Номер провадження 2/237/692/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.17 року м. Курахове

Мар’їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Сенаторова В.А.,

при секретарі: Баглер О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Курахове Донецької області цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2) ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» на розгляд Мар’їнському районному суду Донецької області пред’явлено вказану позовну заяву, в якій заявлено вимоги стягнення з ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2) ОСОБА_3 суму боргу за кредитним договором № б/н від 28.02.2011 року у розмірі 32407,62 гривень, судовий збір у розмірі 1600,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 28.02.2011 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2) ОСОБА_3 укладено договір, за умовами якого позивач був зобов’язаний надати відповідачу кредит у розмірі 5000 (п’ять тисяч) гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач - ПАТ КБ «ПриватБанк» вважає що, відповідач не виконав своїх зобов’язань з погашення кредиту та сплати відсотків. На момент звернення до суду, на думку позивача, заборгованість відповідача складає 32407,62 гривень. ОСОБА_4 таку суму боргу позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь.

На доведення обгрунтованності своїх позовних вимог позивач надав суду наступні письмові докази: розрахунок заборгованості за договором № б/н від 28.02.2011 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_2; анкета – заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанком; довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів льотного періоду»; витяг з умов та правил надання банківських послуг затверджених наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_4 (діючий на підставі довіреності від 26.12.2016) у судове засідання не з’явився. Позивач в порядку ст. 158 ЦПК України клопотав про розгляд справи за його відсутності, при цьому позовні вимоги підтримав в повному обсязі, інших доказів, окрім тих, які додані до позовної заяви, в обґрунтування своїх вимог позивач не надав.

06.04.2017 р. відповідач ОСОБА_2 з’явилася у судові засідання, позовні вимоги не визнала. У судовому засіданні надала свідоцтво про шлюб серії 1-НО № 236433, відповідно до якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 29 січня 2011 року уклали шлюб, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 4. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу «Пономаренко». Заперечуючи проти позову, відповідач зазначила, що дійсно підписала заяву про згоду на умови надання банківських послуг і сподівалася отримати кредит, але кредит не отримала, грошима з кредитного ліміту не змогла скористатися, хоча на вимогу банку і сплачувала плату за банківські послуги позивача відповідно до договору. Відповідач надав суду письмові докази, які характеризують майнове становище відповідача, а саме: виписку з приказу по ПАТ «Красногорівський вогнеупорний завод», довідку № 1146/08-11 від 04.04.2017 року видану Пенсійним фондом України, копію паспорту громадянина України.

20 квітня 2017 року в судове засідання сторони не з’явились. У відповідності до ч.2 ст.197 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін, оцінивши їх доводи і надані ними докази, суд приходить до висновків, які наведені нижче.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору, який має характер складного правочину, урегульовує відносини щодо надання банківського кредиту, відкриття карткового рахунку, використання зазначеного в договорі платіжного інструменту та надання інших банківських послуг.

До кредитних відносин між банківською установою та позичальником застосовуються норми, які регулюють правовідносини позики. Окрім цього, до відносин між відповідачем та позивачем повинні застосовуватись норми, якими урегульовані правові відносини споживчого кредитування. Тож, при вирішенні цього спору суд виходить із приписів статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.1950), враховує, що кредитні відносини врегульовано, зокрема, главами 52, 53, 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), нормами законів України: "Про банки і банківську діяльність", "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

З огляду на те що банківські послуги, якими скористався відповідач, є за своєю природою споживчими , суд з'ясовує виконання позивачем положень статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808, оскільки договір, на підставі якого позивач вимагає стягнення боргу з відповідача був укладений 28.02.2011 року, тобто після набрання цією постановою чинності.

