П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2017 р.

м.Одеса

Справа № 814/1116/16

Категорія: 12.2

Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, треті особи Головне управління ДКС України в Миколаївській області, Державна судова адміністрація України про зобов'язання здійснити перерахунок і виплату заробітної плати в повному обсязі з урахуванням премій, встановлених щомісячно відповідними наказами, та усіх надбавок, що нараховуються залежно від розміру посадового окладу, -

ВСТАНОВИВИ:

30 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, треті особи Головне управління ДКС України в Миколаївській області, Державна судова адміністрація України, в якому просила суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату заробітної плати в повному обсязі з урахуванням премій, встановлених щомісячно відповідними наказами Березнегуватського районного суду Миколаївській області та усіх надбавок, що нараховуються залежно від розміру посадового окладу за період з 26.10.14 по 31.12.15, визначеного відповідно до абз.2 ч.1 ст.144 (абз.2 ч.1 ст.147) Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Постановою від 15 вересня 2016 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Миколаївський окружний адміністративний суд частково задовольнив адміністративний позов зобов'язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплатити заробітну плату ОСОБА_1 за період з 26.10.2014 по 28.03.2015 року відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції з 26.10.14 за ЗУ «Про прокуратуру»), та за період з 29.03.2015 по 08.09.2015 відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції з 29.03.15 за ЗУ «Про забезпечення права на справедливий суд»), з урахуванням всіх обов'язкових відповідно до чинного законодавства надбавок та виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.

Не погоджуючись з постановою суду Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права. При цьому апелянт посилається на правову позицію викладену у постановах Верховного Суду України від 13.07.2016 року по справі № 820/3372/15, від 13.07.2016 року № 820/4653/15,

ОСОБА_1 письмових заперечень на апеляційну скаргу не надала, надіслала до суду заяву про апеляційний розгляд справи за її відсутності.

Ухвалюючи постанову про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 2003 року працює в Березнегуватському районному суді Миколаївської області на посаді помічника судді, має 9 ранг державного службовця та відповідно до п.п.5 «б» п. 1 Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про віднесення посад працівників апарату судів загальної юрисдикції до відповідних категорій посад державних службовців» №88-р від 24.02.2003 р. є державним службовцем 5-ї категорії.

Також суд першої інстанції встановив, що протягом періоду з 26.10.2014 р. по 08.09.2015 р. відповідачем нараховувалась та виплачувалась позивачу заробітна плата за посадовим окладом 1218 гривень, а з 09.09.15 по 31.12.15 за посадовим окладом 2756 гривень.

При цьому під час визначення розміру посадового окладу позивачу, відповідач в період з 26.10.2014 р. по 08.09.2015 р. керувався Постановою Кабінету Міністрів України №268 від 09.03.2006 р. «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» та № 482 від 20.05.2009 р. «Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету» на рівні відповідного розміру мінімальної заробітної плати -1218 гривень.

З 09.09.15 відповідач, при визначенні посадового окладу позивача, керувався Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» №644 від 02.09.2015 р., якою посадовий оклад головного спеціаліста місцевого загального суду визначено в розмірі 50% від 40% посадового окладу судді - 2756 гривень (1378/100*40=4134/100*50=2756).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що 26.10.2014 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру», пунктом 5 розділу ХІІ Прикінцеві положення якого були внесені зміни до ч. 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: її було доповнено новим абзацом другим, за приписами якого розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Також суд першої інстанції зазначив, що 29.03.2015 р. набрав чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», яким у новій редакції викладений Закон України «Про судоустрій і статус суддів», в абзаці другому частини 1 статті 147 якого, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Вказав суд першої інстанції також і про те, що пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено, що норми та положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Кабінет Міністрів України зазначеним правом скористався лише 02.09.2015 р., видавши Постанову №644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», якою передбачив розмір посадового окладу головного спеціаліста місцевого суду в розмірі 0,4 від посадового окладу судді місцевого суду, але зазначив, що на 2015 рік місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ч. 3 ст.133 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» оклад судді місцевого суду встановлений у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що станом в період з 26.10.14 по 31.08.15 дорівнював 1218 гривень, а в період з 01.09.15 по 08.09.15 - 1378 гривень.

Враховуючи зазначені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов висновку, що посадовий оклад помічника судді з 26.10.2014 р. по 31.08.15, відповідно ч.1 ст.147 (до 29.03.2015 р. - ч.1 ст.144) Закону України «Про судоустрій і статус суддів» повинен дорівнювати 4750,20 гривень, а з 01.09.15 по 08.09.15 - 5374,20 гривень, що складає 30% посадового окладу судді місцевого суду із застосуванням коефіцієнта 1,3.

