Провадження № 22-ц/783/2186/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Я. А.

Категорія:59

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

секретар: Симець В.І.,

за участі в судовому засіданні представника позивача ЛМЦЗ – ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського міського центру зайнятості на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 27 січня 2017 року у справі за позовом Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_3 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 січня 2017 року в позові – відмовлено.

Дане рішення оскаржив Львівський міський центр зайнятості.

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Личаківського районного суду від 27 січня 2017 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Львівського міського центру зайнятості. Вважають, що рішення прийнято з грубим порушенням норм матеріального права, не об’єктивно оцінено всі обставини та докази, що мають значення для справи. Зазначають, що в результаті неповідомлення відповідачем спеціалістів Львівського міського центру зайнятості під час реєстрації та набутті статусу безробітної про діючий Субагентський договір про виконання робіт від 16.05.2013 року з ТзОВ «ОВБ Алфінанц Україна» та поданням недостовірних даних (не повідомлення про останній вид зайнятості та не подання підтверджуючих документів про припинення останнього виду зайнятості) відповідач не правомірно набула статус безробітної та отримувала допомогу по безробіттю за період з 22.07.2014 року по 09.12.2014 року у сумі 2509.43 грн. у зв’язку із належністю до зайнятого населення та поданням недостовірних даних, на підставі яких відбулась реєстрація відповідача у центрі зайнятості як безробітної. Вказують на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки юридичному факту перебування ОСОБА_3 у цивільно-правових відносинах та припинення відповідачем договору цивільно-правового характеру лише 19.08.2014 року та відповідно неправильно застосовано норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання апеляційної скарги, відповідача – в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд, посилаючись на ст. 1166 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 44, 45 Закону України «Про зайнятість населення», ч.1 ст. 14, ч.1 ст.20, ч.3 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виходив з того, що ОСОБА_3 15.07.2014 року звернулася до Львівського міського центру зайнятості в пошуках роботи, подавши власноручно підписану заяву, у якій останньою було зазначено, що вона не має постійного або тимчасового заробітку, в т.ч. за договорами цивільно-правового характеру, а в додатку до заяви вказано, що вона не виконує роботи, не надає послуги відповідно до укладеного договору цивільно-правового характеру. Цього ж дня останній було надано статус безробітної та на підставі поданої заяви призначено виплату допомоги по безробіттю. У відповідності до Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, прийнятого відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» позивачем була отримана інформація, що ОСОБА_3 під час реєстрації та набутті статусу безробітної 22.07.2014 року перебувала у цивільно-правових відносинах з ТзОВ «ОВБ Алфінанц Україна», згідно субагентського договору від 16.05.2013 року про виконання робіт. Разом з тим, позивачем було здійснено перевірку достовірності інформації отриманої при обміні даними з ПФУ, за результатами якої складено акт №1604 від 7.11.2014 року розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», з якого вбачається, що ОСОБА_3 під час реєстрації та набутті статусу безробітної 22.07.2014 року перебувала у цивільно-правових відносинах з ТзОВ «ОВБ Алфінанц Україна» згідно субагентського договору від 16.05.2013 року про виконання робіт. У зв’язку з чим Львівським міським центром зайнятості було зроблено висновок про подання недоставірної інформації ОСОБА_3 при зверненні про надання статусу безробітної, та відповідно, на підставі цього прийнято наказ від 17.12.2014 року №757, яким зобов'язано відповідача ОСОБА_3 повернути виплачену їй суму матеріального забезпечення на випадок безробіття у сумі 2509,43 грн. за період з 22.07.2014 року до 9.12.2014 року. Позивач звернувшись до суду з вимогою про стягнення з відповідача грошових коштів виплачених останній як допомога по безробіттю, мотивував це тим, що ОСОБА_3 у період набуття статусу безробітної та в подальшому при отриманні у зв’язку з цим відповідної грошової допомоги, перебувала у цивільно-правових відносинах з ТзОВ «ОВБ Алфінанц Україна» згідно субагентського договору від 16.05.2013 року про виконання робіт та отримувала за це матеріальну вигоду. Тим самим подала центру зайнятості неправдиву інформацію, а відповідно і незаконно отримала статус безробітної. Однак, суд критично оцінює такі покликання сторони позивача виходячи з наступного. Судом було встановлено, що між ОСОБА_3 та ТзОВ «ОВБ Алфінанц Україна» укладено субагентський договір 16.05.2013 року, предметом якого було виконання за винагороду юридичних, організаційних та інших дій спрямованих на сприяння укладенню договорів страхування, а також створення умов для успішної співпраці між потенційними клієнтами та партнерськими компаніями, а також забезпечення вчасного та належного виконання зобов'язань страхового субагента перед страховим агентом та страхового агента перед партнерськими компаніями. Фактично надавати послуги, а відтак отримувати комісійну винагороду за вищевказаним договором ОСОБА_3 почала з листопада 2013 року, що підтверджується актами виконаних робіт. Як вбачається з долученої до матеріалів справи копії довідки від 31.03.2015 року, виданої ТзОВ «ОВБ Алфінанц Україна», відповідно до субагентського договору від 16.05.2013 року повний розрахунок з ОСОБА_3 проведений на підставі Акту надання послуг від 12.05.2014 року. Після 12.05.2014 року жодної оплачуваної роботи ОСОБА_3 не виконувала, оплата їй не нараховувалася і не виплачувалася. Вказане підтверджується і відомостями з картки рахунку 663 за січень 2014 року – березень 2015 року. Оскільки відповідач ОСОБА_3 факт існування субагентського договору від 16.05.2013 року не приховувала, бо як пояснила в судовому засіданні, що консультувалася з спеціалістом центру зайнятості як правильно оформити документи та чи вплине даний договір на її право на отримання допомоги. Розрахунок був проведений на підставі акта надання послуг від 12.05.2014 року, тобто за кілька місяців до її звернення до центру зайнятості, після розірвання 19.08.2014 року договору у жодних трудових відносинах із ТзОВ «ОВБ Алфінанц Україна» не перебувала та на даний час не перебуває, послуг відповідно до укладеного договору цивільно-правового характеру не надавала. Крім цього, судом встановлено, що виплати по безробіттю ОСОБА_3 проводилися лише з 2.09.2014 року, тобто уже після розірвання субагентського договору. Зважаючи на вищенаведене, суд прийшов до висновку про відсутність в діях відповідача ознак умислу щодо невиконання обов'язків та зловживання ними, а відтак вважає, що заявлений позивачем позов є необгрунтованим та безпідставним у зв’язку з чим відмовив в задоволенні такого в повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають, обставини, які суд вважав встановленими – не доведені.

