Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Гірняк Л. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

ОСОБА_2

ОСОБА_3, ОСОБА_4

За участю ОСОБА_5

Розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01.12.2016 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8

-про визнання договорів недійсними;

та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10

-про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

25 лютого 2015 року позивач звернулась до суду з позовними вимогами котрі в порядку ст.31 ЦПК уточнила та просила суд визнати договір позики,іпотечний договір,договір про задоволення вимог іпотеко держателя укладених від 11.11.2013 року між ОСОБА_8 та нею-Максимовською ОСОБА_11 недійсними,як такими,що укладені під впливом тяжкої обставини та вкрай на невигідних умовах та договір купівлі-продажу від 10.02.2015 року укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 недійсним з підстав ст.203,215 ЦК України. При цьому вона посилається на те, що ОСОБА_8 був обізнаний, що вона не працює та договори укладені для задоволення вимог ПАТ КБ «Надра» для погашення кредитних зобов’язань. Посилаючись на те, що дані договори вона укладала з вадами волі,оскільки боргові зобовязання перед банком змусили її вчинити правочин на невигідних для себе умов просила задовольнити позов.

Крім того,позивачка зазначає, що при укладені договору купівлі-прожажу вона не була повідомлена за 30 днів про продаж квартири в зв’язку з чим була позбавлена переважного права на її квартири. При цьому посилається на відсутність згоди щодо ціни продажу іпотечного майна.

15.09.2015 року ОСОБА_7 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 в котрій зазначала, що на даний час саме вона є власником квартири АДРЕСА_1, а відповідачі порушують її права як повноправного власника, щодо безперешкодного користування своєю власністю. Право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 10.02.2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12, також право власності позивача за зустрічним позовом підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.02.2015 року №33424174.

Крім того, з 05.03.2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не зареєстровані у спірній квартирі, тобто в теперішній час в квартирі, яка є власністю позивача за зустрічним позовом ОСОБА_7 проживають без жодних правових підстав ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які є для неї сторонніми та без правових підстав користуються її власністю.

У зв’язку з тим, що відповідачі за зустрічним позовом відмовляються добровільно залишити належну ОСОБА_7 квартиру, просить суд: Усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_7 квартирою №15, в будинку №5, по вул. Генерала Ватутіна, у м. Одесі, шляхом виселення ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1), ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_2) та ОСОБА_10 (ІНФОРМАЦІЯ_3) з квартири АДРЕСА_1; Судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договорів недійсними – відмовлено у повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення задоволено.

Усунуті перешкоди ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 ІПН НОМЕР_2, в користуванні квартирою №15, в будинку №5, по вул. Генерала Ватутіна, у м. Одесі, шляхом виселення ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнуто з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 ІПН НОМЕР_2, витрати по оплаті судового збору по 162 гривні 40 копійок з кожного, всього у загальному розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням нового,про задоволення позову , а в зустрічних вимогах відмовити ,посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Прицьому посилається на ті ж обставини, що і в позовній заяві та на те, що суд не застосував правову позицію висловлену Верховним Судом України № 6-2947 цс 15 щодо застосування вимог ст.109 ЖК України та ст.39,40 Закону України « Про іпотеку», котра передбачає виселення з іпотечного майна з наданням іншого постійного помешкання. Крім того посилається на порушення житлових прав малолітнього онука ОСОБА_13

Судова колегія, заслухавши доповідь судді доповідача, вислухавши пояснення учасників судового процесу, що з’явились, перевіривши матеріалами справи та обговоривши доводи апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в вимогах ОСОБА_6 районний суд виходив з відсутності доказів,що вказані правочини були вчинені під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах.

Відмовляючи у вимогах про визнання договору купівлі-продажу недійсним районний суд виходив з того, що іпотекодержатель виконав умови договорів,заяву-повідомлення про відчуження іпотечного майна ОСОБА_6 отримала особисто 03.04.2014 року, та продаж здійснено за оцінкою,котра співмірна з оціночно-будівельною експертизою та борговими зобов’язаннями.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги та висиляючи відповідачів зі спірного помешкання районний суд виходив з вимог ст.391 ЦК України та з того, що відповідачі перешкоджають власнику в користуванні своїм майном,проживають там без правових підстав, а тому усунув перешкоди шляхом їх виселення.

Судова колегія погоджується з таким судженням районного суду з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України, правочин,який вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах,може бути визнаний судом недійсним незалежно від того,хто був ініціатором такого правочину.

Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи,членів її сім»ї чи родичів,смерть годувальника,загроза втрати житла чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти правочин.