За переконанням суду першої інстанції, саме з цих розмірів посадового окладу повинен був виходить відповідач під час нарахування та виплати заробітної плати позивачу протягом 26.10.2014 р. - 08.09.2015 р., оскільки саме такий розмір посадового окладу передбачений Законом.

Відповідно до абз.2 ч.2 ст.161 КАС України, суд першої інстанції скористався своїм правом відступити від правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду України від 12.07.16 по адміністративній справі №820/4648/15 та від 13.07.16 по адміністративній справі №820/4653/15.

При цьому суд першої інстанції зауважив, що встановлення розміру посадового окладу працівника апарату суду безпосередньо Законом, є вимогою, соціальної гарантією, а не рекомендацією до виконавчої влади. Та обставина, що законодавець визначив розмір посадового окладу саме в Законі, вказує на те, що жодним іншим державним органом зазначений розмір посадового окладу зменшений бути не може.

В тому числі не може бути зменшена зазначена соціальна гарантія - бездіяльністю органів виконавчої влади.

Одночасно з цим, суд першої інстанції зауважив, що для врахування інтересів бюджету, законодавець надав у цьому випадку право Кабінету Міністрів України (п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік») обмежити цей розмір, у разі такої необхідності. Але, Уряд, в період з 01.01.15 до 09.09.15 зазначеним делегованим правом не скористався, своїх повноважень на обмеження розміру посадового окладу працівників апарату суду не використав.

Неприйняття Урядом України відповідного правового акту про розмір окладу працівників апарату судів без законних підстав, без легітимної мети є на думку суду першої інстанції, втручанням у майнове право працівників апарату судів, гарантоване їм Законом. Подібна бездіяльність з боку Уряду України у справі «Суханов та Ільченко проти України» була кваліфікована Європейським судом з прав людини як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки розмір посадового окладу працівника апарату суду чітко визначений самим Законом, для нарахування заробітної плати немає необхідності в очікуванні видання додаткових постанов Кабінету Міністрів України.

Тому, суд першої інстанції вказав, що бездіяльність Кабінету Міністрів України в період з 26.10.14 до 08.09.15 щодо не приведення у відповідність до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Постанови №268 від 09.03.06 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» не може бути перешкодою для застосування прямих норм Закону.

При цьому суд першої інстанції послався на сталу практику з цього приводу Європейського суду з прав людини, та зазначив, що відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права.

Так, суд першої інстанції вказав, що у рішенні від 10.03.2001 р., справа «Сук проти України» (Заява № 10972/05), ЄСПЧ висловився, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Аналогічний підхід ЄСПЧ застосовував під час розгляду справ «Будченко проти України» (Заява № 38677/06), «Кечко проти України» (Заява N 63134/00) та багатьох інших.

Зазначив суд першої інстанції і проте, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Інший підхід, при якому виконання прямих і чітких вимог Законів України залежить від прийняття чи не прийняття органами виконавчої влади власних нормативно-правових актів, був би спотворенням принципу верховенства права, оскільки відмовляє позивачу у вирішенні адміністративного спору з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, що прямо заборонено ч.4 ст.8 КАС України.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки в період з 26.10.2014 р. до 08.09.2015 р. існували чіткі норми ч. 1 статті 144 та ч. 1 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в різних редакціях) про визначення розміру посадового окладу позивача в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, це право повинно бути захищено шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплатити заробітну плату позивачу за цей період з урахуванням коефіцієнта 1,3, всіх обов'язкових відповідно до чинного законодавства надбавок та виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог заявлених за період з 09.09.2015 р. по 31.12.2015 р.

Так суд першої інстанції зазначив, що пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» законодавець надав право Кабінету Міністрів України застосовувати норми та положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Тобто, зазначений п.9, є законодавчо закріплене Верховною Радою України уповноваження Кабінету Міністрів України на обмеження розміру посадового окладу позивача протягом 2015 року (делеговане повноваження).

Оскільки, Кабінет Міністрів України відповідно до Закону мав право встановити посадовий окладу на 2015 рік в іншому розмірі, але скористався цим правом лише з 09.09.2015 р., то суд першої інстанції дійшов висновку, що саме з цього часу необхідно застосовувати розмір посадового окладу передбачений Постановою КМУ №644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», тобто ? від 40% посадового окладу судді місцевого суду. При цьому суд першої інстанції встановив, що в період з 09.09.2015 р. по 31.12.2015 р. позивач отримував заробітну плату з обрахунку посадового окладу, визначеного Постановою КМУ №644 від 02.09.15, а тому його права в цей період не були порушені.

