Справа № 760/14696/16-ц

2-1337/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2017 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Меуш К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект» про приведення у відповідність з трудовим законодавством запису в трудовій книзі, стягнення заборгованості по оплаті праці, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення компенсації за порушення строків виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

26 серпня 20116 року ОСОБА_1 звернувся в суд з заначеним позовом до ПАТ «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект».

Свої вимоги мотивував тим, що з 22 березня 2013 року по 29 квітня 2013 року працював на посаді «Головного інженера проектів, Начальника бюро Головних інженерів проектів» в ПАТ «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект».

З 29 квітня 2013 року по 31 травня 2016 року працював на посаді «Члена правління, Начальника бюро ГІПів».

Між сторонами був укладений строковий трудовий договір у формі письмового контракту - контракт б/н від 22 березня 2013 року. Додатковою угодою від 22 березня 2016 року дію договору подовжено до 22 березня 2017 року.

Згідно з п. 4.1. договору посадовий оклад встановлено у розмірі 20000 гривень на місяць, що індексуються згідно чинного законодавства. Пунктом 4.2. передбачена у разі виходу у щорічну відпустку виплата працівникові матеріальної допомоги у розмірі однієї середньомісячної зарплати.

Починаючи з липня 2014 року, відповідач порушував законодавство про працю - затримував заробітну плату. Зважаючи на систематичний характер, якого набуло це порушення та значну суму заборгованості, після численних звернень, 12 травня 2016 року він подав відповідачеві заяву про дострокове розірвання трудового контракту з власної ініціативи.

Згідно з записом в трудовій книзі його звільнено з посади «Члена правління, Начальника Бюро ГІПів» з 31 травня 2016 року. Усупереч вимогам трудового законодавства, причиною дострокового розірвання вказано п. 8 ст. 36 КЗпП України «підстави передбачені контрактом», у той час як об'єктивно розірвання відбулося на підставі статті 39 КЗпП України - з ініціативи працівника, за його власною заявою, через порушення власником (відповідачем) законодавства про працю, тобто систематичну затримку оплати праці.

Згідно з довідкою № 02/224 від 06 червня 2016 року у відповідача перед ОСОБА_1 існує заборгованість по заробітні платі у розмірі 135882 гривні 83 копійки.

У зв'язку з невиплатою заробітної плати він має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, на одноразову вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку, на компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати, на матеріальну допомогу, передбачену п. 4.2. контракту, та на відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог та зменшення розміру частини заявлених вимог, просив суд ухвалити рішення, яким:

-зобов'язати відповідача привести у відповідність до норм Кодексу законів про працю України запис у трудовій книзі в частині підстав для припинення трудового договору, замінивши п. 8 ст. 36 КЗпП України на п. 4 ст. 36 та ст. 39 того ж кодексу;

-стягнути з відповідача в порядку ст. 44 КЗпП України разову вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку в сумі 25144 гривні 32 копійки;

-стягнути з відповідача в порядку ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати на загальну суму 12960 гривень 69 копійок за липень 2014 року - 5072 гривні 40 копійок; вересень 2014 року - 2908 гривень 31 копійку; серпень 2015 року 1330 гривень 62 копійки; вересень 2015 року - 1444 гривні 85 копійок; жовтень 2015 року - 563 гривні 10 копійок; листопад 2015 року - 565 гривень 81 копійку; грудень 2015 року - 371 гривню 64 копійки; січень 2016 року - 271 гривню 13 копійок; лютий 2016 року - 228 гривень 90 копійок; березень 2016 року - 133 гривні 15 копійок; квітень 2016 року - 23 гривні 12 копійок; травень 2016 року - 47 гривень 64 копійки;

-поновити строк позовної давності по вимозі про виплату заборгованості з заробітної плати за період 01 січня 2013 року по 12 травня 2016 року;

-стягнути з відповідача заборгованість по оплаті заробітної плати за період 01 січня 2013 року по 12 травня 2016 року у розмірі 50717 гривень;

-стягнути з відповідача 233156 гривень 16 копійок у порядку ст. 117 КЗпП України;

-стягнути з відповідача 100527 гривень 28 копійок на підставі п. 4.2. трудового контракту від 22 березня 2013 року;

-стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 270000 гривень.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити з наведених у позові підстав. Оголосили письмові пояснення, що містяться в матеріалах справи.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову. Подала письмові заперечення, в яких зазначено, що між позивачем та відповідачем було укладено контракт б/н від 22 березня 2013, додатковою угодою від 22 березня 2016 дію контракту подовжено до 22 березня 2017 року.

