ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2017 р. Справа № 922/189/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Пушай В.І.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, за дов.№55 від 30.08.2016

відповідача - ОСОБА_2, за дов. б/н від 01.11.2016

третьої особи - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва" (вх. № 492 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 24 січня 2017 року по справі №922/189/16

за позовом Публічного АТ "ОСОБА_3 кредит", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва", м. Харків

про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 кредит" звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва" про зобов’язання відповідача повернути ПАТ "ОСОБА_3 кредит" грошові кошти в розмірі 1 015 295,50 грн., отримані за договором про депозитний вклад №DU7/2011-148 строковий на 12 місяців + 14 днів (в національній валюті) від 15.11.2011 без достатніх правових підстав, на накопичувальний рахунок №32078111701026.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.03.2016 (суддя Сальнікова Г.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 (колегія суддів у складі: суддя Гетьман Р.А. – головуючий, судді Івакіна В.О., Россолов В.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду від 26.10.2016 касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 кредит" задоволено. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 та рішення господарського суду Харківської області від 28.03.2016 у справі №922/189/16 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду від 29.11.2016 задоволено клопотання Публічного АТ "ОСОБА_3 кредит" (позивача) про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців,17, код ЄДРПОУ 21708016.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.01.2017 по справі №922/189/16 (суддя Присяжнюк О.О.) позовні вимоги задоволено повністю. Зобов'язано ТОВ "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва" повернути ПАТ "ОСОБА_3 національний кредит" грошові кошти в розмірі 1 015 295,50 грн. отримані за договором про депозитний вклад №DU7/2011-148 строковий на 12 місяців + 14 днів (в національній валюті) від 15.11.2011 року без достатніх правових підстав, на накопичувальний рахунок №32078111701026, ОСОБА_3 отримувача: ОСОБА_3 банк України (код банку 300001), отримувач ПАТ "ОСОБА_3 національний кредит". Стягнуто з ТОВ "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва" на користь ПАТ "ОСОБА_3 національний кредит" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 16752,37 грн. та касаційної скарги в сумі 18275,32 грн. Стягнуто з ТОВ "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва" на користь Державного бюджету судовий збір в сумі 15229,43 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.01.2017 по справі №922/189/16 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Позивач, ПАТ «ОСОБА_3 національний кредит», надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Харківської області від 24.01.2017 залишити без змін, як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Третя особа по справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, також надала відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 24.01.2017 по справі №922/189/16 залишити без змін.

В судове засідання третя особа по справі не з’явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про день та час розгляду справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте третя особа не скористалася своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника третьої особи за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача та відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

15.11.2011 між ПАТ «ОСОБА_3 національний кредит» (позивач по справі, за договором - ОСОБА_3) та ТОВ «Харківський регіональний фонд фінансування будівництва» (відповідач по справі, за договором - вкладник), було укладено договір про депозитний вклад №DU7/2011-148 строковий на 12 місяців + 14 днів (в національній валюті), за умовами якого вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок №2652.5.070509.001/980 в Харківському відділенні ПАТ "ОСОБА_3 національний кредит", МФО 320702 грошові кошти в сумі 51 021,00 грн. на строк з 15.11.2011 до 28.11.2012 включно і повертає суму вкладу (депозит) та сплачує проценти по ньому в порядку відповідно до умов договору та правил обслуговування строкових вкладних (депозитних) рахунків суб'єктів господарювання та нерезидентів-інвесторів, відкритих в ПАТ «ОСОБА_3 національний кредит», розміщених на інформаційних стендах, що розташовані в приміщенні та на сайті банку httр:/bnk.uа/.

При цьому, депозитна ставка нарахування та виплата відсотків на суму депозиту здійснюються із розрахунку 17% (сімнадцять) річних на фактичний залишок коштів на депозитному рахунку, як це зазначено у пункті 1.2 договору.

У розділі 2 спірного договору сторони визначили умови депозиту. Зокрема, відповідно до п. 2.8 договору при вимозі з ініціативи вкладника дострокового повернення грошових коштів, проценти за весь час зберігання коштів на рахунку, вказаному у п.1.1. договору, нараховувались із розрахунку 2% (два) річних.

Пунктом 2.4. депозитного договору сторони передбачили, що нарахування та сплата процентів здійснюється щомісячно за повний поточний календарний місяць (30 (31) число місяця включно) шляхом зарахування на поточний рахунок відповідача.

Відповідно до п. 2.8 вкладник має право звернутись з проханням про дострокове розірвання договору і одержання суми депозиту в робочий день протягом операційного часу письмово попередивши про це банк за 5 (п’ять) робочих днів. При вимозі з ініціативи вкладника дострокового повернення грошових коштів проценти за весь час зберігання коштів на рахунку, вказаному у п.п. цього договору, нараховуються із рахунку 2% (два) річних.