Встановлено, що згідно п. 1 Договору позики грошей, укладеного 11.11.2013 року між ОСОБА_8 (позикодавець) та ОСОБА_6 (позичальник), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12, встановлено, що позикодавець передав, а позичальник прийняла у власність грошову суму в розмірі 148 830 гривень, що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становить 18 150 доларів США. Позичальник зобов’язалась повернути позикодавцю в строк та на умовах, передбачених цим Договором, позику в вищезазначеному розмірі до 11.05.2014 року включно, який може бути продовжений за взаємною згодою сторін.

Згідно ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що сторони узгодили, що у випадку зміни курсу гривні до долара США, позика підлягає поверненню, таким чином, щоб розмір повернутої позики (частини позики) відповідав доларовому еквівалентові позики за комерційним курсом продажу доларів США, встановленим ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на дату повернення позики (частин позики).

Згідно п. 4.2. Договору, повернення позиченої суми грошей повинно вчинятись за наступним графіком: 11 числа кожного місяця, починаючи з 11.11.2013 року по 11.04.2014 року, по 4305 грн., що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становить 525 доларів США, а решту суми у розмірі – 123 000 грн., що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становить 15 000 доларів США – по 11.05.2014 року. Повернення частин позики, згідно п. 4.3. Договору, підтверджується відповідними письмовими розписками.

ОСОБА_6 не заперечує , що отримала у власність грошові кошти в розмірі 148 830 гривень, що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становить 18 150 доларів США, та зобов’язалась їх повернути згідно графіку, передбаченого договором, у строк до 11.05.2014 року.

Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 8 Договору, в разі, коли позичальник не поверне позикодавцю позику (або її частину) у встановлений строк, позикодавець вправі стягнути заборгованість за позикою та штрафні санкції, згідно п. 9 цього договору, в примусовому порядку, шляхом, відповідно до діючого законодавства України.

Пунктом 9 Договору передбачено, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики (та/або її частину) у встановлений строк, або у випадку будь-яких порушень графіку повернення суми позики, зазначеного в п. 4.2. цього договору, позичальник зобов’язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 100% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі 1,5 % від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, за кожний день прострочення та за кожне відповідне неналежне виконання умов цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивач ОСОБА_6 у поданій позовній заяві вказує, що починаючи з 11.11.2013 року по 11.04.2014 року виконувала взяті на себе зобов’язання за Договором позики грошей належним чином, однак будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин суду не надано, з підстав чого, судом встановлено, що у відповідача ОСОБА_8 були всі правові підстави вимагати повернення боргу, у зв’язку з порушенням ОСОБА_6 виконання зобов’язання, у спосіб, що не суперечить укладеному договору та чинному законодавству.

З розрахунків, наявних в матеріалах справи, вбачається, що позичальнику ОСОБА_6 у зв’язку з невиконанням умов Договору позики грошей, відповідно до умов п. 9 вказаного договору, нараховано пеню, яка станом на 10.02.2015 року складає 75141 доларів США.

Згідно п. 13. Договору позики грошей, з метою забезпечення обов’язків за цим договором, Сторони домовились, укласти Іпотечний договір, з накладанням заборони відчуження, та здійсненням державної реєстрації обтяжень прав на нерухоме майно: квартиру №15, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Ватутіна, буд. 5, яка буде предметом іпотеки.

Відповідно до п. 1.3. Іпотечного договору, укладеного 11.11.2013 року між ОСОБА_8 (Іпотекодержатель) та ОСОБА_6 (Іпотекодавець), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12, встановлено, що за рахунок предмету іпотеки Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги та відшкодувати витрати в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, а саме: вимоги за основним зобов’язанням, включаючи сплату основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, прямо передбаченого договором, з якого виникає основне зобов’язання.

Пунктом 2.1. Іпотечного договору зазначено, що предметом іпотеки є квартира №15, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Ватутіна, буд. 5, яка в цілому складається з двох житлових кімнат, житловою площею 23,8 кв.м., загальною площею 34,6 кв.м., та належить Іпотекодавцю на праві особистої приватної власності, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 07.11.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_14, за реєстровим №350, право власності на яку 07.11.2013 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним №205198951101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №12369081.

Згідно п. 6.2.1. Іпотечного договору, вбачається, що Іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами, в разі невиконання чи неналежного виконання основного зобов’язання, в тому числі при одноразовому порушенні графіку повернення суми позики. Документом, що підтверджує безспірну заборгованість позичальника та встановлює прострочення виконання зобов’язання, за домовленістю сторін, буде вважатися заява, передана Іпотекодержателем позичальнику в порядку ст. 84 Закону України «Про нотаріат».

