язання відповідача-2 перерахувати на рахунок позивача кошти від погашення заставлених згідно з договором застави облігацій підприємств №51/64/144/39/86/ОП-3 від 14 травня 2014 року, цінних паперів у загальній сумі 220518000 гривень 00 коп.

Позовні вимоги обгрунтовані відмовою перерахувати на користь позивача, як кредитора, вимоги якого забезпечені заставою, кошти в сумі 220518000 гривень 00 коп., отримані в результаті погашення цінних паперів, які являються предметом застави згідно з договором застави.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2016 року у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2017 року апеляційну скаргу Національного банку України залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі Національний банк України просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2017 року, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки задоволення вимог кредиторів згідно з черговістю, встановленою частиною 1 наведеної норми, не може бути застосовано, тому що спірні кошти отримані банком у зв'язку з погашенням заставлених цінних паперів.

Вважає, що кошти, отримані банком від погашення цінних паперів, що передані в заставу банку, можуть бути спрямовані виключно на задоволення вимог позивача за основним зобов'язанням, а задоволення вимог позивача за рахунок коштів, що надійшли від погашення цінних паперів, ставиться у залежність лише від затвердження виконавчою дирекцією фонду результатів інвентаризації майна і формування ліквідаційної маси та не передбачає дотримання черговості задоволення вимог кредиторів.

Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій помилково не прийнято до уваги та не застосовано п. п. 1.31, 2.21 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 5 липня 2012 року (далі - Положення), у зв'язку з чим суди помилково пов'язали факт акцептування та віднесення кредиторських вимог позивача до сьомої черги, як підставу для проведення фактичного задоволення таких вимог за рахунок коштів, отриманих від погашення заставлених цінних паперів саме в сьому чергу.

Вказує, що місцевий та апеляційний господарські суди при прийнятті рішення залишили поза увагою положення ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та дійшли помилкового висновку про те, що задоволення вимог кредиторів кожної черги має здійснюватись Уповноваженою особою Фонду за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду.

Стверджує, що висновки апеляційного господарського суду про те, що позивача вже визнано кредитором банку у відповідності до порядку, встановленого Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", здійснено без врахування положень ст. ст. 44-52 зазначеного Закону, оскільки наведені норми передбачають, що ліквідаційна процедура зводиться не лише до акцептування вимог кредиторів, але й до задоволення їх акцептованих вимог.

У клопотанні Національний банк України просить розгляд касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2017 року проводити у закритому судовому засіданні, посилаючись на ту обставину, що додатки до позовної заяви містять інформацію, яка відноситься до банківської таємниці.

У заяві Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" просить відхилити клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні, оскільки нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що відомості про банк з моменту відкликання ліцензії перестають мати статус таємної інформації.

Вищий господарський суд України відхиляє вказане клопотання з огляду на повноваження суду касаційної інстанції, згідно яких судом касаційної інстанції в судовому засіданні не досліджуються матеріали справи, що містять банківську таємницю, які є доказами, що свідчать про певні обставини.

У відзиві на касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб просить залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 24 листопада 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2017 року.

Зазначає, що умовами договору застави державних облігацій України № 51/64/144/39/86/ОП-3 від 14 травня 2014 року не передбачено права позивача як заставодержателя стягнути грошові кошти без звернення стягнення на предмет забезпечення, а стягнення коштів з банку, який перебуває у стані припинення, є неможливим у відповідності до висновків Верховного суду України.

Також, вказує на те, що на дату запровадження процедури ліквідації застава уже була припинена.

У відзиві на касаційну скаргу Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" просить відмовити Національному банку України у задоволенні касаційної скарги у повному обсязі.

Зазначає, що наразі відсутні норми чинного законодавства щодо обліку на окремому аналітичному рахунку відповідних сум коштів, які надійшли в період тимчасової адміністрації від погашення боргу за кредитами банку/погашення цінних паперів, майнові права за якими передано у заставу Національному банку України та щодо їх подальшого перерахування.

Також вказує, що позивачем особисто переведено операції з погашення застави.

