ЄУН 337/4804/16-ц

2/337/207/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2017 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді – Мурашової Н.А.

за участю секретаря – Голівщук Т.М.

позивачки – ОСОБА_1

представника позивачки – ОСОБА_2

представників відповідачів – ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

третьої особи - позивачки - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, виконавчого комітету Запорізької міської ради, районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, ОСОБА_7, треті особи – ОСОБА_8, ОСОБА_6, про визнання права власності в порядку спадкування, визнання незаконними рішень органів влади та визнання ордера недійсним, та за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 до Запорізької міської ради, виконавчого комітету Запорізької міської ради, районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, ОСОБА_7, ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_8, про визнання незаконними рішень органів влади, визнання ордера недійсним, визнання наймачем квартири,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, який після уточнення обґрунтовує тим, що на підставі ордера №6508 від 19.09.1975р., виданого виконкомом Запорізької міської ради, її матері – ОСОБА_9 була надана в постійне користування трикімнатна квартира АДРЕСА_1 на сім’ю з чотирьох осіб: ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_10 З 1995 року по теперішній час в квартирі також зареєстрована та мешкає її донька ОСОБА_6, з вересня 2016 року в квартирі мешкає її онука – ОСОБА_11

В 1996р. її мати ОСОБА_9 померла, після чого вітчим - ОСОБА_8 розділив по квартирі особові рахунки, виділивши собі в користування кімнату розміром 10,7кв.м., а вона з донькою та братом ОСОБА_10 займали дві інші кімнати. Незважаючи на це, вони продовжували вести спільне господарство, вона здійснювала усі комунальні платежі по обом рахункам. 16.06.2008р. ОСОБА_8 в порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» звернувся із заявою про приватизацію займаної ним кімнати площею 10,7кв.м., однак вказане приміщення безпідставно та з невідомих їй причин не було передано в його власність. При цьому, вітчим продовжував користуватись вказаним жилим приміщенням, здійснювати інші повноваження власника даного приміщення, тим самим набувши право власності на нього.

24.07.2013р. ОСОБА_8 помер. Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді кімнати, житловою площею 10,7кв.м. в зазначеній квартирі, яку на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України спадкував син померлого та її брат по матері - ОСОБА_10, будучи єдиним спадкоємцем за законом першої черги, і з цього часу він став фактично нею користуватись. Двома іншими кімнатами стала користуватись вона з донькою.

23.01.2016р. її брат ОСОБА_10 помер і після його смерті відкрилась спадщина, яку вона, як рідна сестра померлого, фактично прийняла, зокрема, зайняла спірну кімнату та стала нею користуватись, зробила ремонт в квартирі, перепланування. Після смерті брата у встановлений законом строк ніхто із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався, тобто інші спадкоємці спадщину у встановленому порядку не прийняли.

В подальшому їй стало відомо, що кімната, житловою площею 10,7 кв.м., загальною площею 15,56 кв.м. в квартирі №176 за адресою: м.Запоріжжя, вул.Задніпровська, буд.11, за рішенням виконкому Запорізької міської ради №110/13 від 28.03.2014р. була виділена на чергу дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа і розпорядженням голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району №238р від 08.05.2014р. виділена в користування ОСОБА_7 15.05.2014р. виконавчим комітетом Запорізької міської ради ОСОБА_7 видано ордер №37 серії М на зайняття житлового приміщення - кімнати житловою площею 10,7 в.м., загальною площею 15,56 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2.

Вважає дії та рішення в частині виділення ОСОБА_7 спірної кімнати незаконними, а ордер таким, що підлягає визнанню недійсним.

Просить визнати за нею право власності на кімнату житловою площею 10,7 в.м. в квартирі АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_10, який помер 23.01.2016р. та фактично прийняв її в порядку спадкування за законом після смерті свого батька ОСОБА_8, який помер 24.07.2013р.; визнати рішення виконкому Запорізької міської ради №110/13 від 28.03.2014р. «Про розподіл вивільнених житлових приміщень, які знаходяться в комунальній власності територіальної громади м.Запоріжжя» в частині розподілу кімнати житловою площею 10,7 кв.м. в квартирі АДРЕСА_3 та розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району №238р від 08.05.2014р. про надання житлової площі ОСОБА_7 – незаконними; визнати недійсним ордер №37 серії М від 15.05.2014р. виданий виконавчим комітетом Запорізької міської ради ОСОБА_7

Третя особа ОСОБА_6 заявила самостійні вимоги щодо предмету спору, пред’явивши до закінчення судового розгляду позов, який після уточнення обґрунтовує тим, що з 1995 року по теперішній час вона зареєстрована та мешкає в квартирі АДРЕСА_4. Зазначена квартира була виділена в користування її бабусі ОСОБА_9 на підставі ордера №6508 від 19.09.1975р. для спільного користування членів її сім’ї, зокрема, її матері ОСОБА_1, чоловіка бабусі ОСОБА_8 та її дядька ОСОБА_10

Після смерті основного наймача - ОСОБА_9, 08.12.1998р. ОСОБА_8 переуклав договір найму житлового приміщення усієї спірної квартири та став основним наймачем. 21.02.2007р. ним було укладено договір про надання послуг по утриманню будинку, де розташована квартира, та прибудинкової території.

В серпні 2008 року ОСОБА_8 та її мати ОСОБА_1 з наміром здійснення окремої оплати комунальних послуг звернулись до відповідних органів з заявою про розподіл особових рахунків по спірній квартирі, що і було зроблено. При цьому, договір найму житлового приміщення від 08.12.1998р., його предмет та об’єкт не змінювались, нових договорів щодо найму квартири не укладалось.

Весь час ОСОБА_8, ОСОБА_10, її мати та вона мешкали однією сім’єю, вели спільне господарство, рівноправно та без обмежень користуючись усією квартирою. Після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_10, вона та її мати продовжили користуватися усією квартирою без обмежень.

