ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2017 року м. Київ справа № 800/582/16 (800/515/15)

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. - головуючого,

Бухтіярової І.О.,

Веденяпіна А.О.,

Маринчак Н.Є.,

Приходько І.В.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представників позивача ОСОБА_6, ОСОБА_7,

представника відповідача Белінської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_9 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА :

ОСОБА _9 29 грудня 2015 року звернулася до суду з позовом до Вищої ради юстиції, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції №920/0/15-15 від 3 грудня 2015 року про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_9 з посади судді Солом'янського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.

Позов мотивований невідповідністю рішення відповідача вимогам Конституції та законам України. На думку позивача Вищою радою юстиції перевищено повноваження, здійснено оцінку доказів матеріалів справи та переглянуто судове рішення, що належить до компетенції судів вищих інстанції, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження; не встановлено та не доведено всіх необхідних складових для застосування такої міри відповідальності як звільнення з посади за порушення присяги судді; не залишено без розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії суддів судів загальної юрисдикції №47/02-15 від 9 червня 2015 року, оскільки підставою для винесення цього висновку стали заяви, подані поза межами своїх повноважень та без достатніх підстав; не враховано, що скарги на порушення норм конвенції можуть бути подані лише «безпосередньо ураженими», а не будь-якими іншими органами, які не погоджуються з національною практикою; неправильно застосовано норми права щодо притягання судді до відповідальності за порушення присяги.

У судовому засіданні представники позивача підтримали вимоги та просили їх задовольнити, визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції №920/0/15-15 від 3 грудня 2015 року.

Відповідачем подано заперечення на позовну заяву, в яких останній просить відмовити позивачу в задоволенні вимог з огляду на їх необґрунтованість.

Дослідивши матеріали даної справи, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вбачає підстави для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Позивач ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, Указом Президента України від 21 квітня 2003 року №346/2003 була призначена на посаду судді Солом'янського районного суду міста Києва у межах п'ятирічного строку. Згідно із записом, занесеним до трудової книжки, 14 травня 2003 року ОСОБА_9 прийняла присягу судді.

Постановою Верховної Ради України від 15 квітня 2010 року № 2135-VI ОСОБА_9 обрана суддею Солом'янського районного суду міста Києва безстроково.

22 січня 2014 року позивачем, як слідчим суддею було задоволено клопотання слідчого СВ Солом'янського районного управління ГУ МВС України в місті Києві Гончаренка В.Р., погоджене прокурором прокуратури Солом'янського району м. Києва Зайцевим А.С. та застосовано до ОСОБА_13, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2.ст.294 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 днів.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_9 від 22 січня 2014 року, залишено без змін.

До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) 13 жовтня 2014 року надійшла заява ОСОБА_14 від 13 жовтня 2014 року, а 8 грудня 2014 року - заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 5 грудня 2014 року № 05/1/1-120 вих-14 про порушення суддею Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_9. норм законодавства України під час прийняття рішень про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи, яка була учасником масових акцій протесту.

Вища рада юстиції 24 вересня 2015 р., розглянувши висновок ТСК від 9 червня 2015 року №47/02-15 стосовно судді Солом'янського районного суду міста Києва Демидовської Алли Ігорівни, та висновок дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 23 вересня 2015 року, відкрила дисциплінарне провадження відносно судді ОСОБА_9

3 грудня 2015 року на засіданні Вищої ради юстиції було прийнято рішення №920/0/15-15 з посиланням на ст.126 Конституції України про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_9 з посади судді у зв'язку з порушенням присяги судді.

В оспорюваному рішенні зазначено наступне: 19 січня 2014 року розпочато кримінальне провадження № 1214100000000179 на підставі повідомлень у засобах масової інформації та всесвітній мережі інтернет за фактом масових заворушень, які мали місце на вул. Грушевського у м. Києві, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України.

21 січня 2014 року ОСОБА_13, було затримано як особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України. До протоколу затримання ОСОБА_13, останнійнадав зауваження та вказав, що час затримання згідно з протоколом не відповідає фактичному часу його затримання, його права та підстави затримання йому не роз'яснено, інкримінованих йому дій він не вчиняв.

Цим фактам суддя не надала належної правової оцінки.

У протоколі затримання підозрюваний зазначив, що після затримання його жорстоко побили і посадили до закритого фургону, після огляду медпрацівниками доправили до лікарні швидкої допомоги, права при затриманні відповідно до частини четвертої статті 208 КПК України не роз'яснювались.

Того ж дня складено повідомлення ОСОБА_13, про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України. Однак в матеріалах перевірки немає відомостей, що цей документ було вручено підозрюваному, як того вимагає стаття 278 КПК України.