Згідно із ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Стаття 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

«Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.» – встановлює ст.626 ЦК України. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, при цьому, друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір б/н від 28.02.2011 року між відповідачем та позивачем має характер договору приєднання, порядок його укладання врегульовано ст.634 ЦК України, а також іншими нормами законів відносно споживчого кредитування. Також, приймаючи рішення, суд враховує що зобов’язання, які виникають між особами на підставі кредитних договорів є грошовими, тобто такими, які, згідно з статями 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, виражені в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) та за своїм змістом встановлюють зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вбачається із наданих позивачем доказів, відповідач уклав договір від 28.02.2011 року, шляхом приєднання до умов, які викладені у публічному доступі на сайті позивача. Воля відповідача на укладення цього договору виражена шляхом його підпису у «Анкете-заявлении о присоединении к Условиям и Правилам предоставления банковских услуг в Приватбанке». Відповідач не заперечує цієї обставини.

Банк, відповідно до цього договору приєднання, був зобов’язаний надати у власність відповідача платіжний інструмент - платіжна карта «Кредитка «Універсальна» (Кредитка «Универсальная») та відкрити (депонувати) кредитний ліміт у сумі 5000 грн. , в той час, як відповідач мав право вимагати від банку надання такого платіжного інструмента з встановленням доступного кредитного ліміту 5000 грн. в межах строку дії вказаної платіжної картки.

Обов’язок відповідача повернути отримані від банка кредитні гроші виникає з моменту, коли ці гроші були реально отримані, оскільки договір банківського кредиту носить реально-консенсуальний характер. Права і обов’язки банку щодо надання банківського кредиту, емісії платіжного інструменту, відкриття рахунку тощо виникають в момент укладання договору в формі, яка передбачена законом, а в частині обов’язку позичальника повернути суму кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом кредитний договір - є реальним, оскільки обов’язок позичальника повернути позику виникає після того, як позикодавець надав позичальникові гроші або інші речі, які визначені родовими ознаками.

Відповідач у своїх поясненнях заперечує факт отримання грошових коштів від позивача, та існування кредитного боргу перед позивачем.

До позовної заяви позивач додає Розрахунок заборгованості за договором № б/н від 28.02.2011 року станом на 30.11.2016 років. Цей розрахунок містить твердження позивача про те, що станом на 30.11.2016 року відповідач має борг перед позивачем 32407,62 грн. ( тридцять дві тисячі чотириста сім гривень 62 копійки), з яких 1733,12 грн. – заборгованість за кредитом, 24980,52 грн. – заборгованість по простроченим та поточним процентам за кредит, 3674,57 грн. - нарахована комісія, 2019,41 - заборгованість по судовим штрафам.

У відповідності до п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 3.3 Постанови Правління НБУ від 10.05.2007 N 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», далі іменовані як «Правила» встановлює, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:

а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно

дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту.

Розрахунок значення реальної процентної ставки здійснюється з використанням такої формули:

Потік

n t

ЧСК = E -------- ,

t=1 t

(1 + d)

де d - реальна процента ставка;

ЧСК - чиста сума кредиту, тобто сума коштів, які видаються споживачу або перераховуються на рахунок отримувача в момент видачі кредиту. Чиста сума кредиту розраховується як основна сума кредиту, що визначена згідно з умовами договору, мінус сума коштів, які утримуються банком під час видачі кредиту, а також мінус усі платежі за рахунок власних коштів споживача, що здійснені ним для виконання умов отримання кредиту;

Е - знак суми;

t - порядковий номер періоду дії кредитного договору (місяць або день);

n - загальна залишкова кількість періодів дії кредитного договору (місяців або днів) на дату розрахунку;

Потік - сума коштів, яку споживач сплачує банку та/або іншим t особам за кредитом. До потоку включаються платежі в погашення основного боргу за кредитом, процентів за користування ним, комісії на користь банку, платежі на користь третіх осіб, які

сплачуються відповідно до отриманого кредиту та пов'язані з обслуговуванням і погашенням кредиту;

б ) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його

обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Як вбачається із наданих позивачем доказів сукупна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним і вартості всіх супутніх послуг , у договорі та невід’ємних його частинах не зазначено. Також, у договорі не зазначено і абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом).

