Справа № 760/22598/15-ц

Провадження № 2/760/2233/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді - Лазаренко В.В.

з участю секретаря - Слободянюк А.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та неустойки (пені) та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, -

В С Т А Н О В И В:

24.12.2015 позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2, у якому, з урахуванням заяви від 12.12.2016, просить стягнути з останнього на її користь заборгованість по виплаті аліментів у розмірі 72 831, 38 грн., а також неустойку за період прострочення у розмірі 1 917 980, 56 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що згідно рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22.07.2000 з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ? частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ? неоподаткованого мінімуму доходів громадян, починаючи з 14.07.2000. Відповідач з березня 2003 року припинив сплачувати на її користь аліменти на утримання сина, у зв'язку з чим має перед нею заборгованість, розмірі якої згідно довідки ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві від 24.01.2014 станом на зазначену дату склав 74 131, 38 грн. Зазначає, що заборгованість у зазначеному році утворилась з вини відповідача. У зв'язку з цим на підставі ч. 1 ст. 196 СК України просить стягнути з відповідача неустойку, розмірі якої за період з 01.04.2003 по 11.12.2016 складає 1 917 980, 56 грн.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості по аліментах, який прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом ухвалою суду від 30.05.2016. Обґрунтовуючи вимоги, пред'явлені за зустрічним позовом, відповідач посилається на те, відповідно до ст. 179 СК України, закріплено обов'язок одержувача аліментів, використовувати кошти за цільовим призначенням, тобто, для задоволення фізичних, духовних і інших потреб дитини, її навчання і розвитку. У зв'язку з цим зазначає, що позивач не здійснювала належного виховання та утримання сина. Між нею та сином склалися конфліктні відносини, і з лютого 2009 року і до повноліття син проживав окремо від позивача у своєї баби, якій відповідач перераховував кошти на утримання сина. Таким чином, як вказує відповідач, заборгованість за аліментами утворилась у зв'язку з тим, що син тривалий період часу не проживав взагалі із позивачем, а остання не здійснювала обов'язку щодо виховання та утримання сина, щодо задоволення його фізичних, духовних потреб, і відповідно він вважав, що сплачені на користь позивача аліменти не будуть використані за їх цільовим призначенням. Крім того, відповідач посилається на те, що він працює водієм із заробітною платою близько 2 000, 00 грн. та на його утриманні знаходяться ще двоє неповнолітніх дітей, а також на те, що ним сплачена частина заборгованості по аліментах у розмірі 2 060, 00 грн. З наведених підстав, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог за зустрічним позовом, прийнятої судом 19.09.2016, відповідач вважає, що заборгованість по аліментах виникла у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення у розумінні ст. 197 СК України, а тому просить звільнити його від сплати заборгованості по аліментах в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги за первісним позовом в повному обсязі та просив їх задовольнити. Проти задоволення зустрічного позову заперечував, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Звертав увагу на відсутність підстав для звільнення відповідача від сплати аліментів, а також на безпідставність доводів про те, що позивач не здійснювала обов'язку щодо виховання та утримання сина.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість заявлених вимог, а також на наявність підстав для звільнення відповідача від сплати аліментів в повному обсязі, у зв'язку з чим просив задовольнити зустрічний позов в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню частково, зустрічний позов задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22.07.2000 з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ? частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ? неоподаткованого мінімуму доходів громадян, починаючи з 14.07.2000.

У зв'язку з невиконанням відповідачем указаного рішення суду у відповідача перед позивачем існує заборгованість по виплаті аліментів.

Згідно довідки ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві від 24.01.2014 станом на зазначену дату розмір заборгованості складає 74 131, 38 грн.

Зазначені обставини не оспорюються сторонами.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України (СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину.

Згідно із ч. 1 ст. 187 цього Кодексу один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.

За положеннями ст. 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до ст. 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.

Указана норма матеріального права визначає порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час та заборгованості за аліментами, що утворилася при їх відрахуванні за заявою платника, поданою відповідно до ст. 187 СК України.

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» і відповідно до ч. 7 цієї статті суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір.

Таким чином, при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.

За положеннями ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Відповідно до ст. 197 СК України, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

Таким чином, під час розгляду справи суд повинен установити обставини, з якими закон пов'язує звільнення від відповідальності платника аліментів за їх прострочення або зменшення розміру неустойки.

Як свідчать матеріали справи, у якості обставин для звільнити від сплати заборгованості за аліментами, відповідач посилається на те, що позивач не здійснювала обов'язку щодо виховання та утримання сина, відповідно існував ризик нецільового використання аліментів.

Разом з цим, виходячи зі змісту наведених норм Сімейного кодексу України, зазначені обставини не є підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Такими обставинами у розумінні ст. 197 СК України є обставини, через які виникла заборгованість, тобто, обставини, які позбавляли відповідача можливості своєчасно та в повному розмірі сплачувати аліменти.

В супереч вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, з боку відповідача не надано належних доказів, які підтверджуються існування згаданих обставин.

