Справа № 428/12276/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді - Бароніна Д.Б.,

за участю секретаря - Бондаренко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, Адміністрація Президента України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить встановити факт його вимушеного переселення у листопаді 2014 року з окупованої території Луганської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області. Заявник зазначив, що встановлення вказаного юридичного факту породжуватиме виникнення його права на справедливу компенсацію з Російської Федерації.

Заявник та його представник в судове засідання не з'явилися, надали до суду письмові заяви, в яких просили розглянути заяву без їх участі.

Представники заінтересованих осіб в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Стосовно посилань представника Адміністрації Президента України на незрозумілість того, яке відношення Адміністрація має до розгляду цієї заяви, суд окремо зазначає, що згідно із п.п 1,3 п. 4 Положення про Адміністрацію Президента України вказана Адміністрація відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює аналіз політичних, гуманітарних та інших процесів, що відбуваються в Україні і світі, готує за його результатами для подання на розгляд Президентові України пропозиції з питань формування та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави, спрямованої на забезпечення додержання Конституції України прав і свобод людини і громадянина, державного суверенітету, територіальної цілісності України, а також бере участь в здійсненні Президентом України керівництва у сфері національної безпеки і оборони України, виконання ним повноважень Голови Ради національної безпеки і оборони України, контролю за реалізацією заходів у цій сфері, забезпечує здійснення повноважень у сфері контролю за діяльністю Збройних Сил України, інших військових формувань.

Отже, Адміністрація Президента України є заінтересованою особою у цій справі про встановлення факту окупації частини території України, адже саме цей орган здійснює функції щодо пропозицій Президентові України з питань формування та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави, спрямованої на забезпечення додержання Конституції України прав і свобод людини і громадянина, державного суверенітету, територіальної цілісності України, а також щодо участі в здійсненні Президентом України керівництва у сфері національної безпеки і оборони України, виконання ним повноважень Голови Ради національної безпеки і оборони України, контролю за реалізацією заходів у цій сфері, забезпечення здійснення повноважень у сфері контролю за діяльністю Збройних Сил України, інших військових формувань. Встановлення факту окупації частини території України безпосередньо вплине на необхідність здійснення вищевказаних функцій Адміністрацією Президента України.

У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно із копією паспорта громадянина України НОМЕР_1, виданого Брянківським МВ УМВС України в Луганській області 14.10.1999 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований з 05.12.2015 року за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до копії довідки № 919036940 від 24.04.2015 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який постійно проживав за адресою: Україна, АДРЕСА_1, перемістився 01.11.2014 року з тимчасово окупованої території в м. Сєвєродонецьк за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до статті 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту вказаних статей, а також роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо:

- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право;

- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, в судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника , а також такі факти встановлюються тільки тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

В заяві від 21.11.2016 року ОСОБА_1, обґрунтовуючи необхідність встановлення юридичного факту збройної агресії Російської Федерації проти України та юридичного факту окупації Російською Федерацією частини території України вказує на те, що встановлення цього факту породжуватиме виникнення його права на справедливу компенсацію з Російської Федерації.

Оцінюючи обґрунтованість заяви ОСОБА_1 суд по-перше зазначає, що частиною 3 статті 8 Конституції України гарантовано звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Частинами 1, 2 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, звернення до суду людини і громадянина здійснюється безпосередньо на підставі Конституції України і не залежить від попереднього встановлення тих чи інших юридичних фактів. Зокрема, заявник має право звернутися до суду з метою безпосередньої реалізації та доведення свого права на справедливу компенсацію з Російської Федерації, при цьому попереднє встановлення факту вимушеного переселення заявника внаслідок збройної агресії та окупації з боку Російської Федерації не є необхідним.

Вищевикладене, на думку суду, свідчить про те, що факт, який просить встановити заявник, не породжує для нього безпосередніх юридичних наслідків, з метою настання яких він звертається до суду. Тобто, встановлення вказаного факту не призводить до виникнення права заявника на справедливу компенсацію з Російської Федерації, адже можливість реалізації такого права існує незалежно від попереднього встановлення юридичного факту.

По -друге суд зазначає, що у Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні визначено парламент - Верховну Раду України (ст. 75 Конституції України).

До повноважень вищевказаного органу, зокрема, належить прийняття законів; оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України (п. 3, 9 ст. 85 Конституції України).

У зв'язку з агресією Російської Федерації проти України, яка розпочалася 27 лютого 2014 року Верховна Рада України, діючи як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27 січня 2015 року прийняла закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» (надалі - Закон № 1207-VII), згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (надалі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (ст. 1 вищевказаного Закону із змінами та доповненнями).

Цим законом дано визначення «тимчасово окупована територія» - це сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Також, постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Отже, вищеназваною постановою єдиний орган законодавчої влади в Україні визнав тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

У зв'язку із вищевикладеним, відсутні правові підстави для визнання в судовому порядку факту тимчасової окупації, збройної агресії з боку Російської Федерації на окремих територіях Донецької та Луганської областей.

Крім того, 14 серпня 2014 року Верховна Рада України, виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та загальновизнаних міжнародних норм і правил, констатуючи, що пріоритетами національних інтересів України є, зокрема, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України, заявляючи, що пряме або опосередковане втручання у внутрішні і зовнішні справи України під будь-яким приводом є неприпустимим, усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров'ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод прийняла Закон «Про санкції» (надалі - Закон № 1644-VII ).

