Провадження № 2/346/109/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2017 р.

м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі:

головуючого судді Веселова В.М.

секретаря - Максим`юк М.А.

позивачки - ОСОБА_1

представника позивачки - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

представника третьої особи,що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_4

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Коломия справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей, мотивуючи тим, що 19 жовтня 2006 року з відповідачем по справі зареєструвала шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Коломия реєстраційної служби Коломийського міськрайонного управління юстиції в Івано-Франківській області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 548. В шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Спільне подружнє життя з відповідачем не склалося, сторони по справі є людьми з різними характерами, постійно виникають непорозуміння з різних побутових проблем. Вважає,що примирення між ними неможливе. Крім того, позивачка вважає, що дочки потребують материнської опіки та піклування,відповідно вважає,що їх вихованням зможе займатися тільки вона, а тому вважає ,що після розірвання шлюбу за доцільне визначити місце проживання дітей з нею. Також просить стягувати аліменти з відповідача на утримання дітей у твердій грошовій сумі. В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити.

Відповідач з позовними вимогами не згідний, подав заперечення в якому вказав, що їхня спільна дитина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, а отже має вже повних 16 років тому, в силу ст.160 СК України сама вправі визначати своє місце проживання. Крім того, відповідач вважає, що його спільні діти мають бути залишені на виховання з ним, а не з позивачкою, оскільки він більш спроможний матеріально забезпечити нормальний фізичний та духовний розвиток дітей, оскільки позивачка ніде не працює, ніякого матеріального доходу не має, власного житла також не має. Крім того, йому стало відомо, що в житті позивачки з'явився інший чоловік, який проживає в м. Києві, і з яким позивачка планує створити нову сім'ю і діти будуть відірвані від звиклого для них середовища, кола друзів, родини. В свою чергу відповідач вказує, що має власний житловий будинок, а отже діти будуть забезпечені житлом, має пенсію, розмір якої складає 3969, 03 грн., має частку в ТзОВ «Готель «Коломия», діяльність якого є прибутковою, частку в ТзОВ «Аліна і К ЛТД» також має певні грошові заощадження, тому діти будуть забезпечені матеріально. Відповідач стверджує, що з часу народження їхніх дітей він постійно цікавився їх проблемами, дбав про їх нормальний фізичний та духовний розвиток, турбувався, щоб діти були забезпечені всім необхідним, дбав про їх відпочинок, возив дітей на море, за кордон. В 2011 році віддарував дітям свою частку в нежитловій будівлі по АДРЕСА_1, яка належала ТзОВ «Аліна І К ЛТД», засновником якого він є. Щодо позовних вимоги про стягнення аліментів, вважає, що в разі залишення судом дітей на виховання позивачці, аліменти стягувати в частці від доходу.

В судове засідання після надання строку на примирення, відповідач не з`явився,будучи належним чином повідомлений про день,час та місце слухання справи, жодного клопотання про відкладення розгляду справи або про відсутність з поважної причини в засіданні до суду не подав.

Третя особа,що не заявляє самостійні вимоги - Представник служби у справах дітей Коломийської міської ради надав суду акт обстеження місця проживання дітей та висновок про доцільність залишення дітей проживати після розірвання шлюбу з матір`ю. В своїх поясненнях підтримав позовні вимоги позивачки та наданий висновок.

Судом надавався сторонам строк на примирення, однак примирення сторони не досягнули.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані суду письмові матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Щодо позовної вимоги про розлучення.

Так, судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 15 вересня 2016 року сторони зареєстрували шлюб 19 жовтня 2006 року у відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Коломия реєстраційної служби Коломийського міськрайонного управління юстиції в Івано-Франківській області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 548 (а.с.5).

В шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Сторони по справі є батьками дітей, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.6-7).

Відповідно до ч. 2 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. За приписами ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Згідно з ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Як вбачається із пояснень позивачки, які відповідач в своїх письмових запереченнях не заперечує, сторони відносин не підтримують, шлюб їх існує формально, а тому вимога про розірвання шлюбу підлягає до задоволення.

Крім цього, судом було задоволено клопотання відповідача і сторонам було надано час на примирення до 16 травня 2017 року, однак сторони примирення не досягнули.

Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дитини, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки і піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

У відповідності з ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно зі ст. 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Адже саме за умови участі у вихованні обох батьків дитина отримає необхідний фізичний, духовний, культурний та емоційний розвиток.

