ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2017Справа №910/18562/16

за позовом Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко"

до Публічного акціонерного товариства "Компанія "РАЙЗ" та

ОСОБА_1

про визнання договору недійсним

Суддя Отрош І.М.

Представники:

від позивача: не з'явились;

від відповідача 1: не з'явились;

від відповідача 2: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10.10.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Компанія "РАЙЗ" та ОСОБА_1 про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що позивачу стало відомо про укладення між відповідачами контракту купівлі-продажу №EUR-RISE-2015-SDB-1 від 17.02.2015 у м. Лескар, Франція, за яким відповідач 2 повинен був поставити насіння соняшнику для посіву, однак відповідачем 2 було заявлено грошові вимоги до відповідача 1 у розмірі 354786,58 євро, спір про стягнення яких розглядається у Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України. Так, позивач вважає, що наведене може прямо вплинути на його права як акціонера відповідача 1 щодо виплати йому дивідендів, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про визнання зазначеного договору недійсним як такого, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, а також з тих підстав, що ні відповідач 1, ні відповідач 2 не надали позивачу жодних підтверджень щодо повноважень представників цих юридичних осіб на укладання контракту купівлі-продажу №EUR-RISE-2015-SDB-1 від 17.02.2015. Окрім зазначеного, позивач вважає, що арбітражне застереження, викладене у п. 11 контракту купівлі-продажу №EUR-RISE-2015-SDB-1 від 17.02.2015, не відповідає ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». З огляду на наведене, позивач просить суд визнати недійсним контракт купівлі-продажу №EUR-RISE-2015-SDB-1 від 17.02.2015, укладений між Публічним акціонерним товариством "Компанія "РАЙЗ" та ОСОБА_1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 порушено провадження у справі № 910/18562/16; розгляд справи призначено на 11.04.2017.

При цьому, судом встановлено, що відповідач 2 (ОСОБА_1) є нерезидентом, який не має свого представництва на території України.

Відповідно до ч. 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно ст. 3 Закону України "Про міжнародне приватне право", якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.

Згідно до ч. 2 п. b) ст. 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту. Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови:

a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією,

b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців,

c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

Відповідно до ст. 2 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 зобов'язано позивача у строк до 28.10.2016 надати суду нотаріально засвідчений переклад ухвали Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 про порушення провадження у справі № 910/18562/16 на французьку мову (у двох примірниках) з метою належного повідомлення відповідача 2 - ОСОБА_1 про призначене судове засідання у справі № 910/18562/16 на 11.04.2017, зокрема, шляхом надсилання нотаріально засвідченого перекладу вказаної ухвали на французьку мову уповноваженому органу іноземної держави (Французькій Республіці) з метою вручення відповідачу 2 - ОСОБА_1.

30.11.2016 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

У зв'язку із направленням Господарським судом міста Києва прохання про вручення за кордоном судових документів в порядку, передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, компетентному органу Французької Республіки, ухвалою суду від 02.12.2016 провадження у справі № 910/18562/16 зупинено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 провадження у справі поновлено.

Представники сторін у судове засідання 11.04.2017 не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення №0103039229319 (позивач), №0103039229319 (відповідач 1).

При цьому, судом встановлено, що відповідач 2 ОСОБА_1 є нерезидентом, який не має свого представництва на території України (місцезнаходження особи - Французька Республіка).

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Так, Господарським судом міста Києва було направлено компетентному органові Французької Республіки документи у передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року порядку.

Станом на 11.04.2017 судом не одержано від відповідача 2 підтвердження вручення останньому судових документів у порядку, встановленому Конвенцією, проте, судом отримано повідомлення про вручення прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів компетентному органу Французької Республіки 12.12.2016, а тому, з урахуванням попередньо визначеної дати судового засідання та спливу достатнього, на думку суду, строку з дати направлення судових документів для вручення відповідачу 2, суд доходить висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами з огляду на приписи ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 11.04.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

17.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "Компанія "РАЙЗ" (покупець) та ОСОБА_1 (продавець) укладено контракт купівлі-продажу №EUR-RISE-2015-SDB-1, предметом якого є загальні умови купівлі-продажу товару між продавцем та покупцем. Товар: зерна соняшника, кукурудзи для посіву (копія договору долучена до позову).