22 січня 2014 року до Солом'янського районного суду міста Києва внесено клопотання слідчого слідчого відділу Солом'янського районного управління ГУ МВС України в місті Києві Гончаренка В.Р. про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_13, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказане клопотання погоджене прокурором прокуратури Солом'янського району міста Києва Зайцевим А.С.

22 січня 2014 року клопотання розглянуто у відкритому судовому засіданні суддею ОСОБА_9. із застосуванням технічних засобів фіксування судового засідання з 18.39 по 20.42 22 січня 2014 року. Під час судового засідання захисник наголошував на тому, що ОСОБА_13, перебуває у важкому стані, навіть не рухається, а до суду його доставлено з Міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.

У пункті 1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» зазначено таке: «…слідчий суддя має сумлінно виконувати обов'язки щодо загального захисту прав людини у порядку статті 206 КПК України».

Частиною шостою статті 206 КПК України передбачено, що якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання, слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи, доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві особи, вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

Слідчий суддя зобов'язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою статті 206 КПК України, незалежно від наявності заяви особи, якщо відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання.

Захисник ОСОБА_13, - адвокат Гришко С.Ю. у судовому засіданні вказав, що під час допиту підозрюваного ОСОБА_13, стороною захисту було подано клопотання слідчому про проведення судово-медичної експертизи, однак на час розгляду судом клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_13, клопотання про проведення судово-медичної експертизи ще не розглянуто.

Суддя ОСОБА_9. у судовому засіданні роз'яснила захиснику можливість звернутися до слідчого судді із клопотанням про призначення експертизи, що підтверджується звукозаписом судового засідання. Стороною захисту клопотання про призначення судово-медичного обстеження слідчому судді заявлено не було. Суддя ОСОБА_9. самостійно такого рішення не прийняла.

Захисник у судовому засіданні також вказав, що стороною обвинувачення не надано суду протоколу допиту ОСОБА_13, під час якого було заявлене клопотання про проведення судово-медичної експертизи, а також те, що ОСОБА_13, не мав заздалегідь підготовленої захисної екіпіровки та не виконував жодних вказівок щодо вчинення масових заворушень.

Сторона захисту стверджувала, що з огляду на вечірній час зимової пори року, задимленість місця, де відбувались події, неможливо розгледіти та стверджувати, що саме їх підзахисний вчинив інкриміновані йому діяння (зазначене з'ясовано при відтворенні звукозапису судового засідання з розгляду судового провадження № 760/1318/14-к).

За результатами розгляду вказаного клопотання суддя ОСОБА_9. постановила ухвалу, якою клопотання задовольнила, застосувала щодо ОСОБА_13, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 днів.

Згідно з мотивувальною частиною ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зазначена особа обґрунтовано підозрювалась у скоєнні злочину проти громадського порядку та моральності, пов'язаного із погрозами застосування насильства, які призвели до інших тяжких наслідків, передбачених частиною другою статті 294 КК України, за яке передбачено покарання від восьми до п'ятнадцяти років позбавлення волі.

На думку судді, існували ризики, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків чи вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, та іншим чином перешкоджатиме кримінальному провадженню, у зв'язку з чим жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання зазначеним ризикам.

В рішенні ВРЮ №920/0/15-15 від 3 грудня 2015 року серед підстав притягнення ОСОБА_9 зазначено, що вона не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК України.

Виходячи з наведених обставин, ВРЮ дійшла висновку, що у судовому рішенні, яке постановлене у формі ухвали слідчим суддею Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_9., не наведені належні і достатні мотиви та підстави її ухвалення.

У підсумку Вища рада юстиції зробила висновок, що допущені слідчим суддею порушення, свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги і як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.

Відповідач вважає, що суддею ОСОБА_9. не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження та цілям положення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та не була піддана арешту або затриманню, здійсненого всупереч положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у зв'язку з викладеними у рішенні обставинами для звільнення судді за порушення присяги, вважає за доцільне зазначити про таке.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України).

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 3 статті 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції» акти Вищої ради юстиції можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства.

Висновки щодо порушення позивачем присяги судді, ВРЮ обґрунтовує неправильним застосуванням ним кримінального процесуального законодавства.

Частиною другою статті 177 КПК України встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі K.-F. v. GERMANY зазначено, що обґрунтованість підозри, наявність якої має служити підставою для арешту, є невід'ємним елементом запобіжної гарантії проти свавільного арешту й затримання і що це передбачено підпунктом с) пункту 1 статті 5. Наявність «обґрунтованої підозри» означає, що вже існують факти або інформація, які спроможні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа, ймовірно, вчинила правопорушення (див. рішення у справі «Фокс, Кембелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, CampbellandHartley v theUnitedKingdom) від 30 серпня 1990 року, серія А, №182, с. 16, п. 32). Однак факти, які породжують підозру, не обов'язково мають такий саме рівень з'ясовності, який потребується на пізнішому етапі кримінального розслідування (рішення у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v. theUnitedKingdom) від 28 жовтня 1994 року, серія A, №300-A, с. 27, п. 55).