04 квітня 2016 у зв'язку з відсутністю обсягу робіт, а також з метою раціонального використання та економії фонду оплати праці в ПАТ «Укргазпроект» було видано наказ № 9-ш про скорочення чисельності штатних одиниць де, зокрема, скорочується посада члена правління - начальника бюро ГіПів, яку займав ОСОБА_2 08 квітня 2016 ПАТ «Укргазпроект» сповістило ОСОБА_1 щодо попередження про скорочення, яке було підписано останнім, проте 12 травня 2016 позивач подав заяву № 01-10/191 про розірвання контракту у відповідності до п. 6.2.4. контракту.

Пунктом 6.2.4. контракту встановлено, що з ініціативи працівника контракт підлягає розірванню достроково у разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань, передбачених п. 2.1. контракту, або за власним бажанням згідно чинного законодавства України, з попередженням керівника не пізніше ніж за два тижні.

Відповідно до пунктів 17, 21 Положення «Про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників», затвердженого постановою КМ України № 170 від 19 березня 1994 року, в контракті можуть визначатися додаткові, крім встановлених чинним законодавством, підстави його розірвання. У разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 статті 36 Кодексу про працю України, з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом.

У заяві № 01-10/191 від 12 травня 2016 позивач просить розірвати контракт у відповідності до п. 6.2.4., де підставами визначає п. 4.1. та п. 4.2. контракту. З огляду на це, ПАТ «Укргазпроект» було застосовано саме п. 8 ст. 36 КЗпП України, про що було вказано в наказі № 23-к (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), з яким ОСОБА_1 ознайомився та погодився, засвідчивши своїм підписом. Таким чином, вимога щодо зобов'язання відповідача привести у відповідність до норм КЗпП України запис у трудовій є безпідставною.

13 жовтня 2014 ПАТ «Укргазпроект» сповістило ОСОБА_1 щодо попередження про зміну істотних умов праці, відповідно до наказу № 51-В від 15 серпня 2014 року, який останній відмовився підписувати, про що зроблено відповідний запис у наказі. ОСОБА_1 вийшов на роботу після двомісячного терміну встановленого ст. 32 КЗпП України, продовжуючи свою трудову діяльність на посаді члена правління - начальник бюро ГІПів з окладом 14000 гривень. Будь-яких заяв, повідомлень чи скарг від ОСОБА_1 щодо розміру посадового окладу з кінця 2014 року до моменту звільнення (травень 2016 року) до ПАТ «Укргазпроект» не надходило, а тому доводи позивача щодо сплати відповідачем заробітної плати у розмірі 20000 гривень є безпідставними.

Крім того, згідно з відомостей розподілу заробітної плати ПАТ «Укргазпроект» завірених печаткою та підписом банку та довідкою № 58 від 02 березня 2017 року заборгованість по заробітній платі - погашено. Розрахунок зроблений позивачем щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України є необґрунтований та безпідставний, оскільки не враховано 3-х денний робочий тиждень за яким працював ОСОБА_1 (накази № 3 від 29 січня 2016 року; № 17 від 29 лютого 2016 року; № 21 від 31 березня 2016 року; № 32 від 22 квітня 2016 року; № 37 від 31 травня 2016 року; № 40 від 30 червня 2016 року; № 42 від 27 липня 2016 року), а також значення середньоденної заробітної плати. Таким чином, середній заробіток за весь час затримки не виплати заробітної плати за період з 01 червня 2016 року по 01 лютого 2017 року склав 57742 гривні 71 копійку, про що зазначено у довідці № 55 від 02 березня 2017 року.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 20 вересня 1983 року працював у ПАТ «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект» (т. 1, а.с. 175-179).