Так, як вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорювалось та не спростовано 15.07.2014 року мало місце звернення з заявою до Львівського міського центру зайнятості відповідача ОСОБА_3 про надання статусу безробітної.

При цьому відповідач поінформувала позивача про те, що вона не перебуває у трудових стосунках, з нею не укладено цивільно-правових договорів, вона не отримує доходів, не має заробітку, в тому числі не забезпечує себе роботою самостійно, тощо. Тобто відповідач повідомила позивача про те, що вона не працює, доходів не отримує та фактично будь-якою діяльністю, що слід вважати зайнятістю не займається (заява про надання статусу безробітного, персональна картка відповідача заведена у позивача, картка відвідувань відповідачем позивача та отримання послуг а.с. 7-10).

Позивачем, у відповідності до вимог закону та долучених до такої заяви необхідних для її вирішення особистих документів відповідача, таку вирішено, задоволено, надано відповідачу статусу безробітної та розраховано відповідну допомогу (матеріальне забезпечення безробітній) з 22.07.2014 року по 9.12.2014 року на загальну суму 2509,43 грн., яку відповідачем отримано.

Натомість, як вбачається із матеріалів розслідування обґрунтованості виплати матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (а.с. 11-19), – у період звернення відповідача до позивача із згаданою заявою, вирішення питання про надання їй статусу безробітного, нарахування та виплати їй допомоги як безробітній, – відповідач фактично була зайнятою особою, оскільки виконувала умови чинного субагентського договору укладеного між нею та ТзОВ «ОВБ Алфінанц Україна» 16.05.2013 року, який на час подання нею заяви та до 19.08.2014 року діяв та не був розірваний. Більше того до 1.08.2014 року відповідач про розірвання такого, у відповідності до його умов не зверталась.

Жодних доказів про те, що відповідач повідомляла працівників позивача про існування такого договору та того, що працівники позивача, незважаючи на дійсність такого договору рекомендували їй звертатись до Центру зайнятості про отримання статусу безробітного без повідомлення про існування такого договору та отримання відповідної допомоги, – у матеріалах справи немає та клопотань про витребування таких відповідач не заявляла.

Відповідно ж до п 1.2 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №307 від 20.11.2000 року (в редакції на час спірних правовідносин), допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітними підприємницької діяльності надається застрахованим та не застрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними.