Вказує, що предметом позову є саме перерахування коштів, а не право на задоволення вимог за рахунок застави.

Також, оскільки Національний банк України включено до реєстру вимог кредиторів у сьому чергу, вважає вимоги про перерахування коштів на даний час необгрунтованими та зазначає, що позивач не заявляє позовні вимоги до відповідача-1 - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Крім того, стверджує, що відповідно до положень п. 3 розділу IV Положення про порядок здійснення емісії облігацій підприємств, облігацій міжнародних фінансових організацій та їх обігу, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 2998 від 27 грудня 2013 року, орган реєстрації здійснює скасування реєстрації випуску облігацій у разі погашення (дострокового погашення) облігацій у повному обсязі, а Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку анульовано Розпорядження № 155-КФ-С-О від 18 вересня 2015 року.

Таким чином, вважає, що надання Національним банком України згоди на відчуження державних облігацій та виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про обтяження облігацій свідчить про погодження припинення права власності та припинення застави внаслідок скасування реєстрації випуску облігацій, у той час як вимоги позивача за кредитами включені до переліку вимог (реєстру) кредиторів у відповідності до вимог Закону.

У заяві Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" просить проводити фіксацію судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У поясненнях Національний банк України зазначає, що після запровадження процедури ліквідації в АТ "Дельта Банк" кошти від погашення заставлених цінних паперів повинні увійти до ліквідаційної маси банку, що ліквідується, обліковуватись на окремому аналітичному рахунку та, після формування ліквідаційної маси банку, перераховуватися уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку в рахунок погашення зобов'язань банку за кредитами у відповідності до п. 2.21 глави 2 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку.

При цьому, на думку заявника скарги, наведена норма поряд з п. 1.31 глави 1 розділу ІІІ Положення фактично визначає особливий порядок обліку та перерахування кредитору, вимоги якого забезпечені заставою цінних паперів, коштів, що надійшли від погашення таких заставлених цінних паперів під час виведення неплатоспроможного банку з ринку, в тому числі здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації неплатоспроможного банку.

Також зазначає, що з урахуванням положень ст. 2, ч. 2 ст. 39, ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ "Дельта Банк" була зобов'язана включити кошти, що надійшли від погашення цінних паперів, заставлених на підставі спірного договору до складу ліквідаційної маси, та обліковувати їх на окремому аналітичному рахунку з метою подальшого перерахування позивачу в рахунок погашення основного зобов'язання, у зв'язку з чим вважає прийняті у справі судові рішення про відмову у позові необгрунтованими.

Стверджує, що відсутність оскарження віднесення Національного банку України до сьомої черги кредиторів не свідчить про те, що у останнього відсутнє встановлене спеціальним законодавством право на першочергове задоволення своїх вимог за рахунок грошових коштів, отриманих від погашення заставлених цінних паперів відповідно до ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки оскарження рішень Фонду є правом, а не обов'язком сторони.

У поясненнях Національний банк України зазначає, що відповідно до положень ч. 3 ст. 8, ст. 55 Конституції України звернувся до суду з вимогою про захист його прав, передбачених положеннями ст. ст. 3, 41, 27, 48, 49 Основного Закону України, ст. 1 Першого протоколу, ст. ст. 6. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ст. 15 Європейської соціальної хартії.

Посилається на те, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідно до ч. 6 ст. 55, ч. 1 ст. 64 Конституції України не може обмежувати суд у застосуванні широкого кола способів захисту прав, передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України, зокрема, зобов'язанням Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів здійснити дії, передбачені законом.