В той же час, фактично відповідач посилається на обставини, пов'язані з особою позивача, які характеризують її ставлення до дитини, та ставлення дитини до неї як до матері. Суд вважає, що ці обставини не можуть бути підставою для звільнення відповідача сплати заборгованості за аліментами.

З урахування вищевикладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість зустрічних позовних вимог відповідача про звільнення від сплати заборгованості за аліментами. З наведених міркувань суд приходить до висновку, що в задоволенні зустрічного позову належить відмовити.

Разом з цим, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за аліментами з наступних підстав.

Як вже зазначено судом, суд вирішує питання про стягнення заборгованості лише у разі спору про її розмір.

Однак як вбачається з матеріалів справи, відповідачем розмір заборгованості за аліментами, який визначений державним виконавцем у довідці ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві від 24.01.2014 не оспорюється.

Відповідач звертає увагу лише на те, що ця заборгованість ним частково погашена, на підтвердження чого надав відповідні банківські документи.

Таким чином з вищевикладеного вбачається, що оскільки нарахування заборгованості за аліментами здійснено за виконавчим листом, і відповідачем не оспорюється її розмір, визначений державним виконавцем, вказана заборгованість підлягає стягненню державним виконавцем відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за аліментами задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки за прострочення сплати аліментів, їх належить задовольнити частково з наступних підстав.

Як вже зазначено вище, сума заборгованості в розмірі 74 131, 38 грн. станом на 24.01.2014 не була оскаржена відповідачем і спір щодо вказаного розміру заборгованості відсутній.

При цьому суд вважає, що вказана заборгованість по аліментам виникла з вини відповідача, який не мав об'єктивних перешкод для своєчасної сплати аліментів.

Так, як вбачається з матеріалів справи у 2009 році відповідач придбав в іпотеку нерухоме майно зі строком погашення основного зобов'язання 29.10.2027, про що свідчить інформаційна довідка від 21.12.2016 №76510962.

В той же час відповідно до довідки ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві від 24.01.2014 заборгованість по сплаті аліментів утворилась за період з березня 2003 по вересень 2013.

Крім того, наявні у справі письмові докази, а також надані в ході судового розгляду пояснення представників сторін, дають суду підстави для висновку про те, що відповідач був обізнаний про свій обов'язок сплачувати аліменти, проте дій направлених на оплату аліментів не вчиняв.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що у виникненні заборгованості зі сплати аліментів наявна вина відповідача. Достатніх доказів на підтвердження відсутності вини відповідача у не сплаті аліментів на протязі тривалого часу, останнім не надано.

Отже, з урахуванням встановлених судом обставин справи, які мають значення для вирішення даного спору, суд приходить до висновку про наявність передбачених законом підстави для покладення на відповідача відповідальності за прострочення виплати аліментів.

Відповідно до представленого позивачем розрахунку розмір неустойки за період з 01.04.2003 по 11.12.2016 складає 1 917 980, 56 грн.

Вказаний розрахунок приймається судом. Підстави сумніватися у правильності представленого розрахунку заборгованості у суду відсутні, розрахунок є детально аргументованим, повно відображає порядок її нарахування з урахуванням виплат, які були здійснені відповідачем.

Даний розрахунок не оспорений відповідачем по суті, доказів, які підтверджують іншу суму заборгованості з його боку суду не представлено.

Разом з цим, у даній справі належить застосувавти положення ч.2 ст. 196 СК щодо зменшення розміру неустойки.

Так, суд звертає увагу на сімейний стан відповідача, зокрема, як вбачається із свідоцтв про народження від 22.09.2000 серія НОМЕР_1 та від 20.12.2006 серія НОМЕР_2 на утриманні відповідача знаходяться двоє дітей - дочка ОСОБА_4, 2000 р.н., та дочка ОСОБА_5, 2006 р.н.

Крім того, суд враховує майновий стан відповідача, зокрема, як вбачається з довідки від 08.07.2016 №08/07-01, останній працює водієм у ФОП ОСОБА_6 та отримує заробітну плату у розмірі 2 200, 00 грн.

Суд також звертає увагу на те, що син сторін на час звернення до суду з позовом та на момент ухвалення рішення вже є повнолітньою особою, а сума неустойки за прострочення сплати аліментів 1 917 980, 56 грн., за своїм розміром є неспівмірною з розміром заборгованості по аліментам, і перевищує її у рази, що суперечить загальним засадам законодавства - справедливості, добросовісності, розумності та поставить відповідача в край скрутне матеріальне становище.

За таких обставин, суд дійшов висновку про зменшення неустойки до розміру 70 000, 00 грн. та відповідно про часткове задоволення позовних вимог про стягнення неустойки у зазначеному розмірі.

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а також враховуючи, що за ухвалою суду зменшено судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, розподіляючи судові витрати суд дійшов висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить стягнути понесені витрати на оплату судового збору в сумі 487, 20 грн., і крім того, з ОСОБА_2 належить стягнути на користь держави 212, 80 грн.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та неустойки (пені) - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в розмірі 70 000,00 (сімдесят тисяч) гривень.

В задоволенні інших вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 487, 20 грн..

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 212, 80 грн..

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які приймали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Лазаренко