У більшості випадків і, як правило, суд установлює за матір'ю право на проживання з дитиною, за винятком окремих обставин, таких як зловживання алкоголем (наркотиками), тяжка хвороба, перебування в місцях позбавлення волі, психічні розлади тощо. В суспільстві панує думка, що саме жінка повною мірою здатна забезпечити дитині нормальний фізичний та духовний розвиток. Таку позицію висловив і Верховний Суд України в постанові від 14.12.2016 (справа №6-2445цс16),яка є обов`язковою для застосування судами першої інстанції при вирішенні аналогічних спорів.ю. У відповідності до акту обстеження умов проживання від 16 грудня 2016 року встановлено ,що для виховання та розвитку дітей створені дуже хороші умови, діти ростуть забезпеченими. Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, позивачка не зловживає алкогольними напоями чи наркотиками, є здоровою, веде нормальний образ життя. Згідно висновку про визначення місця проживання дітей від 24.01.2017 року , який долучений до матеріалів справи, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дітей саме з позивачкою ОСОБА_1 Крім цього, в самому висновку містяться посилання на співбесіду відповідальних осіб органу опіки та піклування з дітьми сторін, які під час цієї бесіди висловили своє бажання після розлучення батьків, залишитись проживати з мамою- позивачкою по справі. Для суду в даному випадку думка і бажання дітей є головним чинником.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Згідно ч.1 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, але у будь-якому разі здійснення батьками своїх прав не може суперечити інтересам дитини (ч.2 ст.155 СК України), яка через вік та об'єм дієздатності не може у повному обсязі самостійно здійснювати свої права, зокрема, щодо обрання місця та умов проживання. Ці права, відповідно до ч.2 ст.14 СК України, здійснюють батьки, опікун чи особи за допомогою батьків чи піклувальника. Статтею 8 ЗУ "Про охорону дитинства" встановлено, що дитина має право на рівень життя, достатній для її розвитку, та батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.1,2 закону України "Про охорону дитинства" батьки зобов'язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.

У відповідності до ст.8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України , законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір.

Як зазначено ч.1 ст.18 Конвенції «Про права дитини», батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною згідно з Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ) дитина, враховуючи її фізичну й розумову незрілість, потребує спеціальної охорони та турботи. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини. Ст.9 Конвенції ООН « Про права» дитини» передбачає випадки, в яких дитина дитина може бути розлучена з батьками чи з одним з батьків, і до таких ситуацій відноситься розірвання шлюбу між батьками та проживання окремо.

У відповідності до принципу 6 Декларації прав дитини , прийнятою 20 листопада 1959 року Резолюция 1386 (XIV) Генеральной Ассамблеи ООН, малолітню дитину не слід розлучати з своєю матір'ю, крім тих випадків,коли є виняткові обставини.

Таким чином, суд приходить до висновку про доцільність залишення дітей після розлучення проживати з мамою - позивачкою по справі.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів.

У відповідності до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ст.ст.1,2 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дітей той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Сторони по справі про способи виконання обов`язку утримувати дитину в досудовому порядку не домовилися, нотаріальних договорів не укладали.

Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. За правилами ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. У відповідності до ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Згідно з ч.1 ст.184 Сімейного кодексу України і роз'яснень, викладених в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ відносно батьківства, материнства і стягнення аліментів», якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідач надав суду заперечення на позовну заяву, вказавши,що отримує щомісячну пенсію в розмірі 3969,03 грн. Крім цього в своєму запереченні відповідач вкзав,що має частку в двох товариствах з обмеженою відповідальністю ТзОВ «Аліна і К Лтд» та ТзОВ «Готель «Коломия», які є прибутковими, що підтверджується долученою до матеріалів довідкою (а.с.26), тобто має постійний і сталий дохід ,з якого може сплачувати аліменти. З урахуванням наведених положень про те, що відповідач має пенсію - постійний дохід, суд дійшов висновку, що аліменти, які підлягають стягненню з нього на користь позивачки на утримання дитини слід визначити як частку заробітку доходу батька, яка буде з нього стягуватись згідно ст.183 СК України.

За змістом ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Щодо заперечень відповідача в частині того,що позивачка не працює і не зможе утримувати дітей,а також з приводу надання позивачкою доручення третім особам на розпорядження майном, спадкоємцем якого вона є, то дані заперечення не відносяться до предмету спору і не підлягають розгляду в рамках даної цивільної справи.

З огляду на викладене, суд вважає, що позов слід задовольнити частково: шлюб між сторонами розірвати, після розірвання шлюбу дітей залишити проживати з матір'ю,та стягувати з відповідача аліменти в користь позивачки на утримання дітей в частці від заробітку відповідача.

Згідно із ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивачку звільнено від сплати судового збору за подання до суду заяви позову про стягнення аліментів, тому судовий збір, за вимогу про стягнення аліментів, слід стягнути з відповідача в дохід держави.

На підставі наведеного, ст.ст.14,104,110,112,153,157,160,161,180,181-184 Сімейного кодексу України, ст.29 ЦК України, ст.ст.1,2 Закону України «Про охорону дитинства», п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ відносно батьківства, материнства і стягнення аліментів», правової позиції ВСУ в постанові від 14.12.2016 (справа №6-2445цс16), Конвенції ООН «Про права дитини», Декларації прав дитини , прийнятою 20 листопада 1959 року Резолюция 1386 (XIV) Генеральной Ассамблеи ООН, та , керуючись ст.ст.8,11,88, 213-215 Цивільно-процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини - задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, зареєстрований 19 жовтня 2006 року у відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Коломия реєстраційної служби Коломийського міськрайонного управління юстиції в Івано-Франківській області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 548 - розірвати.

Дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, після розірвання шлюбу - залишити проживати з матір'ю ОСОБА_1.

Після розірвання шлюбу позивачці залишити прізвище «ОСОБА_1».

Стягувати із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, жителя АДРЕСА_2, аліменти в користь ОСОБА_1 на утримання дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходів) щомісячно до досягнення дітьми повноліття.

Стягнення аліментів розпочати 27 вересня 2016 року.

Стягнення аліментів в розмірі платежу за один місяць звернути до негайного виконання.

Стягнути із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, жителя АДРЕСА_2 на користь держави - 551 гривень 20 копійок судового збору та на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені по справі в сумі 551 грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Коломийський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Веселов В. М.