Вважає, що смерть основного наймача ОСОБА_8 не вплинула на обсяг її житлових прав щодо її права користування як усією спірною квартирою, так і окремими кімнатами. Вона, як член сім’ї наймача, має право вимагати визнання її наймачем по раніше укладеному договору найму замість попереднього наймача.

Крім того, в листопаді 2016р. вона дізналась, що одна з кімнат квартири, житловою площею 10,7 кв.м., безпідставно та з порушенням її житлових прав, передана в користування ОСОБА_7 Вважає розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району №238р від 08.05.2014р. про надання житлової площі ОСОБА_7 незаконним, а ордер №37 серії М від 15.05.2014р., виданий виконавчим комітетом Запорізької міської ради ОСОБА_7 таким, що підлягає визнанню недійсним.

Просить визнати незаконним розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району №238р від 08.05.2014р. про надання житлової площі ОСОБА_7; визнати недійсним ордер №37 серії М від 15.05.2014р., виданий виконавчим комітетом Запорізької міської ради ОСОБА_7; визнати її наймачем трикімнатної квартири АДРЕСА_5.

Ухвалою суду від 17.03.2017р. позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 прийнятий до судового розгляду і об’єднаний в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги за первісним позовом підтримали повністю, позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 визнали повністю.

Додатково позивачка суду пояснила, що дійсно в 1975р. на родину з 4х осіб була виділена спірна квартира, з цього часу їх родина зареєстрована в цьому помешканні, фактично проживає та користується нею. Після смерті матері позивачки, яка була основним наймачем квартири, порядок користування квартирою не змінився, лише основним наймачем квартири став її вітчим ОСОБА_8 В 2008р. ОСОБА_8, який на той час переніс декілька інсультів, виявив бажання розділити особові рахунки на оплату комунальних послуг, виділивши собі в користування кімнату житловою площею 10,7 кв.м. Вони з братом ОСОБА_10 не стали перечити батьку, дали свою згоду на розподіл і після цього вона з донькою та братом стали користуватись іншими двома кімнатами. Але, незважаючи на це, вони мешкали як одна родина, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно оплачували комунальні послуги. Батько тяжко хворів, вони надавали йому усяку допомогу, вона купувала йому ліки, доглядала. Після його смерті кімнату житловою площею 10,7 кв.м. зайняв її брат ОСОБА_10, а вона з донькою стала користуватись іншими двома кімнатами. Після смерті брата вони користуються усією квартирою. В 2008р. і вітчим ОСОБА_8, і вона звертались із заявами про приватизацію своїх кімнат, але остаточно це питання не було вирішено, зокрема, нею особисто через брак часу, хворобу ОСОБА_8 і необхідність догляду за ним. Вважає, що у випадку подання заяви про приватизацію кімнати, але не прийняття відповідного рішення, ОСОБА_8 все-одно набув право власності на кімнату площею 10,7кв.м., а її брат ОСОБА_10 після смерті свого батька як єдиний спадкоємець, який проживав на момент смерті з батьком разом, в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України набув право власності на цю кімнату. Після смерті брата вона особисто прийняла спадщину шляхом фактичного вступу в управління та користування спадковим майном, тому також правомірно набула право власності на вказану кімнату. Незважаючи на це, спірна кімната в 2014р. була виділена в користування ОСОБА_7 Вважає, що це порушує її права, оскільки саме вона є власником вказаної кімнати, зазначена кімната не була ізольована, вона та члени її родини мають першочергове право на її зайняття після смерті ОСОБА_8, що фактично і відбулось. З приводу об’єднання особових рахунків та надання даної кімнати в її користування вона неодноразово зверталась до різних установ, але отримала відмову. Приймаючи рішення про виділення кімнати ОСОБА_7, органи влади не врахували, що спірна кімната не є вільною, жодних обстежень помешкання ними не проводилось, довідка про те, що кімната вільна і може бути заселена, є формальною. Просить її позов задовольнити. Позовні вимоги ОСОБА_6 також просить задовольнити, вона не заперечує проти того, щоб саме донька стала наймачем всієї квартири, яка належить її родині.

Представник відповідачів – Запорізької міської ради та виконавчого комітету Запорізької міської ради ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не визнала в повному обсязі, подала письмові заперечення проти них та зазначила, що квартира АДРЕСА_4 є комунальною та належить територіальній громаді в особі Запорізької міської ради. Зазначена квартира дійсно знаходилась в користуванні родини Мазур-Семідоцьких на підставі договору найму. Але в 2008р. на підставі особистої заяви ОСОБА_8 зі згоди інших членів родини - ОСОБА_1, яка діяла в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_6, та ОСОБА_10, розпорядженням районної адміністрації по Хортицькому району №423-р від 27.08.2008р. надано дозвіл на зміну договору найму та розподіл особових рахунків: на ім’я ОСОБА_8 було відкрито окремий особовий рахунок на кімнату житловою площею 10,7 кв.м. на одну особу, на ім’я ОСОБА_1 – на дві кімнати житловою площею 17,6кв.м. та 17,1кв.м. на трьох осіб (вона, її донька та брат ОСОБА_10В.). В подальшому з приводу об’єднання особових рахунків та внесення змін до договору найму жодні особи в установленому порядку не звертались. Після смерті ОСОБА_8 спірна кімната вивільнилась та була розподілена власником - Запорізькою міською радою шляхом видачі ордеру №37 від 15.05.2014р. ОСОБА_7, яка перебувала на квартирному обліку на позачерговій черзі як особа, із числа дітей, позбавлених батьківського піклування. Таке рішення було прийнято на підставі довідки МКП «Основаніє», на обслуговуванні якого на той час перебував будинок, про те, що дана кімната є вільною і може використовуватись для подальшого заселення. Підстав для надання цієї кімнати ОСОБА_1 та членам її родини не було, оскільки на квартирному обліку вони не перебували. Вважає, що спірна кімната правомірно була виділена ОСОБА_7 Також вказала, що рішення про приватизацію спірної кімнати на ім’я ОСОБА_8 уповноваженим органом не приймалось, жодних заяв, які б подавались ним, були зареєстровані, і розглядались в районній адміністрації ЗМР по Хортицькому району, немає. Жодні рішення з цього приводу не приймались, тому право власності на спірну кімнату ОСОБА_8 та його спадкоємці не набули. Щодо позовних вимог ОСОБА_6 про визнання її наймачем квартири, вважає, що такі вимоги є передчасними, з приводу зміни договору найму позивачка до Запорізької міської ради не зверталась і це питання в установленому порядку не вирішувалось, рішення про відмову у визнанні наймачем не приймалось, що свідчить про відсутність спору. Просить в позові обом позивачам відмовити.