Пункт 10 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 25.04.2003 року «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» вказує на те, що при розгляді подання про взяття під варту суддя не вправі досліджувати докази, давати їм оцінку, в інший спосіб перевіряти доведеність вини підозрюваного, обвинуваченого, розглядати й вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінальної справи по суті.

З наведеного вбачається, що виключно до сфери дискреційних повноважень слідчого судді віднесено питання встановлення обґрунтованої підозри та застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні.

Отже, слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наділений повноваженнями тлумачити закон, оцінювати факти та докази.

Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (п. 66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17 листопада 2010 року).

Обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 47 Закону №2453-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Незалежність судді, серед іншого, забезпечується порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді.

При офіційному тлумаченні положень частин першої, другої статті 126 Конституції України Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004 року вказав, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею. Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 року), ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року.

Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму від 13 червня 2007 року №8 "Про незалежність судової влади" зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Відповідно до Київських рекомендацій Організації з безпеки і співробітництва в Європі щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (Київ, 23-25 червня 2010 року) процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, крім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами, наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів Верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія, 14 жовтня 2015 року) закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за ухвалені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Таким чином органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені повноваженнями оцінювати законність судового рішення, оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Венеціанська комісія надала роз'яснення, де вказала, що відповідальність без індивідуальної вини, доведеної судовим вироком, перешкоджає професійній свободі суддів інтерпретувати закон, оцінювати факти і зважувати докази в справах, як визнано європейськими стандартами. Відповідно до цих стандартів, помилкові рішення повинні бути оскаржені через апеляційний процес, а не шляхом визнання суддів відповідальними, якщо тільки помилка не відбувається через злий умисел або грубу недбалість з боку судді (п. 79, 81 CDL-AD (2016)015 від 13.06.2016 року).

Отже, притягнення судді до відповідальності за ухвалені ним судові рішення можливе лише у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Відповідачем не спростовано аргументи позивача з приводу того, що оскаржуване рішення не містить вказівки та мотивів встановлення будь-якої форми вини позивача під час винесення ухвали про застосування запобіжного заходу.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.

У витязі з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань зазначено правову кваліфікацію кримінального правопорушення, в якому підозрювався ОСОБА_13 - частина 2 статті 294 КК України - організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях, ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків.

Санкцією частини 2 статті 294 КК України передбачено покарання у формі позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Отже, слідчий суддя наділений повноваженнями застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою до особи, що підозрюються у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.

Згідно частини 1 статті 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів

У відповідності до вимог статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі, тяжкість покарання, що загрожує особі; вік і стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, у тому числі наявність родини й утриманців; наявність постійного місця проживання; репутацію; майновий стан; наявність судимостей.

З ухвали слідчого судді ОСОБА_9 вбачаються, що з урахуванням обставин справи вона прийшла до висновку про необхідність встановлення не 60-денного, а 30-денного строку тримання під вартою, що спростовує аргументи ВРЮ про не врахування позивачем особи підозрюваного.

Відповідно до вимог статті 193 КПК України розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, крім випадку, коли буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений знаходиться в розшуку.

Клопотання про застосування запобіжного заходу розглянуто слідчим суддею ОСОБА_9. з участю підозрюваного та його захисників, а також за участю слідчого та прокурора, тим самим дотримано вимог статті 193 КПК про розгляд клопотання за особистої присутності підозрюваного.

Зміст присяги судді закріплено частиною першою статті 55 Закону №2453-VI, з якої випливає, що вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Частинами другою та третьою статті 32 Закону №22/98-ВР (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції"; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, є також невиконання ним посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейський суд з прав людини у своєму Рішенні від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України" зазначив, що положення статті 32 Закону № 22/98-ВР залишає дисциплінарному органу широку свободу розсуду з питання щодо змісту поняття "порушення присяги" (пункт 174 Рішення). Згадане правове регулювання відповідатиме такій вимозі до якості закону, як його передбачуваність, лише за умови напрацювання національним дисциплінарним органом та судами конкретної та послідовної практики із застосування відповідних широко сформульованих положень закону (пункти 175-179 цього Рішення ЄСПЛ).

Приймаючи оскаржуване рішення, ВРЮ виходила з того, що в діях слідчого судді є ознаки порушення присяги судді, а саме, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів (абзац другий, частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР).

