Справа №442/7892/14-ц

Провадження №2/442/2423/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2014 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі : головуючого судді Коваль Р. Г.

при секретарі Далявській Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дрогобицький завод автомобільних кранів» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, 1-го % середньорічної зарплати за кожен рік роботи на підприємстві у звязку з його виходом на пенсію та відшкодування моральної (немайнової) шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач уточнивши позовні вимоги просить суд постановити рішення яким стягнути з відповідача в його користь нараховану але не виплачену йому заробітну плату в сумі 43299 гривень 87 копійок, а також 8954 гривні 55 копійок компенсації за затримку видачі розрахункових коштів, суму від 1-го % середньорічної зарплати за кожен рік роботи на підприємстві, як це передбачено п. 2.1 Положення про систему морального та матеріального заохочення працівників ВАТ «ДЗАК», додатку № 6 Колективного договору на 2007-2009 роки в сумі 14878 гривень та 5000 гривень компенсації за завдану матеріальну шкоду.

В обґрунтування позову посилається на те, що він у відповідача працював в період з 05.02.1985 року по 15.09.2014 року на різних посадах і пройшов шлях від електрика пятого розряду до начальника цеху. 15.09.2014 року він звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. На день звільнення з роботи, відповідачем йому нарахована але не виплачена зарплата яка складає в загальному 43229 гривні 87 копійок, що стверджується відповідною довідкою. З врахуванням затримки проведення остаточного розрахунку з відповідача підлягає стягненню 8954 гривні 55 копійок компенсації за затримку видачі розрахункових коштів. Вказує на те, що з відповідача також слід стягнути суму від 1-го % середньорічної зарплати за кожен рік роботи на підприємстві, як це передбачено п. 2.1 Положення про систему морального та матеріального заохочення працівників ВАТ «ДЗАК», додатку № 6 Колективного договору на 2007-2009 роки в сумі 14878 гривень, оскільки 01.09.2013 року він перебуває на пенсії, а при виході на пенсію відповідач розрахунків, які зазначені у вказаному положенні з ним не провів. Діями відповідача, йому завдано моральну шкоду, які він оцінює в розмірі 5000 гривень, оскільки порушено його конституційні права, порушені життєві звязки, він є особою похилого віку, має незадовільний стан здоровя, йому приходилось часто позичати грошові кошти, що призводило до моральних страждань, відсутність грошових коштів позбавила його впевненості, він відчував тривогу. Внаслідок таких обставин він втратив нормальні життєві звязки, що на даний час вимагає від нього додаткових зусиль для організації його життя та здоровя.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 уточненні позовні вимоги підтримали повністю з підстав, які зазначені у позовній заяві. При цьому ОСОБА_1 вказав, що керівництво заводу просило його щоб він продовжував працювати незважаючи на те, що він вже є пенсіонером, йому завжди обіцяли що проведуть розрахунок, будь-яких заяв, клопотань щодо виплати йому додаткових коштів він не писав. ОСОБА_2 додатково повідомив, що суму від 1-го % середньорічної зарплати за кожен рік роботи на підприємстві, як це передбачено п. 2.1 Положення про систему морального та матеріального заохочення працівників ВАТ «ДЗАК», додатку № 6 Колективного договору на 2007-2009 роки відповідач повинен був нарахувати позивачу автоматично при досягненні пенсійного віку.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги позивача визнав частково з підстав, які викладені ним в письмовому заперечені, які ним надані суду. Одночасно вказав, що вимоги позивача про стягнення 1-го % середньорічної зарплати за кожен рік роботи на підприємстві у зв'язку із його виходом на пенсію та відшкодування моральної шкоди є безпідставними та не підлягають задоволення, вимоги щодо стягнення в його користь заборгованості із виплати зарплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку підприємство визнає повністю.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, розглянувши матеріали справи, оглянувши зібрані докази по справі, суд дійшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть учать у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд повинен встановити про наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, які мають завчання для вирішення справи. Одночасно ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також те, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 ставить питання перед відповідачем про стягнення в його користь заборгованість із виплати зарплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, 1-го % середньорічної зарплати за кожен рік роботи на підприємстві у зв'язку із його виходом на пенсію та відшкодування моральної шкоди.

Під час розгляду даної справи сторони не заперечили того факту, що позивач працював у відповідача в період з 05.02.1985 року по 15.09.2014 року на різних посадах і пройшов шлях від електрика пятого розряду до начальника цеху.

Відповідно до наказу № 43 К від 15.09.2014 року позивача начальника цеху складального цеху ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

У відповідності до наявної в матеріалах справи довідки № 968 від 02.10.2014 року, вбачається, що заборгованість відповідача ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» перед позивачем ОСОБА_1 з виплати заробітної плати за період часу з вересня 2013 року по вересень включно 2014 року 43229 гривні 87 копійок.

Згідно ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України вразі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином компенсація за затримку у виплаті заробітної плати при звільненні з роботи становить 8954 гривні 55 копійок, де кількість робочих днів затримки зарплати 67, середня заробітна плата 133 гривні 65 копійок в день (67 х 133,65 = 8954,55).