Представник відповідача – районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не визнала в повному обсязі, подала письмові заперечення проти них та зазначила, що по комунальній квартирі АДРЕСА_6 розділені особові рахунки і наймачу ОСОБА_8 було виділено в користування кімнату розміром 10,7 кв.м., інші дві кімнати виділені в користування позивачці ОСОБА_1 та членам її родини (3 особи). Розподіл особових рахунків відбувся на підставі розпорядження голови Хортицької районної адміністрації №423-р від 27.08.2008р. Це розпорядження є чинним і не скасовано. Свідоцтво про право власності на вказану кімнату ОСОБА_8 не видавалось і він за життя право власності на цю кімнату не набув. Таким чином, правових підстав для набуття права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 його сином – ОСОБА_10 не було. Відповідно і не має законних підстав для набуття права власності в порядку спадкування на спірну кімнату після смерті ОСОБА_10 його сестрою ОСОБА_1 Спірна квартира є комунальною, належить територіальній громаді в особі Запорізької міської ради і після смерті наймача ОСОБА_8, кімната, якою він користувався, стала вільною. Жилі приміщення, що звільняються, заселяються в загальному порядку, встановленому діючим законодавством України. В зв’язку з цим, на підставі рішення виконкому Запорізької міської ради №110/13 від 28.03.2014р. головою районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району було видано розпорядження №238-р від 08.05.2014р., згідно з яким вільна кімната була виділена ОСОБА_7 і останній 15.05.2014р. було видано ордер №37 серії М на зайняття цього житлового приміщення. Ордер оформлений та виданий у відповідності до норм діючого законодавства з урахуванням соціальних та побутових потреб громадян та на вільну площу приміщення. Просить в задоволенні обох позовних заяв відмовити.

Представник відповідачки ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не визнала в повному обсязі, подала письмові заперечення на них та пояснила, що квартира АДРЕСА_6 є комунальною та після вивільнення в квартирі кімнати житловою площею 10,7 кв.м., ОСОБА_7 на підставі розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району №238-р від 08.05.2014р. було видано ордер №37 від 15.05.2014р. про право на її зайняття та користування. З 05.07.2014р. по теперішній час вона зареєстрована за вказаною адресою, але фактично користуватися виділеною кімнатою не має можливості через перешкоди зі сторони позивачки. На даний час в провадженні суду перебуває цивільна справа за її позовом про вселення до спірного помешкання, яка зупинена у зв’язку з розглядом даної справи. Вважає, що розпорядження та ордер оформлені відповідно до вимог законодавства, оскільки зазначена квартира є комунальною, а кімната, яку їй виділили, після смерті ОСОБА_8 була вільною. ОСОБА_8 за життя у встановленому законом порядку, зокрема, в порядку приватизації житла, право власності на спірне помешкання не оформив, тому його спадкоємець ОСОБА_10 також не має прав власності на спірне помешкання. Позивачка ОСОБА_1 не є спадкоємицею першої черги після смерті свого брата ОСОБА_10 У останнього є донька, яка на момент його смерті була неповнолітньою, тому за законом вважається такою, що прийняла спадщину. Але, як вже зазначалось, спірна кімната не є спадковим майном. Позовні вимоги ОСОБА_6 не ґрунтуються на закон, оскільки договір найму житла, який укладався з ОСОБА_8 після смерті основного квартиронаймача, в подальшому було змінено за згодою ОСОБА_1 та ОСОБА_10 шляхом розподілу особових рахунків. Тому ОСОБА_6 не може бути визнана наймачем усієї квартири. Просить в задоволенні обох позовних заяв відмовити.

Третя особа з самостійними вимогами - позивачка ОСОБА_6 позов ОСОБА_1 та свій позов підтримала повністю з підстав, викладених в позовній заяві.

Третя особа - ОСОБА_8 в судове засідання не прибула за невідомими причинами, про час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином.

Суд, з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі, вважає можливим розглянути справу у відсутність третьої особи ОСОБА_8

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позов ОСОБА_1 та позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.3,4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом встановлено, що багатоквартирний будинок №11 по вул.Задніпровська в м.Запоріжжя з 1975 року по теперішній час перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Запоріжжя в особі Запорізької міської ради (арк..160-161,172,179 т.1).

Згідно ордера №6508 від 19.09.1975р., виданого виконкомом Запорізької міської ради, ОСОБА_9 в постійне користування була надана трикімнатна квартира АДРЕСА_1 на сім’ю з чотирьох осіб: ОСОБА_9, ОСОБА_8 (чоловік), ОСОБА_10 (син), ОСОБА_1 (донька) (арк.6 т.1).

13.07.1996р. мати позивачки ОСОБА_9 померла (арк.7 т.1).

08.12.1998р. між уповноваженим органом МКП «ВРЕЖО №6» м.Запоріжжя та ОСОБА_8 було укладено типовий договір найму житла в будинках державного та комунального житлового фонду, відповідно до якого ОСОБА_8 як наймачу та членам його родини: ОСОБА_10, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 була передана в безстрокове користування трикімнатна квартира АДРЕСА_7 (арк..6-9 т.2).

