Ухвала

іменем україни

05 квітня 2017 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О.,

Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Національного університету водного господарства та природокористування про визнання недійсним наказу, зміну формулювання підстав звільнення, стягнення грошової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 01 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним наказ про його звільнення на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України та змінити формулювання підстав звільнення на ст. 38 КЗпП України у зв'язку з виходом на наукову пенсію, а також стягнути з відповідача грошову допомогу у зв'язку з його виходом на пенсію.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він перебував у трудових відносинах із Національним університетом водного господарства та природокористування (далі - НУВГП) та займав посаду старшого викладача кафедри мостів і тунелів, опору матеріалів і будівельної механіки. 28 липня 2015 року він звернувся до роботодавця з проханням звільнити його з 30 липня 2015 року у зв'язку з виходом на наукову пенсію. Проте роботодавець видав наказ про його звільнення на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, тобто у зв'язку із закінченням строку трудового договору. Крім того, 21 та 28 липня 2015 року він подавав на ім'я ректора НУВГП заяву про виплату йому грошової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію, але йому було безпідставно відмовлено у виплаті грошової допомоги.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 01 липня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте ухвала апеляційного суду не відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції виходив із того, що у Законі України «Про відпустки»є положення про перенесення щорічної відпустки (ст. 11), поділ її на частини, відкликання з відпустки (ст. 12) і відсутнє поняття «припинення щорічної відпустки» й не прописані дії роботодавця щодо зміни дати звільнення працівника за його бажанням під час відпустки відповідно до ст. 3 цього Закону. Крім того, суд вважав, що позивач 26 липня 2012 року досяг пенсійного віку, мав право на вихід на пенсію відповідно до Закону України «Про наукову науково-технічну діяльність», але для отримання такої пенсії згідно з вищевказаним Законом позивачу необхідно було звільнитися з роботи, чого позивач не зробив, а продовжував працювати, оформивши з 27 липня 2012 року пенсію у зв'язку із досягненням пенсійного віку - 60-ти років («за віком»), тобто на загальних підставах.

Із вказаними висновками погодився й апеляційний суд, зазначивши, що на наукову пенсію позивач не виходив по закінченню контракту 30 червня 2015 року (31 липня 2015 року), при виборі та оформленні виду пенсії позивач не дотримався вимог Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», тому відсутні правові підстави для виплати йому грошової допомоги у розмірі 6-місячних посадових окладів.

Щодо зміни формулювання причин звільнення, то суд виходив із того, що вказана в наказі від 22 червня 2015 року № 427 причина звільнення позивача, а саме: на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку трудового договору відповідає фактичним обставинам, оскільки 30 червня 2015 року у позивача закінчився строк трудового договору і відповідно до ст. 3 Закону України «Про відпустки» за його заявою була надана відпустка з подальшим його звільненням 31 липня 2015 року. У зв'язку з цим суд вважав, що формулювання причин звільнення позивача відповідає фактичним обставинам та не потребує зміни.

Однак із вказаними висновками не можна погодитися виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі про тлумачення терміну «законодавство» зазначив, що термін «законодавство», що вживається у ч. 3 ст. 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Отже, укладання строкового трудового договору може передбачатися не тільки законами України, а й іншими нормативно-правовими актами.

Положенням про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки від 24 грудня 2002 року № 744 (далі - Положення № 744), яке діяло на момент укладення сторонами контракту, встановлено порядок обрання за конкурсом осіб на вакантні посади науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації, зокрема: завідуючих кафедрами, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів, асистентів.

Згідно з п. 10 Положення № 744 відповідно до чинного законодавства при прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників може укладатися безстроковий, строковий трудових договір, у тому числі контракт. Термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.

Таким чином, укладання строкового трудового договору (контракту) з науково-педагогічним працівником передбачено нормами чинного законодавства України і виконання умов контакту є обов'язковою умовою для сторін.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (п. п. 2 і 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно з ч. 1 ст. 38, ч. 1 ст. 39 КЗпП України строковий трудовий договір (п. п. 2 і 3 ст. 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених ч. 1 ст. 38 цього Кодексу, зокрема: вихід на пенсію.

Разом із тим апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, на порушення ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та не взяв до уваги, що особа має право на звільнення у разі досягнення пенсійного віку з відповідної дати, а тому помилковими є висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним наказу та зміну формулювання підстав звільнення.

Разом із тим ОСОБА_3 просив звільнити його у зв'язку з виходом на пенсію з виплатою грошової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію як наукового працівника.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 06 квітня 2011 року № 10-3 затверджено Перелік та порядок подання документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», відповідно до п. «в» ч. 1 якого для призначення пенсії згідно із вказаним Законом особою подаються документи про стаж, що визначені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та довідка про підтвердження стажу наукової роботи підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації або їх правонаступників.

Статтею 22-1Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (чинний на час виникнення спірних правовідносин) визначено перелік посад наукових працівників.

Перелік посад науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів установлюється Кабінетом Міністрів України (ст.22-2 Закону).

Відповідно до ст. 23 Закону до стажу наукової роботи зараховується час роботи на посадах наукових працівників, визначених ст. 22-1цього Закону.

Перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів, перебування яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до ст. 24 Закону, затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням положень ст. ст. 22-1, 22-2 Закону.

При виході на пенсію з посади наукового (науково-педагогічного) працівника відповідно до цього Закону науковому (науково-педагогічному) працівнику видається грошова допомога в розмірі шести місячних посадових окладів (ставок) з урахуванням надбавок і доплат за наявності стажу роботи на посадах, зазначених у Переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до цієї статті, затвердженому Кабінетом Міністрів України, не менше: для чоловіків - 12,5 року; для жінок - 10 років (ч. 19 ст. 24 Закону).

Отже, для надання грошової допомоги науковому працівнику повинні бути наявні у сукупності такі умови: вихід на пенсію, тобто звільнення з роботи за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до ст. 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (ст. 38 КЗпП України). Досягнення пенсійного віку і оформлення пенсії без звільнення не є виходом на пенсію; працівник має виходити (звільнятися) на наукову пенсію, яка призначається при досягненні пенсійного віку: чоловікам за наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 20 років; жінкам за наявності стажу роботи не менше 20 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 15 років; звільнення має бути проведене тільки з наукової (науково-педагогічної) посади. Перелік наукових (науково-педагогічних) посад визначено ст. 22-1 та ст. 22-2 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», ст. 48 Закону України «Про вищу освіту» та постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2004 року № 257; науковий працівник повинен мати стаж роботи на посадах, зазначених у Переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2004 року № 257, для чоловіків - 12,5 років, для жінок - 10 років.

Із 01 січня 2007 року діє норма ст. 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», відповідно до якої наукова пенсія може бути призначена науковим (науково-педагогічним) працівникам, які працюють за строковим трудовим договором (контрактом), що укладений після досягнення пенсійного віку.

На вказані положення ст. 24 Закону України «Про наукову-технічну дальність» апеляційний суд уваги не звернув, не перевірив доводів позивача щодо його права на отримання вихідної допомоги на підставі вказаного закону та дійшов передчасного висновку про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду.

Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм матеріального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і апеляційний суд цих порушень не виправив, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постановлена у справі ухвала апеляційного суду - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 01 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Дем'яносов

Судді: Ю.Г. Іваненко

А.О. Леванчук

А.В.Маляренко

О.В.Ступак