ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 квітня 2017 року письмове провадження № 826/8640/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів: Кузьменка В.А., Огурцова О.П. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

про визнання протиправною та скасування постанови №343,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА _1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач) про:

- встановлення відсутності компетенції (повноважень) відповідача щодо видання постанови №343 від 18.05.2016р. «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції»;

- визнання незаконною постанови Кабінету Міністрів України №343 від 18.05.2016р. «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції»;

- стягнення з відповідача коштів на відшкодування моральної шкоди у розмірі 55000,00грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням ст. 7 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

Позивачем подано клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача через канцелярію суду подав письмові заперечення проти позовних вимог.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, суд прийшов до переконання про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2016р. № 343 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» з метою оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції, раціонального використання бюджетних коштів Кабінет Міністрів України ліквідовано Державну пенітенціарну службу. Покладено на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Установлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної пенітенціарної служби, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Утворено комісію з ліквідації Державної пенітенціарної служби (далі - ліквідаційна комісія) та затверджено голову ліквідаційної комісії.

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2016 №348 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи управління Державної пенітенціарної служби за переліком.

Утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції - міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації за переліком.

Як зазначено в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ" підставами для визнання будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до статей 113, 116 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, забезпечує виконання Конституції і законів України; утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну пенітенціарну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, Державна пенітенціарна служба України (ДПтС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції і який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Аналогічна норма закріплена Указом Президента України «Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України» від 06.04.2011 № 394/2011.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Статтею 7 згадуваного Закону визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, утворюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.

З огляду на викладене, доводи позивача, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями щодо ліквідації Державної пенітенціарної служби України не ґрунтуються на згадуваних нормах законодавства.

Щодо доводів позивача, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам п. 22 ст. 85, п.п. 1, 14 ст. 92 Конституції України, суд зазначає, що дані норми не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони не стосуються спірних правовідносин, а п. 14 ст. 92 Конституції України, оскаржуваною постановою не порушується, оскільки вона не врегульовує питання організації і діяльності органів і установ виконання покарань.

На думку позивача, який працює бухгалтером фінансово-економічного відділу управління Державної пенітенціарної служби в Донецькій області, прийняття відповідачем постанови №343, як результат буде можливим наступне звільнення позивача з роботи.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (справа N 1-10/2004). Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Проте, позивачем не надано доказів порушення безпосередньо його прав оскаржуваною постановою.

Підсумовуючи викладене, оскільки оскаржувана постанова прийнята відповідачем у межах повноважень, з дотриманням процедури визначеної Регламентом, позивачем не надано доказів порушення його прав такою постановою, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача коштів на відшкодування моральної шкоди у розмірі 55000,00грн. задоволеними бути не можуть.

На підставі вищевикладеного суд приходить до переконання, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 має бути відмовлено повністю.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно з частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

Керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий Суддя Р.О. Арсірій

Судді В.А. Кузьменко

О.П. Огурцов