АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22ц/790/486/17 Головуючий 1 інст. – Маслов М.І.

Справа № 644/8606/15-ц Доповідач – Бурлака І.В.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 25» квітня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2016 року по справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за централізоване опалення та гарячу воду,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

В обґрунтування свого позову посилався на те, що відповідачі по справі є споживачами послуг з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, які надає Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі». Однак за період з 01 квітня 2013 року по 30 вересня 2014 року відповідачі не сплачували вартість послуг, у зв’язку з чим у них виникла заборгованість в розмірі 6548,00 грн.

Просив стягнути солідарно на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання в сумі 6548,00 грн.; стягнути солідарно з відповідачів на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір в сумі 243,60 грн.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2016 року позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» - задоволено, стягнути солідарно зі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з опалення та гарячого водопостачання за період з 01 квітня 2013 року по 30 вересня 2014 року у сумі 6548,00 грн.; стягнуто зі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір у розмірі 243,60 грн. в дольовому співвідношенні по 60,90 грн. з кожного.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2016 року в задоволенні заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення – відмовлено.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій просили заочне рішення – скасувати і ухвалити нове рішення, яким Комунальному підприємству «Харківські теплові мережі» відмовити в повному обсязі. При цьому посилалися на неповне з’ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважали, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що вони не були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи; що вони у будь-яких правовідносинах у вказаний період з позивачем не перебували, тому не оплачували за надання послуг; що позивач своїх послуг їм не надавав, а вони не надавали своєї згоди на придбання його послуг за нормами споживання; що позивач в односторонньому порядку відкрив їм особовий рахунок і здійснив нарахування за нібито надані послуги за нормами споживання; що вимоги позивача відносно сплати за його послуги, на поставку яких вони не надавали, є агресивними та не передбачені чинним законодавством; що сума заборгованості за надані послуги є надуманою; що послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які надає їм відповідач відповідно до пункту 2.2. Статуту Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» за 2013 рік не є предметом діяльності позивача; що діяльність не зафіксована в статуті підприємства, є протизаконною; що відсутність приладів обліку призводить до нечесної підприємницької діяльності та отримання необґрунтованого прибутку; що акти підключення/відключення їх будинку до зовнішніх магістралей для транспортування теплової енергії мають ознаки фальсифікації.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з’явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 необхідно відхилити, заочне рішення суду – залишити без змін.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до статей 67, 162 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну і теплову енергію тощо) визначається за затвердженими у встановленому порядку тарифами.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року із змінами та доповненнями та пункту 30 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року за № 630 споживач зобов’язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, постачання холодної та гарячої води, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води та теплової енергії або до затверджених нормативів (норм) споживання.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачі зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_1 та є споживачами послуг з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання. Квартира є неприватизованою. За період з 01 квітня 2013 року по 30 вересня 2014 року відповідачі не сплачували за комунальні послуги, тому за цей період у них виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 6548, 00 грн. Оплата проводилася за затвердженими нормативами (нормами) споживання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обґрунтовано виходив з того, що споживачі зобов’язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги.

Посилання відповідачів на те, що вони у будь-яких правовідносинах у вказаний період з позивачем не перебували, тому не оплачували за надання послуг; що позивач своїх послуг їм не надавав, а вони не надавали своєї згоди на придбання його послуг за нормами споживання; що позивач в односторонньому порядку відкрив їм особовий рахунок і здійснив нарахування за нібито надані послуги за нормами споживання; що вимоги позивача відносно сплати за його послуги, на поставку яких вони не надавали, є агресивними та не передбачені чинним законодавством; що сума заборгованості за надані послуги є надуманою; що послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які надає їм відповідач відповідно до пункту 2.2. Статуту Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» за 2013 рік не є предметом діяльності позивача; що діяльність не зафіксована в Статуті підприємства, є протизаконною; що відсутність приладів обліку призводить до нечесної підприємницької діяльності та отримання необґрунтованого прибутку; що акти підключення/відключення їх будинку до зовнішніх магістралей для транспортування теплової енергії мають ознаки фальсифікації, судовою колегією не приймаються, виходячи з наступного.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб’єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Із матеріалів справи вбачається, що за рішенням Харківського міського виконавчого комітету від 23 грудня 1998 року за № 1407 «Про призначення виконавців послуг у житловому фонді» із змінами, внесеними рішенням № 946 від 30 вересня 2001 року виконавцем послуг з теплопостачання та підігріву гарячої води в місті Харкові є Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», яке створене на підставі розпорядження Харківської обласної державної адміністрації № 429 від 27 червня 2001 року.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов’язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов’язані оплатити житлово - комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово - комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

