ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 квітня 2017 року № 826/15650/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А. при секретарі судового засідання Артеменко Я.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

до

Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг

про

визнання протиправним та скасування Розпорядження №2257

за участі представників сторін:

представник позивача, Мельник Г.П., ;

представник відповідача, Кузнецова В.В., ;

представник відповідача, Карпик Л.І., ;

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання протиправним та скасування розпорядження від 08.09.2016 р. № 2257 про застосування заходу впливу до позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2016 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване розпорядження суперечить Положенню про обов'язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів страховика (затверджене розпорядженням Нацкомфінпослуг від 23.02.2016 р. № 396, надалі також - Положення № 396), методології бухгалтерського обліку, яку застосовує позивач. Також позивач наводить обґрунтування того, що оскаржуване розпорядження містить помилкові висновки щодо розрахунку суми прийнятних активів, довгострокових та поточних зобов'язань і забезпечень позивача.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог, надав суду письмові заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. В письмових запереченнях відповідач посилається на те, що Положення № 396 є чинним нормативно-правовим актом, а тому позивач зобов'язаний дотримуватися його вимог. Також відповідач вказує, що станом на 30.06.2016 р. дефіцит прийнятних активів позивача для дотримання нормативу достатності активів згідно вимог Положення № 396 складає 58 479 тис. грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11. 2016 р. (з урахуванням ухвали від 26.01.2017 р. про виправлення описки) було задоволення клопотання позивача, призначено судово-економічну експертизу та зупинено провадження у справі до отримання результатів судово-економічної експертизи.

03.03.2017 р. через відділ документального обігу і контролю суду до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Качура І.А. від Київського бюро судових експертиз та досліджень «Константа» надійшов висновок судово-економічної експертизи №SE/02/1612-12 від 24.02.2017 р. разом з матеріалами адміністративної справи. Відповідно, ухвалою від 03.03.2017 р. було поновлено провадження по справі.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, про наступне.

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, за результатами перевірки звітних даних позивача за І півріччя 2016 року (вх. № 13/3990-ск від 22.07.2016 р.) було складено Акт від 11.08.2016 р. № 570/13-14/13/3 про правопорушення, вчинені позивачем на ринку фінансових послуг (надалі - Акт про правопорушення). На підставі Акту про правопорушення відповідачем було видано розпорядження від 08.09.2016 р. № 2257 про застосування заходу впливу до позивача, в якому було зазначено наступне (аналогічні твердження містяться і в Акті про правопорушення).

«Норматив достатності активів Товариства станом на 30.06.2016 р. має бути не меншим, ніж сумарна величина довгострокових та поточних зобов'язань і забезпечень, включаючи величину страхових резервів, що розраховується відповідно до законодавства, яка становить 1 020 763,9 тис. грн. Сума прийнятних активів, з урахуванням Критеріїв та вимоги до якості активів страховика, встановлених розділом ІІ Положення № 396, яка розраховується з метою дотримання нормативу достатності активів, становить 962 284,9 тис. грн. … Отже, Товариством станом на 30.06.2016 р. не дотримано нормативу достатності активів: дефіцит прийнятних активів Товариства для дотримання нормативу достатності активів складає 58 479 тис. грн.»

З урахуванням зазначеного, в резолютивній частині оскаржуваного розпорядження позивачу приписується усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити відповідача про усунення порушення з наданням підтверджуючих документів.

Не погоджуючись із зазначеним розпорядженням відповідача, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулось із відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Згідно з приписом частин 2 та 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У п. 1 Постанови №2 Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 р. «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» Вищий адміністративний суд України, роз'яснюючи положення ст. 2 даного кодексу, зокрема, вказує:

«…З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам…».

Наведене вище дозволяє дійти висновку про те, що викладені у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критерії, хоч і адресовані суду, одночасно є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи припускає бездіяльність. На суд, у свою чергу, з урахуванням змісту позовних вимог покладено обов'язок проведення перевірки акта індивідуальної дії (у даному випадку, розпорядження відповідача від 08.09.2016 р. № 2257) на предмет його протиправності.

Згідно п. 5 розділу 1 Положення № 396 норматив достатності активів - це сума прийнятних активів, збільшена на величину непростроченої дебіторської заборгованості за укладеними договорами страхування та/або перестрахування. Також даним пунктом встановлено, що норматив достатності активів має бути не меншим, ніж сумарна величина довгострокових та поточних зобов'язань і забезпечень (розділи II - IV пасиву балансу (Звіту про фінансовий стан), форма і склад статей якого визначаються Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73), включаючи величину страхових резервів, що розраховується відповідно до законодавства.

Тобто, для дотримання вимог щодо активів (нормативу достатності активів) позивач має дотримуватися наступних показників у своїй діяльності:

- прийнятні активи + непрострочена дебіторська заборгованість за укладеними договорами страхування та/або перестрахування у сумі повинні бути не менші, ніж \ довгострокові та поточні зобов'язання і забезпечення, які, в тому числі, включають страхові резерви (розділи II - IV пасиву балансу).

Відповідач наполягає на тому, що для цілей розрахунку нормативу достатності активів до величини прийнятних активів позивача не мають включатися відстрочені аквізиційні витрати на суму 59 665 тис. грн. та права вимоги за регресними справами на суму 8 562 тис. грн.

Однак ні Положення № 396, ні інші нормативні акти, не містять обмежень щодо переліку статей активів, які повинні враховуватись при визначенні розміру непростроченої дебіторської заборгованості для цілей дотримання нормативу достатності активів. Згідно наказу Міністерства фінансів України від 28 березня 2002 року № 210 «Про звітні дані страховиків» аквізиційні витрати страховика - це витрати, пов'язані з укладанням та пролонгацією договорів страхування (тобто, такі витрати пов'язані із виникненням у позивача прав вимоги за договорами страхування). Відстрочені аквізиційні витрати позивача на суму 59 665 тис. грн. (код рядка 1060 «відстрочені аквізиційні витрати» активу балансу позивача) та права вимоги позивача за регресними справами на суму 8 562 тис. грн. (код рядка 1190 «інші оборотні активи» активу балансу позивача) за своєю суттю є дебіторською заборгованістю позивача та обліковуються саме в розділі «Актив» балансу позивача.

Таким чином, відповідач помилково не врахував дані показники для покриття зобов'язань при розрахунку нормативу достатності активів позивача, визначеного пунктом 5 розділу І Положення № 396.

Також відповідач стверджує, що для цілей розрахунку нормативу достатності активів до величини довгострокових та поточних зобов'язань і забезпечень позивача має включатися сума резерву коливань збитковості у розмірі 34 326 тис. грн. (код рядка 1435 «інші резерви» розділу І пасиву балансу позивача).

Однак у Положенні № 396 для цілей розрахунку нормативу достатності активів відсутня вказівка на необхідність використання значень інших рядків балансу, окрім розділів ІІ - ІV пасиву балансу. Як слідує із наявного у матеріалах справи балансу позивача станом на 30.06.2016 р., сума відповідних рядків балансу в межах розділів II - IV пасиву (рядок 1595 + рядок 1695 + рядок 1700) дорівнює 986 438 тис. грн. Тобто, вказана у оскаржуваному розпорядженні сума довгострокових та поточні зобов'язань і забезпечень у розмірі 1 020 763,9 тис. грн. є хибною; натомість з метою розрахунку нормативу достатності активів позивача має враховуватися сума 986 438 тис. грн.

Також суд враховує те, що правильність складання фінансової звітності позивача, на якій ґрунтується розрахунок дотримання нормативу достатності активів згідно Положення № 396, було підтверджено наявним у матеріалах справи аудиторським висновком. При цьому відповідач не наводить доказів, які б спростовували правильність та достовірність складання фінансової звітності позивачем.

Частиною першою статті 81 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.

Згідно з частинами першою та п'ятою статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України у висновку експерта зазначаються: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання. Висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Ухвалою суду від 17.11.2016 р. було призначено судово-економічну експертизу по справі, а на вирішення експерта поставлено наступні питання:

1. Чи підтверджуються документально та нормативно висновки Акту від 11.08.2016 року № 570/13-14/13/3 про правопорушення, вчинені приватним акціонерним товариством «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЗУ Україна» на ринку фінансових послуг щодо недотримання товариством нормативу достатності активів станом на 30.06.2016 р.?

