ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2017 року

Справа № 920/797/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач),

Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги

Сумського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги

на постанову

Харківського апеляційного господарського суду від 07.02.2017

у справі

№ 920/797/16 Господарського суду Сумської області

за позовом

Заступника прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області, 2) Сумського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги; Сумський державний університет

про за участю: прокурора та представників позивача - відповідача 1 - відповідача 2 - третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -

визнання недійсним договору оренди приміщення, Зарудяної Н.О., не з'явились, Пономаренка О.В., Іжаківського А.О., не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Сумської області звернувсь до Господарського суду Сумської області із позовом про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення по вул. Покровській, 9/1 у м. Суми, площею 405,4 кв.м., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та Сумським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги 21.12.2015 № 2202 зі змінами до договору від 18.03.2016 та від 31.05.2016.

Прокурор, керуючись ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 63 Закону України "Про освіту" та ст. 4 "Про оренду державного та комунального майна", вважає, що на момент укладання договору оренди від 21.12.2015 № 2202 наявні порушення приписів Закону, а саме: передання в оренду об'єкта державної власності, який фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Рішенням Господарського суду Сумської області 11.10.2016 у справі № 920/797/16 (суддя Заєць С.В.) відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 у справі № 920/797/16 (у складі колегії суддів: Камишева Л.М. - головуючого, Гетьман Р.А.,Пелипенко Н.М.) рішення Господарського суду Сумської області 11.10.2016 у справі № 920/797/16 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення по вул. Покровській, 9/1 у м. Суми, площею 405,4 кв.м., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та Сумським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги 21.12.2015 № 2202 зі змінами від 18.03.2016 та від 31.05.2016.

Постанову мотивовано тим, що Міністерство освіти і науки України на момент укладання договору та на час звернення до суду з даним позовом є єдиним органом, який здійснює управління державним вищим навчальним закладом та управління всім його майном, є засновником державного навчального закладу, а також центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики в галузі вищої освіти; забезпечує державний контроль за діяльністю всіх закладів вищої освіти. Тобто є органом, уповноваженим Державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, у розумінні статті 2 ГПК України. Прокурор мотивовано звернувсь до суду з даним позовом в інтересах Держави, та правильно визначив позивача у справі. На даний час приміщення, що є предметом спірного договору, належить Державі в особі Міністерства освіти і науки України та знаходиться у Сумського державного університету на балансі та в оперативному управлінні. Сумський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги не є освітнім закладом, який забезпечує здобуття громадянами вищої освіти; ліцензій на здійснення освітньої діяльності в галузі вищої освіти центр не має. Приміщення використовується орендарем не за функціональним призначенням об'єкта - бібліотека вищого навчального закладу.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.02.2017, Сумський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернувсь до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.02.2017, а рішення Господарського суду Сумської області 11.10.2016 у справі № 920/797/16 залишити в силі.

У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши прокурора, представників відповідача 1 та відповідача 2, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області (орендодавець) та Сумським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги (орендар) 21.12.2015 укладено договір оренди державного майна № 2202 (далі - договір), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає устрокове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 405,4 кв.м., розташованого на першому поверсі будівлі міжвузівської бібліотеки, за адресою: м. Суми, вул. Покровська, 9/1, що перебуває на балансі Української академії банківської справи (балансоутримувач), вартість якого визначена на підставі акта оцінки нерухомого майна станом на 30.11.2015, і становить за залишковою вартістю 4281027,00 грн. (пункт 1.1 договору).

Майно передається в оренду з метою розміщення Сумського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 2.2 договору майно передається в оренду із забороною його приватизації та передачі в суборенду. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Оренда плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить 1,00 грн. (п. 3.1 договору).

Відповідно до пункту 5.1 договору орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, надання комунальних послуг орендарю та компенсацію податку на землю відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до пункту 10.1 договору договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 21.12.2015 до 19.12 2018 включно.

Додатки до цього договору є його невід'ємною складовою частиною. До договору додаються: акт оцінки майна, що передається в оренду; акт приймання-передачі орендованого майна (пункт 12 договору).

За актом приймання-передачі майна від 21.12.2015 балансоутримувачем (Українська академія банківської справи) передано, а орендарем прийнято у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 405,4 кв. м., розташованого на першому поверсі будівлі міжвузівської бібліотеки, за адресою: м. Суми, вул. Покровська, 9/1.

Між сторонами 18.03.2016 та 31.05.2016 укладено договори про внесення змін до договору оренди державного майна від 21.12.2015 № 2202, відповідно до яких домовились доповнити спірний договір пунктом 5.14, відповідно до якого орендар зобов'язаний передбачити кошторисні призначення на оренду плату по цьому договору та плату пов'язану із страхуванням орендарем орендованого майна; внесено зміни у пункт 1.1 договору та змінено "Українська академія банківської справи" на "Сумський державний університет".

Відмовляючи у задоволенні позову, керуючись приписами ст. ст. 41 121 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд виходив з того, що власником спірного майна є Держава в особі Національного банку України у зв'язку з чим суд дійшов до висновку, що вимоги прокурора в інтересах позивача - Міністерства освіти і науки, який не є власником спірного майна, про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що висновки місцевого господарського суду є передчасними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах Держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Судами встановлено, що прокурором самостійно визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а саме позивачем у даній справі зазначено Міністерство освіти і науки України.

Відповідно до ч. 3 ст. 326 ЦК України управління майном, що є у державній власності здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Правові основи управління об'єктами державної власності визначені Законом України "Про управління об'єктами державної власності".

Управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").

Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).

Відповідно до ст. 5 цього Закону єдиним органом, уповноваженим визначати органи виконавчої влади, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності та встановлювати порядок передачі об'єктів державної власності суб'єктам управління є Кабінет Міністрів України.

Судами встановлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно станом на 28.01.2010 в якості власника будівлі бібліотеки зазначено Державу, яка здійснювала повноваження щодо розпорядження майном у 2010 році через уповноважений орган - Національний банк України, у 2010 році відповідно до вимог законів України "Про управління об'єктами державної власності", "Про вищу освіту", розпорядження КМУ від 11.12.1999 № 1379-р НБУ здійснювало управління державним вищим навчальним закладом - Українською академією банківської справи, тому суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що Національний банк України здійснювало управління державним вищим навчальним закладом - Українською академією банківської справи.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.06.2015 № 666-р "Про передачу цілісних майнових комплексів вищих навчальних закладів до сфери управління Міністерства освіти i науки України" цілісні майнові комплексі державного вищого навчального закладу "Української академії банківської справи Національного банку України", у тому числі спірну будівлю, передано з управління Національного банку до сфери управління Міністерства освіти i науки України.

На виконання вказаного розпорядження на підставі наказу Міністерства освіти i науки України від 21.07.2015 та акта приймання-передачі від 28.08.2015 весь майновий комплекс Української академії банківської справи Національного банку України передано до сфери управління Міністерства освіти i науки України.

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 Статуту Української академії банківської справи, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 24.09.2015 № 971, уповноваженим органом управління є Міністерство освіти і науки України (засновник), який у тому числі здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю академії, здійснює інші повноваження відповідно до закону.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 06.05.2016 органом управління Української академії банківської справи та її засновником є Міністерство освіти і науки України.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що Міністерство освіти і науки України на момент укладання договору та звернення до суду із даним позовом є єдиним органом, який здійснює управління державним вищим навчальним закладом та управління всім його майном, є засновником державного навчального закладу, а також центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики в галузі вищої освіти; забезпечує державний контроль за діяльністю всіх закладів вищої освіти. Тобто є органом, уповноваженим Державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, у розумінні статті 2 ГПК України.

При цьому Міністерство освіти і науки України є центральним органом державного управління освітою в Україні, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, повноваження якого визначено Законом України "Про освіту" та Положенням про Міністерство освіти України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630.

Міністерство освіти і науки України забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Міністерство освіти бере участь у виробленні державної політики в галузі освіти та втілення її в життя, у визначенні основних напрямків розвитку освіти, здійснює координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування, забезпечує зв'язок з іншими державами, організовує впровадження в практику досягнень науки і передового педагогічного досвіду; проводить атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів республіканського значення.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що прокурором мотивовано звернення до суду з даним позовом в інтересах держави, та правильно визначено позивача у справі. При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що на даний час приміщення, що є предметом спірного договору, належить Державі в особі Міністерства освіти і науки України та знаходиться у Сумського державного університету на балансі та в оперативному управлінні.

Місцевим господарським судом наведеного не враховано та не надано правової оцінки обставинам справи, тому суд дійшов до передчасних висновків, що вимоги прокурора в інтересах держави в особі позивача - Міністерства освіти і науки України не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не підлягають задоволенню.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, оскільки спірне нежитлове приміщення всупереч положенням закону передано в оренду для використання за цільовим призначенням, не пов'язаним з навчально-виховним процесом.

Особи, визначені статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, мають право на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, які відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України здійснюється шляхом розгляду справ за позовами про визнання правочину недійсним.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (пункт 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 ГК України, ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 761 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Судами встановлено, між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області (орендодавець) та Сумським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги (орендар) 21.12.2015 укладено договір оренди державного майна - нежитлового приміщення площею 405,4 кв.м., розташованого на першому поверсі будівлі міжвузівської бібліотеки, за адресою: м. Суми, вул. Покровська, 9/1.

Відповідно до пункту 2.2 договору власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Зважаючи на те, що предметом договору оренди від 21.12.2015 № 2202 є нежитлові приміщення, які є державним нерухомим майном, спірний договір укладається відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).

Пунктом "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції станом на момент укладення спірного договору) передбачено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, до яких, зокрема, відноситься об'єкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Відповідно до абз. 20 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди Законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

Судами встановлено, що Міністерство освіти і науки України (орган, уповноважений управляти спірним майном) листом від 27.11.2015 № 1/11-17281 надало дозвіл Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Сумській області на передачу в оренду державного нерухомого майна першого поверху будівлі міжвузівської бібліотеки, загальною площею 405,4 кв.м., з метою розміщення Сумського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, розташованого за адресою: м. Суми, вул. Покровська, 9/1.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" у вказаному листі Міністерство освіти і науки України зобов'язало керівників враховувати напрямок діяльності орендаря, т.я. об'єкти освіти підпадають під критерії заборони до приватизації.

Щодо доводів прокурора про те, що орендоване за спірним договором приміщення навчального закладу є об'єктом освіти та в порушення положень Закону України "Про освіту" та вказівок органу, уповноваженого управляти спірним майном, використовуються не за призначенням, судом апеляційної інстанції зазначено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про освіту" структура освіти включає, зокрема, вищу освіту.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про вищу освіту" законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із Законів України "Про освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про вищу освіту" формування і реалізація державної політики у сфері вищої освіти забезпечуються шляхом, у тому числі збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення якості вищої освіти.

Частиною 1 статті 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що матеріально-технічна база закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Частиною 1 статті 70 Закону України "Про вищу освіту" передбачено, що матеріально-технічна база вищих навчальних закладів включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності.

Виходячи з аналізу наведених норм матеріального права, об'єкт освіти - це навчальний заклад, будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Відповідно до частини 3 ст. 70 Закону України "Про вищу освіту" вищий навчальний заклад у порядку, визначеному законом, та відповідно до статуту має право, зокрема, використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Тобто об'єкт освіти не може використовуватися не за призначенням, а може бути переданий в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Під час вирішення даного спору з урахуванням наведеного законодавства судом апеляційної інстанції зазначено, що необхідним є з'ясування факту, чи використовується спірне приміщення об'єкта освіти і науки за цільовим призначенням та його пов'язаність з навчально-виховним процесом.

Відповідно до ч. ч. 3, 6 ст. 33 Закону України "Про вищу освіту" основними структурними підрозділами вищого навчального закладу є факультети, кафедри, бібліотека. Вищий навчальний заклад зобов'язаний мати у своєму складі бібліотеку, бібліотечний фонд якої має відповідати вимогам стандартів освітньої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про вищу освіту" структура вищого навчального закладу, статус і функції його структурних підрозділів визначаються статутом вищого навчального закладу та положеннями про відповідні структурні підрозділи.

Відповідно до ч. ч. 3, 5 статті 12 Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" бібліотека може не мати статусу юридичної особи та перебувати у складі підприємства, установи або організації; бібліотека діє на основі статуту (положення), що затверджується її засновником (засновниками). У статуті (положенні) бібліотеки визначаються її статус, форма власності, джерела фінансування, вид і профіль діяльності.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що будівля бібліотеки є невід'ємною складовою матеріально-технічної бази навчального закладу і його структурним підрозділом, який діє на підставі відповідного положення.

Відповідно до п. 1.1 Положення про бібліотеку Української академії банківської справи, затвердженого в.о. ректора 01.10.2015, бібліотека є навчальним, науковим, інформаційним та культурно-просвітницьким структурним підрозділом Української академії банківської справи, який забезпечує літературою та інформацією навчально-виховний та науковий процес академії і діє на підставі положення про бібліотеку.

Відповідно до пункту 4.7 зазначеного положення забороняється використовувати приміщення бібліотеки для робіт, не передбачених завданнями бібліотеки (визначені у розділі 2 положення).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що будівлю бібліотеки по вул. Покровській, 9/1 у м. Суми побудовано та введено в експлуатацію у 2009 році як новий бібліотечний комплекс державного вищого навчального закладу - Української академії банківської справи.

Після введення в експлуатацію будівлі бібліотеки вищим навчальним закладом в установленому законом порядку отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно та внесено відповідні відомості до Державного реєстру нерухомого майна.

За технічною документацією об'єкт нерухомості по вул. Покровській, 9/1 у м. Суми складається з наступних приміщень: цокольний поверх, технічний поверх та безпосередньо бібліотечні приміщення (оцінювальний акт №1).

Виходячи з плану поверхів, спірне приміщення площею 405 кв.м. - це ліве крило першого поверху будівлі бібліотеки (номер на плані 40).

Відповідно до даних журналу підрахунку площі будівлі як складовою частини технічної документації на будівлю, житлове приміщення під номером 40 на першому поверсі будівлі площею 405,4 кв.м. віднесено до груп приміщень - "Бібліотека", призначення приміщення -"основна".

Тому спірне приміщення з моменту введення в експлуатацію у 2009 році та до 2015 року використовувалось як абонемент наукової літератури. Зазначене підтверджується технічною документацією на будівлю, інвентаризаційними описами необоротних активів за 2015 рік, схемами евакуації приміщення.

У грудні 2015 року спірне приміщення передано в оренду другому відповідачу з метою розміщення Сумського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (пункт 1.2 договору).

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Включає такі види правових послуг: захист; здійснення представництва інтересів oci6, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги забезпечують надання всіх видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.

Відповідно до п. 7 Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2012 № 967/5 основними завданнями центрів є підвищення правової свідомості культури та освіченості населення (правопросвітництво); забезпечення надання безоплатної первинної правової допомоги i безоплатної вторинної правової допомоги; забезпечення доступу до електронних сервісів Міністерства юстиції України.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що Сумський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги не є освітнім закладом, який забезпечує здобуття громадянами вищої освіти; ліцензій на здійснення освітньої діяльності в галузі вищої освіти центр не має. Приміщення використовується орендарем не за функціональним призначенням об'єкта - бібліотека вищого навчального закладу.

Доводи Сумського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги щодо проходження у Центрі практики студентами вищих навчальних не впливають на той факт, що приміщення освітнього об'єкта використовуються не за призначенням, оскільки завданням центру є забезпечення надання всіх видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 Закону України "Про безоплатну правову допомогу", а не організація практики студентів вищих навчальних закладів.

Необхідність використання спірного приміщення у навчальній діяльності обумовлена такими обставинами: збільшення загальної кількості студентів Сумського державного університету у зв'язку з фактичним об'єднанням з Українською академією банківської

справи, розширенням провадження освітньої діяльності Сумського державного університету за рядом спеціальностей (копії листів МОН України є в матеріалах справи).

Передача в оренду приміщення Сумського державного університету, який є об'єктом державної власності та фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов'язаної з навчальним процесом закладу вищої освіти, суперечить вимогам чинного законодавства, що є підставою для визнання спірного правочину на підставі ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Із правової природи договору оренди нерухомого майна вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди у разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, оскільки використання майна - "річ" безповоротна і відновити первісне положення сторін практично неможливо.

Відповідно до ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 236 Цивільного кодексу України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що фактичне користування майном на підставі договору оренди у разі його недійсності унеможливлює проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір судом має бути визнано недійсним і припинено лише на майбутнє (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 3-195гс15).

Відповідно до статті 111⁷ Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 статті 111⁹ Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 у справі № 920/797/16 Господарського суду Сумської області прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином постанова Харківського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 у справі № 920/797/16 Господарського суду Сумської області підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сумського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 у справі № 920/797/16 Господарського суду Сумської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 у справі № 920/797/16 Господарського суду Сумської області залишити без змін.

Головуючий, суддя:

Корнілова Ж.О.

Судді:

Карабань В.Я.

Ковтонюк Л.В.