Сторони, належним чином повідомлені про апеляційний розгляд справи у відкритому судовому засіданні, до суду не з'явились, від представника апелянта та ДСАУ надійшла заява про апеляційний розгляд за його відсутності, у зв'язку з чим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга може бути задоволена частково.

Предметом спору по цій справі є зобов'язання ТУ ДСАУ в Миколаївській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок заробітної плати та виплатити її в повному обсязі з урахуванням премій, встановлених щомісячно відповідними наказами Березнегуватського районного суду Миколаївської області, та усіх надбавок, що нараховуються залежно від розміру посадового окладу, а саме:

- за період з 26.10.2014 р. по 28.03.2015 р. включно відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про прокуратуру»);

- за період з 29.03.2015 р. по 08.09.2015 р. включно відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»);

- за період 09.09.2015 р. по 31.12.2015 р. виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50-відсоткового зменшення, з врахуванням фактично виплаченої заробітної плати.

Матеріалами справи підтверджено та сторонами у справі не оспорюються те що:

- ОСОБА_1 з 08.12.2003 працює в Березнегуватськаму районному суду Миколаївської області на посаді помічника судді, якій 10.01.2009 року присвоєний 9-й ранг державного службовця (а.с. 7-11);

- відповідно до розрахункових листків (а.с. 12-15), заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась виходячи з посадового окладу з 01.10.2014 р. - 1218,00 грн.; з 01.09.2015 р. - 2380 грн.; з 01.10.2015 р. - 2756,00 грн.

Апеляційний суд зазначає, що схеми посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів встановлений Постановою КМУ № 268 від 09.03.2006 р. «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», зокрема в Додатку № 47.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» 1697-VII від 14.10.2014 р., підпунктом 59 пункту 5 розділу ХІІ Прикінцеві положення, якого частина перша статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, доповнена другим абзацом такого змісту: «При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців».

Підпунктом 1 та 2 пункту 13 розділу ХІІІ Закону України «Про прокуратуру» 1697-VII від 14.10.2014 р. Кабінет Міністрів України зобов'язаний у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом, та відповідно у двомісячний строку з дня, наступного за днем опублікування цього Закону внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою, забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 року № 80-VIII, пунктом 9 розділу Прикінцеві положення, якого встановлено, що, окрім іншого, норми положень частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 41-42, ст. 529; 2010 р., № 43, ст. 529; 2010 р., № 44-45) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

13 березня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 02.03.2015 р. № 217-VIII, підпунктом 12 пункту 1 якого, внесені зміни до пунктом 9 розділу Прикінцеві положення Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», відповідно до яких встановлено, що норми положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529 із наступними змінами), застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

28 березня 2015 року набрав чинності Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. № 192-VIII, пунктом 9 розділу І якого, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529 із наступними змінами) викладений у новій редакції, частиною першої статті 147 якого встановлено, що:

«Розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.

При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.»

При цьому підпунктом 2 пункту 13 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. № 192-VIII Кабінет Міністрів України зобов'язаний у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

09 вересня 2015 року набрала чинності Постанова КМУ «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» № 644 від 02.09.2016 року, пунктом 6 якої внесені зміни до Постанови КМУ від 09.03.2006 р. № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», зокрема Додаток № 47 викладений у новій редакції «Схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів», розмір місячного посадового окладу в якому визначений у коефіцієнтному розмірі від місячного посадового окладу судді місцевого суду. Проте у Примітці до Додатку № 47 у новій редакції, зазначено, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду.

01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 р., підпунктом 18 пункту 2 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення, якого виключений абзац другий частини першої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI.

Таким чином, з 26 жовтня 2014 року до 8 вересня 2015 року ТУ ДСАУ в Миколаївській області здійснювало нарахування та виплату заробітної плати апелянту відповідно до Постанови КМУ від 09.03.2006 р. № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», без врахування розміру посадового окладу, встановленого Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (абз. 2 ч. 1 ст. 144 - з 26.10.2014 р., абз. 2 ч. 1 ст. 147 - з 28.03.2015 р.).