З матеріалів справи, вбачається, що у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 грошового зобов’язання, ОСОБА_8 03.04.2014 року звернувся до Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12 із відповідною заявою, згідно якої просив передати ОСОБА_6 заяву, у якій зазначив, що ОСОБА_6 порушено п. 4.2. Договору позики грошей, а саме не повернуто частину позиченої суми грошей в розмірі 131 610 грн., що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становить 16 050 доларів США, з підстав чого згідно п. 7.8. Договору позики грошей, просить виконати умови договору та на протязі тридцяти днів повернути зазначену суму грошей, та сплатити пеню, передбачену п. 9. Договору позики грошей та діючим законодавством України.

В заяві також зазначив, що якщо ОСОБА_6 у тридцятиденний строк з дня отримання цього повідомлення, не будуть виконані вищезазначені вимоги, позичальником ОСОБА_8 буде звернуте стягнення на квартиру №15, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Ватутіна, буд. 5.

Також повідомив, що відповідно до п. 6.3, п. 6.7.1. Іпотечного договору, м. 8 Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, а також ст. 38 Закону України «Про іпотеку», прийняв рішення про звернення стягнення на вищевказану квартиру шляхом продажу вищевказаної квартири від свого імені будь-якій особі на підставі відповідного договору купівлі-продажу у порядку, встановленому законом.

Судом встановлено, що вказану заяву-повідомлення позивач ОСОБА_6 отримала 03.04.2014 року, що підтверджується її особистим підписом на заяві із зазначенням: «заяву отримала особисто, з правовими наслідками ознайомлена та погоджуюсь з ними!».

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 6.7.1. Іпотечного договору встановлено, що у разі виникнення у Іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, задоволення вимог Іпотекекодержателя шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, та застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом продажу предмету іпотеки Іпотекодержателем будь-якій особі, провадиться згідно умов окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, який має бути нотаріально посвідчений одночасно з укладенням цього договору.

Відповідно до п. 5.1. укладеного між ОСОБА_8 (Іпотекодержатель) та ОСОБА_6 (Іпотекодавець) Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, з метою задоволення своїх вимог Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання терміну виконання будь-якого із зобов’язань , передбачених Договором позики грошей, вони не будуть виконані.

Пунктом 8 Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, одним із наступних способів задоволення своїх вимог, про що Іпотекодержатель сповіщає Іпотекодавця шляхом надіслання останньому повідомлення, зокрема, про продаж предмету іпотеки від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому законом, для чого Іпотекодавець надає Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателем.

Відповідно до п. 11 Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя вказано, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, перехід права власності на предмет іпотеки до Іпотекодержателя відбувається після спливу 30-денного строку з моменту надіслання на адресу Іпотекодавця, або з моменту вручення письмової вимоги про усунення порушення основного зобов’язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання зазначеної вимоги, шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до Іпотекодержателя. Іпотекодержатель цим Договором надає згоду на таке набуття Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, та у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником Договору позики, додаткова згода Іпотекодавця на набуття права власності Іпотекодержателем на предмет іпотеки не потрібна.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження виконання зобов’язання відповідно до отриманої заяви-повідомлення позивачем суду не надано, з підстав чого, згідно умов договору від 11.11.2013 року, відповідач з 03.05.2014 року набув право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, та отримав право, відповідно до п. 6.7.1. цього договору на задоволення власних вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилання на те, що іпотекодержатель повторно повинен був направити заяву про звернення стягнення предмета іпотеки оцінюється критично так як сторонами такі умови не передбачали.

Крім того,позивачка не надала до суду доказів на підтвердження наявності у неї грошей для придбання цього майна.

Відповідно до п. 10 Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, вбачається, що Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності.

Згідно Договору купівлі-продажу від 10.02.2015 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрованим в реєстрі за №119, вбачається, що ОСОБА_8, відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та на виконання Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя від 11.11.2013 року, продав та передав у власність, а ОСОБА_7 купила та прийняла у власність квартиру №15, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Ватутіна, буд. 5.

Відповідно до п. 3 Договору купівлі-продажу від 10.02.2015 року вказано, що право реалізації квартири, яка є предметом Іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_8 і ОСОБА_6 та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12 11.11.2013 року за реєстровим №4796, виникає із Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладеного між ОСОБА_8 і ОСОБА_6 та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12 11.11.2013 року за реєстровим №4798, шляхом застосування процедури продажу, яка встановлена ст. 38 Законом України «Про іпотеку», а саме продажу квартири №15, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Ватутіна, буд. 5, від імені ОСОБА_8 іншій особі – покупцю.

Згідно Звіту про незалежну оцінку вартості житлової 2-кімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, складеним ТОВ «АДВАЙС СЕРВІС» 04.02.2015 року, вбачається, що вартість об’єкту оцінки станом на 04.02.2015 року складає 237 403,00 грн.