Дослідивши Розрахунок заборгованості за договором № б/н від 28.02.2011 року станом на 30.11.2016 року, який позивач додає до позову і відповідно до якого формує об’єм своїх позовних вимог, суд приходить до висновку що розрахунок заборгованості в частині визначення боргу відповідача по процентам не відповідає п.2.1.1.12.6 «Правил користування платіжною карткою», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010, та п. 3.3 Постанови Правління НБУ від 10.05.2007 N 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», та беззаперечно і переконливо не доводить існування заборгованості відповідача по процентам перед позивачем в розмірі 24980,52 грн.

Згідно із ст.2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банк це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. З огляду на надані Позивачем докази, зокрема Банківську ліцензію № 22 від 05 жовтня 2011 року на бланку 00003, видану Публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк», на право надання банківських послуг, визначених частиною 3 статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи – публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» серії А01 № 054809

Як вбачається з матеріалів справи, кредитування відповідача повинно було би відбуватись шляхом встановлення ліміту на емітованій позивачем платіжній картці однієї із платіжних систем, учасником якої є позивач. Така картка є платіжним інструментом з огляду на ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно якої, банківський платіжний інструмент - засіб, що містить реквізити, які ідентифікують його емітента, платіжну систему, в якій він використовується, та, як правило, держателя цього банківського платіжного інструмента. Із позову та доданих до нього документів не можливо встановити реквізити такого платіжного інструмента. Відповідач також не зміг надати таку інформацію, посилаючись на те що усі платіжні картки були втрачені під час бойових дій, які відбувались на території Мар’їнського району Донецької області у 2014 році.

Приймаючи рішення, суд виходить із того, що за допомогою банківських платіжних інструментів формуються відповідні документи за операціями, що здійснені з використанням банківських платіжних інструментів, на підставі яких проводиться переказ грошей або надаються інші послуги держателям банківських платіжних інструментів, у тому числі і кредитні послуги.

Також, суд приймає до уваги, що, з огляду на ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», розрахункові банківські операції це рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи, а відповідно до норм ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти.

Тобто, факт надання кредиту у грошовій формі при споживчому кредитуванні співпадає у часі з фактом переходу права власності на кредитні кошти, та фактом виникнення у позичальника обов’язку повернути ці гроші позичкодавцеві у строки, визначені договором, та сплатити відсотки за користування грошима у порядку встановленому договором.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

За умовами кредитного договору між позивачем і відповідачем банк повинен виконувати операції позичальника - відповідача із використанням електронного платіжного засобу, в межах встановленого ліміту, який, відповідно до заяви відповідача про приєднання від 28.02.2011 року до договору № б/н складав, 5000 грн.

Згідно із п.1.3. ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" документом за операцією із застосуванням електронних платіжних засобів є документ, що підтверджує виконання операції із використанням електронного платіжного засобу, на підставі якого формуються відповідні документи на переказ чи зараховуються кошти на рахунки.

Згідно із ст.51 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Позивач не надав жодного банківського документу на підтвердження отримання відповідачем грошових коштів в межах встановленого кредитного ліміту, та користування з боку відповідача будь яким платіжним інструментом, який був емітований позивачем у відповідності до договору приєднання від 28.02.2011 року № б/н.

У своєму позові позивач не зазначив навіть реквізитів платіжного інструменту - платіжної картки відповідача - електронного платіжного засобу у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що могла використовуватись Відповідачем для ініціювання переказу коштів з його карткового рахунка або з відповідного рахунка банку з метою отримання кредиту шляхом оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів в межах кредитного ліміту зі свого карткового рахунку на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Ця інформація відсутня і у письмових доказах, які були надані позивачем на доведення своїх вимог до відповідача.