Відповідно до розпорядження голови Хортицької районної адміністрації Запорізької міської ради №423-р від 27.08.2008р., на підставі заяви відповідального квартиронаймача ОСОБА_8 та за згодою членів його сім’ї - ОСОБА_10, ОСОБА_1 (від себе особисто та як законного представника неповнолітньої доньки ОСОБА_6А.) у зв’язку з веденням окремого господарства дозволено змінити договір найму – ОСОБА_8 – на кімнату жилою площею 10,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_8, на одну особу, ОСОБА_1 – на дві кімнати жилою площею 17,6кв.м., та 17,1 кв.м. за цією ж адресою, на 3х осіб (арк.36-41 т.2).

Згідно інформації МКП «Основаніє» від 21.02.2017р. на підставі розпорядження голови Хортицької районної адміністрації Запорізької міської ради №423-р від 27.08.2008р. було розділено особовий рахунок по квартирі АДРЕСА_9 (Задніпровська) м.Запоріжжя, а саме з 01.09.2008р. було відкрито новий особовий рахунок №62202442 на ім’я ОСОБА_8, якому у користування було виділено одну кімнату житловою площею 10,70кв.м., загальною площею 15,56кв.м., на одну особу; з 01.09.2008р. особовий рахунок №62202785 був переоформлений на ОСОБА_1, якій в користування було виділено дві кімнати житловою площею 34,70 кв.м., загальною площею 52,60 кв.м., на три особи (арк.172,177 т.1).

Згідно копії заяви ОСОБА_8 від 10.06.2008р., останній звернувся до керівника органу приватизації з проханням оформлення у приватну власність житлового приміщення, яке він займав на умовах найму, в комунальній квартирі АДРЕСА_1, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (арк.12 т.1).

Згідно інформації районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району від 13.01.2017р., ОСОБА_8 із заявою про приватизацію займаної ним кімнати площею 10,7 кв.м. в квартирі АДРЕСА_9 (Задніпровській) до районної адміністрації не звертався (арк.135 т.1).

Згідно інформації районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району від 16.12.2016р., для приватизації житла, яке вони займають на праві найму, надають пакет документів, перелік яких наведено у Положенні про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №396 від 16.12.2009р. Оскільки ОСОБА_8 займав кімнату площею 10,7 кв.м. у квартирі спільного заселення, то при звернення про приватизацію свого житла він мав би отримати лист-замовлення до ТОВ ЗМБТІ на виготовлення технічного паспорту з актом розподілу часток. Станом на 14.12.2016р. запис у журналі реєстрації листів у ТОВ ЗМБТІ по комунальних квартирах щодо отримання ОСОБА_8 листа-замовлення відсутній (арк..158 т.1).

24.07.2013р. ОСОБА_8 помер (арк.8 т.1).

23.01.2016р. помер син ОСОБА_8 - ОСОБА_10 (арк.9 т.1).

Згідно інформації Хортицького районного у м.Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУ юстиції у Запорізькій області від 03.03.2017р. ОСОБА_10, 13.03.1970р.н., який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, записаний батьком громадянки ОСОБА_8, яка народилась 14.04.1998р. в м.Запоріжжі, актовий запис про народження №408 від 11.06.1998р. (арк..243 т.1).

Згідно листа Восьмої запорізької державної нотаріальної контори від 11.01.2017р. після смерті 23.01.2016р. ОСОБА_10 спадкоємці до нотаріальної контори не звертались, спадкова справа в період з 23.01.2016р. по 11.01.2017р. не заводилась (арк..118-120 т.1).

Згідно довідки ЦОС №6 МКП «Основаніє» №1971 від 06.09.2013р. кімната у комунальній квартирі АДРЕСА_10, загальною площею 15,56кв.м., житловою 10,7кв.м. після смерті ОСОБА_8, 11.02.1937р.н., помер 24.07.2013р., є вільною та можливою для подальшого проживання (арк..190 т.1)

Згідно рішення виконкому Запорізької міської ради №110/13 від 28.03.2014р. «Про розподіл вивільнених житлових приміщень, які знаходяться в комунальній власності територіальної громади м.Запоріжжя», одна кімната, житловою площею 10,7 кв.м., загальною площею 15,56 кв.м. в комунальній квартирі за адресою: АДРЕСА_2, виділена як вільна районній адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району для розподілу на чергу дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа (арк.22 т.1).

Згідно розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району №238р від 08.05.2014р., одна кімната в комунальній квартирі АДРЕСА_11, житловою площею 10,7 в.м., загальною площею 15,56 кв.м., виділена ОСОБА_7, яка перебуває на квартирному обліку за місцем походження для одержання державного житла на позачерговій черзі як особі, із числа дітей, позбавлених батьківського піклування (арк.21 т.1).

15.05.2014р. виконавчим комітетом Запорізької міської ради на підставі розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району №238р від 08.05.2014р. ОСОБА_7 видано ордер №37 серії М на право зайняття житлового приміщення - 1 кімнати житловою площею 10,7 кв.м., загальною площею 15,56 кв.м., в квартирі АДРЕСА_10, на одну особу. Зазначений ордер отриманий ОСОБА_7 04.07.2014р. та зареєстрований у відповідному житлово-експлуатаційному органі 05.07.2014р. (арк..23 т.1).

ОСОБА_7 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 з 05.07.2014р. по теперішній час (арк.214,215 т.1).

В провадженні Хортицького районного суду м.Запоріжжя перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_11, треті особи – Запорізька міська рада, ОСОБА_12, про визнання права користування та вселення в кімнату житловою площею 10,7 кв.м. в квартирі АДРЕСА_10, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_6, ОСОБА_11, про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Ухвалою суду від 13.12.2016р. провадження у зазначеній справі зупинено до розгляду судом цивільної справи за позовом ОСОБА_1 про визнання ордеру недійсним (арк..216 т.1)

Виходячи зі змісту позовних вимог, пояснень та заперечень сторін в судовому засіданні, суд вважає, що між сторонами виник спір щодо права користування квартирою №176 будинку №11 по вул..Задніпровська м.Запоріжжя, зокрема, кімнатою житловою площею 10,7 кв.м. Крім того, позивачка ОСОБА_1 заявляє про своє право власності на вказану кімнату, яке вона пов’язує із спадкуванням після смерті брата ОСОБА_10 і вітчима ОСОБА_8

Так, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на кімнату житловою площею 10,7 кв.м. в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_10, суд виходить з такого.