Оскільки на час виникнення спірних правовідносин (з 26.10.2014 р. по 31.12.2015 р.) апелянт - помічник судді, як працівник апарату суду, мав статус державного службовця, апеляційний суд зазначає, що про відсутність у ТУ ДСАУ в Миколаївській області правових підстав здійснювати нарахування та виплату, у спірний період, заробітної плати виходячи з посадового окладу встановленого з 26.10.2014 р. по 27.03.2015 р. абзацом 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, з 28.03.2015 по 31.12.2015 р. абзацом 2 ч. 1 ст. 147 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI.

Дії ТУ ДСАУ в Миколаївській області щодо виплати заробітної плати апелянту, державному службовцю - працівнику апарату суду, у спірний період, з урахуванням розміру посадового окладу, встановленого постановами КМУ, узгоджуються з приписами ст. 19 Конституції України, ч. 7 та ч. 8 ст. 33 закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ, ч. 2 ст. 8, ст. 13 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР, ч. 1 та с. 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України, ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції до 28.03.2015 р.) та ст. ст. 145, 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції з 28.03.2015 р.)

Таким чином, апеляційний суд встановив відсутність протиправних дій ТУ ДСАУ в Миколаївській області при нарахуванні та виплаті апелянту заробітної плати з урахуванням посадового окладу з 01.10.2014 р. - 1218,00 грн.; 01.09.2015 р. - 2380 грн.; з 01.10.2015 р. - 2756,00 грн., та як наслідок відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог заявлених саме до ТУ ДСАУ в Миколаївській області.

Водночас апеляційний суд констатує факт порушення права апелянта мирно володіти своїм майном, яке встановлено ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовуючи при цьому як джерело права практику Європейського суду з прав людини відповідно до ч. 1 ст. 17 закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»). «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 р. у справі «Ганс-Адам II проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).

Таким чином, невиплата заробітної плати у розмірі, гарантованому Законом, у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та за практикою Європейського Суду з прав людини є втручанням у право апелянта на мирне володіння майном.

При цьому апеляційний суд зазначає, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.03.2011 р. (справа «Сук проти України», заява № 10972/05), перевіряючи доводи щодо порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дійшов висновку що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (п. 23). Аналогічне твердженні зазначено і у рішенні Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) пункт 23 рішення.

У справі «Будченко проти України» (заява № 3877/06, рішення від 24.04.2014 р.) Європейський Суд з прав людини наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 39).

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії» ( 980_045 ), N 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III).

Також апеляційний суд, враховує судову практику Європейського Суду з прав людини, та зазначає позицію Європейського Суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, в даному випадку це забезпечення речовим утриманням безкоштовно, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки, а в даному випадку виконання Закону.

Апеляційний суд зазначає, що у справі «Броньовський проти Польщі» (рішення від 22.04.2004 р., заява № 3144/96) Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип верховенства права, на якому будується Конвенція, та принцип законності, про який ідеться в статті 1 Першого протоколу, вимагає від держав не лише поважати і застосовувати, у передбачуваний і узгоджуваний спосіб, запроваджені ними закони, а ще й - що безпосередньо випливає з цього обов'язку - забезпечувати правові та практичні умови для втілення їх в життя (п. 184).

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що змінивши законодавчо визначений розмір посадового окладу працівника апарату суду шляхом внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», законодавець гарантував забезпечення нарахування та проведення відповідних виплат у визначеному розмірі протягом дії вказаної норми, а відсутність відповідного фінансування або не передбачення відповідних видатків з Державного бюджету не може бути підставою для не проведення нарахування та виплати апелянту посадового окладу у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI.

Також апеляційний суд зазначає, що 28 червня 1996 року Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, зокрема, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, прийняла Конституцію України, статтею 8 якою встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 6 Конституції України Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 75, ст. 85 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень, якої, окрім іншого, належить прийняття законів, здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону.

Також, відповідно до приписів ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, окрім іншого, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод (ч. 1 п. 1), засади регулювання праці (ч. 1 п. 6), організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби (ч. 1 п. 12), судоустрій, судочинство (ч. п. 14), та виключно законами України встановлюються, зокрема державний бюджет України (ч. 2 п. 1)

Відповідно до ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який відповідальний, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією, та який у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України, окрім іншого, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (п. 2).

Також Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (ст. 117 Конституції України).