Якщо сума раніше сплачених вкладнику процентів перевищує суму процентів, що належить до виплати по перерахуванню, то різниця між ними утримується банком в момент дострокового повернення вкладу з суми вкладу або вноситься вкладником (п. 2.9 договору).

У пункті 5.5. депозитного договору закріплено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін і скріплення їх підписів печатками сторін та діє до моменту повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

До спірного договору сторонами було підписано ряд додаткових угод.

Так, 06.12.2011 між Банком та Вкладником була укладена додаткова угода №2 до договору, відповідно до п. З якої, у п.2.8 договору закріплювалось, що у випадку розірвання договору з ініціативи Вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі, визначеному у п. 1.2 договору за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку, тобто із розрахунку 17% (сімнадцять) відсотків річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. За твердженнями відповідача ця процентна ставка діяла до моменту розірвання договору, а саме до 27.05.2015.

У якості доказу своїх позовних вимог, позивач надав копію додаткової угоди №7 від 27.11.2014 до договору, відповідно до п. 2 якої в п. 2.8 договору вносились зміни щодо нарахування процентів в разі дострокового повернення грошових коштів із розрахунку 2,00 (два) проценти річних.

Проте, відповідач наполягає на тому, що у своїй поточній діяльності його підприємство керувалось іншою редакцією додаткової угоди №7 до договору, яка була підписана позивачем та відповідачем 27.03.2015, в якій немає жодної вказівки на зміну будь-якої ставки в договорі після укладання сторонами вищевказаної додаткової угоди №2.

Крім того, позивач, у якості доказу своїх позовних вимог вказує, що до депозитного договору було укладено додаткову угоду №8 від 27.03.2015, якою строк дії депозиту змінено з 30.11.2011 до 17.11.2015 (включно).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається не те, що 28.05.2015 банк повернув вклад та помилково виплатив проценти із розрахунку 17% відсотків річних в сумі 1 250 858,96 грн., при цьому не врахувавши умови депозитного договору, визначені п.2.8 та п.2.9 договору, відповідно до яких, сума процентів, що належала виплаті відповідачу при достроковому розірванні депозитного становить 147 159,88 грн. На день розірвання та повернення депозиту банк не перерахував проценти за зниженою відсотковою ставкою у розмірі 2,0% річних та не здійснив утримання суми раніше сплачених вкладнику процентів з суми вкладу та суми процентів, що належала до виплати за весь час зберігання коштів на рахунку.

Так, на думку позивача у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою відповідач отримав від банку необґрунтовану виплату грошових коштів у розмірі 1 103 699,08 грн. Враховуючи те, що позивач здійснив списання 88403,58 грн. з рахунків відповідача, сума у розмірі 1 015 295,50 грн., у відповідності до статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає поверненню позивачу.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідач набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими депозитним договором, оскільки в матеріалах справи не міститься доказів, та відповідачем не доведено, що на момент дострокового розірвання договору, змінені додатковою угодою №7 від 27.11.2014 умови договору (зокрема п.2.8, п.2.9 депозитного договору) були скасовані, є рішення щодо визнання вказаної додаткової угоди недійсною, або окремих положень основного договору. Отже, відповідно, зобов’язання щодо повернення цих грошових коштів за правовою природою є таким, що виникло у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, тобто є окремим від зобов’язань, які виникають з депозитного договору і погодженої на його умовах депозитної ставки нарахування та виплати процентів на суму депозиту при вимозі з ініціативи вкладника дострокового повернення грошових коштів.

Але апеляційний господарський суд не може погодитись із таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Так, колегія суддів апеляційної інстанції в ході розгляду справи зіткнулася із тим, що сторони посилаються на один і той самий юридичний документ (додаткову угоду №7), що змінює текст основного спірного договору, але від різних дат (від 27.11.2014 - за твердженнями позивача, і від 27.03.2015 – за твердженнями відповідача), та який, відповідно, має різний зміст.

Позивачем була надана копія додаткової угоди №7 від 27.11.2014 до договору, відповідно до п. 2 якої в п. 2.8 договору вносились зміни щодо нарахування процентів в разі дострокового повернення грошових коштів із розрахунку 2% (два) річних.

Відповідачем, в свою чергу, надана копія додаткової угоди №7 до договору, яка була підписана позивачем та відповідачем 27.03.2015, в якої немає жодної вказівки на зміну будь-якої ставки в договорі після укладання сторонами вищевказаної додаткової угоди №2.

Слід зазначити, що в момент повернення грошових коштів ПАТ "ОСОБА_3 кредит" нарахував відсотки у розмірі 17%, а не 2%, так, як це передбачено умовами додатковою угодою №7 від 27.03.2015.

Колегія суддів апеляційної інстанції неодноразово відкладала розгляд справи та витребувала у позивача для огляду в судовому засіданні оригінал додаткової угоди №7 від 27.11.2014 (том 1 аркуш справи 17-18), та оригінал протоколу засідання №252 Комітету з питань управління активами і пасивами ПАТ “ОСОБА_3 національний кредит” від 18.06.2013.

11.04.2017 позивач надав апеляційному суду оригінал додаткової угоди №7 від 27.11.2014 до договору про депозитний вклад. Але оригіналу протоколу засідання №252 Комітету з питань управління активами і пасивами ПАТ “ОСОБА_3 національний кредит” від 18.06.2013 не надав.

Суд апеляційної інстанції дослідив питання щодо прийняття додаткових угод до основного договору. Так, прийняттю додаткових угод передувало відповідне рішення Комітету з питань управління активами і пасивами ПАТ "ОСОБА_3 кредит", яке приймається на засіданні та оформлюється відповідним протоколом.

Так, на вимогу суду першої інстанції, позивачем була надана копія протоколу засідання №317 Комітету з питань управління активами і пасивами ПАТ "ОСОБА_3 кредит" від 05.12.2011, в якому при розгляді 2-го питання порядку денного (...щодо можливості внесення змін до діючого Депозитного договору юридичної особи клієнта Харківського відділення ПАТ "ОСОБА_3 кредит" ТОВ «Харківський регіональний фонд фінансування будівництва») чітко зазначено, що "... при достроковому розірванні депозитного договору з ініціативи вкладника відсоткова ставка залишається без змін" (тобто 17.00 (сімнадцять) відсотків).

Серед іншого, в протоколі чітко зазначено контрагент Банку, визначена зміна відсоткової ставки та особу, яка ініціювала ці зміни.

Саме цей протокол був підставою для підписання 06.12.2011 між Банком та Вкладником додаткової угоди №2 до договору, відповідно до п.З якої, у п.2.8 договору закріплювалось, що у випадку розірвання договору з ініціативи Вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі, визначеному у п. 1.2 договору за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку, тобто із розрахунку 17% (сімнадцять) річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. Ця додаткова угода, до речі, була підписана на наступний день після підписання вищезазначеного протоколу.

Проте, будь-яких протоколів Комітету з питань управління активами і пасивами ПАТ "ОСОБА_3 кредит", на підставі яких відсоткова ставка була б змінена на 2% (два) відсотки, позивачем надано не було.

В оскаржуваному рішенні господарського суду Харківської області від 24.01.2017 ненадання позивачем зазначених документів не відобразив.

Щодо набуття коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими депозитним договором, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Проценти у розмірі як 2 (два) відсотка, так і 17.00 (сімнадцять) відсотків річних встановлені спочатку договором, а потім додатковою угодою до договору, а тому вони встановлені саме договором, в який цією угодою вносяться зміни.

Вищий господарський суд у своїй постанові від 26.10.2016 вказує, що господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили, що згідно з п. 1.2 договору депозитна ставка нарахування та виплата відсотків на суму депозиту здійснюються із розрахунку 17.00 (сімнадцять) відсотків річних на фактичний залишок коштів на депозитному рахунку.

Змінити цю ставку можливо було лише шляхом внесення змін до договору, а отже предметом спору у ній справі є стягнення суми, яка була отримана не поза межами договірних відносин, а згідно до договору.

Зобов'язання щодо повернення грошових коштів за депозитним договором (у тому числі виплата та повернення відсотків) не можуть мати іншу правову природу та, відповідно, не можуть бути окремим видом зобов'язань, які виникають з депозитного договору, оскільки вони прямо передбачені самим договором.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч.2 ст. 11, ч.1-2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами 1-2 статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч.1 ст. 202, ч.1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як свідчить аналіз матеріалів справи, відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, оскільки питання відшкодування заборгованості передбачені умовами договору.

За таких обставин, суд другої інстанції дійшов висновку про безпідставність посилань позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог.

Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Зазначена правова позиція ґрунтується також на правових висновках Верховного Суду України, викладених у Постанові від 02.10.2013 року №6-88цс13, Постанові від 17.06.2014 у справі № 13/096-12.

Зокрема, у Постанові Верховного Суду України від 14.06.2014 року у справі №13/096-12 прямо зазначено, що саме по собі розірвання договору не може бути підставою для застосування ст. 1212 ЦКУ, оскільки за загальним правилом, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлене договором або законом (ч. 4 статті 653 ЦКУ).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню в зв’язку з наявністю фактів, які є підставою для скасування рішення господарського суду Харківської області від 24.01.2017 по справі № 922/189/16.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктом 1 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва" задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.01.2017 по справі №922/189/16 скасувати. В позові відмовити.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Пушай В.І.