На думку колегії суддів, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не доведено, що слідчим суддею ОСОБА_9. порушено присягу судді, оскільки не визначено всіх ознак цього складу порушення присяги, зокрема обставин, у чому полягали дії слідчого судді стосовно сумніву у чесності та непідкупності судових органів.

Слід зазначити, що висновки щодо порушення позивачем присяги судді, ВРЮ обґрунтовує неправильним застосуванням ним кримінального процесуального законодавства, однак як вказано вище, застосування таких норм віднесено до дискреційних повноважень слідчого судді, а правильність їх застосування може бути перевірена виключно судами вищих інстанцій.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року за наслідками перегляду ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_9 у справі №760/1318/14-к встановлено, що слідчий суддя при прийнятті рішення щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перевірила всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування виняткового запобіжного заходу, і зазначені обставини підтверджені достатніми даними, які досліджені та оцінені суддею в судовому засіданні.

Згідно статті 75 КПК України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім'ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; 5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що ні підозрюваним, ні його захисниками не заявлялися відводи слідчому судді ОСОБА_9 під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, тобто в сторін не було сумніву щодо неупередженості розгляду.

Водночас колегія суддів зазначає, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховується характер правопорушення, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень та інші обставини, що стосується вчиненого суддею дисциплінарного правопорушення. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципів пропорційності.

Приймаючи оскаржуване рішення, ВРЮ не врахувала стаж роботи позивача на посаді судді, стан її здоров'я, позитивну характеристику, як суддя не допускала свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя, та можливість застосування до судді більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.

Крім того, представники позивача стверджували про неможливість встановлення порушення конвенційних прав особи у випадку, коли сама особа не зверталася з будь-якими заявами.

У справі СENTRE FOR LEGAL RESOURCES ON BEHALF OF VALENTIN CВMPEANU ПРОТИ РУМУНІЇ Європейський суд з прав людини встановив, що особа повинна довести, що він чи вона були «безпосередньо уражені» оскаржуваним заходом (див. Burden проти Сполученого Королівства [ВП], № 13378/05, § 33, ECHR 2008, і Эlhan проти Туреччини [ВП], № 22277/93, § 52, ECHR 2000 VII). Це необхідно для запуску захисного механізму Конвенції (див. Karner, цитовано вище, § 25, і Fairfield і Інші проти Сполученого Королівства (dec.), № 24790/04, ECHR 2005 VI). Конвенція не допускає скарги inabstracto із твердженнями про порушення Конвенції. Конвенція не передбачає інституту actiopopularis (див. Klass і Інші проти Німеччини, 6 вересня 1978 року, § 33, Series A № 28; TheGeorgianLabourParty проти Грузії (dec.), № 9103/04, 22 травня 2007 року; і Burden, цитовані вище, § 33), означаючи, що заявники не можуть скаржитись на положення національного законодавства, національної практики або державних актів тільки тому, що вони нібито суперечать Конвенції.

Відповідачем не спростовано дані аргументи та не надано доказів, що підозрюваний чи його захисники зверталися з будь-якими скаргами на позивача, в тому числі із скаргами на порушення нею конвенційних прав.

Адміністративне судочинство вирішує спори "особи проти держави" і діє у сфері специфічних публічно-правових відносин, де стороною є особа, яка протистоїть державі - її владним інститутам, захищаючи свої права, свободи та інтереси. В адміністративному судочинстві діє презумпція неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (стаття 71 КАС України), який зобов'язаний у порядку визначеної процесуальним законом судової процедури довести суду правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності.

Однак представник відповідача у суді усіх доводів позивача обґрунтовано не спростував та не довів правомірність рішення ВРЮ.

Аналізуючи наведені норми, враховуючи викладені обставини та висновки, колегія суддів вважає, що рішення ВРЮ від 3 грудня 2015 року №920/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_9 за порушення присяги" є незаконним і підлягає скасуванню.

Оскільки судова колегія прийшла до висновку про незаконність рішення ВРЮ та не підтвердження в діях судді ОСОБА_9 наявності порушення присяги судді, то підстав для застосування строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, про що зазначають представники позивача, суд не вбачає.

З урахуванням наведеного, викладені в позовній заяві обставини є обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 2, 7 - 9, 18, 159 - 163, 167, 171-1, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_9 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції №920/0/15-15 від 3 грудня 2015 року про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_9 з посади судді Солом'янського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.

Присудити на користь ОСОБА_9 за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради юстиції сплачений нею судовий збір у розмірі 974,40 гривень.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку заяву не було подано.

Головуючий: І.Я. Олендер

Судді: І.О. Бухтіярова

А.О. Веденяпін

Н.Є. Маринчак

І.В. Приходько

Постанова в повному обсязі складена 04.04.2017 року.