Пунктом 4 вищевказаного договору передбачено, що продаж квартири, за домовленістю сторін, вчиняється за 237 403 грн. Відповідно звіту про оцінку майна, складеного ТОВ «АДВАЙС СЕРВІС» 04.02.2015 року, оціночна вартість вищевказаної квартири становить 237 403,00 грн.

Вказана сума була перерахована покупцем ОСОБА_7 на користь продавця ОСОБА_8, що підтверджується платіжним доручення №1 від 10.02.2015 року.

Позивач ОСОБА_6 просить суд визнати Договір позики грошей від 11.11.2013 року, Іпотечний договір від 11.11.2013 року, та Договір про задоволення вимог Іпотекодержателя від 11.11.2013 року, – недійсними, як такими, що укладені під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, однак жодних доказів, на підтвердження таких обґрунтувань та умов суду не надано.

Відповідно до п 23 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин . Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Судова колегія погоджується з судженням районного суду про те, що позивачем ОСОБА_6 жодними доказами не доведено, що вказані правочини були вчинені саме під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах. Сама по собі сплата 12 листопада 2013 року ПАТ «Альфа-Банк» 19 670 грн. не може розцінюватись,як тяжка обставина з врахуванням отримання розміру позики та заміни боргових зобов’язань.

Досліджуючи вимоги позивача ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 від 10.02.2015 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 недійним, суд районний суд правильно виходив із положень ст. 38 Закону України «Про іпотеку», згідно якої , якщо рішення суду або договір про задоволення вимог Іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право Іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, Іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити Іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови Іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Встановлено, що про прийняте рішення про звернення стягнення на вищевказану квартиру шляхом її продажу від свого імені будь-якій особі на підставі відповідного договору купівлі-продажу ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_6 у встановленому законом порядку, шляхом направлення заяви-повідомлення, яка була отримана позивачем особисто 03.04.2014 року.

З матеріалів справи вбачається, що на момент продажу предмета іпотеки борг позивача складав: 18150 (сума боргу за Договором позики грошей від 11.11.2013 року)+75141 (пеня згідно п. 9 Договору позики грошей від 11.11.2013 року)=93291 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 10.02.2015 року у загальному розмірі становить: 93291*24,84=2317348,44 грн.

Враховуючи вищзезхазначене, судова колегія погоджується з судженням рйоннго суду про те, що судом не встановлено будь-яких порушень законодавства при укладенні ОСОБА_8 та ОСОБА_7 Договору купівлі-продажу від 10.02.2015 року, підстави для задоволення вимог позивача ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу від 10.02.2015 року недійсним , а тому вимоги щодо визнання його недійсним-відсутні.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Так, за ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно довідки (виписки з домової книги про склад сім’ї та прописку) №845 від 05.03.2015 року, вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_7, інші зареєстровані особи в даній квартирі не зазначені.

ОСОБА_7 08.05.2015 року зверталась до ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 із вимогою про добровільне звільнення квартири АДРЕСА_1., зазначені вимоги були отримані відповідачами 13.05.2015 року.

Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для свого проживання,проживання членів сімї,інших осіб.

Згідно положень ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статею 156 ЖК України передбачено,що члени сімї власника жилого будинку,які проживають разом з ним в будинку що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку,якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить і ст.405 ЦК України.

Вищенаведене дає підстави для висновку про те, що право членів сімї власника будинку користуватись цим житлом може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сімї якого він є;із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сімї

Виходячи з вищезазначеного, судова колегія критично оцінює доводи апеляційної скарги стосовно порушення права власності членів сім»ї колишнього власника, так як із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім»ї

Посилання на те, що у доньки колишнього власника є малолітня особа не є правовою підставою для відмови власнику в усуненні перешкод в користуванні цим житлом.

Крім того, судова колегія зазначає, що статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов’язання, а саме: зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Законом України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди); з інших підстав, передбачених Законом (стаття 17).

Отже, аналіз зазначених норм показує, що, в зв’язку з припиненням договору іпотеки посилання заявника на застосування ст.109 ЖК України та правовий висновок № 6-2947 цс 15 щодо надання відповідача постійного житла не застосовується до даних правовідносин, оскільки ОСОБА_7 з відповідачами не перебувала в договірних стосунках, право власності набула за договором купівлі-продажу , а тому на неї не покладається обов’язок щодо забезпечення відповідачів іншим постійним житлом.

Виходячи з вищезазначеного,судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 218,303,308,315,317,319 ЦПК України, судова колегія,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01.12.2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно та може бути оскаржена до касаційного суду на протязі 20 днів.

Голодуючий суддя - Л.А.Гірняк

Судді - А.І.Дрішлюк

ОСОБА_4