Відповідно до п. 5 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №198 від 20.03.2013 року (в редакції на час спірних правовідносин), статус безробітного надається особам, які зазначені у частині першій статті 43 Закону України “Про зайнятість населення”, з першого дня реєстрації у центрі зайнятості на підставізаяви за формою, затвердженою Мінсоцполітики, у разі відсутності підходящої роботи, підбір якої здійснюється відповідно до статті 46 зазначеного Закону. У разі наявності пропозиції підходящої роботи у день подання заяви про надання статусу безробітного особі за попереднім узгодженням з роботодавцем видається направлення на працевлаштування за формою, затвердженою Мінсоцполітики. Особа зобов’язана подати протягом семи календарних днів з дня отримання такого направлення центру зайнятості письмову відповідь роботодавця про працевлаштування або відмову у працевлаштуванні. Якщо в зазначений строк особа подає центру зайнятості письмову відповідь роботодавця про відмову у працевлаштуванні або відстрочення вирішення питання щодо працевлаштування у зв’язку з необхідністю проходження медичного та наркологічного огляду, призначення дати конкурсного відбору, такій особі надається статус безробітного з дня подання відповідної заяви.

Згідно ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» року (в редакції на час спірних правовідносин)

1. Статусу безробітного може набути:

1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;

2) інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам";

3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.

2. Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.

За ст. 45 цього Закону

1. Реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі:

1) зайнятості особи;

2) поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили;

3) подання безробітним особисто письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного або відмови від її послуг;

4) дворазової відмови від пропонування підходящої роботи, а для безробітного, який вперше шукає роботу та не має професії (спеціальності), дворазової відмови від пропонування проходження професійного навчання;

5) дворазової відмови від пропонування підходящої роботи за професією (спеціальністю), набутою за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

6) припинення професійного навчання за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, без поважних причин;

7) невідвідування без поважних причин територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування (наявність поважних причин підтверджується відповідними документами);

8) встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг;

9) встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг);

10) набрання законної сили вироком суду про засудження особи до позбавлення волі, обмеження волі, арешту (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням);

11) вступу на навчання за денною формою;

12) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;

13) досягнення особою встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку або призначення пенсії на пільгових умовах, або за вислугу років;

14) подання заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку або тривалістю, визначеною у медичному висновку;

15) смерті безробітного або визнання його за рішенням суду померлим, безвісно відсутнім, недієздатним чи обмежено дієздатним;

16) з дня видачі довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією з висновками про визнання особи нездатною до трудової діяльності;

17) з інших підстав, передбачених порядком реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних.

2. У разі припинення реєстрації відповідно до пунктів 4-9 частини першої цієї статті безробітний має право на наступну реєстрацію у територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, не раніше ніж через 90 календарних днів з дня зняття з обліку.

Згідно п.п. 2 п.7 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №198 від 20.03.2013 року підставою для відмови у наданні статусу безробітного є встановлення факту зайнятості особи, у тому числі отримання повідомлення роботодавця про працевлаштування особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції на час спірних правовідносин):

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування;

2) безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи;

3) вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа;

4) ваучер - документ встановленого зразка, що дає особі відповідно до цього Закону право на перепідготовку, підготовку на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, спеціалізацію, підвищення кваліфікації у навчальних закладах чи у роботодавця;

5) вільно обрана зайнятість - реалізація права громадянина вільно обирати вид діяльності, не заборонений законом (зокрема такий, що не пов'язаний з виконанням оплачуваної роботи), а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей і потреб;

6) державне регулювання зайнятості - формування і реалізація державної політики у сфері зайнятості населення з метою створення умов для забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості і соціального захисту в разі настання безробіття;

7) зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно;

8) зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи;

9) конкурентоспроможність працівника - сукупність якостей особи, що характеризують її здатність працювати, рівень володіння знаннями, уміннями та навичками;

10) молодий працівник - громадянин України віком до 35 років, випускник професійно-технічного або вищого навчального закладу, який у шестимісячний строк після закінчення навчання працевлаштувався самостійно або за направленням навчального закладу чи територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та продовжує працювати протягом трьох років за кваліфікацією, яку він набув під час навчання, в тому числі незалежно від місця першого працевлаштування;

11) неповна зайнятість - зайнятість працівника на умовах робочого часу, що менший від норми часу, передбаченої законодавством, і може встановлюватися за договором між працівником і роботодавцем з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку;

12) нове робоче місце - робоче місце, яке створене у зв'язку із створенням нового суб'єкта господарювання (крім того, що створений шляхом припинення) або збільшенням штатної чисельності працівників за умови відсутності скорочення (зменшення) середньомісячної чисельності за попередні 12 місяців, а також створене шляхом модернізації або зміни технології виробництва, що потребують нових знань, навичок та вмінь працівника;

13) особи працездатного віку - особи віком від 16 років, які не досягли встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку;

14) повна зайнятість - зайнятість працівника за нормою робочого часу, передбаченою згідно із законодавством, колективним або трудовим договором;

15) працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю;

16) працездатні особи - особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров'я здатні до активної трудової діяльності;

17) продуктивна зайнятість - зайнятість, що дає змогу забезпечити ефективне суспільне виробництво та задовольнити потреби працівника на рівні не менше встановлених законодавством гарантій;

18) професійне навчання - набуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок особи відповідно до її здібностей, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації для професійної діяльності та конкурентоспроможності на ринку праці;

19) ринок праці - система правових, соціально-трудових, економічних та організаційних відносин, що виникають між особами, які шукають роботу, працівниками, професійними спілками, роботодавцями та їх організаціями, органами державної влади у сфері задоволення потреби працівників у зайнятості, а роботодавців - у найманні працівників відповідно до законодавства;

20) робоче місце - місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту);

21) соціальний захист у разі настання безробіття - комплекс заходів, що передбачений загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття та законодавством про зайнятість населення;

22) суб'єкт господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, - зареєстрована в установленому законом порядку юридична особа, яка провадить господарську діяльність, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, а також фізична особа - підприємець, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні та/або за кордоном відповідно до цього Закону та інших актів законодавства;

23) трудова міграція - переміщення особи, пов'язане з перетинанням державного кордону або меж адміністративно-територіальної одиниці з метою виконання або пошуку роботи;

24) часткове безробіття - вимушене тимчасове скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв'язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції з причин економічного, технологічного і структурного характеру без припинення трудових відносин.

2. Терміни "роботодавці", "працівники", "особи, які забезпечують себе роботою самостійно", "сторони соціального діалогу", "молодь" та "неформальне професійне навчання працівників" вживаються у значенні, наведеному в законах України "Про організації роботодавців", "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", "Про соціальний діалог в Україні", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" та "Про професійний розвиток працівників".

За ст. 3 цього ж Закону:

1. Кожен має право на вільно обрану зайнятість.

2. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється.

Добровільна незайнятість особи не може бути підставою для притягнення її до відповідальності.

3. Зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом.

4. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями, яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, яким надано тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію в Україну, мають право на зайнятість на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються роботодавцями на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого в порядку, визначеному цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 4 Закону вказує, що:

1. До зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

До зайнятого населення також належать:

непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;

батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.

2. До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем – нерезидентом.

Зважаючи на вказані норми закону, та обставини наведені вище, у випадку наявності у позивача інформації про зайнятість відповідача (виконання умов субагентського договору), при вирішенні її заяви про надання статуту безробітної та вирішенні питання про призначення допомоги по безробіттю, (незважаючи на те, що з травня 2014 року відповідачем коштів, за умовами субагентського договору не отримано), – позивач зобов’язаний був відмовити у наданні відповідачу статусу безробітної та у виплаті відповідної допомоги, що була нарахована та виплачена.

Зважаючи на вказане, неповідомлення відповідачем позивачу згаданих даних, мало істотне значення при вирішенні позивачем питань про надання їй статусу безробітної та виплаті допомоги, про стягнення якої подано позов. Вказане неповідомлення слід розцінювати як умисне невиконання відповідачем своїх обов’язків, передбачених Законами України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття», з якими позивач була ознайомлена, про що свідчить її власноручна розписка у заяві про надання статусу безробітного. А саме обов’язку щодо своєчасного подання відомостей про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття» (в редакції на час спірних правовідносин) державний нагляд у сфері страхування на випадок безробіття здійснюють центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у разі виявлення порушень прав застрахованих осіб вживають заходів відповідно до визначених законом повноважень.