22 березня 2013 року між ПАТ «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект» та ОСОБА_1 укладено контракт, згідно якого ОСОБА_1 прийнято на роботу в управління ПАТ «Укргазпроект» на посаду член правління - начальник бюро ГІПів. Строк дії Контракту з 22 березня 2013 року до 21 березня 2016 року (т. 1, а.с. 12-14).

Додатковою угодою від 22 березня 2016 року внесено зміни до п. 7.1. контракту та викладено його у такій редакції: «Строк дії контракту з 22 березня 2013 року до 21 березня 2017 року (т. 1, а.с. 15).

12 травня 2016 року ОСОБА_1 подав відповідачу заяву про дострокове розірвання контракту з 01 червня 2016 року з підстав невиконання керівником пунктів 4.1. та 4.2. (т. 1, а.с. 16).

Згідно з наказом № 23-к від 31 травня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади члена правління - начальника бюро ГІПів на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України «підстави передбачені контрактом» за заявою ОСОБА_1 та рішення Наглядової Ради. Надано розпорядження видати ОСОБА_1 компенсацію за 35 днів невикористаної відпустки за робочий період з 20 вересня 2014 року по 31 травня 2016 року (т. 2, а.с. 41).

Звертаючись в суду з позовом, ОСОБА_1 порушував питання про зміну формулювання причин звільнення, оскільки його повинні були звільнити за п. 4 ст. 36 та ст. 39 КЗпП України, оскільки його заява про звільнення ґрунтувалася на порушенні власником законодавства про працю, зокрема її невиплати.

Відповідно до підпункту 6.2.4. п. 6.2. контракту цей контракт припиняється - з ініціативи працівника контракт підлягає розірванню достроково у разі невиконання або неналежного виконання Сторонами зобов'язань передбачених п. 2.1. контракту, або за власним бажанням згідно чинного законодавства України, з попередженням керівника не пізніше ніж за два тижні.

Згідно з п. 6.3. контракту при розірванні контракту з підстав, не передбачених чинним законодавством України, звільнення провадиться за пунктом 8 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Частиною 3 ст. 21 КЗпП України визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Конституційний Суд України у рішенні № 12-рп/98 від 09 липня 1998 року у справі про тлумачення терміну «законодавство» зазначив, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Право сторін контакту передбачити підстави його розірвання не підлягає сумніву, але контрактом можуть бути передбачені різні підстави його припинення.

Загальна класифікація підстав припинення трудового договору в законодавстві про працю залишилася. Пункт 8 ст. 36 КЗпП України цю класифікацію не враховує. Тому, при звільненні з підстав, передбачених контрактом, посилання варто робити на п. 8 ст. 36 КЗпП, а у формулюванні звільнення вказати і дану в цьому пункті, і передбачену контрактом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 4.1., 4.2. контракту посадовий оклад встановлено у розмірі 20000 гривень на місяць, що індексуються згідно чинного законодавства. У разі виходу у відпустку працівнику один раз на рік надається матеріальна допомога у розмірі однієї середньомісячної зарплати.

Згідно з довідкою № 02/224 від 06 червня 2016 року у відповідача перед ОСОБА_1 існує заборгованість по заробітні платі у розмірі 135882 гривні 83 копійки (т. 1, а.с. 19).

Таким чином, відповідач порушив положення контракту щодо виплати позивачу його заробітної плати.

Звільнення позивача відбулося саме за його заявою, яка містить чіткі причини її звільнення - у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати.

Роботодавець не має права самостійно змінювати визначену працівником у заяві причину звільнення з роботи.