2. Чи підтверджується документально виконання приватним акціонерним товариством «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЗУ Україна» вимог абзацу другого пункту 5 розділу І Положення про обов'язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів страховика (затверджене розпорядженням Нацкомфінпослуг від 23.02.2016 р. №396)?

У висновку експерта № SE/02/1612-12 від 24.02.2017 р. за результатами проведеної судово-економічної експертизи зазначено наступне:

По першому питанню: Висновки Акту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 570/13-14/13/3 від 11.08.2016 р. про правопорушення, вчинені Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на ринку фінансових послуг щодо недотримання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» нормативу достатності активів станом на 30.06.2016 р., документально та нормативно не підтверджуються.

По другому питанню: У результаті проведеного дослідження виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» вимог абзацу другого пункту 5 розділу І Положення про обов'язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів страховика, затвердженого розпорядженням Нацкомфінпослуг №396 від 23.02.2016 р., документально підтверджується.

Висновок судово-економічної експертизи № SE/02/1612-12 від 24.02.2017 р. підтверджується документами, наявними в матеріалах справи, а відповідачем не надано доказів на спростування зазначеного висновку чи обґрунтованих доводів щодо помилковості висновку експертизи.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Пунктами 1.6 та 1.7 «Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги» (затверджене розпорядженням Нацкомфінпослуг від 20.11.2012 р. № 2319) передбачено, що Нацкомфінпослуг, уповноважені та посадові особи Нацкомфінпослуг в межах своїх повноважень зобов'язані в кожному випадку виявлення порушення законодавства про фінансові послуги вжити всіх необхідних заходів для документального закріплення факту такого порушення, всебічно, повно та об'єктивно дослідити обставини справи про правопорушення, а також своєчасно прийняти рішення за справою про правопорушення та застосувати передбачені законодавством заходи впливу. Рішення у справі про правопорушення повинно бути законним та обґрунтованим.

Пунктом 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування розпорядження відповідача від 08.09.2016 р. № 2257 як необґрунтованого та, відповідно, протиправного.

Щодо відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з проведенням експертизи, суд зазначає наступне.

Згідно статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України до судових витрат належать витрати, пов'язані із проведенням судових експертиз. Частиною 1 ст. 94 вказаного кодексу передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі. Відповідно до ч. 5 ст. 92 Кодексу адміністративного судочинства України граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок компенсації витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз, визначено, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави». Згідно пункту 5 додатка до вказаної постанови в адміністративних справах витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, не можуть перевищувати нормативну вартість проведення відповідних видів судової експертизи у науково-дослідних установах Мін'юсту. Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства юстиції України № 229/5 від 31.01.2017 р. «Про встановлення нормативної вартості однієї експертизи у 2017 році» нормативна вартість однієї експертогодини у науково-дослідних установах судових експертиз Мін'юсту у 2017 році для експертизи особливої складності становить 148,80 грн.

Як вбачається із наданого позивачем акту від 24.02.2017 р. № SE/02/1612-12 приймання-передачі результатів наданих послуг з проведення судової економічної експертизи у адміністративній справі № 826/15650/16, на проведення експертизи у даній справі експертом витрачено 370 год., при визначенні вартості експертизи експерт керувався вищезазначеним наказом Мін'юсту № 229/5. Отже, граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із проведенням судової експертизи становить 55 056 грн. 00 коп. (148,80 грн. х 370 год.). Згідно наданого позивачем платіжного доручення № 17 від 03.01.2017 р. за проведення експертизи ним було сплачено 55 000,00 грн.

З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 69-71, 92, 94, 160-163 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати повністю Розпорядження Нацкомфінпослуг від 08.09.2016 р. № 2257 про застосування заходу впливу до ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЗУ УКРАЇНА».

3. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (01001, м.Київ, вул.Б.Грінченка, З, код ЄДРПОУ: 38062828) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40, код ЄДРПОУ: 20782312) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. та витрати на судово-економічну експертизу у розмірі 55 000,00 (п'ятдесят п'ять тисяч) грн.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя І.А. Качур