Провадження № 22-ц/783/1963/17 Доповідач в 2-й інстанції: Павлишин О. Ф.

Категорія: 24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Павлишина О.Ф.,

суддів - Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

секретар Бохонко Е.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 листопада 2016 року у справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення,-

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» (р/р № 26001000005120 в ЛОФ ОД ПАТ «Укрсоцбанк» в м.Львові, МФО № 300023, ЄДРПОУ 03348471) 6588,45 грн. заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» по 81,20 грн. судового збору.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2

В апеляційній скарзі стверджує, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, на підставі неналежного дослідження наданих документів-доказів та всіх обставин справи. Зазначає, що вона та інші відповідачі тривалий час не проживають за місцем прописки, а тому вони не є споживачами у розумінні закону, яким регулюються спірні правовідносини. Стверджує, що вони неодноразово зверталися до позивача з приводу не проживання за місцем прописки деяких членів сім`ї та здійснення відповідного перерахунку, однак позивач на такі звернення жодним чином не реагував. Вважає, що позивач свідомо вчиняв дії щодо штучного нарахування заборгованості. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Оскільки в судове засідання не з"явились особи, які беруть участь у справі, колегія суддів вважає, що розгляд справи відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України слід проводити без участі останніх та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані в квартирі на АДРЕСА_1, що стверджується відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України у Львівській області та довідкою з місця проживання про склад сім`ї і прописку від 22.01.2015 року (а.с. 3, 15, 16). Позивач ЛМКП «Львівводоканал» надає за вказаною адресою споживачу послуги з водопостачання та водовідведення.

Судовим наказом Залізничного районного суду м. Львова від 29.11.2013 року з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 10414,41 грн., даний наказ скасовано судом 27.12.2013 року (а.с.9).

Згідно представленого розрахунку заборгованості відповідачів за надані послуги водопостачання та водовідведення (а.с. 4-8), її розмір становить 12423,16 грн. і виникла вона у період з січня 1997 року по травень 2015 року.

Як зазначив Верховний Суд України в постанові від 30.10.2013 року за результатами розгляду справи № 6-59цс13, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, і відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному обсязі.

Судом встановлено, що прилад обліку води у квартирі не встановлений, тому нарахування плати здійснювалося позивачем у вказаний період з розрахунку кількості проживаючих осіб (від 3-х до 5-ти осіб в різні періоди) та враховуючи нормативне споживання, що є правомірним і відповідає вимогам п.21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ №630 від 21.07.2005 року, згідно якого у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання, зокрема, з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства та п.2 Порядку розроблення та затвердження нормативів питного водопостачання, затвердженого постановою КМУ від 25.08.2004 року № 1107, за яким нормативи питного водопостачання використовуються для визначення обсягів постачання питної води у разі відсутності або тимчасової несправності засобів обліку споживання питної води.

Відповідачем ОСОБА_4 надано суду документи на підтвердження того, що вона з сином, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_4 з донькою, ІНФОРМАЦІЯ_2, в квартирі на АДРЕСА_1 фактично не проживають протягом тривалого часу: ОСОБА_4 - з 1998 року, ОСОБА_3 з 1994 року, а їхні діти - з народження.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи відповідача в судовому засіданні про те, що нарахування за послуги водопостачання та водовідведення повинні здійснюватись позивачем на одного споживача, адже в квартирі в період виникнення заборгованості фактично проживає лише ОСОБА_2, оскільки відповідачами не надано в порядку ст.ст. 10, 60 ЦПК України належних і допустимих доказів, що вони шляхом подання письмової заяви повідомили позивача про цю обставину і надали йому відповідні документи, що підтверджують відсутність непроживаючих осіб, тоді як п.29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ №630 від 21.07.2005 року, передбачено, що споживач має право на зменшення розміру плати, зокрема, у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів) та на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, освітлення місць загального користування, вивезення побутових відходів). Таким чином, послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, а також з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води є видами житлово-комунальних послуг.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачі належним чином не здійснюють оплату за надані послуги з водопостачання та водовідведення, внаслідок чого утворилась заборгованість по оплаті цих послуг.

Суд першої інстанції також обґрунтовано задоволив позовні вимоги лише в межах строку позовної давності з моменту звернення до суду із заявою про видачу судового наказу, а саме з 01.11.2010 року, визначивши, що сума боргу, що підлягає стягненню з відповідачів на користь ЛМКП «Львівводоканал» складає 6588,45 грн.

Як вбачається з наданих позивачем розрахунків заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення, ця заборгованість утворилась з 1997 року.

Поточна проплата відповідачами наданих послуг ЛМКП «Львівводоканал» впродовж минулих років сама по собі не підтверджує факту визнання відповідачами виставленого боргу, так як відповідачі здійснювали поточні проплати за отримані послуги не за розрахунками позивача, а виходячи з власних розрахунків, оскільки вважали, що нарахування має бути лише на одну особу.

Підстав для поновлення строку позовної давності судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги тотожні доводам позовної заяви, яким суд першої інстанції вже належним чином надав оцінку, такі висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є правильними та ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів, а тому колегією суддів до уваги не приймаються.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Враховуючи те, що сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 267 грн. 96 коп. ОСОБА_2 було відстрочено до ухвалення апеляційним судом судового рішення (а.с.134), то такий підлягає стягненню з апелянта в дохід держави.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 листопада 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 267 грн. 96 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий : Павлишин О.Ф.

Судді : Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.