КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8129/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

26 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «КНП» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

ПП «КНП» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0007002230 від 20.05.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013 року, позов було задоволено повністю, спірне податкове - повідомлення рішення відповідача - скасоване.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.07.2016 року скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів, Вищий адміністративний суд України зауважив, що судами не встановлені обставини у справі, які стали підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення. Також зазначив, що судами не був встановлений факт поставки позивачу послуг від ПП «Фірма «Володар», суми ПДВ в ціні які позивач включив до податкового кредиту.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 03 березня 2016 року адміністративний позов задовольнив повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2016 року та постановити нову про відмову у задоволенні позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, згідно з підпунктом 78.1.1. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ПП «Фірма «Володар» (далі також - ПП «Фірма «Володар»), їх реальності та повноти відображення в податковому обліку за період 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт № 1268/22-30/19135004 від 26.04.2013 року (далі - Акт).

Не погоджуючись з висновками Акту, позивачем подавалися відповідачу заперечення на Акт, за результатом розгляду яких, вони залишалися без змін.

У зв'язку з виявленими порушеннями, на підставі Акта, відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0007002230 від 20.05.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 257 255 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 64 314 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

За період здійснення позивачем спірних господарських відносин, порядок формування податкового кредиту визначався Законом України «Про податок на додану вартість» (далі також - Закон) та Податковим кодексом України (далі також - Кодекс).

Згідно з підпунктом 7.2.3. пункту 7.2. статті 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (підпункт 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні положення щодо порядку формування податкового кредиту закріплені у Кодексі.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1, пункту 198.2., абзацу 1 пункт 198.3. статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).

За правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Як убачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з ПП «Фірма «Володар» були надані суду наступні документи: договори підряду з додатками № 38 від 02.08.2010 року, № 39 від 06.08.2010 року, № 41 від 26.08.2010 року, № 45 від 01.09.2010 року, № 47 від 02.09.2010 року, № 18/04/11 від 18.04.2011 року; довідки про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати) за вересень 2010 року, за травень 2011 року, за червень 2011 року; акти приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2010 року, за травень 2011 року, за червень 2011 року; акти приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2010 року, за травень 2011 року, за червень 2011 року; графіки виконання робіт по об'єктам; податкові накладні; платіжні доручення. Первинні документи від ПП «Фірма «Володар» підписані заступником директора Шолоховим А.В., повноваження якого підтверджені дорученням. Також, позивачем надані суду: витяг з ЄДРОУ по контрагенту; копію ліцензії на провадження будівельної діяльності ПП «Фірма «Володар»; докази реєстрації ПП «Фірма «Володар» платником ПДВ; докази закупівлі та передачі позивачем контрагенту будівельних матеріалів та обладнання для виконання умов договорів підряду; договори підряду з іншими замовниками, на виконання яких позивач залучав сили контрагента.

В результаті дослідження вказаних первинних документів, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства. Дані документи складені належним чином та містять всі обов'язкові реквізити, а отже суд вважає їх належними доказами реальності здійснених господарських операцій.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач, без надання належної правової оцінки первинним документам по взаємовідносинам позивача з контрагентом, в основу висновків акту перевірки поклав інформацію податкових органів та правоохоронних органів відносно контрагента, достовірність якої не доведена у встановленому законом порядку.

При цьому, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що зазначені в акті перевірки обставини стосуються лише господарської діяльності контрагента позивача і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності господарських операцій.

Також, суд звертає увагу на те, що на момент здійснення спірних господарських операцій, контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Крім зазначеного, за правилами пункту 36.1., пункту 36.5. статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 47.1. статті 47, пункту 49.2. статті 49, пункту 109.1. статті 109 Кодексу, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказана правова позиція повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа «Булвес АД» проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Аналогічна позиція підтверджується судовою практикою у відповідних справах (ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 № К/800/9087/13).

Незважаючи на зазначене, відповідач позбавив позивача права на формування податкового кредиту через ймовірне недотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

При цьому, суд критично сприймає посилання відповідача на порушені відносно посадових осіб контрагента кримінальні справи, оскільки матеріали досудового розслідування не можуть бути виключними доказами вини у вчиненні злочину і жоден доказ не має наперед встановленої сили, як це передбачено частиною другою статті 94 Кримінально-процесуального кодексу України.

До ухвалення судом кримінальної юрисдикції вироку у кримінальній справі, особи, притягнуті до кримінальної відповідальності вважаються невинуватими у вчиненні злочину, а зібрані по справі докази не можуть бути використані адміністративним судом з огляду на вимоги ч. 4 ст. 72 КАС України.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські відносини між позивачем та ПП «Фірма «Володар» документально підтверджені та мали реальний характер, а тому податкове повідомлення-рішення № 0007002230 від 20.05.2013 року підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Окрім того, як убачається із матеріалів справи, при поданні апеляційної скарги відповідачем не було надано доказів сплати судового збору.

Ухвалою суду від 07 квітня 2017 року скаржнику відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення апеляційним судом.

Оскільки станом на момент вирішення справи доказів відповідної сплати судового збору апелянтом суду не надано, відповідно до статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

З урахуванням положень Закону України «Про судовий збір», з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 110 % від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, що становить 2 523 грн. 40 коп. (2 294 х 110 %)

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2017 року - залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (адреса: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 12, код ЄДРПОУ 39561761) до Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/220301106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 523, 40 (дві тисячі п'ятсот двадцять три) грн. 40 (сорок) коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 27.04.2017 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Мєзєнцев Є.І.