Стверджує, що відмова у захисті порушених прав позивача є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, обмеження права позивача вільно володіти своїм майном, які не можуть належати АТ "Дельта Банк", Уповноваженій особі, Фонду гарантування вкладів, іншим фізичних та юридичним особам на праві власності було здійснено без дотримання "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав і основоположних свобод людини - позивача.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з вересня 2008 року по червень 2009 року між Національним банком України (кредитор) та ТОВ "Український промисловий банк" укладено ряд кредитних договорів, а саме: № 39/09-08/СТ від 11 вересня 2008 року, № 86/11-08/СТ від 11 листопада 2008 року, № 51 від 22 жовтня 2008 року, № 64 від 5 листопада 2008 року, № 144 від 29 грудня 2008 року, № 144/1 від 29 грудня 2008 року, № 144/2 від 30 грудня 2008 року, № 144/3 від 31 грудня 2008 року, № 144/4 від 5 січня 2009 року, № 144/5 від 12 січня 2009 року, № 144/6 від 29 січня 2009 року, № 144/7 від 6 лютого 2009 року, № 144/8 від 11 лютого 2009 року, № 144/9 від 13 лютого 2009 року, № 144/10 від 16 лютого 2009 року, № 144/11 від 27 лютого 2009 року, № 144/12 від 4 березня 2009 року, № 144/13 від 5 березня 2009 року, № 144/14 від 13 березня 2009 року, № 144/15 від 20 березня 2009 року, № 144/16 від 6 квітня 2009 року, № 144/17 від 15 квітня 2009 року, № 144/18 від 17 квітня 2009 року, № 144/19 від 30 квітня 2009 року, №144/20 від 3 червня 2009 року (далі - кредитні договори).

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України є договори та інші правочини.

Правочином, у відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

30 червня 2010 року між Національним банком України, ТОВ "Український промисловий банк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Український промисловий банк" на користь ПАТ "Дельта Банк". Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 2258. За умовами цього договору правонаступником прав та обов'язків ТОВ "Український промисловий банк" за кредитними договорами стало ПАТ "Дельта Банк", у зв'язку з чим укладені відповідні договори про внесення змін та доповнень до кредитних договорів 20 липня 2010 року.

Позивач зазначає, що свої обов'язки за кредитними договорами виконав у повному обсязі, що підтверджується меморіальними ордерами.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами 14 травня 2014 року між Національним банком України (заставодержатель) та ПАТ "Дельта Банк" (заставодавець) укладено договір застави облігацій підприємств № 51/64/144/39/86/ОП-3, відповідно до п. 1.1 якого з метою забезпечення виконання зобов'язань заставодавця за кредитними договорами № 39/09-08/СТ від 11 вересня 2008 року, № 86/11-08/СТ від 11 листопада 2008 року, № 51 від 22 жовтня 2008 року, № 64 від 5 листопада 2008 року, № 144 від 29 грудня 2008 року, № 144/1 від 29 грудня 2008 року, № 144/2 від 30 грудня 2008 року, № 144/3 від 31 грудня 2008 року, № 144/4 від 5 січня 2009 року, № 144/5 від 12 січня 2009 року, № 144/6 від 29 січня 2009 року, № 144/7 від 6 лютого 2009 року, № 144/8 від 11 лютого 2009 року, № 144/9 від 13 лютого 2009 року, № 144/10 від 16 лютого 2009 року, № 144/11 від 27 лютого 2009 року, № 144/12 від 4 березня 2009 року, № 144/13 від 5 березня 2009 року, № 144/14 від 13 березня 2009 року, № 144/15 від 20 березня 2009 року, № 144/16 від 6 квітня 2009 року, № 144/17 від 15 квітня 2009 року, № 144/18 від 17 квітня 2009 року, № 144/19 від 30 квітня 2009 року, № 144/20 від 3 червня 2009 року, які укладені між сторонами, будь-якими додатковими угодами (договорами) до них, додатками, змінами та доповненнями до них, які чинні на момент укладення цього договору та можуть бути укладені після його (цього договору) укладення, заставодавець передає в заставу заставодержателю облігації, емітентом яких є Харківське Державне Авіаційне ордену Жовтневої Революції та Трудового червоного прапору виробниче підприємство, забезпечені гарантією Кабінету Міністрів України, загальною вартістю 220518000 гривень 00 коп.

За умовами п. 1.2 договору застави за рахунок застави повністю задовольняються вимоги заставодержателя, включаючи суму боргу за кредитом та нараховані проценти, штраф, пеню та інші витрати заставодержателя, пов'язані з виконанням грошового зобов'язання за Кредитним договором в повному обсязі.

