Справа №577/4539/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/468/17 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 54

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Собини О. І. , Бойка В. Б.

з участю секретаря судового засідання Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01 лютого 2017 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Теплогарант», третя особа: ОСОБА_4, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01 лютого 2017 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.

Зазначене рішення суду ОСОБА_3 оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне зясування судом фактичних обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, на ненадання судом належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяння судом повному, обєктивному та неупередженому розгляду справи, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції не взяв до уваги родинних звязків осіб, які були свідками по справі, що призвело до неправильного вирішення спору. Також позивач вважає, що було порушено його переважне право залишитися на роботі, так як він має більш тривалий безперервний стаж роботи на підприємстві, ніж дехто з тих сторожів, що залишились працювати.

Крім того, позивач посилається на те, що суд не прийняв до уваги той факт, що на посаду сторожа протягом року з моменту його звільнення було прийнято іншу особу, чим порушено його переважне право на зайняття вакантної посади.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3 про задоволення апеляційної скарги та заперечення представника відповідача КП «Теплогарант» ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 працював у відповідача сторожем з грудня 2011 року (а.с.74 на звороті).

Відповідно до наказу відповідача від 08 квітня 2016 року за № 17-к позивача разом з іншими трьома сторожами з 10 квітня 2016 року було переведено обслуговувати Центральну котельню по вул. Червонозаводська № 15 у підпорядкування майстра ОСОБА_6 (а.с.51-52), так як виникла необхідність здійснювати цілодобову охорону даного обєкта у ремонтний період 2016 року, про що йдеться у довідці-обґрунтуванні відповідача (а.с.61).

Наказом директора Комунального підприємства «Теплогарант» № 203 від 10 серпня 2016 року з 12 серпня 2016 року був затверджений штатний розпис у новій редакції та вказано про скорочення та виключення із штату підприємства чотирьох сторожів (постійних робітників) (а.с.19).

Наказом директора підприємства № 24-к від 10 серпня 2016 року сторожів підприємства, в тому числі і позивача також, було попереджено під підпис про майбутнє звільнення 15 жовтня 2016 року із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, що було викликано змінами у штатному розписі підприємства та потребою скоротити витрати на утримання робітників (а.с.40).

Також у цьому наказі зазначено, що за час попередження і на момент звільнення позивача запропонувати йому роботу не було можливості у звязку з відсутністю вакантних посад у Комунальному підприємстві «Теплогарант» (а.с.22).

Таким чином, у наказі йшлося про скорочення чотирьох наявних штатних одиниць за посадою сторожа, в тому числі і тієї, на якій працював позивач на постійній основі.

Відповідно до протоколу № 2 від 15 вересня 2016 року профспілковий комітет КП «Теплогарант» розглянув подання роботодавця про звільнення працівників і погодився звільнити сторожів підприємства, в тому числі і ОСОБА_3 також, у звязку зі скороченням штату відповідно до п. 1 ст. 40 ЗКПП України (а.с.27).

Наказом Комунального підприємства «Теплогарант» № 38-К від 13 жовтня 2016 року ОСОБА_3 звільнено із займаної посади сторожа з 15 жовтня 2016 року у звязку зі скороченням штату згідно п. 1 ст. 40 КЗ пП України (а.с.2, 28).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було звільнено у звязку зі змінами в організації виробництва і праці, повязаними із скороченням чисельності та штату працівників. При звільненні позивача не було порушено його прав, оскільки відповідач дотримався процедури такого звільнення, у звязку з чим відсутні підстави для поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, у п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розяснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Також у ст.42 КЗпП України йдеться про те, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Дійсно, зібраними в справі доказами доведено, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності та штату працівників, про що свідчить введення з 12 серпня 2016 року нового штатного розпису Комунального підприємства «Теплогарант», згідно з яким було виведено зі штатного розпису чотири із восьми посад сторожів, які працювали на постійній основі, одну з яких обіймав позивач ОСОБА_3, із збереженням чотирьох посад сторожів із числа сезонних робітників (а.с.20, 21), у звязку з чим позивача було попереджено про майбутнє вивільнення за два місяці. Вказані зміни проведені з метою економії фонду заробітної плати та виробничої недоцільності утримання чотирьох сторожів по котельні Червонозаводській в опалювальний період, адже одночасно цілодобово на цій же котельні працюють оператори котельні. Економія фонду оплати праці з відрахуваннями за рік становила би 97,6 тисяч гривень, про що зазначено у довідці відповідача (а.с.40).