Правовий аналіз зазначених положень Конституції України дає підстави апеляційному суду стверджувати, що саме бездіяльність Кабінету Міністрів України, спричинила порушення прав апелянта, передбачених ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки, за відсутності приведених у відповідність до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», нормативно-правових актів, та у зв'язку з невиконанням Кабінетом Міністрів України приписів підпункту 1 та 2 пункту 13 розділу ХІІІ Закону України «Про прокуратуру» 1697-VII від 14.10.2014 р., підпункту 2 пункту 13 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. № 192-VIII, та внесення Кабінетом Міністрів України змін до Постанови КМУ від 09.03.2006 р. № 268, які в повній мірі не відповідають вимогам Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в частині щодо 50-відсоткового зменшення посадового окладу), ТУ ДСАУ в Миколаївській області було позбавлено правової можливості для реалізації норм закону щодо нарахування та виплати апелянту заробітної плати, виходячи з посадового окладу, встановленого безпосередньо нормами закону.

При цьому апеляційний суд зазначає, що постановою від 31.07.2015 р. у справі № 826/4982/15 (ЄДРСР № 47843201), окружний адміністративний суд м. Києва:

- визнав протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення постанови № 268 від 09.03.2006 р. «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01.01.2015р., та у відповідність до ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28.03.2015р.;

- зобов'язав Кабінет Міністрів України привести постанову № 268 від 09.03.2006 р. «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів у відповідність до ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01.01.2015р., та у відповідність до ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28.03.2015р.

Постанова окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2015 р. залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року (ЄДРСР № 51091040)

Таким чином, апеляційний суд зазначає, що виплата ТУ ДСАУ в Миколаївській області апелянту заробітної плати, з урахуванням посадового окладу у розмірі меншому ніж встановлено законом, у спірний період (з26.10.2014 р. по 31.12.2015 р.) відбувалась у межах чинного законодавства, а порушення прав апелянта, передбачених ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про яке зазначалось в адміністративному позові, відбулось внаслідок протиправної бездіяльності Кабінету Міністрів України.

Враховуючи встановлені при апеляційному перегляді справи обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що апелянт обрав неналежний спосіб захисту свого порушеного права.

При цьому апеляційний суд зазначає, що Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р. № 794-VII, який набрав чинності 02.03.2014 р., встановлена відповідальність членів Кабінету Міністрів України за результати діяльності Кабінету Міністрів України як колегіального органу виконавчої влади (ст. 45).

За правилами статті 52 КАС України суд першої інстанції може здійснити заміну первинного відповідача на належного або залучати належного відповідача як другого відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 КАС України апеляційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей встановлених главою 1 розділу IV КАС України.

Головною особливістю є те, що апеляційна інстанція не розглядає справу з початку, а переглядає рішення суду першої інстанції, тобто публічно-правовий спір вже вирішено.

Оскільки ст. 52 КАС України, як наслідок заміни неналежного відповідача чи залучення належного відповідача у якості другого відповідача, передбачає розгляд справи спочатку, апеляційний суд позбавлений такої процесуальної можливості як заміна неналежної сторони.

Таким чином, апеляційному перегляду підлягає справа, відповідачем по якій є неналежний відповідач, та публічно-правовий спір вже вирішено.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відновлення порушеного права апелянта має відбуватись шляхом зобов'язання Кабінету Міністрів України перерахувати суму недоотриманої заробітної плати за спірний період до ТУ ДСАУ в Миколаївській області для подальшої її виплати апелянту з відрахуванням всіх належних до сплати податків та зборів. При цьому сума недоотриманої заробітної плати має розраховуватись ТУ ДСАУ в Миколаївській області як різниця між нарахованою та отриманою заробітної платою та заробітної платою, на отримання якої апелянт мав «легітимні сподівання», виходячи з посадового окладу, встановленого Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (абз. 2 ч. 1 ст. 144 - з 26.10.2014 р., абз. 2 ч. 1 ст. 147 - з 28.03.2015 р.) та при стовідсотковому фінансуванні з державного бюджету України. Апеляційний суд наголошує, що відновлення порушеного права апелянта має відбуватись саме Кабінетом Міністрів України, чия бездіяльність призвела до порушення права апелянта, визначеного ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, що призвело до порушення норм матеріального і процесуального права та до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, апеляційна скарга має бути задоволена частково, оскаржена постанова - скасована та ухвалена нова постанова про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 11, 195, п. 2 ч. 1 ст. 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202, ст. ст. 207, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, треті особи Головне управління ДКС України в Миколаївській області, Державна судова адміністрація України про зобов'язання здійснити перерахунок і виплату заробітної плати в повному обсязі з урахуванням премій, встановлених щомісячно відповідними наказами, та усіх надбавок, що нараховуються залежно від розміру посадового окладу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий : суддя С.Д.Домусчі

суддя М.П.Коваль

суддя О.О.Кравець