КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа : № 357/12781/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кошель Л.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Суддів За участю секретаря

Вівдиченко Т.Р. Грибан І.О. Собківа Я.М. Кондратенко Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: - визнати протиправною відмову відповідача у призначенні та проведенні виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності; - зобов'язати скласти висновок та прийняти рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності в розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2017 року позов задоволено.

Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області у призначенні ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності.

Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути заяву ОСОБА_5 про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності.

Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області призначити і виплатити ОСОБА_5 одноразову грошову допомогу, у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності в сумі 290 000 грн.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Головне управління Національної поліції в Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який з'явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5 є пенсіонером та інвалідом другої групи, що підтверджується копією його паспорта та копією пенсійного посвідчення.

В період з 15.08.1997р. по 06.11.2015р. позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, а саме: в ГУ МВС України в Київській області; з 07.11.2015 року, на підставі наказу № 1 о/с від 07.11.2015 року, позивача зараховано на службу в Головне управління Національної поліції в Київській області.

З 22.01.2016 року позивача - підполковника поліції, старшого слідчого в ОВС Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області, звільнено зі служби в поліції у запас /з постановкою на військовий облік/ за пп. 2 п.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). Календарна вислуга років на день звільнення складає 18 років 05 місяців 06 дні (наказ № 14 о/с від 21.01.2016р.).

Згідно копії свідоцтва про хворобу № 46/ЗВ від 21.01.2016 року, захворювання позивача пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Як вбачається з копії довідки МСЕК серії АВ № 0214562, з 18 липня 2016 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності від захворювання, пов'язаного з проходженням служби в ОВС, групу інвалідності встановлено на строк до 01 серпня 2017 року.

З копії довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках вбачається, що у позивача ступінь втрати професійної працездатності у відсотках становить 70 %.

У вересні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, додавши до заяви необхідні документи.

Однак, листом від 10.10.2016 року № 29/С-609 позивачу за результатами розгляду його заяви у виплаті допомоги було відмовлено.

В листопаді 2016 року позивач звернувся з аналогічною заявою про виплату одноразової грошової допомоги до т.в.о. начальника ГУ НП в Київській області, однак листом від 16.11.2016 року № 29/К-754 ГУ НП в Київській області, позивачу повідомлено, що до Закону України «Про Національну поліцію» не внесені зміни щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності яких стало захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а тому вирішити питання про призначення позивачу цієї допомоги немає правових підстав.

Вважаючи вказану відмову ГУ НП в Київській області протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З 07.11.2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію», в тому числі положення про виплату одноразової грошової допомоги в разі втрати працездатності поліцейських.

Водночас, пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про Національну поліцію» визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію», зокрема, положення ст. 23 цього Закону, які передбачали виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції.

На виконання вимог ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію», Міністерством внутрішніх справ України прийнято Наказ № 4 від 11.01.2016 року, яким затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі по тексту Порядок № 4).

Як зазначено судом першої інстанції, одноразова грошова допомога позивачу повинна виплачуватись на умовах, передбачених Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 року, оскільки, згідно з п.15 Прикінцевих положень Закону України «Про Національну поліцію», за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Разом з тим, суд першої інстанції, дійшовши вказаного висновку, не взяв до уваги, що інвалідність позивачу встановлена під час проходження ним служби, як поліцейським, і звільнявся ОСОБА_5 з посади поліцейського, а не міліціонера.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997р. по справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Даючи оцінку спірним відносинам у цій частині, необхідно виходити з позиції Конституційного Суду України наведеній у пункті 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-7/99, викладеної стосовно дії загально - правового принципу норми права у часі. Позиція Конституційного Суду України за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, як у відповідності до п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 року, так і згідно п. 1 розділу ІІ Порядку № 4, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

В свою чергу, пунктом 2 розділу ІІ Порядку № 4 встановлено, що одноразова грошова допомоги (далі по тексту ОГД) у разі втрати працездатності поліцейського призначається та виплачується у випадках та в розмірах, визначених Законом України «Про Національну поліцію», особам, які мають право на її отримання, відповідно до цього Закону.

Враховуючи, що позивачу встановлена інвалідність 19.07.2016 року, - в період дії Закону України «Про Національну поліцію», тому саме з цієї дати ОСОБА_5 набув право на отримання одноразової грошової допомоги, беручи до уваги, що позивач на час звільнення був поліцейським, а не працівником органів внутрішніх справ, колегія суддів вважає, що до спірних відносин щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги слід застосовувати норми ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 4.

Посилання суду першої інстанції на п. 15 Прикінцевих положень Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 23 Закону України «Про міліцію», з огляду на вищенаведене є безпідставним, а висновок суду першої інстанції про те, що одноразова грошова допомоги позивачу повинна виплачуватися в порядку та на умовах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850 є помилковим.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань поліції відповідно до цього Закону, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (ч. 2 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію»).

За приписами п. 1 Порядку № 4, формування пакета документів для призначення та виплати ОГД у поліції здійснюється підрозділами фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної поліції, фінансовими підрозділами головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях, місті Києві (далі - фінансові підрозділи) у взаємодії з підрозділами кадрового забезпечення, службами державного нагляду за охороною праці (далі - СДНОП) цих органів та фахівцями військово-лікарської комісії (далі - ВЛК).

Згідно п. 3 розділу ІІІ Порядку № 4, заява (рапорт) про виплату ОГД у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (додаток 1) подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського.

У разі коли такий орган ліквідовано, заява подається до органу за місцем зберігання особової справи.

Для виплати ОГД у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає фінансовому підрозділу: 1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності; 2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії, які звіряються з оригіналом документа: 1) довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; 2) постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; 3) акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; 4) сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; 5) документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті) (п.5 розділу ІІІ Порядку № 4).

У відповідності до п. 1 розділу ІV Порядку № 4, фінансові підрозділи в десятиденний строк з дня реєстрації документів готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, форма якого наведена у додатку 2.

Висновок про призначення ОГД складається працівником фінансового підрозділу і підписується керівником фінансового підрозділу та керівником підрозділу, де проходить (проходив) службу поліцейський.

Висновок про призначення ОГД затверджує/відмовляє:

в апараті Національної поліції - Голова Національної поліції України або особа, на яку покладено виконання таких функцій;

у міжрегіональних органах Національної поліції - начальник органу або особа, на яку покладено виконання таких функцій;

у головних управліннях Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях, місті Києві - начальник Головного управління Національної поліції або особа, на яку покладено виконання таких функцій.

Керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції) у п'ятнадцятиденний строк приймає рішення про призначення виплати ОГД, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови.

Розрахунок потреби в коштах для виплати ОГД в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається структурним підрозділом до фінансового підрозділу Національної поліції за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку (п.2 розділу ІV Порядку № 4).

Колегія суддів зазначає, що статтею 101 Закону України «Про Національну поліцію» визначено вичерпний перелік випадків, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком:

а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням;

б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом);

г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не встановлено щодо ОСОБА_5 жодної з вищезазначених обставин.

Наявність зв'язку між захворюванням позивача, внаслідок якого останнім втрачено працездатність та йому встановлено інвалідність та проходженням служби в органах внутрішніх справ не заперечується апелянтом та повністю підтверджується висновками військово-лікарської комісії та МСЕК.

Крім цього, відповідачем не спростовується факт подання ОСОБА_5 належного пакету документів до ГУ НП в Київській області для вирішення питання про призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги, у зв'язку з втратою працездатності.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем фактично відмовлено позивачу у вирішенні питання про призначення одноразової грошової допомоги з посиланням на неузгодженість законодавства, яким регулюються питання призначення вказаної допомоги особам, які проходили службу в поліції, однак, належать і до колишніх міліціонерів і втрата ними працездатності пов'язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ (а не органах Національної поліції).

Так, як зазначено відповідачем у листі № 29/К-754 від 16.11.2016р., враховуючи те, що до Закону України «Про Національну поліцію» на даний час не внесені зміни щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності якої стало захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, вирішити питання про призначення цієї допомоги немає правових підстав.

Разом з тим, Порядком № 4 не передбачено випадків відкладення вирішення питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що відповідно до п. 2 розділу І Порядку № 4, діяльність Національної поліції (далі - поліція) у частині оформлення документів для виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського спрямована на забезпечення гарантованого державою соціального захисту поліцейського.

Вищенаведене, на думку колегії суддів, свідчить про те, що всі неузгодженості у нормативному регулюванні питань призначення і виплати одноразової грошової допомоги повинні трактуватися на користь особи, яка звертається за цією допомогою.