Однак, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції не перевірив посилання позивача на те, що на момент вивільнення він мав переважне право на залишення на роботі і таке його право підтвердилось, що вбачається із встановлених судом апеляційної інстанції обставин.

Зокрема, з пояснень представника відповідача КП «Теплогарант» ОСОБА_5 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вбачається, що на момент вивільнення позивача рівень кваліфікації у всіх восьми сторожів був рівний, а умови продуктивності їх праці роботодавцем не перевірялись, тому вона послалась на відсутність підстав вважати, що продуктивність позивача у порівнянні з іншими сімома сторожами була більш вищою чи нижчою.

У довідці відповідача від 31 березня 2017 року за № 234 зазначено, що за час роботи на підприємстві ні позивач, ні інші 4 сторожі, які залишились працювати, до дисциплінарної відповідальності не притягались.

Крім того, беручи до уваги особові картки працівників, які залишились працювати сторожами і порівнюючи з такою ж карткою позивача, в яких зазначені загальні відомості про цих працівників, можна зробити висновок, що на час вивільнення позивача він мав переважне право на залишення на роботі у порівнянні, наприклад, із сторожами ОСОБА_7 та ОСОБА_8, так як його трудовий стаж роботи на цьому підприємстві є більш тривалим, оскільки він працює у відповідача з грудня 2011 року, ОСОБА_7 з вересня 2015 року, а ОСОБА_8 з грудня 2015 року (а.с.57).

Таким чином, виходячи з вимог ст.42 КЗпП України стосовно того, що при скороченні чисельності чи штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, а при рівних умовах вказаних характеристик перевага в залишенні на роботі надається, в тому числі, працівникам з тривалим безперервним стажем на даному підприємстві, в установі, організації, можна зробити висновок, що у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача, так як він користувався переважним правом на залишення на роботі.

Оскільки висновок суду першої інстанції з цього приводу не відповідає зібраним у справі доказам, тому він є помилковим, отже, рішення суду, як таке, що не ґрунтується на законі, має бути скасоване.

Ураховуючи, що вимогами ч.ч.1, 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, з огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне поновити позивача на попередній роботі і стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, у звязку з чим позов підлягає задоволенню.

Розраховуючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів бере до уваги Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Так, відповідно до довідки КП «Теплогарант» від 27 грудня 2016 року за № 837 середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 становить 125 грн. 54 коп. (а.с.55).

Кількість робочих днів за період з 15 жовтня 2016 року (з дня звільнення позивача з роботи) по 20 березня 2017 року (по день постановлення рішення апеляційним судом) становить 109 днів (12 робочих днів у жовтні 2016 року + 22 робочих дні у листопаді 2016 року + 22 робочих дні у грудні 2016 року + 20 робочих днів у січні 2017 року + 20 робочих днів у лютому 2017 року + 13 робочих днів у березні 2017 року).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується наступним чином: 125,54 грн. * 109 днів = 13683 грн. 86 коп., які необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність звільнення позивача з роботи, про порушення його переважного права на залишення на роботі з огляду на те, що він має більш тривалий безперервний стаж роботи на підприємстві є такими, що заслуговують на увагу колегії суддів, так як знайшли своє підтвердження матеріалами справи.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, а його висновки не відповідають обставинам справи, тому рішення суду необхідно скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити вказані позовні вимоги.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, так як її доводи стосовно упередженості в показах свідків не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому ст.88 ЦПК України.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено, а позивач звільнений від сплати судового збору за позовною вимогою про поновлення на роботі, тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1102 грн. 40 коп. (1378 грн. * 0,4 = 551,20 грн., як за немайнову вимогу про поновлення на роботі) + (1378 грн. * 0,4 = 551,20 грн., як за майнову вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так як позивач при подачі позову не сплатив судовий збір за вказану вимогу), а також судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 606 грн. 32 коп. (551,20 грн. * 110%, як за немайнову вимогу про поновлення на роботі).

Також з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 606 грн. 32 коп., сплачені ним при подачі апеляційної скарги, як за майнову вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.98).

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2; 309 ч.1 п.п.1, 3, 4; 314 ч.2; 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01 лютого 2017 року в даній справі скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді сторожа Комунального підприємства «Теплогарант» з 15 жовтня 2016 року.

Стягнути з Комунального підприємства «Теплогарант» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 13683 грн. 86 коп.

Стягнути з Комунального підприємства «Теплогарант» в дохід держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1102 грн. 40 грн., а також за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 606 грн. 32 коп.

Стягнути з Комунального підприємства «Теплогарант» на користь ОСОБА_3 судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 606 грн. 32 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -