ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2017

Справа №910/4673/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІРМАКС ПЛЮС»

про стягнення 5 102,97 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Меланчик М.С. - представник за довіреністю № 08/25 від 22.12.2016

від відповідача не з'явився

В судовому засіданні 12.04.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІРМАКС ПЛЮС» про стягнення 5 102,97 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між сторонами було укладено договір поставки № 40045693 від 17.02.2016, відповідно до умов якого позивач як постачальник зобов'язався передати відповідачу як покупцю товар, а останній зобов'язався своєчасно прийняти товар та оплатити його. За доводами позивача, ТОВ «Експансія» належним чином виконало зобов'язання за договором та поставило відповідачу товар на суму 3 715,73 грн, що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, а саме: № 915466 від 21.07.2016 та № SAP SG00202ZZP/916738/0 від 26.07.2016. Відповідачем в порушення взятого на себе зобов'язання так і не було оплачено отриманий товар. З метою досудового врегулювання спору, позивачем направлялася претензія на адресу відповідача з вимогою погасити борг, яка залишена з боку відповідача без реагування. А тому позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 5 102,97 грн, з яких 3 715,73 грн - основна сума заборгованості, 635,55 грн - пеня, 334,42 грн - 15 % річних, 66,88 грн - 3% річних та 350,39 грн - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.03.2017 порушено провадження у справі № 910/4673/17, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 12.04.2017.

У судове засідання, призначене на 12.04.2017, представник позивача з'явився, подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0315058562689, відповідно до якого відповідач отримав ухвалу суду 03.04.2017. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 12.04.2017 справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

17 лютого 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Експансія» (надалі - позивач/постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПІРМАКС ПЛЮС» (надалі - відповідач/покупець) було укладено договір поставки № 40045693 (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується передати покупцю товар, а покупець зобов'язується своєчасно прийняти та оплатити товар в терміни зазначені у цьому договорі.

Згідно з п. 3.1. договору вартість товару, купівля-продаж якого є предметом цього договору, підлягає оплаті покупцем на умовах відстрочення 14 календарних днів. При зазначені строку відстрочення платежу, початок строку відліковується з моменту фактичного отримання товару покупцем.

У п. 4.1. договору сторони погодили, що асортимент, кількість товару та його ціна, на кожну конкретну партію товару відображаються у товаросупроводжувальних документах на товар, які є невід'ємною частиною цього договору. Під товаросупроводжувальними документами на товар сторони розуміють видаткові накладні, або товарно-транспортні накладні.

Відповідно до п. 5.1. договору підтвердженням передачі товару сторони встановили момент підписання повноваженими представниками сторін супроводжувального документа на товар.

За доводами позивача, ТОВ «Експансія» належним чином виконало зобов'язання за договором та поставило відповідачу товар на суму 3 715,73 грн, що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, а саме: № 915466 від 21.07.2016 на суму 1139,52 грн та № SAP SG00202ZZP/916738/0 від 26.07.2016 на суму 2576,21 грн.

Відповідачем в порушення взятого на себе зобов'язання так і не було оплачено отриманий товар, у зв'язку з чим в останнього утворився борг в розмірі 3 715,73 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п. 3.1. договору вартість товару, купівля-продаж якого є предметом цього договору підлягає оплаті покупцем на умовах відстрочення 14 календарних днів. При зазначені строку відстрочення платежу, початок строку підліковується з моменту фактичного отримання товару покупцем.

Як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 3 715,73 грн, що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, а саме: № 915466 від 21.07.2016 на суму 1139,52 грн та № SAP SG00202ZZP/916738/0 від 26.07.2016 на суму 2576,21 грн. Відповідачем в свою чергу продукцію було прийнято проте не оплачено. А тому у відповідача утворився борг перед позивачем у сумі 3 715,73 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направляв на адресу відповідача претензію № 1916 від 25.11.2016 з вимогою погасити заборгованість. Дана претензія була отримана відповідачем 05.12.2016, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (копія якого міститься в матеріалах справи), однак не виконана останнім.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.1. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за отриманий товар за договором на момент розгляду справи настав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було поставлено продукцію, що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами, копія якої містяться в матеріалах справи. Проте відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим його заборгованість складає на момент вирішення спору 3 715,73 грн.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 3 715,73 грн.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 635,55 грн - пені, 334,42 грн - 15 % річних, 66,88 грн - 3% річних та 350,39 грн - інфляційних втрат.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною першою ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У п. 7.1. договору сторони визначили, що у випадку порушення термінів оплати товару, передбачених цим договором, покупець оплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки оплати, від простроченої суми оплатити за кожний день прострочення, до моменту повного розрахунку, а також 15 % річних.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що: "Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".

Оскільки, сторони у договорі передбачили нарахування пені до моменту повного розрахунку, а тому суд вважає правомірним нарахування пені за період з 10.08.2016 по 17.03.2017.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що пунктом 7.1 договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отриманий товар, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені, 15% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір пені, 15% річних та інфляційних втрат становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягають суми у розмірах, заявлених позивачем, а саме: 635,55 грн - пені, 334,42 грн - 15 % річних та 350,39 грн - інфляційних втрат.

Стосовно вимоги про стягнення 3% річних у сумі 66,88 грн, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, сторонами у договорі визначено інший розмірі річних, зокрема 15 % (п.7.1.), то відповідно у позивача відсутнє право на подвійне нарахування річних, оскільки зазначене суперечить ст. 61 Конституції України, якою визначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин, вимога про стягнення 3% річних у сумі 66,88 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання за договором.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІРМАКС ПЛЮС» (03150, м. Кив, вул.. Анрі Барбюса, буд. 5-Б, офіс 11; ідентифікаційний код 40137834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» (08132, Київська область, м. Вишневе, вул.. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 32294905) 3 715 (три тисячі сімсот п'ятнадцять) грн 73 коп. - основної суми заборгованості; 635 (шістсот тридцять п'ять) грн 55 коп. - пені; 334 (триста тридцять чотири) грн 42 коп. - 15 % річних; 350 (триста п'ятдесят) грн 39 коп. - інфляційних втрат та 1 579 (одну тисячу п'ятсот сімдесят дев'ять) грн 03 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В частині стягнення 3% річних у розмірі 66,88 грн відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.04.2017

Суддя Пукшин Л.Г.