Приймаючи рішення і надаючи оцінку наявним у справі доказам, суд виходить із того, що позивач – це банк. Тобто, з огляду на ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Окрім цього, відповідно до ст.55 ГК України, позивач - є суб’єктом господарювання. Позивач здійснює підприємницьку діяльність, керуючись, окрім іншого, нормами Господарського кодексу України, законодавством про бухгалтерський та фінансовий облік в Україні. Ця діяльність ліцензована та має постійний безперервний характер, спрямована на отримання певного фінансового результату і знаходить своє відображення в документах банківського бухгалтерського і фінансового обліку. Отже, у процесі підприємницької діяльності позивача виникають дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань позивача та у його власному капіталі. Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства є господарською операцією. Банківська операція — це технологічно проста транзакція, яка є складовою банківського продукту, це за своєю правовою природою господарська операція.

Згідно із п.1.2 « Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», яке затверджене наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за N 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Відповідно до п 2.1. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», яке затверджене наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за N 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарською операцією, з огляду на частину другу цього пункту, є факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. П.2.2. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» встановлює, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення, а п. 2.6 цього нормативного акту закріплює норму, відповідно до якої, фізичні та юридичні особи, які беруть участь у здійсненні операцій, пов'язаних з прийомом і видачею грошових коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об'єктів майна, забезпечуються підприємством, установою, що виконує ці операції, копіями первинних документів про таку операцію.

Відповідач у своїх поясненнях повідомила суду, що позивач відмовив у видачі таких первинних документів, вимагаючи окрему плату за надання інформації щодо виконання договору приєднання, який було укладено між позивачем та відповідачем 28.02.2011 року. Інших доказів окрім своїх пояснень відповідачем надано не було.

Згідно із ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Суд переконаний, що позивач повинен довести таки обставини, як факт реального здійснення господарської операції з емісії на ім’я відповідача платіжного інструменту – кредитної картки та надання цієї картки споживачеві банківських послуг – відповідачу по справі, факт встановлення кредитного ліміту на картковому рахунку відповідача, факт витрачання грошових коштів з цього рахунку відповідачем, факт виникнення простроченого боргу за основною сумою кредиту та нарахованим процентам, а також інші обставини, які зазначені у позові і у Розрахунку заборгованості за договором № б/н від 28.02.2011 року станом на 30.11.2016, який містить твердження позивача щодо господарських операцій з кредитування відповідача та здійснення інших транзакцій на користь банку тощо.

Обставини, пов’язанні із здійсненням господарської діяльності позивача з надання банківських послуг відповідно до договору б/н від 28.02.2011 року, на думку суду, можуть бути доведені переконливо належними доказами, які містять інформацію щодо предмету доказування, такими доказами є, зокрема, первинні документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Суд не отримав від позивача на доведення його вимог таких доказів.

З огляду на це, суд вважає недоведеним факт отримання відповідачем суми кредиту, і існування на момент звернення позивача до суду боргу відповідача перед позивачем у сумі 32407,62 грн. ( тридцять дві тисячі чотириста сім гривень 62 копійки), з яких 1733,12 грн. – заборгованість за кредитом, 24980,52 грн. – заборгованість по простроченим та поточним процентам за кредит, 3674,57 грн. - нарахована комісія, 2019,41 - заборгованість по судовим штрафам.

Суд, також, враховує і вимоги норм ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно яких споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі, зокрема це стосується інформації про рух коштів на рахунках споживача, та «заборгованість по судовим штрафам». Відповідно до ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2) ОСОБА_3 не підлягають задоволенню .

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що, оскільки у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, то відповідно до положеньст.88 ЦПК України, не підлягають відшкодуванню витрати ,понесені позивачем при зверненні із цим позовом до суду.

Відповідно до ст.ст. 626, 634, 1046 Цивільного кодексу України, ст.ст. 41, 42, 99 Конституції України, ст. 2, 51 Закону України «Про банк і банківську діяльність», ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 88, 157, 197, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 28.02.2011 року у розмірі 32407 (тридцять дві тисячі чотириста сім) гривень 62 копійки, судового збору у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана в судову палату по цивільним справам Апеляційного суду Донецької області через Мар’їнський районний суд протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Особи які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення виготовлено 25 квітня 2017 року.

Суддя В.А.Сенаторов

Дата документу 25.04.2017