За змістом п. 3 контракту, товар поставляється автомобільним транспортом на умовах DAP, м. Івано-Франківськ, вул.. Польова, 6, в редакції Інкотермс 2010; ризики переходять до покупця згідно з Інкотермс 2010, товар може поставлятись частинами; всі транспортні видатки і страховка до місця доставки здійснюються за рахунок продавця.

Пунктом 4 контракту встановлено, що строки відвантаження/поставки товару визначаються додатками до даного контракту, але не пізніше 70 календарних днів з моменту здійснення першої передоплати.

Ціни товару за даним контрактом встановлюються в євро. Ціни і загальна вартість товару, що продається за даним договором, становить 407710 євро. Ціна включає вартість упаковки та доставки.

Відповідно до п. 7 контракту, отримувачем товару визначено ПАТ «Компанія «Райз», місце розвантаження: м. Івано-Франківськ, вул.. Польова, 6.

Згідно з п. 10 контракту покупець та продавець повинні вирішити всі проблеми, пов'язані з даним контрактом, з належним розумінням шляхом переговорів. Претензії по контракту повинні бути розглянуті сторонами протягом 30 днів з моменту їх отримання. У разі, якщо сторони не можуть вирішити проблеми шляхом переговорів протягом 30 днів, спір, що виник, повинен вирішуватись Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України згідно з його регламентом. Рішення Арбітражного суду є кінцевим та обов'язковим для виконання обома сторонами.

Судом встановлено, що додатком №1 до контракту сторонами погоджено опис товару, що поставляється, кількість, вартість за одиницю та загальну вартість (407710 євро).

Дослідивши зміст укладеного між відповідачами контракту №EUR-RISE-2015-SDB-1 від 17.02.2015, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є зовнішньо-економічним контрактом поставки товарів.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» в редакції, чинній на дату укладення контракту №EUR-RISE-2015-SDB-1, зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Судом встановлено, що відповідно до інформації з бази даних веб-сайту SMIDA, що долучена до позову, Приватне акціонерне товариство «Райз-Максимко» (позивач) є власником 21,5933% акцій Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз».

Судом встановлено, що листом від 26.08.2016 №26/08-16 Публічне акціонерне товариство «Компанія «Райз» повідомило позивача про те, що на розгляді у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України знаходиться справа №АС 263У/2016 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» про стягнення 354786,58 євро заборгованості за контрактом №EUR-RISE-2015-SDB-1, що у разі задоволення позовних вимог, вплине на розмір дивідендів акціонерів за відповідний період (копія листа долучена до позову).

Так, в обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що йому стало відомо про укладення між відповідачами контракту купівлі-продажу №EUR-RISE-2015-SDB-1 від 17.02.2015 у м. Лескар, Франція, за яким відповідач 2 повинен був поставити насіння соняшнику для посіву, однак відповідачем 2 було заявлено грошові вимоги до відповідача 1 у розмірі 354786,58 євро, спір про стягнення яких розглядається у МКАС при ТПП України. Так, позивач вважає, що наведене може прямо вплинути на його права як акціонера відповідача 1 щодо виплати йому дивідендів, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про визнання зазначеного договору недійсним як такого, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, а також з тих підстав, що ні відповідач 1, ні відповідач 2 не надали позивачу жодних підтверджень щодо повноважень представників цих юридичних осіб на укладання контракту купівлі-продажу №EUR-RISE-2015-SDB-1 від 17.02.2015. Окрім зазначеного, позивач вважає, що арбітражне застереження, викладене у п. 11 контракту купівлі-продажу №EUR-RISE-2015-SDB-1 від 17.02.2015, не відповідає ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». З огляду на наведене, позивач просить суд визнати недійсним контракт купівлі-продажу №EUR-RISE-2015-SDB-1 від 17.02.2015, укладений між Публічним акціонерним товариством "Компанія "РАЙЗ" та ОСОБА_1.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Положеннями ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

При цьому, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

При цьому, наявне у контракті №EUR-RISE-2015-SDB-1 арбітражне застереження стосується виключно правовідносин відповідача 1 та відповідача 2 та не може впливати на підвідомчість при вирішенні даного спору, коли з позовом звертається третя особа, яка не є стороною арбітражного застереження.