Згідно з ч.1 ст.20 Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття» року (в редакції на час спірних правовідносин) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи, з метою реалізації завдань, покладених на них відповідно до цього Закону та Закону України «Про зайнятість населення», взаємодіють з органами державної податкової служби, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими центральними органами виконавчої влади, Державною прикордонною службою України шляхом обміну відповідною інформацією про отримані особами, зареєстрованими в установленому порядку як безробітні, доходи від здійснення підприємницької діяльності, роботи за кордоном, виконання роботи за трудовим договором, у тому числі за сумісництвом, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими угодами (договорами), ведення особистого селянського господарства, проведення інших заходів по виконанню цього Закону.

Ч.1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття» визначено, що:

виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі: ( Абзац перший частини першої статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-IV від 25.03.2005)

1) працевлаштування безробітного;

2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;

3) вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва;

4) відрахування із навчального закладу; { Пункт 4 частини першої статті 31 в редакції Закону N 5067-VI від 05.07.2012 }

5) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;

6) набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування;

7) призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку; { Пункт 7 частини першої статті 31 в редакції Закону N 3483-IV від 23.02.2006 }

8) призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

9) подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

10) подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості;

11) зміни місця проживання; { Пункт 11 частини першої статті 31 в редакції Закону N 1276-VI від 16.04.2009 }

12) закінчення строку їх виплати;

13) зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше календарних днів;

14) відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або від двох пропозицій проходження професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, у тому числі осіб, які вперше шукають роботу та не мають професії (спеціальності); { Частину першу статті 31 доповнено пунктом згідно із Законом N 799-VI від 25.12.2008 }

15) відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості; { Частину першу статті 31 доповнено пунктом згідно із Законом N 799-VI від 25.12.2008 }

16) смерті безробітного.

Згідно статті 36 вказаного Закону

1. Застраховані особи мають право брати участь в управлінні страхуванням на випадок безробіття через своїх представників відповідно до цього Закону.

Застраховані особи, яким виплачується забезпечення та надаються соціальні послуги за цим Законом, мають право на судовий захист своїх прав.

2. Застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

У разі виїзду особи, зареєстрованої в установленому порядку як безробітна, за межі України з метою працевлаштування чи здійснення іншої діяльності, спрямованої на отримання прибутку, така особа зобов'язана повідомити про це державну службу зайнятості. { Частину другу статті 36 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 884-VI від 15.01.2009}

3. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

У разі припинення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості без поважних причин або відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю) із застрахованих осіб стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.

Якщо застрахована особа не здійснювала підприємницьку діяльність протягом шести календарних місяців з дня отримання допомоги по безробіттю одноразово для організації підприємницької діяльності (за винятком обставин, що унеможливлюють провадження підприємницької діяльності), виплачена сума коштів вважається використаною нею не за призначенням та підлягає поверненню в порядку, установленому центральними органами виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, державної податкової політики за погодженням з правлінням Фонду. { Частину третю статті 36 доповнено абзацом третім згідно із Законом N 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 }

4. Незастраховані особи, яким виплачується забезпечення та надаються соціальні послуги за цим Законом, виконують обов'язки та несуть відповідальність, так як і застраховані особи.

У разі встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг, що мав місце протягом періоду реєстрації центр зайнятості припиняє реєстрацію вказаної особи як безробітного (п. 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №198 від 20.03.2013 року).

За п. 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого Наказом міністерства праці та соціальної політики України №307 від 20.11.2000 року, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку. Сума виплаченої допомоги по безробіттю підтверджується відповідною довідкою центру зайнятості, що підписується керівником, головним бухгалтером та скріплюється печаткою.

Також, згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Крім цього, згідно ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Зважаючи на наведене, а саме те, що відповідач при вирішенні питання надання їй статусу безробітної та виплати відповідної допомоги, діючи недобросовісно, не повідомила позивача про свою зайнятість на час звернення та протягом певного періоду виплати допомоги, що істотно вплинуло на надання їй статусу безробітної та виплату допомоги, – така допомога, як безпідставно отримана відповідачем, зважаючи на її неповернення у добровільному порядку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Вказаним слід доводи позову та апеляційної скарги визнати обґрунтованими, а відповідно рішення суду першої інстанції слід скасувати з ухваленням нового про задоволення позову. Чим задовольнити апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.2-4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, -

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу Львівського міського центру зайнятості– задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 січня 2017 року – скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_3 про стягнення коштів – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь Львівського міського центру зайнятості 2509,43 грн. отриманої допомоги по безробіттю.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь Львівського міського центру зайнятості 1378 грн. сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

ОСОБА_4