Судами встановлено, що 2 жовтня 2015 року постановою Правління Національного банку України № 664 відкликано банківську ліцензію ПАТ "Дельта Банк" та розпочато процедуру його ліквідації, а виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 181 про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію.

Відповідно до ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким, згідно статті 1 вказаного закону, встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

У відповідності до ст. 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" існує заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.

Згідно вимог ч. 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.

З дня призначення уповноваженої особи Фонду:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури згідно ч. ч. 2, 3 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Положеннями ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено повноваження уповноваженої особи Фонду, відповідно до п. 3 ч. 1 цієї норми, уповноважена особа Фонду з дня свого призначення, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи:

1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;

2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;

3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Частиною 4 наведеної статті передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Судами встановлено, що 28 жовтня 2015 року Національний банк України в межах ліквідаційної процедури звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" з заявою № 18-02012/81701 про визнання його кредитором на загальну суму 9368737335 гривень 89 коп. з посиланням на наявність боргу АТ "Дельта Банк" перед Національним банком України за низкою кредитних угод.

Розглянувши заяву, уповноважена особа Фонду в АТ "Дельта Банк" надіслала Національному банку України електронне повідомлення № 3032 про акцептування кредиторських вимог останнього в сумі 9344571307 гривень 23 коп. та віднесення їх до сьомої черги.

Судами встановлено та не заперечувалось сторонами, що на час розгляду справи відбувається задоволення вимог третьої черги вимог кредиторів (згідно з Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 4 від 14 січня 2016 року про початок процедури погашення вимог другої та третьої черги).

Позивач звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з листом № 12-0004/51501 від 17 червня 2016 року, в якому зазначив, що кошти, які надійшли ПАТ "Дельта Банк" від погашення цінних паперів, переданих в заставу Національному банку України, підлягають перерахуванню Національному банку України як кредитору, вимоги якого забезпечені заставою в позачерговому порядку.

У відповідь на зазначений лист Фонд гарантування вкладів фізичних осіб листом № 21-30469/16 повідомив позивача про те, що оскільки погашення обтяжених заставою цінних паперів відбулось 2 липня 2015 року, тобто, під час здійснення процедури тимчасової адміністрації в банку, у Фонду гарантування вкладів відсутні правові підстави для перерахування отриманих на погашення цінних паперів коштів Національному банку України.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, Національний банк України зазначає, що у зв'язку з погашенням цінних паперів, які є предметом застави, отримані від цього кошти мають бути використані для позачергового задоволення вимог заставодержателя, а тому просить зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" перерахувати на рахунок Національного банку України кошти від погашення заставлених згідно договору застави облігацій підприємств № 51/64/144/39/86/ОП-3 від 14 травня 2014 року цінних паперів в загальній сумі 220518000 гривень 00 коп.

Відповідно до ч. 6 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у передбаченій ст. 52 даного Закону черговості.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги, у відповідності до вимог ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Таким чином, задоволення вимог кредиторів кожної черги має здійснюватись Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку у порядку, встановленому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду, якою погодження на перерахування коштів від ПАТ "Дельта Банк" на користь Національного банку України не надавалось, оскільки останній включений до реєстру вимог кредиторів у сьому чергу.

Встановлено, що доказів оскарження позивачем в судовому порядку рішення Фонду про віднесення його кредиторських вимог до сьомої черги у відповідності до вимог ст. 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" матеріали справи не містять.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що вимоги Національного банку України забезпечені заставою цінних паперів, а тому мають бути задоволені у першу чергу за рахунок коштів реалізованого заставного майна.

Водночас, суд касаційної інстанції вважає обгрунтовними висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що задоволення забезпечених заставою кредиторських вимог позивача має здійснюватись в порядку, визначеному спеціальним Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, ст. 51 цього Закону, оскільки застосування цього Закону є пріоритетним по відношенню до Закону України "Про заставу".