В суді апеляційної інстанції відповідачі не надали належних та допустимих доказів того, що в зазначений період вони послугами Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» не користувались.

Таких доказів не містять і матеріали справи, тому посилання відповідачів на те, що вони у будь-яких правовідносинах у вказаний період з позивачем не перебували, тому не оплачували за надання послуг; що позивач своїх послуг їм не надавав, а вони не надавали своєї згоди на придбання його послуг за нормами споживання; що позивач в односторонньому порядку відкрив їм особовий рахунок і здійснив нарахування за нібито надані послуги за нормами споживання; що вимоги позивача відносно сплати за його послуги, на поставку яких вони не надавали, є агресивними та не передбачені чинним законодавством є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Із розрахунку, який міститься на аркуші № 7 тому № 1 вбачається, що сума заборгованості за період з 01 квітня 2013 року по 30 вересня 2014 року становила 6548, 00 грн. За відсутності приладів обліку оплата здійснювалась за тарифами. У зазначений період місячний тариф за опалення 1 кв. м. з 05 березня 2011 року становив 5,29 грн. за опалювальний період + 1,13 грн. за весь рік; з 01 липня 2014 року – 1,13 грн. (між опалювальний період); підігрів води за одну особу відповідно з 05 березня 2011 року - 41, 34 грн., з 01 липня 2014 року - 64,32/69,45 грн.

В суді апеляційної інстанції відповідачі суму боргу не спростували.

Із актів № 170/8607 від 17 жовтня 2012 року, № 170/285 від 14 квітня 2013 року, 170/550 від 04 жовтня 2013 року, 170/172 від 14 квітня 2014 року, 170/2095 від 23 жовтня 2014 року, 170/2630 від 14 квітня 2015 року вбачається про правомірне підключення/відключення будинку від послуг у зв’язку з початком/закінченням опалювального періоду, яке здійснював виконавець послуг на підставі відповідних розпоряджень за № 4630 від 09 жовтня 2012 року, за № 18/1 від 10 квітня 2013 року, за № 62/1 від 30 вересня 2013 року, за № 20/1 від 14 квітня 2014 року, за № 75/1 від 20 жовтня 2014 року, за № 21/1 від 14 квітня 2015 року міського виконавчого комітету.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь – які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 59 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказів того, що послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які надає їм відповідач відповідно до пункту 2.2. Статуту Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» за 2013 рік не є предметом діяльності позивача; що діяльність не зафіксована в статуті підприємства, є протизаконною, що акти підключення/відключення їх будинку до зовнішніх магістралей для транспортування теплової енергії мають ознаки фальсифікації матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції відповідачами їх не надано.

Твердження відповідачів, які викладені в клопотаннях відповідачів і є їх фактично поясненнями щодо того, що ця справа повинна розглядатися разом з зустрічним позовом є безпідставними, виходячи з наступного.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2016 зустрічний позов залишено без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2016 року ухвалу про залишення позову без розгляду – скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Цією ухвалою фактично роз’єднано первісний та зустрічний позови, що не перешкоджає суду першої інстанції розглянути його як самостійний.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, дослідивши обставини справи повно, надавши належну оцінку доказам у справі, дійшов обгрунтованого висновку щодо задоволення позову.

Зазначена апеляційна скарга зведена до посилання на ті обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції і яким суд надав відповідну правову оцінку.

Даних, які б вказували на наявність підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

За таких обставин згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Питання щодо стягнення судового збору вирішено відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1.ч.1.ст. 307, ст. 308, ст. 313, п.1.ч.1.ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 – відхилити.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2016 року – залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії