ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2017 року

Справа № 905/2680/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Бакуліної С.В. (доповідач),

суддів :

Поляк О.І., Ходаківської І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги

Управління соціального захисту населення Лиманської (Краснолиманської) міської ради

на постанову

Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2016

у справі

№ 905/2680/16

Господарського суду

Донецької області

за позовом

Приватного підприємства "Луч"

до

Управління соціального захисту населення Лиманської (Краснолиманської) міської ради

про

стягнення 61922,00грн

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача: від відповідача:

не з'явились не з'явились

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Донецької області (суддя Кротінова О.В.) від 11.10.2016, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Татенко В.М., судді - Марченко О.А., Колядко Т.М.) від 30.11.2016, у справі №905/2680/16 позовні вимоги задоволено; стягнуто з Управління соціального захисту населення Лиманської (Краснолиманської) міської ради на користь Приватного підприємства "Луч" суму заборгованості в розмірі 61922,00грн, а також суму судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1378,00грн.

В касаційній скарзі Управління соціального захисту населення Лиманської (Краснолиманської) міської ради просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.179 Господарського кодексу України (далі ГК - України), ст.ст. 89, 102 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), ст.ст.29, 37 Закону України "Про автомобільний транспорт", ст.1 Закону України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб", п.2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, ст.43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує викладені в ній доводи.

Сторони не скористалися правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що касаційна скарга не належить до задоволення з огляду на таке.

Приватне підприємство "Луч" (далі - ПП "Луч") звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Управління соціального захисту населення Лиманської (Краснолиманської) міської ради заборгованості в сумі 61922,00грн.

Обґрунтуванням вимог визначено укладання договору №3 від 22.01.2015 щодо перевезення та компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян в міському автотранспорті між позивачем та відповідачем, неналежне виконання останнім своїх зобов'язань з оплати вартості наданих послуг з пільгового перевезення громадян автомобільним транспортом у міському сполученні протягом 2015 року, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Судами встановлено таке.

22.01.2015 між Управлінням соціального захисту населення Краснолиманської міської ради (Замовник) та ПП "Луч" (Перевізник) укладено договір щодо перевезення та компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян в міському автотранспорті №3.

Договір регламентує взаємовідносини між замовником і перевізником, відповідно до Законів України щодо відшкодування замовником витрат за надані пільгові послуги громадянам, які мають таке право згідно чинного законодавства, автомобільним транспортом на міських маршрутах загального користування на підставі отриманих розрахунків від перевізника (п.1.1.).

Сума договору складає 51840,00грн. Додатковими угодами №52 від 13.02.2015, №179 від 08.12.2015 до договору сторони збільшили суму договору до 217610,00грн (п.1.3.).

Замовник щомісяця до 5 числа місяця, що настає за звітним, складає акти звіряння розрахунків за затвердженою формою (п.3.1.).

Замовник зобов'язаний в 5-ти денний термін з моменту надходження сум субвенції з Державного бюджету на розрахунковий рахунок замовника проводити фінансування видатків на покриття витрат перевізника щодо наданих пільг згідно розрахунків витрат доходів від перевезення пільгової категорії пасажирів та акту звірки на надання пільг.

Перевізник щомісяця до 5 числа місяця, що настає за звітним, складає акти звіряння розрахунків за затвердженою формою (п.3.4.).

Згідно з п.6.1. договору в редакції додаткових угод №52 від 13.02.2015, №179 від 08.12.2015 договір вступає в дію з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін договору і діє до 31.12.2015.

Загальна сума прийнятих відповідачем до обліку коштів за договором становить 200330,00грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами звірки.

Відповідач частково оплатив надані позивачем послуги, а саме - 138408,00грн, залишок боргу з боку відповідача перед позивачем склав 61922,00грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №16/2 від 01.06.2016, в якій повідомив відповідача про існуючу заборгованість за надані послуги з пільгового перевезення громадян автомобільним транспортом у міському сполученні та просив сплатити суму боргу у розмірі 2066332,00грн.

Листом №05/22-вх.01-1391-411 від 06.06.2016 відповідач, не заперечуючи факту наявності заборгованості у розмірі 2066332,00грн (61922,00грн по місту, 144710,00грн - приміське сполучення), повідомив, що компенсаційні виплати за пільговий проїзд здійснюються за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевими бюджетами та зазначив, що відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", видатки на компенсацію пільгового проїзду не передбачені.

Задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції правомірно виходили з такого.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 908 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відносини з перевезення пасажирів регулюються спеціальним щодо даного виду правовідносин Законом України "Про автомобільний транспорт".

Приписами ст.7 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що забезпечення організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах (ч.1 ст.29 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати (ч.1 ст.31 Закону України "Про автомобільний транспорт") .

Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (ч.1 ст.42 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень (ч.ч.1, 2, 4 ст. 37 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону (ч.2 ст.29 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Умови відшкодування компенсацій, зокрема, за пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом перевізникам визначається Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (далі - "Порядок").

У розумінні пунктів 2, 2-1 Порядку розпорядниками коштів місцевих бюджетів щодо розрахунків з постачальниками послуг визначені управління праці та соціального захисту населення, зокрема, таким розпорядником є і відповідач.

У п.1 Порядку, відповідно до статті 102 БК України, визначається механізм фінансування компенсаційних виплат також й за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення проводиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міста Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (п.2 Порядку).

Згідно зі ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Враховуючи встановлений попередніми судовими інстанціями факт здійснення позивачем пільгових перевезень за договором від 22.01.2015 на суму 200330,00грн та часткову оплату наданих позивачем послуг, а саме - 138408,00грн, залишок боргу з боку відповідача перед позивачем склав 61922,00грн.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Подія є явищем об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Поряд з цим, нормою ч.1 ст.212 ЦК України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, укладаючи умовний правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов'язують виникнення прав і обов'язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.

Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Втім, враховуючи, що умова договору від 22.01.2015 про здійснення замовником покриття витрат перевізника щодо наданих пільг, тобто про оплату наданих послуг, в 5-ти денний термін з моменту надходження сум субвенції з Державного бюджету на розрахунковий рахунок замовника, стосується лише виникнення обов'язку останнього, при цьому ніяким чином не обумовлюючи виникнення відповідного обов'язку позивача з надання послуг перевезення, та не відповідає критерію невідомості щодо можливості настання таких обставин, оскільки, укладаючи договір з такою умовою сторони припускали і розраховували саме на належне виконання свого обов'язку замовником та здійснення ним оплати пільгових перевезень, така умова не є відкладальною у розумінні ч.1 ст.212 ЦК України, а отже компенсація витрат на пільгові перевезення, за відсутності конкретного строку оплати відповідних сум в договорі, мала б бути здійснена відповідачем за правилами ч.2 ст.530 ЦК України, тобто, в семиденний строк після отримання від перевізника вимоги.

Крім того, за змістом частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446).

Отже, враховуючи існування у відповідача заборгованості за договором від 22.01.2015 в сумі 61922,00грн, яка не заперечується останнім, надсилання позивачем претензії №16/2 від 01.06.2016 з вимогою сплатити вказану суму та невиконання відповідачем цих вимог в семиденний строк, свідчить, що строк виконання спірного зобов'язання настав, що спростовує викладені скаржником в касаційній скарзі доводи та свідчить про правомірність задоволення судами позовних вимог.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди першої та апеляційної інстанцій не припустились порушень або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст.111^{5, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-}

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Лиманської (Краснолиманської) міської ради залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2016 у справі №905/2680/16 залишити без змін.

Головуючий -суддя С. Бакуліна

Судді О. Поляк

І. Ходаківська