Оскільки підставою припинення контракту з ОСОБА_1 була його заява про порушення відповідачем пунктів 4.1. та 4.2. контракту, якими передбачена виплата заробітної плати та матеріальної допомоги у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, а не інші підстави, суд приходить до висновку про неправомірність його звільнення згідно з п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Пункт 4 ст. 36 КЗпП України передбачає можливість припинення трудового договору шляхом розірвання його з ініціативи працівника, власника або виборного органу первинної профспілкової організації чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу.

При оформленні звільнення з роботи на п. 4 ст. 36 КЗпП України не посилаються, оскільки цей пункт не є нормою прямої дії. Є спеціальні норми, що дозволяють згаданим суб'єктам розірвати трудовий договір чи вимагати його розірвання (статті 28, 38, 39, 40, 41, 45 КЗпП України тощо).

Таким чином, вимога позивача про зміну формулювання причини звільнення з п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України на п. 4 ст. 36 КЗпП України задоволенню не підлягає, оскільки ця норма не є нормою прямої дії.

Не заслуговують на увагу твердження представника відповідача про те, що відповідно до пунктів 17, 21 Положення «Про порядок укладання контрактів при прийнятті (наймання) на роботу працівників», затвердженого постановою КМ України № 170 від 19 березня 1994 року, у контракті можуть визначатися додаткові, крім встановлених чинним законодавством, підстави його розірвання; у разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за п. 8 ст. 36 КЗпП України, з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом, оскільки порушення відповідачем п. 2.1. контракту, згідно якого керівник зобов'язується виплачувати заробітну плату, є підставою для розірвання контракту з ініціативи працівника за порушення власником законодавства про працю - оплати такої праці.

Крім того, пункти 17, 21 Положення стосуються звільнення з ініціативи роботодавця, тоді як у даному випадку має місце звільнення з ініціативи працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 38, ч. 1 ст. 39 КЗпП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 2.3., 2.26. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Установивши порушення відповідачем законодавства щодо оплати праці, суд приходить до висновку про зміну формулювання причини звільнення позивача з п. 8 ст. 36 КЗпП України на ч. 1 ст. 39 КЗпП України.

У позовній заяві ОСОБА_1 просить поновити строк позовної давності по вимозі про виплату заборгованості з заробітної плати за період 01 січня 2013 року по 12 травня 2016 року.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, ч. 1 цієї статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим у ч. 2 цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст ч. 2 ст. 233 КЗпП України можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Вбачається, що вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до частини другої зазначеної статті не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16.

Звертаючись в суд з позовом, ОСОБА_1 зазначає, що заборгованість по оплаті заробітної плати за період 01 січня 2013 року по 12 травня 2016 року становить 50717 гривень.

Такі вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з довідкою № 02/224 від 06 червня 2016 року у відповідача перед ОСОБА_1 існує заборгованість по заробітній платі у розмірі 135882 гривні 83 копійки (т. 1, а.с. 19).

Під час розгляду справи у суді ПАТ «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект» 01 лютого 2017 року виплатило позивачу 135882 гривні 83 копійки заборгованості по заробітній платі, що сторонами не оспорюється.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Визначаючи заборгованість по оплаті заробітної плати, позивач вказує, що відповідачем у липні-грудні 2013 року недоплачено заробітну плату в розмірі 18064 гривні, у 2014 році - 49118 гривень, у 2015 році - 52141 гривню, у 2016 році - 67277 гривень, а всього - 186600 гривень, проте, враховуючи сплату роботодавцем 135882 гривень 83 копійок, борг відповідача становить 50717 гривень.

Такі доводи позивача не підтверджені належними та допустимими доказами, спростовуються розрахунковими листами ПАТ «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект», згідно яких заборгованість відповідача по заробітній платі станом на кінець травня 2016 року становила 135882 гривні 83 копійки. Саме ця сума і була виплачена ОСОБА_1

У позовній заяві ОСОБА_1 також просить стягнути з відповідача 100527 гривень 28 копійок на підставі п. 4.2. трудового контракту від 22 березня 2013 року, оскільки роботодавець протягом 2013, 2014, 2015, 2016 роки не виплачував йому матеріальну допомогу.

