ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 квітня 2017 року Справа № 913/209/17

Провадження №19/913/209/17

За позовом Приватного підприємства "Сантехсервіс", м. Сватове Сватівського району Луганської області

до Департаменту забезпечення життєдіяльності міста Луганської міської ради, м. Луганськ

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міське комунальне підприємство “Жилсервіс”, м. Луганськ

про стягнення 214420 грн 04 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Косенко Т.В.

Секретар судового засідання - помічник судді Воронько В.В.

У засіданні брали участь:

від позивача – представник не прибув;

від відповідача – представник не прибув;

від 3-ї особи - представник не прибув.

С У Т Ь С П О Р У:

Позивач, Приватне підприємство "Сантехсервіс", звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Департаменту забезпечення життєдіяльності міста Луганської міської ради про стягнення заборгованості у розмірі 105056 грн 37 коп., пені у розмірі 6933 грн 72 коп., штрафу у розмірі 7353 грн 94 коп., 3% річних у розмірі 9455 грн 07 коп. та інфляційних втрат у розмірі 85620 грн. 94 коп. за договором №416 від 19.07.2012 на капітальний ремонт шиферної покрівлі житлового будинку №21, розташованого за адресою: вул. Коцюбинського, Ленінського району м. Луганська.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 06.03.2017 було порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 28.03.2017.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 28.03.2017 було відкладено розгляд справи на 11.04.2017.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 11.04.2017 залучено Міське комунальне підприємство “Жилсервіс” до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача; розгляд справи було відкладено на 24.04.2017.

Позивач у письмових поясненнях б/н від 12.04.2017 зазначив, що п.4.2 договору №416 від 19.07.2012 майже відтворює норми ч.2 ст.231 Господарського кодексу України. Таким чином, самостійною підставою для нарахування і стягнення неустойки, у розмірах передбачених п.4.2 договору, є вказані норми закону, так як, ані договором №416 від 19.07.2012, ані законом, іншого, ніж зазначено у ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, не передбачено. Пунктом 4.2 договору передбачено застосування до винної особи неустойки (штраф та пеня) за невиконання договірних зобов’язань, що полягають: стосовно позивача – у виконанні робіт, стосовно відповідача – у сплаті грошових коштів за виконані роботи. У даній справі боржником є відповідач, що прострочив виконання договірного зобов’язання, яке у той же час є грошовим зобов’язанням, так як після виконання та прийняття результатів робіт, зобов’язання відповідача перед позивачем полягає у сплаті грошової суми у розмірі виконаних робіт.

21.04.2017 від позивача через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду надійшов супровідний лист б/н від 19.04.2017 з додатком, який розглянуто та долучено судом до матеріалів справи.

Представники сторін та 3-ї особи в судове засідання не прибули, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про що свідчать матеріали справи.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, явку представника у судове засідання не забезпечив. Неподання відзиву на позовну заяву та неприбуття у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті.

Згідно положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 24.04.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

19.07.2012 між Управлінням житлово – комунального господарства Луганської міської ради, правонаступником якого є - Департамент забезпечення життєдіяльності міста Луганської міської ради (замовник, відповідач), Приватним підприємством "Сантехсервіс" (підрядник, позивач) та Міським комунальним підприємством “Жилсервіс” (балансоутримувач, 3-я особа) було укладено договір №416 на капітальний ремонт шиферної покрівлі житлового будинку №21, розташованого за адресою: вул. Коцюбінського Ленінського району м. Луганська, відповідно до п.1.1 якого, замовник доручає, а підрядчик бере на себе обов’язки виконати капітальний ремонт шиферної покрівлі житлового будинку №21, розташованого за адресою: вул. Коцюбинського, Ленінського району м. Луганська відповідно з дефектним актом, кошторисною документацією та договірною ціною і в терміни, передбачені графіком виконання робіт, які є невід’ємною частиною договору. Договірна ціна є динамічною.

Відповідно до п.п.1.2, 1.3 договору замовник зобов’язується прийняти та оплатити роботи підряднику на підставі актів приймання виконаних робіт (КБ-2в) та довідки (КБ-3) протягом 3-х робочих днів після надходження коштів з міського бюджету. Балансоутримувач зобов’язався прийняти роботи на підставі актів приймання виконаних робіт (КБ-2в).

Вартість робіт за договором визначена договірною ціною і становить 150,07937 тис. грн, з урахуванням розміру ПДВ (п.2.1 договору, у редакції додаткової угоди №1 від 14.09.2012).

Остаточний розрахунок проводиться тільки за роботи, виконані якісно та у відповідності з технологією виробництва, прийняті замовником та балансоутримувачем згідно акту виконаних робіт (КБ-2в) та довідки (КБ-3) (п.2.3 договору).

Замовник за наявності коштів перераховує підряднику аванс. Розмір авансу становить не більше 30% від суми договору (п.2.4 договору).

За порушення термінів виконання договірних зобов’язань з винної сторони стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості робіт, за якими допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від зазначеної вартості (п.4.2 договору).

Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2014, а в частині фінансових зобов’язань, до їх повного виконання (п.8.1 договору, у редакції додаткової угоди №2 від 17.02.2014).

На виконання умов договору №416 від 19.07.2012 відповідач перерахував позивачеві аванс у сумі 45023 грн 00 коп. (п.2.4 договору), а позивач виконав для відповідача обумовлені роботи на загальну суму 150079 грн 37 коп., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт №770 за грудень 2012, який підписано сторонами та скріплено печатками.