Апеляційний господарським судом зауважено також, що позивач допустився помилки, ототожнивши поняття право вимоги й право застави, оскільки право вимоги в контексті правовідносин між Національним банком України та АТ "Дельта Банк" є правом на отримання грошових коштів, які виникли внаслідок одержання ТОВ "Укрпромбанк" кредитів від Національного банку України, за якими в 2010 році змінено боржника на АТ "Дельта Банк".

Право застави, в силу приписів чинного цивільного законодавства України, є правом на переважне задоволення права вимоги у випадку порушення основного зобов'язання.

Разом з тим, встановлено, що позивачем заявлено вимоги саме про перерахування коштів, а не про задоволення вимог за рахунок предмета застави.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір на підставі ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що умови кредитних договорів не містять положень про дострокове погашення боргу за кредитом до настання терміну погашення.

Згідно договору застави облігацій підприємств № 51/64/144/39/86/ОП-З від 14 травня 2014 року не зазначено, що АТ "Дельта Банк" зобов'язано достроково, до настання терміну погашення, перерахувати кошти на користь Національного банку України.

Умовами п. 2.2.6 договору застави встановлено, що Національний банк України має право вимагати поповнення або заміни предмету застави у разі зменшення його справедливої вартості, іншим забезпеченням у розмірі, достатньому для задоволення вимог за Кредитним договором, та/або вимагати повернути частину заборгованості за кредитом пропорційно зменшенню розміру забезпечення.

Положеннями п. 2.3.7 цього договору встановлено, що АТ "Дельта Банк" зобов'язане поповнювати або замінювати предмет застави у разі зменшення його справедливої вартості, іншим забезпеченням у розмірі, достатньому для задоволення вимог за Кредитним договором, або повернути частину заборгованості за кредитом пропорційно зменшенню розміру забезпечення.

Разом з цим, оскільки в зв'язку із відкликанням банківської ліцензії та запровадженням процедури ліквідації Національним банком України подано заяву про визнання його кредитором ПАТ "Дельта Банк" за кредитними договорами, яка була акцептована Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та затверджена рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, поповнювати або замінювати предмет застави неможливо в силу вимог ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", повернення боргу здійснюється в порядку черговості задоволення вимог кредиторів банку, що ліквідується, встановленої ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли юридично мотивованого висновку про те, що Національним банком України вчинено всі можливі дії щодо задоволення своїх вимог, а стягнення коштів з банку, який перебуває в стані припинення, поза процедурою та порядком, встановленим положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є неможливим, оскільки введення у банку тимчасової адміністрації та ліквідації унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом.

Також Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" письмово повідомила Національний банк України про те, що нею в повному обсязі виконуються вимоги Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 5 липня 2012 року, а спірні кошти обліковуються на окремому аналітичному рахунку.

З огляду на наведене та на відсутність в діях Уповноваженої особи ПАТ "Дельта Банк" порушень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", місцевий та апеляційний господарський суди дійшли мотивованого висновку про необґрунтованістіь позовних вимог щодо зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" перерахувати кошти на користь Національного банку України, а тому визнав вимоги Національного банку України такими, що не підлягають задоволенню.

Також судами зазначено, що позивач, всупереч приписам п. 4 ч. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, не врахував, що позовна заява має містити зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, однак, жодних вимог до відповідача-2 - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб позивачем наведено не було.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій п. п. 1.31, 2.21 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 5 липня 2012 року.

Водночас, нормативно-правовим актом, який має вищу юридичну силу та регулює порядок та процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, його ліквідацію, зокрема, порядок формування ліквідаційної маси, визначення черговості задоволення вимог кредиторів та порядок їх задоволення, є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

За таких обставин рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій законні та обгрунтовані, прийняті за наслідками повного встановлення та надання належної правової оцінки усім обставинам справи у сукупності, вірного застосування норм ст. ст. 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 17, 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ч. 5 ст. 45, ч. ч. 2, 3 ст. 46, п. 3 ч. 1 ст. 48, ч. ч. 1, 2, 4, 6 ст. 49, ст. ст. 52, 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що регулюють спірні правовідносини, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 січня 2017 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Іванова

В. Картере