Як встановлено судом, відповідач 1 - Публічне акціонерне товариство "Компанія "РАЙЗ" є юридичною особою, що зареєстрована за законодавством України та має місцезнаходження у м. Києві, а отже даний спір в порядку приписів ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підлягає розглядові в Господарському суді міста Києва.

Як встановлено судом, 17.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "Компанія "РАЙЗ" (покупець) та ОСОБА_1 (продавець) укладено контракт купівлі-продажу №EUR-RISE-2015-SDB-1, предметом якого є загальні умови купівлі-продажу товару між продавцем та покупцем. Товар: зерна соняшника, кукурудзи для посіву.

Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Тобто незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі №3-207гс14 та постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №3-327гс15.

При цьому, відповідно до п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24 жовтня 2008 року N 13, законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Так, наведене дає підстави для висновку, що позов про визнання недійсним договору, поданий не стороною такого договору, проте обґрунтований порушенням корпоративних прав позивача, підвідомчий господарському суду, при цьому, однак, викладені вище правові позиції Верховного Суду України не містять висновків про те, що наявність корпоративних прав звільняє позивача від обов'язку доведення порушення своїх прав чи охоронюваних законом інтересів при поданні позову про визнання правочину, стороною якого він не є, недійним.

Суд зазначає, що частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.

Суд зазначає, що контракт №EUR-RISE-2015-SDB-1 укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 та встановлює права і обов'язки саме зазначених осіб.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Суд зазначає, що позивач, обґрунтовуючи недійсність контракту купівлі-продажу №EUR-RISE-2015-SDB-1, вказує на відсутність у сторін наміру на настання правових наслідків у зв'язку з укладанням даного контракту, відсутність повноважень на укладання цього контракту, а також на невідповідність викладеного у контракті арбітражного застереження приписам ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

В той же час, позивачем не доведено, яким чином укладення відповідачами контракту купівлі-продажу №EUR-RISE-2015-SDB-1 порушує права позивача, який стороною оспорюваного договору не є.

Так, учасник акціонерного товариства в силу норм ст. 25 Закону України «Про акціонерні товариства» та ст. 167 Господарського кодексу України має право реалізовувати свої корпоративні права та зокрема брати участь в управлінні товариством, що здійснюється через відповідні органи управління.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Доводи позивача в обґрунтування порушення його прав про те, що він є акціонером відповідача 1, а тому у разі стягнення з відповідача 1 заборгованості за оспорюваним договором, розмір дивідендів, що підлягають виплаті позивачу, значно зменшиться, судом не приймаються з огляду на ті обставини, що підприємство здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, із відповідними прибутками та видатками у звітний період, тоді-як доводи про зменшення розміру дивідендів акціонера в жодному разі не можуть свідчити про наявність у позивача саме охоронюваного законом інтересу щодо предмету спору в розумінні ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, обґрунтування порушення своїх прав особою, яка звертається з позовом про визнання недійсним договору, стороною якого вона не є, наявністю у неї корпоративних прав, свідчить про підвідомчість такого спору господарському суду, водночас

саме лише обґрунтування акціонером отримання ним дивідендів у меншому розмірі у зв'язку з виконанням товариством, учасником якого він є, договору, укладеного з іншою особою, не може свідчити про порушення його прав, які підлягають захисту.

З огляду на недоведення позивачем порушення його прав, доводи позивача про відсутність у сторін наміру на настання правових наслідків у зв'язку з укладанням даного контракту, відсутність повноважень на укладання цього контракту, а також на невідповідність викладеного у контракті арбітражного застереження приписам ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», тобто самі підстави, які, на думку позивача, свідчать про недійсність оспорюваного договору, судом не досліджуються та не встановлюються у даній справі.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, у зв'язку з недоведеністю існування порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача щодо предмету спору, вимоги Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" до Публічного акціонерного товариства "Компанія "РАЙЗ" та ОСОБА_1 про визнання контракту купівлі-продажу №EUR-RISE-2015-SDB-1 від 17.02.2015 недійсним не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку відмовою в позові, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 24.04.2017

Суддя І.М. Отрош