Цей Закон був прийнятий з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи.

Підставами для застосування санкцій є:

1) дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб'єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод;

2) резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй;

3) рішення та регламенти Ради Європейського Союзу;

4) факти порушень Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об'єднаних Націй(ст. 3 Закону № 1644-VII).

У зв'язку з агресією Російської Федерації проти України, Верховна Рада України прийняла постанову, якою затвердила Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором та доручила Голові Верховної Ради України невідкладно направити текст Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу (надалі - Звернення).

У Зверненні Верховна Рада України вказала, що Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак та її масштаби на той час.

Менш ніж за два тижні внаслідок військових обстрілів та дій підтримуваних Росією терористів у Волновасі, Донецьку та Маріуполі загинуло понад 50 мирних громадян України.

У Зверненні встановлено початок агресії «…наприкінці лютого 2014 року Російська Федерація систематично порушує загальновизнані норми міжнародного права, права людини, в тому числі право на життя мирних громадян України, які стали заручниками терористів на окупованій території Донбасу. Цинізм кремлівської агресії, яка включає активну підтримку терористів на державному рівні, перетворює вбивство безневинних мирних громадян на звичне повсякденне явище. Очевидною є причетність Росії до таких терактів, як збиття цивільного пасажирського літака рейсу МН17, трагедій у Волновасі, Донецьку та Маріуполі».

У цьому Зверненні до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу Верховна Рада , «беручи до уваги Статут ООН та Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року» визнала Російську Федерацію державою-агресором та закликала міжнародних партнерів України:

не допустити безкарності винних за злочини проти людяності, вчинені від початку російської агресії проти України;

визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями;

посилити тиск на Російську Федерацію, у тому числі шляхом запровадження нових секторальних обмежувальних заходів (санкцій), щоб зупинити російську агресію та примусити російське керівництво виконати у повному обсязі усі пункти Мінських домовленостей, припинити незаконну окупацію Криму, звільнити усіх заручників та незаконно утримуваних на території Російської Федерації громадян України, включаючи члена постійної делегації Верховної Ради України в Парламентській Асамблеї Ради Європи Надію Савченко;

обмежити повноваження російської делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи доти, доки Російська Федерація не припинить ігнорувати вимоги міжнародної демократичної спільноти;

надавати Україні необхідну військову допомогу з метою посилення її оборонних можливостей, гуманітарну допомогу для постраждалого мирного населення та внутрішньо переміщених осіб і сприяти відновленню критично важливої інфраструктури на Донбасі.

Закликала міжнародне співтовариство визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни».

21 квітня 2015 року Верховна Рада України схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».

У цій Заяві Верховна Рада України підтвердила Постанову Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, якою Російську Федерацію визнано державою-агресором та констатувала, що «Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків".

У цій Заяві Верховна Рада України зазначила, що «наслідком збройної агресії Російської Федерації проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід'ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях.

Російська Федерація своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальної шкоди Україні, порушуючи права громадян України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополя, в Донецькій та Луганській областях, зокрема: право на життя, на повагу до честі і гідності, заборону катування, перебування у рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканність, право на справедливий суд, право не бути покараним без суду, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії».

У Зверненні зазначено, що юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України.

У статті 1 Закону України «Про оборону України» наведено визначення збройної агресії - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.

Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України (пункти 1, 17, 18 частини першої статті 106 Конституції України).

Відповідно до 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

В силу наданих Конституцією повноважень Президент України, зокрема, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» затверджено Воєнну доктрину України (надалі - Доктрина), яка ґрунтується на результатах аналізу та прогнозування воєнно-політичної обстановки, принципах оборонної достатності, без'ядерного статусу, високої готовності до оборони, системності оборонного планування, а також визначених Верховною Радою України засадах внутрішньої та зовнішньої політики. Основні положення Воєнної доктрини є похідними від Стратегії національної безпеки України, розвивають її положення за напрямами забезпечення воєнної безпеки та спрямовані на протидію агресії з боку Російської Федерації, досягнення Україною критеріїв, необхідних для набуття членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору, забезпечення рівноправного взаємовигідного співробітництва у воєнній, воєнно-економічній та військово-технічній сферах з усіма заінтересованими державами-партнерами (п. 3 Доктрини).

З наведеного випливає, що основні положення Воєнної доктрини є похідними від Стратегії національної безпеки України, розвивають її положення за напрямами забезпечення воєнної безпеки та спрямовані на протидію агресії з боку Російської Федерації.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки факт збройної агресії відносно України та тимчасової окупації окремих районів Донецької та Луганської областей Російською Федерацією є загальновідомим фактом на території України, адже такий факт підтверджений парламентом України і Президентом України під час здійснення ними своїх виключних законодавчих, виконавчих та інших повноважень.

Із урахуванням ч. 7 ст. 235 ЦПК України суд вважає за необхідне не вирішувати питання про відшкодування будь-яких судових витрат у цій справі.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 197, 208, 209, 212-215, 256-259 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, Адміністрація Президента України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Сєвєродонецький міський суд, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Д.Б. Баронін