Позивач, в порядку ст.530 Цивільного кодексу України, направив відповідачу вимогу №12 від 30.01.2014, в якій вимагав в семиденний строк з дня, наступного за днем отримання даної вимоги, сплатити суму боргу у розмірі 105056 грн 37 коп. Дана вимога була отримана відповідачем 30.01.2014, про що свідчить відповідний штамп на вимозі (а.с. 23).

Відповідач, розглянувши вищезазначену вимогу, надав відповідь згідно листа №15-7-2/330 від 06.02.2014, в якому зазначив, що кошти будуть перераховані на рахунок позивача після проведення платежів Управлінням державної казначейської служби у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області.

Відповідач виконані позивачем будівельні роботи повністю не оплатив у зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 105056 грн 37 коп., що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договір.

Згідно з ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду, до яких відноситься і договір №416 від 19.07.2012 підрядник зобов’язується збудувати і здати у встановлений строк об’єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов’язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов’язок не покладається на підрядника, прийняти об’єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов’язаних з місцезнаходженням об’єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення містяться і в ст.318 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.853 Цивільного кодексу України замовник зобов’язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно з ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Факт виконання позивачем за договором №416 від 19.07.2012 підрядних робіт підтверджується матеріалами справи, у т.ч. довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2012, актом приймання виконаних будівельних робіт №770 за грудень 2012.

Проаналізувавши зміст договору, з огляду на приписи статті 530 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що сторонами не узгоджено строк оплати виконаних робіт, а тому до правовідносин сторін повинна застосовуватися норма частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки факт надходження бюджетних коштів з бюджету є обставиною, яка не залежить від волі сторін і яка не є такою, що неминуче настане.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, в порядку ст.530 Цивільного кодексу України, направив відповідачу вимогу №12 від 30.01.2014, в якій вимагав в семиденний строк з дня, наступного за днем отримання даної вимоги, сплатити суму боргу у розмірі 105056 грн 37 коп. Дана вимога була отримана відповідачем 30.01.2014, про що свідчить відповідний штамп на вимозі (а.с. 23).

Таким чином, з урахуванням приписів ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, з 31.01.2014 у відповідача виникло зобов’язання оплатити виконані роботи.

Порушенням зобов’язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, тобто неналежне виконання.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором №416 від 19.07.2012 виконання підрядних робіт в сумі 105056 грн 37 коп.

При цьому господарський суд зазначає, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. Правова позиція з вказаного питання викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №3-28гс12.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 6933 грн 72 коп. за період з 07.02.2014 по 13.04.2014 та штрафу в сумі 7353 грн 94 коп. суд зазначає наступне.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

В п.4.2 договору сторони передбачили, що за порушення термінів виконання договірних зобов’язань з винної сторони стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості робіт, за якими допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від зазначеної вартості.

Частиною 1 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч.2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу та пені, передбаченого абз.3 ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу та пені.

Така думка висловлена в постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 № 42/562 та від 28.02.2011 по справі № 23/225.

В постанові пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з метою однакового і правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, надані роз'яснення: господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абз.3 ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (п.п.2.2 п.2 постанови).

Таким чином у задоволенні позову в частині стягнення пені за період з 07.02.2014 по 13.04.2014 в сумі 6933 грн 72 коп. та штрафу в сумі 7353 грн 94 коп. слід відмовити за необґрунтованістю.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних за період з 07.02.2014 по 31.01.2017 в сумі 9455 грн 07 коп. та інфляційних втрат за період з лютого 2014 по січень 2017 в сумі 85620 грн 94 коп. суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов’язання. Так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Судом було перевірено розрахунок 3% річних, наданий позивачем та встановлено, що він є арифметично неправильним.

Водночас, господарський суд вважає за необхідне навести власний розрахунок 3% річних, зроблений за допомогою програми “Законодавство”, в межах заявленого позивачем періоду:

Враховуючи викладене, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є 3% річних за період з 07.02.2014 по 31.01.2017 в сумі 9403 грн 26 коп.

Підпунктом 3.2 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” передбачено, що згідно з Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті “Урядовий кур’єр”. Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України “Про інформацію” є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом було перевірено розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем та встановлено, що він є неправильним, оскільки ним не враховано приписи пп.3.2 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань”.

Водночас, господарський суд вважає за необхідне навести власний розрахунок інфляційних втрат, зроблений за допомогою програми “Законодавство”:

Враховуючи принцип диспозитивності судового процесу та розмір заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню інфляційні втрати за період з березня 2014 по січень 2017 в сумі 85620 грн 94 коп.

З огляду на викладене, позов підлягає задоволенню частково.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного підприємства "Сантехсервіс" до Департаменту забезпечення життєдіяльності міста Луганської міської ради задовольнити частково.

2. Стягнути з Департаменту забезпечення життєдіяльності міста Луганської міської ради, квартал Дімітрова, б. 30, м. Луганськ, ідентифікаційний код 23484377, на користь Приватного підприємства "Сантехсервіс", площа Радянська, б. 31, м. Сватове, Сватівський район, Луганська область, ідентифікаційний код 25364654, заборгованість у розмірі 105056 грн 37 коп., 3% річних у розмірі 9403 грн 26 коп., інфляційні втрати в сумі 85620 грн 94 коп., судовий збір у розмірі 3001 грн 24 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.В решті позову відмовити.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.04.2017.

Суддя Т.В. Косенко