Зазначені суми щодо стягнення в користь позивача заборгованості із виплати зарплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку представник відповідача визнав повністю, а тому відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Крім того на думку суду позов в частині стягнення моральної шкоди слід задоволити частково, оскільки не проведенням своєчасного розрахунку з позивачем при звільненні, йому спричинена моральна шкода, яка полягає у необхідності прикладенні додаткових зусиль для організації свого життя в частині відсутності коштів, які ним фактично зароблені але не отримані, будучи пенсіонером змушений був працювати, а тому суд вважає, що на користь позивача слід стягнути 2000 гривень на відшкодування спричиненої моральної шкоди, а в задоволенні решти позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 3000 гривень слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Що стосується вимог позивача про стягнення 1-го % середньорічної зарплати за кожен рік роботи на підприємстві у зв'язку із його виходом на пенсію у відповідності до п. 2.1 Положення про систему морального та матеріального заохочення працівників ПАТ «ДЗАК», яке є додатком до Колективного договору то суд вважає відзначити наступне.

Так, відповідно до п. 2.1 зазначеного Положення працівникам, які звільняються із заводу у звязку з виходом на пенсію та працівникам які звільняються з заводу у зв'язку із призначенням 1 або 2 групи інвалідності ..., здійснювати виплату одноразової винагороди в розмірі 1% середньорічної зарплати за кожен рік роботи на підприємстві. За клопотанням керівників структурних підрозділів винагорода може виплачуватися і без звільнення з заводу, при досягнення пенсійного віку.

Як зазначав позивач в судовому засіданні, він перебуває на пенсії з 01.09.2013 року, та отримував пенсійне забезпечення уже більше року, протягом якого працював на ПАТ «ДЗАК»

Твердження позивача про те, що він має право на винагороду, передбачену п. 2.1 вказаного положення є на думку суду помилковими, оскільки підставою для нарахування такої винагороди є саме факт звільнення з роботи у зв'язку із виходом на пенсію, тобто неможливості продовжувати роботу у зв'язку із досягненням пенсійного віку.

Аналіз ст. 38 КЗпП України дає підстави вважати, що звільнення працівника за його ініціативи може відбуватись з поважних та неповажних причин. В першому випадку до таких поважних причин є вихід на пенсію, що дає право працівнику розірвати трудовий договір у визначений ним самим строк, а в другому зобов'язує працівника попередити роботодавця про звільнення за власним бажанням без поважних причин за 2 тижні до такого звільнення.

З огляду на це, при звільненні працівника за власним бажанням із поважних причин, така причина зазначається у наказі про звільнення та в трудовій книжці працівника. Зазначену позицію відображено також в листі Міністерства Соціальної Політики України від 29.08.2012 року за №311/13/116-12, який наявний в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що як в наказі про звільнення позивача так і в його трудовій книжці формулювання підстав звільнення зазначено «за власним бажанням ст. 38 КЗпП України» та те, що підстави звільнення позивач не оскаржує, то твердження про його звільнення у зв'язку із виходом на пенсію є помилковими.

Більше того, у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Оскільки позивач отримував пенсію на момент звільнення з підприємства на протязі одного року (тобто був пенсіонером), то його звільнення у зв'язку із виходом на пенсію є помилковим. Як зясовано в судовому засіданні позивач з клопотанням до керівника про виплату винагороди без звільнення із заводу, при досягнення пенсійного віку не звертався, а тому вимоги позивача про стягнення 1-го % середньорічної зарплати за кожен рік роботи на підприємстві у зв'язку із його виходом на пенсію не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснював особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджував про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяв здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягненняз відповідача в його користь заборгованість по заробітній платі, компенсації за затримку видачі розрахункових коштів та моральної шкоди підлягають до часткового задоволення, у задоволенні вимоги про стягнення 1-го % середньорічної зарплати за кожен рік роботи на підприємстві у зв'язку із його виходом на пенсію у відповідності до п. 2.1 Положення про систему морального та матеріального заохочення працівників ПАТ ДЗАК, яке є додатком до Колективного договору слід відмовити, так як в судовому засіданні не здобуто жодних доказів на підтвердження порушення прав та інтересів ОСОБА_1

Відповідно до п. 6 ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання, як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому на підставі ст. 88 ЦПК України, «ст. 4 Закону України «Про судовий збір»з відповідача в користь держави слід стягнути 243,60 грн. судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення про стягнення заробітної плати підлягає до негайного виконання у межах заборгованості по заробітній платі, але не більше ніж за один місяць.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 57-60, 88, 208, 209, 212- 215, 367 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дрогобицький завод автомобільних кранів» в користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 43299 (сорок три двісті девяносто девять) гривень 87 (вісімдесят сім) копійок, 8954 (вісім тисяч девятсот пятдесят чотири) гривні 55 (пятдесят п'ять) копійок компенсації за затримку видачі розрахункових коштів та 2000 (дві тисячі) гривень моральної шкоди.

В решті задоволення позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дрогобицький завод автомобільних кранів» в дохід держави 243, 60 гривень судового збору.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середньої заробітної плати за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення або десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення.

Суддя Р.Г.Коваль