Згідно з ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті, в т.ч. право власності на майно.

Згідно з ч.2,3 ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені в ст.1261-1265 цього кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно з ч.3,4 ст.1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно з ч.1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Зі змісту глави 89 ЦК України вбачається, що оформлення спадщини здійснюється шляхом видачі нотаріусом спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину після спливу шести місяців з часу відкриття спадщини.

В п.23 Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Оцінивши обставини справи та надані суду докази, суд приходить до висновку, що позивачка ОСОБА_1 не набула право власності на кімнату житловою площею 10,7 кв.м. в порядку спадкування після смерті свого брата ОСОБА_10

По-перше, вона не є спадкоємицею першої черги. Вона є сестрою померлого ОСОБА_10, тому має спадкувати відповідно до ст.1262 ЦК України як спадкоємиця другої черги і набуває таке право відповідно до ч.2 ст.1258 ЦК України у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 цього Кодексу.

Судом встановлено, що спадкоємицею першої черги після смерті ОСОБА_10 є його донька ОСОБА_8, 14.04.1998р.н., яка на момент смерті спадкодавця - 23.01.2016р. була неповнолітньою, тому відповідно до ч.4 ст.1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину. В матеріалах справи відсутні відомості про те, що спадкоємиця першої черги ОСОБА_8 відмовилась від прийняття спадщини з дозволу законних представників і органу опіки та піклування в порядку ч.2-4 ст.1272 ЦК України, судових рішень про усунення її від права на спадкування також немає.

При постановленні рішення суд не бере до уваги доводи позивачки ОСОБА_1 та її представника про те, що вона набула право власності на спадщину в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України, оскільки постійно мешкала із спадкодавцем ОСОБА_10 на момент його смерті.

Однак, суд вважає, що реєстрація за однією адресою та спільне проживання зазначених осіб на момент смерті спадкодавця не змінює черговості спадкування. Виходячи зі змісту правових норм, спільне постійне проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час смерті останнього лише дає право спадкоємцю оформити спадщину без обмеження 6-місячним строком, встановленим ч.1 ст.1270 ЦК України, і лише у порядку черговості. З урахуванням того, що є спадкоємиця першої черги – донька померлого ОСОБА_8, суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 за вказаних обставин не має права на спадкування після смерті свого брата ОСОБА_10

Крім того, суд виходить з того, що діючим законодавством визначений нотаріальний порядок оформлення права на спадщину, що відповідає сукупності функцій, притаманних юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують об’єктивні, непереборні, істотні перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Як встановлено судом, спадкова справа після смерті ОСОБА_10 нотаріусом станом на 11.01.2017р. не зводилась, свідоцтво про право на спадщину нікому із спадкоємців не видавалось, постанови про відмову у вчиненні відповідної нотаріальної дії нотаріусом не складалось.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 не заперечувала цих обставин, належних та допустимих доказів на підтвердження існування об’єктивних, непереборних, істотних перешкод для оформлення нею спадщини після смерті ОСОБА_10 в установленому законодавством нотаріальному порядку суду не надала і судом не встановлено жодних таких перешкод.

Отже, в даному випадку позивачкою ОСОБА_1 не дотриманий встановлений діючим законодавством порядок прийняття спадщини і її звернення до суду з позовними вимогами про визнання права власності на спадкове майно фактично є передчасним.

Також суд виходить з того, що спадкоємець може набути право власності на спадкове майно, якщо це майно належало на праві власності спадкодавцю.

Як вже зазначалось, право власності набувається на підставах, не заборонених законом (ст.328 ЦК України). Зокрема, відповідно до ст.345 ЦК України фізична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин – червень 2008р.) приватизація - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина і оформлюється свідоцтвом про право власності, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення (ст.8 Закону).

Станом на червень 2008р. порядок приватизації державного житла визначався як вищевказаним Законом, так і Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом державного комітету по житлово-комунальному господарству №56 від 15.09.1992р. (з подальшими змінами) (далі – Положення №56).

Згідно з цим Положенням (п.18-28) громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним

підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2,3) та необхідну консультацію. До заяви додається відповідний документ (копія посвідчення, довідка та інше), що підтверджує право на пільгові умови приватизації. При оформленні заяви громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення (додатки 4,5). Належним чином оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім'ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої ОСОБА_12 народних депутатів, чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються. Зареєстрована заява передається підприємству по оформленню документів. Орган приватизації видає розпорядження (додаток 8), на якого орган приватизації готує паспорт на квартиру (додаток 9), свідоцтво про право власності на житло (додаток 10) та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі (додаток 11). Відомості про реєстрацію права власності на житло, копії свідоцтв про право власності на житло та паспорт на квартиру (домоволодіння) передаються один раз в квартал органом приватизації до бюро технічної інвентаризації. Свідоцтво на право власності на квартиру (будинок) підлягає обов'язковій реєстрації в органах технічної інвентаризації.

В матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_8, датована 10.06.2008р. про приватизацію житлового приміщення, яке він займає на умовах найму в квартирі АДРЕСА_12.

Разом з тим, згідно з інформацією районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району вказана заява разом із документами, переліченими в Положенні №56 фактично ОСОБА_8 до органу приватизації – районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району не подавалась, у встановленому порядку не реєструвалась, жодних розпоряджень з приводу передачі кімнати, яка перебувала в користуванні ОСОБА_8, йому у власність органом приватизації не приймалось, свідоцтво про право власності не видавалось і у встановленому законом порядку також не реєструвалось.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що, незважаючи на розподіл особових рахунків, вони мешкали з ОСОБА_8 однією родиною, вели спільне господарство і мали спільний бюджет, мати добрі родинні стосунки, не змогла пояснити, чому ОСОБА_8 остаточно не вирішив питання приватизації кімнати. В суді пояснила, що копію даної заяви вона знайшла в речах померлого вже в 2016р., раніше їй було відомо лише про намір вітчима ОСОБА_8 приватизувати житло, вона також мала такий намір і зверталась із відповідною заявою, однак вона не цікавилась чи приймались будь-які рішення з приводу приватизації їх житла, не приймала заходів щодо оскарження таких рішень чи бездіяльності, обґрунтувавши це тим, що на той час у неї фактично не було в цьому зацікавленості.