Так, згідно з п. 4.2. контракту у разі виходу у відпустку працівнику один раз на рік надається матеріальна допомога у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 за періоди роботи 20 вересня 2012-19 вересня 2013 років, 20 вересня 2013-19 вересня 2014 років та 20 вересня 2014-19 вересня 2015 років брав щорічну відпустку.

Представником відповідача не надано суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 виплачувалася передбачена контрактом матеріальна допомога за вказаний вище період.

За змістом ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами укладеного між сторонами контракту, в тому числі й з умовою щодо права на отримання ним матеріальної допомоги у разі виходу відпустку.

Згідно з наказом № 23-к від 31 травня 2016 року ОСОБА_1 надано компенсацію за 35 днів невикористаної відпустки за робочий період з 20 вересня 2014 року по 31 травня 2016 року. З наказом позивач ознайомлений 31 травня 2016 року. Зазначений наказ не містить відомостей щодо виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги за періоди роботи 20 вересня 2012-19 вересня 2013 років, 20 вересня 2013-19 вересня 2014 років та 20 вересня 2014-19 вересня 2015 років (т. 2, а.с. 41).

Наведене дає підстави вважати, що ОСОБА_1 про порушення свого права на отримання матеріальної допомоги за вказані періоди роботи дізнався 31 травня 2016 року при ознайомленні з наказом про звільнення, проте з вимогою про виплату йому матеріальної допомоги ОСОБА_1 звернувся в суд 06 лютого 2017 року, тобто з пропуском тримісячного строку позовної давності. Матеріальна допомога не є складовою заробітної плати, а тому на неї не поширюється закон про застосування строку позовної давності.

Жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності ОСОБА_1 не надав, тому суд приходить до висновку про відмову в стягненні з відповідача матеріальної допомоги за 2013, 2014, 2015 року в зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Стосовно періоду роботи з 20 вересня 2015 по 31 травня 2016 роки та права ОСОБА_1 на отримання матеріальної допомоги за 2016 рік суд вважає, що за вказаний період позивач не використав відпустку і невикористана відпустка йому була компенсована. У такому випадку він не має права на отримання матеріальної допомоги за цей період, оскільки матеріальна допомога згідно умов контракту виплачується працівнику лише при наданні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Отже, з урахуванням вимог ст. 44 КЗпП України та висновку суду щодо наявності підстав для зміни формулювання підстави звільнення на ст. 39 КЗпП України, позивач має право на вихідну допомогу у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.

Звертаючись до суду з вимогою про виплату йому вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, ОСОБА_1 зазначав, що її розмір становить 25144 гривні 32 копійки.

Нормами абзацу 3 п. 2, п. 5, абзацу 1 п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно розрахункових листків за березень та квітень 2016 року у березні 2016 року ОСОБА_1 відпрацював 17 днів з 22 днів, за які йому нараховано 11807 гривень 40 копійок, а в квітні 2016 року - відпрацював 20 днів з 21 робочого дня, за які йому нараховано 14469 гривень 85 копійок.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 710 гривень 20 копійок (11807,40 + 14469,85) : 37 відпрацьованих робочих днів = 710,20).

Заперечуючи проти позову, сторона відповідача посилалась на те, що згідно з наказами № 3 від 29 січня 2016 року, № 17 від 29 лютого 2016 року, № 21 від 31 березня 2016 року, № 32 від 22 квітня 2016 року ОСОБА_1 працював з 3-х денним робочим тижнем.

Такі доводи відповідача суд не приймає до уваги, оскільки стороною відповідача не було надано індивідуального графіку роботи ОСОБА_1 у лютому 2016 року, березні 2016 року, квітні 2016 року та травні 2016 року. До того ж, застосування трьохденного робочого тижня до ОСОБА_1 спростовуються розрахунковими листками за вказані місяці, згідно яких він отримував заробітну плату в повному обсязі.

За таких обставин, на підставі положень ст. 44 КЗпП України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вихідна допомога у розмірі 45807 гривень 90 копійок.