Особа, яка втратила працездатність, у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ, однак, продовжувала проходити публічну службу в органах Національної поліції, не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками міліції, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх справ, або поліцейськими, які втратили працездатність під час проходження служби в поліції.

Згідно ч. 6 ст. 100 Закону України «Про Національну поліцію», особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.

Таким чином, у разі невнесення змін до ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» протягом 3-х років після встановлення інвалідності та втрати працездатності ОСОБА_5, фактично буде позбавлений права на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

В рішеннях у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine) від 24 липня 2014 року, «Суханов та Ільченко проти України» від 27.06.2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (Stec and Others v. the United Kingdom), n. 54, заяви №№ 65731/01 та 65900/01, ЄСПЛ 2005-Х).

У рішенні по справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine) від 24 липня 2014 року Суд також вказав, що відмова у задоволенні законного права заявника через відсутність механізму його реалізації, становить втручання у право власності згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а через нездатність забезпечити реалізацію такого права заявника в розумні терміни, держава поклала на нього надмірний та неспіврозмірний тягар, порушивши таким чином свої зобов'язання за статтею 1 Першого протоколу.

У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» від 27.06.2014 року Суд вказав, що відмова держави здійснити певні дії становила втручання в права заявників, передбачені статтею 1 Першого протоколу. Уряд не надав жодних пояснень цієї бездіяльності, яка тримала заявників у невизначеності. Таким чином, Суд не бачить жодних причин, чому органи влади не вжили заходів для визначення розміру надбавки до пенсії заявників і вважає це втручання невиправданим (див., з відповідними змінами, рішення у справі «Клаус і ОСОБА_4 проти Грузії» (Klaus and Iouri Kiladze v. Georgia), заява № 7975/06, від 2 лютого 2010 року; рішення у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), № 38677/06, від 24 квітня 2014 року). Отже, було порушення права заявників, передбаченого статтею 1 Першого протоколу, за період з 2 квітня по 31 грудня 2006 року.

В остаточному рішенні у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), № 23759/03 та № 37943/06 від 14 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини звертав увагу, що скарги заявника на незаконність застосування у правовідносинах інструкції, яка є підзаконним актом, і незастосування декрету Кабінету Міністрів, який мав силу закону, не були задоволені національними судами, та зазначав про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд дійшов такого висновку у зв'язку з тим, що по-перше, відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, таким чином, не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, посилаючись на неузгодженість законодавства ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію», допустив протиправну бездіяльність щодо невирішення питання про призначення ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги.

Доводи апелянта з приводу відсутності в нього компетенції у вирішенні питання про призначення і виплату позивачу одноразової грошової допомоги, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки у відповідності до ч. 4 ст. 100 Закону України «Про Національну поліцію», одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у частині другій цієї статті, призначається і виплачується за останнім місцем проходження служби поліцейським.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що рішення про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги Головним управлінням Національної поліції в Київській області не приймалось.

Зі змісту ст. 2 КАС України вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

В цьому зв'язку, колегія суддів вважає неможливим розглядати вимоги щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчиняти дії у майбутньому, у зв'язку з вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій.

Отже, позовна вимога про зобов'язання ГУ НП в Київській області скласти висновок та прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб» є передчасною те не може бути задоволена.

Між тим, відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог для повного захисту прав та інтересів позивача, необхідних для поновлення порушених прав. Оскільки позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги по ІІ групі інвалідності, ним надано усі необхідні для її призначення документи, колегія суддів вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов'язання ГУ НП в Київській області вирішити питання про призначення і виплату позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у відповідності до вимог Порядку № 4 та прийняття відповідного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, частково спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову ОСОБА_5 в повному обсязі, а тому апеляційну скаргу ГУ НП в Київській області слід задовольнити частково, постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2017 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити частково, оскільки постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області задовольнити частково.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2017 року скасувати та прийняти нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невирішення питання про призначення ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Київській області розглянути питання про призначення і виплату ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги, у відповідності до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом МВС України від 11.01.2016 року № 4 за його заявою та прийняти відповідне рішення.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Судді

Вівдиченко Т.Р. Грибан І.О. Собків Я.М.

Повний текст постанови виготовлено 17.05.2017 року

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Грибан І.О.

Собків Я.М.