Посилання позивачки на те, що цьому також сприяла тяжка хвороба ОСОБА_8 і необхідність догляду за ним, суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки надана суду копія заяви ОСОБА_8 про приватизацію житла датована 10.06.2008р., в той час, коли згідно виписки з амбулаторної карти ОСОБА_8 (арк..124 т.1), останній знаходився на обліку в лікувальному закладі з діагнозом: церебральний атеросклероз ІІІ, стійкі наслідки ішемічних інсультів (2002,2005р.), гіпертонічна хвороба 3ст. з 2007р., в цьому ж році був визнаний інвалідом 2 групи за цим захворюванням. Онкологічне захворювання, яке в подальшому і стало причиною його смерті, діагностовано у ОСОБА_8 в 2012р. Тобто на момент особистого звернення з заявою про приватизацію житла, ОСОБА_8 вже мав ряд хронічних захворювань, які не перешкоджали йому такому зверненню і не виключали можливість вирішення питання у встановленому порядку, у встановлені строки, і у випадку допущення будь-яких протиправних дій чи бездіяльності з боку органу приватизації в розумні строки звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Разом з тим, протягом 2008-2012р. (чотири роки) це питання ні ОСОБА_8 особисто, ні його представниками не вирішувалось.

Отже, жодних належних та допустимих доказів тому, що ОСОБА_8 набув право власності на одну ізольовану кімнату житловою площею 10,7 кв.м. в порядку приватизації державного (комунального) житлового фонду, суду не надано і судом не встановлено.

Суд вважає, що кімната загальною площею 15,56кв.м., житловою площею 10,7 кв.м., яка перебувала в користуванні ОСОБА_8 на підставі договору найму, в установленому порядку останнім за його життя приватизована не була і ОСОБА_8 не набув права власності на неї. У зв’язку з цим вказана кімната не може входити до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_8 і його спадкоємець (в даному випадку син ОСОБА_10В.) також не набував права власності на це майно.

На підставі викладеного, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на кімнату загальною площею 15,56кв.м., житловою площею 10,7 кв.м., квартирі АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_10 не підлягає задоволенню.

Вирішуючи позовну вимогу третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 про визнання її наймачем квартири АДРЕСА_1, суд виходить з доводів позивачки про те, що вона є членом сім’ї померлого ОСОБА_8, яким 08.12.1998р. було укладено договір найму вказаної квартири в цілому, цей договір не змінювався, інші договори не укладались і після смерті ОСОБА_8 вона має право вимагати визнання її основним наймачем. Представники відповідачів наполягають на тому, що вказаний договір втратив свою чинність, оскільки в 2008р. був змінений шляхом розподілу особових рахунків за заявою наймача ОСОБА_8 та зі згоди членів його родини ОСОБА_10, ОСОБА_1

Відповідно до вимог ст.61, 63 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім’ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору (ч.1 ст.64 ЖК України).

До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч.2 ст. 64 ЖК України).

Відповідно до ст.103 ЖК України договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім'ї і наймодавця, за винятком

випадків , передбачених законодавством.

Відповідно до ст.104 ЖК України член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам ст.63 цього Кодексу.

Згідно з ст.106 ЖК України повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.

У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Суд встановив, що квартира АДРЕСА_13 була виділена в постійне користування матері позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_9 на родину з 4х осіб: вона, її чоловік ОСОБА_8, донька ОСОБА_1 та син ОСОБА_10 Після смерті основного квартиронаймача ОСОБА_9 відповідно до ст.106 ЖК України договір найму було переукладено з її чоловіком ОСОБА_8 і спірна квартира перебувала в користуванні його родини, яка складалась з 4х осіб: він, його син ОСОБА_10, ОСОБА_1 та її неповнолітня донька ОСОБА_6

В подальшому, основний квартиронаймач ОСОБА_8 в порядку ст.104 ЖК України звернувся до уповноваженого органу Запорізької міської ради із заявою про зміну договору найму і розподіл особових рахунків у зв’язку з веденням окремого господарства, а члени його родини - ОСОБА_10, ОСОБА_1 (від себе особисто та як законного представника неповнолітньої доньки ОСОБА_6А.) надали згоду на це, у зв’язку з чим розпорядженням голови Хортицької районної адміністрації Запорізької міської ради №423-р від 27.08.2008р. було надано дозвіл на зміну договору найму: ОСОБА_8 на одну особу виділено одну кімнату, житловою площею 10,7 кв.м., ОСОБА_1 – на дві кімнати, житловою площею 17,6кв.м. та 17,1кв.м. на 3х осіб (вона, її неповнолітня донька та брат).

Виходячи з вищевказаних обставин, суд вважає, що з 01.09.2008р. за заявою наймача ОСОБА_8, за згодою членів його родини та наймодавця, тобто з дотриманням умов, передбачених ст.103 ЖК, відбулась зміна договору найму житла, в результаті чого договір найму житла від 08.12.1998р., за яким ОСОБА_8 був наймачем усієї квартири, втратив свою чинність, спірна квартира набула статусу квартири спільного заселення (комунальної), де мешкають два наймача – ОСОБА_8 та ОСОБА_1 Після смерті ОСОБА_8 такий статус спірна квартира не втратила.

При цьому, відсутність окремих з кожним наймачем письмових договорів найму житла на основі Типового, не впливає на обсяг прав та обов’язків сторін таких договірних відносин, оскільки, за загальним правилом, передбаченим ст.11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій особи, що передбачені актами цивільного законодавства. Суд вважає, що поведінка учасників спірних правовідносин (користування спірними житловим помешканням у визначеному за їх згодою порядком, здійснення оплати за житлово-комунальні послуги за окремими особовими рахунками тощо) свідчить про виникнення у них прав та обов’язків за фактично існуючим договором найму житла.

Дійсно діючим законодавством передбачена письмова форма договору найму житла, але відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Так, ні ЦК України, ні ЖК України не передбачає недійсність договору найму житла у випадку недодержання письмової форми такого договору.

За таких мотивів суд не бере при постановлені даного рішення доводи позивачки ОСОБА_1 та її представника, а також позивачки ОСОБА_6 про те, що договір найму житла від 08.12.1988р., укладений між уповноваженим органом Запорізької міської ради та ОСОБА_8 не змінювався, є чинним, наслідком прийняття розпорядження №423р від 27.08.2008р. було лише розподіл особових рахунків для сплати житлово-комунальних послуг.

Таким чином, вимога ОСОБА_6 про визнання її наймачем квартири АДРЕСА_13 в цілому (без розподілу на окремі ізольовані житлові приміщення) є безпідставною і не підлягає задоволенню.

Крім того, суд вважає таку вимогу ОСОБА_6 передчасною, оскільки, як встановлено судом і не оспорюється сторонами, з приводу укладення з нею договору найму спірного житла в порядку ст.106 ЖК України вона до уповноважених органів Запорізької міської ради як власника житла і відповідно наймодавця за попереднім договором найму не зверталась і це питання в установленому законом порядку не вирішувалось, рішення про відмову у визнанні її наймачем житла наймодавцем не приймалось, що, в свою чергу, свідчить про відсутність спору, який би підлягав вирішенню судом.

Крім того, слід зазначити, що ОСОБА_8 користувався спірною кімнатою один, ОСОБА_6 з моменту розподілу житла (з 01.09.2008р.) фактично втратила статус члена його сім’ї, є членом сім’ї наймача ОСОБА_1, в користуванні якої за законом перебувають лише дві кімнати в спірній квартирі.

З приводу встановлення факту спільного проживання з померлим ОСОБА_8 однією сім’єю, визнання членом його сім’ї ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_6, ні померлий ОСОБА_10 (за свого життя) після розподілу житла в 2008р. до теперішнього часу до суду не звертались. Посилаючись при розгляді даної справи фактично на ці обставини, позивачки не заявляють відповідні вимоги, у зв’язку з чим, суд не може вирішувати це питання в межах даної цивільної справи.

Вирішуючи спір в частині визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування про виділення кімнати, житловою площею 10,7кв.м., в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_7 та визнання ордеру, виданого їй на це житло, недійсним, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.29 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.15,51 ЖК України до повноважень виконавчих органів міських рад належить управління майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад, в т.ч. житловим фондом; прийняття рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду комунальної власності, видача ордерів на жилі приміщення тощо.

Згідно з ст.31 ЖК України право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду мають громадяни, які потребують поліпшення житлових умов. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.

Жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі (13,65кв.м. на одну особу), але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів

України і Федерацією професійних спілок України (ст.47,48 ЖК).

Згідно з ст.54 ЖК України , якщо в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, звільнилося неізольоване жиле приміщення, воно надається наймачеві

суміжного приміщення.

Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (стаття 34), надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої статтею 47 цього Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім'ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання

одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання.

У разі відмови в наданні жилого приміщення, що звільнилося, у випадках, передбачених цією статтею, спір може бути вирішено в судовому порядку.

Якщо ізольоване приміщення, що звільнилося, не може бути відповідно до правил частини другої цієї статті передано наймачеві, який проживає в цій квартирі, його надають іншим особам у загальному порядку.

Відповідно до ст.58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ОСОБА_12 народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється ОСОБА_12 Міністрів Української РСР.

Відповідно до ст.59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих

дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши обставини справи та надані докази, суд приходить до висновку про протиправність прийнятого виконавчим комітетом Запорізької міської ради та районною адміністрацією Запорізької міської ради по Комунарському району рішення про надання кімнати, житловою площею 10,7 кв.м., в спірній квартирі відповідачці ОСОБА_7

При цьому, в межах даної справи фактично не оспорююється право ОСОБА_7 на отримання житлового приміщення з фонду комунальної власності як особи, що перебуває на обліку і потребує поліпшення житлових умов.

Разом з тим, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваних рішень органами місцевого самоврядування було порушено порядок надання ізолоьованого житлового приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, визначений ч.2 ст.54 ЖК України.

Зі змісту даної норми вбачається, що таке приміщення може бути надано іншому наймачеві, якій проживає в квартирі спільного заселення, за умови, що він потребує поліпшення житлових умов, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі, але при цьому, загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої ст.47 цього Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім'ї має право на додаткову жилу площу.

В той же час, якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання.

Тобто за вказаних умов переважне право на отримання в користування звільненого ізольованого житлового приміщення в квартирі спільного заселення має наймач, який проживає в тій же квартирі, і лише за відсутності таких умов квартира може бути розподілена в загальному порядку.

Як вже встановлено судом і зазначалось вище, спірна квартира з 01.09.2008р. набула статусу квартири спільного заселення (комунальної), де мешкали два наймача – ОСОБА_8 та ОСОБА_1

ОСОБА_8 помер 24.07.2013р. і після його смерті кімната, житловою площею 10,7 кв.м., перейшла в розряд тих, що може бути надана в користування іншим особам, і суд вважає, що переважне право на отримання цієї кімнати відповідно до ч.2 ст.54 ЖК України мала наймач ОСОБА_1, оскільки розмір житлової площі ізольованої кімнати, що звільнилась, а саме 10,7кв.м., є меншим за встановлений ст.47 ЖК України для надання одній особі (13,65кв.м.). При цьому, немає правового значення чи перебувала вона на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до уповноважених органів з приводу вирішення питання отримання звільненого житлового приміщення, об’єднання особових рахунків, що свідчить про її бажання отримати спірне помешкання в своє користування. Про такий намір свідчить і подання даного позову до суду. Однак питання про надання ОСОБА_1 кімнати, що звільнилася, виконавчим органом Запорізької міською радою фактично не розглядалось і не вирішувалось, в установленому законом порядку рішення про відмову в наданні їй житла не приймалось. З пояснень представників відповідачів в суді вбачається, що вони оспорюють право ОСОБА_1 на отримання звільненого житлового приміщення в користування.

Отже, на думку суду, між сторонами фактично наявний спір про надання ОСОБА_1 ізольованого житлового приміщення, яке звільнилось в квартирі спільного заселення, на підставі ч.2 ст.54 ЖК України. Однак, враховуючи, що в установленому законом порядку рішення про відмову в наданні їй такого житлового приміщення не приймалось, вирішення такого спору є передчасним і неможливим в межах даної справи, оскільки суд згідно з ст.11 ЦПК України обмежений межами заявлених вимог, а ОСОБА_1 не заявляє позовну вимогу про надання їй в користування спірного житлового помешкання.

Таким чином, встановивши, що на момент видачі ордера ОСОБА_7 в спірній квартирі проживали позивачка ОСОБА_1 з членами своєї родини: донькою ОСОБА_6 та братом ОСОБА_10, які мали переважне право на отримання звільненої після смерті ОСОБА_8 кімнати в квартирі спільного заселення, враховуючи її бажання отримати це помешкання в користування, з приводу чого вона зверталась до уповноважених органів, але це питання не було вирішено у встановленому законом порядку, що свідчить про порушення прав ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на зазначене жиле приміщення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для видачі ордеру на кімнату, житловою площею 10,7 кв.м., іншим особам в загальному порядку і відповідно наявності підстав для визнання такого ордеру недійсним на підставі ст. 59 ЖК України.

При постановленні рішення суд не приймає до уваги доводи представників відповідачів про те, що кімната, житловою площею 10,7 кв.м., після смерті ОСОБА_8 стала вільною, що було встановлено довідкою МКП «Основаніє» № 1971 від 16.09.2013р., тому могла бути розподілена. Суд вважає, що вказана довідка носить формальний характер. Як встановлено судом і фактично не заперечується сторонами, жодних обстежень спірного житлового приміщення представниками МКП «Основаніє» або інших уповноважених органів після смерті ОСОБА_8 не проводилось, актів про самовільне зайняття звільненої кімнати або користування нею без правоустановчих документів, як це передбачено формою довідкою, не складалось, хоча сторонами не оспорюється, що після смерті ОСОБА_8 його кімнатою фактично стали користуватись ОСОБА_1 та члени її родини.

Таким чином, з’ясувавши повно, всебічно та об’єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв’язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд вважає необхідним визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №110/13 від 28.03.2014р. в частині включення кімнати житловою площею 10,7кв.м., загальною площею 15,56 кв.м., в комунальній квартирі АДРЕСА_10 до переліку вільних житлових приміщень у фонді міської ради для забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, які перебувають на квартирному обліку в районних адміністраціях міської ради; визнати незаконним та скасувати розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району №238-р від 08.05.2014р. «Про надання житлової площі ОСОБА_7Я.»; визнати недійсним ордер №37, виданий 15.05.2014р. виконавчим комітетом Запорізької міської ради ОСОБА_7 на право зайняття житлового приміщення – кімнати житловою площею 10,7кв.м., загальною площею 15,56 кв.м., в комунальній квартирі АДРЕСА_10. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування та позовних вимог ОСОБА_6 про визнання наймачем квартири – слід відмовити.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 та позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 слід задовольнити частково.

Відповідно до ст.88 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідачів на користь позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_6 понесені ними витрати по сплату судового збору пропорційно задоволеним вимогам: з виконкому Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 1102,40грн. (за дві вимоги немайнового характеру – визнання незаконним рішення та визнання ордеру недійсним), з районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарьскому району на користь ОСОБА_1 551,20грн. (за одну вимогу немайнового характеру – визнання розпорядження незаконним), з виконкому Запорізької міської ради на користь ОСОБА_6 640,00грн. (за одну вимогу немайнового характеру – визнання ордеру недійсним), з районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарьскому району на користь ОСОБА_6 640,00грн. (за одну вимогу немайнового характеру – визнання розпорядження незаконним).

Керуючись ст.19 Конституції України, ст.11,15,16,218,316,328,331,345,1216,1218,1223,1258,1252,1268,1269,1297 ЦК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом державного комітету по житлово-комунальному господарству №56 від 15.09.1992р., ст.15,31,47,48,51,54, 58,59,61,63,64,103,104,106 ЖК України, ст.3,4,10,11,57-61,88,212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 та позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 – задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №110/13 від 28.03.2014р. в частині включення кімнати житловою площею 10,7кв.м., загальною площею 15,56 кв.м., в комунальній квартирі АДРЕСА_10 до переліку вільних житлових приміщень у фонді міської ради для забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, які перебувають на квартирному обліку в районних адміністраціях міської ради.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району №238-р від 08.05.2014р. «Про надання житлової площі ОСОБА_7Я.»

Визнати недійсним ордер №37, виданий 15.05.2014р. виконавчим комітетом Запорізької міської ради ОСОБА_7 на право зайняття житлового приміщення – кімнати житловою площею 10,7кв.м., загальною площею 15,56 кв.м., в комунальній квартирі АДРЕСА_10.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

В іншій частині позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 – відмовити.

Стягнути з виконавчого комітету Запорізької міської ради на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення судових витрат по сплаті судового збору 1102,40грн.

Стягнути з районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення судових витрат по сплаті судового збору 551,20грн.

Стягнути з виконавчого комітету Запорізької міської ради на користь ОСОБА_6 в рахунок повернення судових витрат по сплаті судового збору 640,00грн.

Стягнути з районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району на користь ОСОБА_6 в рахунок повернення судових витрат по сплаті судового збору 640,00грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області через Хортицький районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 24.04.2017р.

Суддя Н.А.Мурашова

18.04.2017