Разом з тим, ч. 1 ст. 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

ОСОБА_1 визначив розмір вихідної допомоги у сумі 25144 гривні 32 копійки, позовні вимоги в цій частині не збільшував, тому, враховуючи межі заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 25144 гривні 32 копійки.

Також у позовній заяві ОСОБА_1 просить в порядку ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплатити йому компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати на загальну суму 12960 гривень 69 копійок за липень 2014 року - 5072 гривні 40 копійок; вересень 2014 року - 2908 гривень 31 копійку; серпень 2015 року 1330 гривень 62 копійки; вересень 2015 року - 1444 гривні 85 копійок; жовтень 2015 року - 563 гривні 10 копійок; листопад 2015 року - 565 гривень 81 копійку; грудень 2015 року - 371 гривню 64 копійки; січень 2016 року - 271 гривню 13 копійок; лютий 2016 року - 228 гривень 90 копійок; березень 2016 року - 133 гривні 15 копійок; квітень 2016 року - 23 гривні 12 копійок; травень 2016 року - 47 гривень 64 копійки.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Так, компенсація ОСОБА_1 втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати становить:

Липень 2014 року - (1,008% х 1,029% х 1,024% х 1,019% х 1,03% х 1,031% х 1,053% х 1,108% х 1,140% х 1,022% х 1,004% х 0,99% х 0,992% х 1,023% х 0,987% х 1,020% х 1,007% х 1,009% х 0,996% х 1,01% х 1,035% х 1,001% х 0,998% х 0,999% х 100%) - 100% = 67,5; 8280 гривень 74 копійки х 67,5 / 100 = 5589 гривень 50 копійок.

Вересень 2014 року - (1,024% х 1,019% х 1,03% х 1,031% х 1,053% х 1,108% х 1,140% х 1,022% х 1,004% х 0,99% х 0,992% х 1,023% х 0,987% х 1,020% х 1,007% х 1,009% х 0,996% х 1,01% х 1,035% х 1,001% х 0,998% х 0,999% х 100%) - 100% = 61,49; 5144 гривні 33 копійки х 61,49 / 100 = 3163 гривні 25 копійок.

Серпень 2015 року - (1,023% х 0,987% х 1,020% х 1,007% х 1,009% х 0,996% х 1,01% х 1,035% х 1,001% х 0,998% х 0,999% х 100%) - 100% = 8,73; 11235 гривень 11 копійок х 8,73 / 100 = 980 гривень 82 копійки.

Вересень 2015 року - (0,987% х 1,020% х 1,007% х 1,009% х 0,996% х 1,01% х 1,035% х 1,001% х 0,998% х 0,999% х 100%) - 100% = 6,30; 16037 гривень 52 копійки х 6,30 / 100 = 1010 гривень 36 копійок.

Жовтень 2015 року - (1,020% х 1,007% х 1,009% х 0,996% х 1,01% х 1,035% х 1,001% х 0,998% х 0,999% х 100%) - 100% = 7,69; 8071 гривню 24 копійки х 7,69 / 100 = 620 гривень 68 копійок.

Листопад 2015 року - (1,007% х 1,009% х 0,996% х 1,01% х 1,035% х 1,001% х 0,998% х 0,999% х 100%) - 100% = 5,58; 12105 гривень 96 копійок х 5,58 / 100 = 675 гривень 51 копійку.

Грудень 2015 року - (1,009% х 0,996% х 1,01% х 1,035% х 1,001% х 0,998% х 0,999% х 100%) - 100% = 4,84; 12292 гривні 60 копійок х 4,84 / 100 = 594 гривні 96 копійок.

Січень 2016 року - (0,996% х 1,01% х 1,035% х 1,001% х 0,998% х 0,999% х 100%) - 100% = 3,91; 9989 гривень 38 копійок х 3,91 / 100 = 390 гривень 58 копійок.

Лютий 2016 року - (1,01% х 1,035% х 1,001% х 0,998% х 0,999% х 100%) - 100% = 4,33; 7571 гривню 36 копійок х 4,33 / 100 = 327 гривень 84 копійки.

Березень 2016 року - (1,035% х 1,001% х 0,998% х 0,999% х 100%) - 100% = 3,29; 9504 гривні 96 копійок х 3,29 / 100 = 312 гривень 71 копійку.

Квітень 2016 року - сума компенсації не нараховується, оскільки індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком починаючи з травня 2016 року, не перевищує 100 відсотків

Травень 2016 року - сума компенсації не нараховується, оскільки індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком починаючи з червня 2016 року, не перевищує 100 відсотків

Загальна сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати становить 13666 гривень 21 копійку.

Враховуючи межі заявлених позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати у розмірі 12960 гривень 69 копійок.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 05 жовтня 2016 року в справі № 6-2405цс15.

Встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 710 гривень 20 копійок.

З позовної заяви, поданої 26 серпня 2016 року та клопотань про збільшення позовних вимог від 06 лютого 2017 року та від 21 лютого 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 233156 гривень 16 копійок за період з 31 травня 2016 року до подання клопотання про збільшення позовних вимог від 21 лютого 2017 року.

Разом з тим, при визначенні кількості робочих днів та періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з того, що ОСОБА_1 було звільнено 31 травня 2016 року, відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні слід обчислювати з 01 червня 2016 року та по 20 лютого 2017 року включно, тобто до подання клопотання про збільшення позовних вимог від 21 лютого 2017 року - 183 робочі дні. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з становить - 710 гривень 20 копійок х 183 робочі дні = 129966 гривень 60 копійок.

У подальшому сторона позивача зазначала, що просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на суму 135882 гривні 83 копійки по день її виплати, а на суму 50717 гривень - по день ухвалення рішення судом.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в даній справі, який підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує розмір невиплаченої заробітної плати, яка була йому виплачена лише 01 лютого 2017 року, розмір компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, розмір вихідної допомоги, дії ПАТ «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект» щодо виплати даних сум, принципи справедливості та співмірності та приходить до висновку, що з ПАТ «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект» на користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50000 гривень.

У п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 «Про практику застосування судами про оплату праці» роз'яснено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Позивач також просить відшкодувати завдану йому моральну шкоду в розмірі 270000 гривень.

Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Суд вважає, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди ґрунтується на вимогах ст. 237-1 КЗпП України, якою передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що згідно статті 237-1 УЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 України КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року.

При вирішенні питання щодо розміру суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, суд враховує, що діями відповідача позивачу спричинені моральні страждання, оскільки порушені його трудові права.

Враховуючи ступінь моральних страждань внаслідок несвоєчасної виплати відповідачем заробітної плати та інших порушень його трудових прав, з урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині в розмірі 500 гривень.

З огляду на наведене, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позову, заявлених вимог майнового та немайнового характеру стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1432 гривні 25 копійок судового збору.

Керуючись статтями 21, 36, 39, 40, 44, 116, 117, 232, 233, 235, 237-1, КЗпП України, ст. 34 Закону України «Про оплату праці», статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 9 від 31 березня 1995 року, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект» про приведення у відповідність з трудовим законодавством запису в трудовій книзі, стягнення заборгованості по оплаті праці, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення компенсації за порушення строків виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 31 травня 2016 року з посади члена правління - начальника бюро ГІПів на підставі заяви ОСОБА_1 та рішення Наглядової Ради відповідно до п. 8 ст. 36 КЗпП України «підстави передбачені контрактом» та вважати звільненим ОСОБА_1 відповідно до ч. 1 ст. 39 КЗпП України з приведенням запису в трудовій книжці у відповідності до змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 25144 гривні 32 копійки; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати в розмірі 12960 гривень 69 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 50000 гривень, а всього - 88105 гривень 01 копійку з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 500 гривень та 1432 гривні 25 копійок судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню об'єктів газової промисловості «Укргазпроект» відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: