Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

"04" квітня 2017 року Справа № 927/254/17

Позивач: Фонд державного майна України,

вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133

Відповідач: Підприємство "Навчально-методичний центр" ОСОБА_1 профспілкових організацій Чернігівської області,

вул. Шевченка, 105 А, м. Чернігів, 14027

Предмет спору: про виселення з незаконно займаного об'єкту нерухомого майна

Суддя Фетисова І.А.

Рішення виноситься після оголошених в судових засіданнях від 23.03.2017 та 28.03.2017 перерв, відповідно до ст.77 ГПК України

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 представник, довіреність №400 від 08.12.2016;

відповідача : ОСОБА_3 - представник, довіреність №3 від 09.03.2017;

Фондом державного майна України подано позов усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення Підприємства "Навчально-методичний центр" ОСОБА_1 профспілкових організацій Чернігівської області з незаконно займаного об'єкту нерухомого майна, а саме будівлі літера А-7, загальною площею 3 502,3 кв. м., за адресою: вул. Шевченка, 105-А у м. Чернігові.

В судове засідання з'явилися уповноважені представники відповідача.

До початку судового засідання журналістом філії ПАТ НСТУ "Чернігівська регіональна дирекція" ОСОБА_4 було подано заяву від 16.03.2017 про присутність при розгляді справи №927/254/17 та здіснення аудіо запису розгляду даної справи.

Окрім того, до початку судового засідання журналістом філії ПАТ НСТУ "Чернігівська регіональна дирекція" Конопацькою - ОСОБА_5 було подано заяву про присутність при розгляді справи №927/254/17 та здійснення відео зйомки розгляду даної справи з метою висвітлення розгляду справи про державне майно у випуску новин.

Представники відповідача не заперечували проти задоволення таких заяв.

Усі вищевказані заяви було судом задоволено, розгляд справи здійснювався за допомогою засобів відео та аудіо зйомки.

До початку судового засідання на електронну пошту суду від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю представника бути присутнім у судовому засіданні через відсутність бюджетного фінансування за відповідною державною програмою, зважаючи на велику кількість судових справ призначених на 16.03.2017 та велику завантаженість співробітників юридичного департаменту позивача. До даного клопотання було додано копію довіреності на представника.

Представником відповідача було наголошено суду, що подана ним заява від 09.03.2017 про залишення позовної заяви без розгляду судом розглянута не була, а тому розгляд клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи є передчасним, зважаючи на відсутність результатів розгляду поданої представником відповідача заяви.

В свою чергу судом було повідомлено представнику відповідача, що суд вважає за доцільне здійснити розгляд поданої ним заяви про залишення позовної заяви без розгляду за присутності уповноваженого представника позивача, а тому питання щодо розгляду поданої ним заяви про залишення позовної заяви без розгляду слід відкласти до наступного судового засідання.

Представник відповідача повідомив, що погоджується з такою позицією суду та не заперечує проти задоволення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

У звязку з цим розгляд справи було відкладено на 23.03.2017.

У судове засідання 23.03.2017 зявилися уповноважені представники сторін.

До початку судового засідання на електронну пошту суду від позивача надійшла сканована копія пояснень №10-25-5536 від 22.03.2017, в яких позивачем надано додаткові правові обґрунтування заявленого позову та додано як докази перебування відповідача у спірному приміщенні: скановану копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осі, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, скановану копію звернення делегатів та учасників третьої національної конференції на тему Стан перспективи розвитку соціального діалогу на регіональному та місцевих рівнях.

Окрім того, до початку судового засідання на електронну пошту суду від позивача надійшла заява №10-25-5589 від 22.03.2017 про уточнення позовних вимог.

У даній заяві позивач зазначає, що при підготовці позовної заяви, Фондом було помилково вказано обєкт нерухомості, а саме: будівля літери А-7 загальною площею 3502,3 кв. м. за адресою вул. Шевченка, 105-а у м. Чернігові.

Зважаючи на вищезазначене, позивач просить не змінюючи предмету та підстав заявленого позову внести уточнення до прохальної частини позовних вимог у такій редакції: Виселити підприємство Навчально-методичний центр ОСОБА_1 профспілкових організацій Чернігівської області (14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 105-а, (код ЄДРПОУ 02663414) з незаконно займаного обєкту нерухомого майна, загальною площею 3502,3 кв.м., за адресою: вул.. Шевченка, 105-а, у м. Чернігові.

Представники відповідача не заперечували проти задоволення такої заяви позивача.

Зважаючи, що подана позивачем заява не суперечить ст.. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає таку заяву позивача, як заяву про виправлення описки в прохальній частині поданої позовної заяви, шляхом виключення літерування приміщення.

Таким чином, заявлена позовна вимога позивача приймається судом у такій редакції: Виселити підприємство Навчально-методичний центр ОСОБА_1 профспілкових організацій Чернігівської області (14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 105-а, (код ЄДРПОУ 02663414) з незаконно займаного обєкту нерухомого майна, загальною площею 3502,3 кв.м., за адресою: вул.. Шевченка, 105-а, у м. Чернігові.

Подальший розгляд справи проводиться з урахуванням вищевказаної заяви позивача.

Судом було повідомлено представника позивача, що на момент отримання позовної заяви від представника відповідача надійшла заява б/н від 09.03.2017 про залишення позовної заяви Фонду державного майна України до Підприємства Навчально-методичний центр ОСОБА_1 профспілкових організацій Чернігівської області по справі №927/254/17 про усунення перешкод у користуванні державним майном шляхом виселення, без розгляду.

Дана заява обґрунтована тим, що судовий збір згідно наданих до позовної заяви платіжних доручень №1240 від 22.12.2016 та №24 від 20.01.2017 сплачено за позовом ФДМУ до ОСОБА_1 профспілкових організацій Чернігівської області, тобто з приводу спору з іншою юридичною особою, яка не приймає участь у даній справі та можливо були узяті з інших справ, які нещодавно точилися між сторонами.

Представник позивача заперечив проти такої заяви представника відповідача, зазначивши, що на момент сплати судового збору, подання позовної заяви та розгляду справи позивачем будь-які інші позови до відповідача не заявлялися.

Судом було повідомлено сторонам, що в матеріалах справи наявна довідка, за підписом начальника відділу документального забезпечення (канцелярії) ОСОБА_6 про те, що квитанціями № 1240 від 22.12.2016 та № 24 від 20.01.2017 сплачено судовий збір у сумі 1378,00 грн. та 222,00 грн. Відповідно до реєстру підтвердження оплат із казначейства дані суми були зараховані до державного бюджету та долучені (поєднані) до матеріалів справи №927/196/17. В свою чергу ухвалою суду по справі № 927/196/17 було повернуто справу по ст.63 Господарського процесуального кодексу України для усунення недоліків. Після повернення позову до суду, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду та на підставі п.9 рішення зборів суддів від 03.07.2015 року, було присвоєно №927/254/17.

Зважаючи на вищевикладене, суд відмовив в задоволенні заяви представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, з огляду на те, що сплачений позивачем судовий збір відповідно до платіжних доручень № 1240 від 22.12.2016 та № 24 від 20.01.2017 сплачено саме за розгляд даної справи.

Представниками відповідача було заявлено усне клопотання про надання часу для підготовки обґрунтованого відзиву на позов.

Представник позивача проти задоволення такого клопотання не заперечував.

Таке клопотання представників відповідача було задоволено, у звязку з чим у судовому засіданні було оголошено перерву до 28.03.2017.

У судове засідання від 28.03.2017 зявилися уповноважені представники сторін.

До початку судового засідання судового засідання від ОСОБА_7 журналіста філії Національної суспільної телерадіокомпанії України Чернігівська регіональна дирекція надійшла заява б/н від 28.03.2017 про відео зйомку судового засідання у справі №927/254/17.

Представники сторін не заперечували проти задоволення такої заяви.

Суд задовольнив вищевказану заяву про здійснення відео зйомки судового засідання у справі №927/254/17, розгляд справи здійснювався за допомогою засобів відео зйомки.

До початку судового засідання через засоби поштового звязку від позивача надійшли оригінали пояснень №10-25-5536 від 22.03.2017 та заяви про уточнення позовних вимог №10-25-5589 від 22.03.2017, які було направлено на електронну пошту суду у минулому судовому засіданні.

Зазначені вище документи судом прийнято та залучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні представником відповідача було подано відзив на позов б/н від 27.03.2017 разом з додатками, а саме копією Статуту ФПО від 11.12.1990; копією Статуту НМЦ від 25.12.2006; копією заяви відповідача №28 від 24.03.2017 до позивача про укладення договору оренди на спірне приміщення з доказами направлення такої заяви; доказами направлення відзиву на позов та доданих до нього документів позивачу.

Поданий представником відповідача відзив на позов разом з додатками судом прийнято та залучено до матеріалів справи.

Представником позивача було викладено позовні вимоги з посиланням на обставини зазначених у позовній заяві, письмових та усних поясненнях.

Представниками відповідача було викладено заперечення на позов з посиланням обставин викладених у відзиві на позов та усних поясненнях.

Судом було досліджено матеріали справи.

Судом було оголошено перерву у судовому засіданні до 04.04.2017.

У судове засідання від 04.04.2017 зявилися уповноважені представники сторін.

До початку судового засідання від ОСОБА_7 журналіста філії Національної суспільної телерадіокомпанії України Чернігівська регіональна дирекція надійшла заява б/н від 04.04.2017 про відео зйомку судового засідання у справі №927/254/17.

Представник позивача заперечував проти задоволення такої заяви у звязку з тим, що відео репортаж про розгляд даної справи на минулому судовому засідання було розміщено на відео ресурсі Youtube, а не на ресурсі телеканалу журналістом якого здійснювалось висвітлення судового розгляду справи.

Представник відповідача не заперечував проти задоволення такої заяви.

Суд задовольнив заяву журналіста ОСОБА_7 про здійснення відео зйомки судового засідання, з огляду на те, що на даний час вирішується питання щодо можливості допуску представників ЗМІ у судове засідання та дотримання ними усіх необхідних для цього вимог, а не питання щодо правомірності розміщення такими представниками ЗМІ відзнятого відео на відповідних ресурсах відео перегляду.

До початку судового засідання на електронну пошту суду від позивача надійшли сканована копія письмових пояснень та копія письмових пояснень без підпису представника з додатками, а саме: копією постанови ВГСУ від 03.02.2016 у справі №910/21685/14; копією довіреності на представника

На запитання суду щодо ідентичності таких письмових пояснень, представник позивача зазначив, що подані пояснення за текстом повністю ідентичні, просто такі пояснення було подано в текстовому варіанті без підпису представника та в сканованому варіанті за підписом представника.

На запитання суду, представник позивача повідомив суду, що долучена до письмових пояснень постанова ВГСУ є доказом можливості застосування вимоги про виселення з приміщення до юридичної особи, та як наслідок формування відповідного предмету позову.

В свою чергу, представником відповідача було зазначено, що у спорі, який було описано у такій постанові скоріш за все мали місце орендні правовідносини, а обовязок повернення майна встановлено відповідно до договору.

Представником позивача було зазначено, що дійсно у даній поставні надано обґрунтування виходячи з орендних договірних правовідносин, однак у позивача наявне право подачі усіх необхідних доказів, які на його думку мають значення для розгляду конкретної справи, а тому правові висновки зроблені ВГСУ у такій постанові можуть бути застосовані, як доказ належного обґрунтування обраного позивачем предмету позову.

Суд прийняв такі письмові пояснення по справі з доданими документами та залучив їх до матеріалів справи.

Представником відповідача було подано копію листа ГТУЮ у Чернігівській області №01.1-35/4739/11.2 від 25.05.2016 щодо прийняття рішення про взяття до відома інформації про зміни до Статуту відповідача, такий лист судом прийнято та залучено до матеріалів справи.

Представником позивача було оголошено зміст поданих до початку судового засідання письмових пояснень.

Представником відповідача було надано усні пояснення та заперечення щодо поданих позивачем письмових пояснень.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, зясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд встановив:

26.12.2011, Господарським судом Чернігівської області було прийнято рішення по справі 5028/12/107/2011 за позовом заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України до ОСОБА_1 профспілкових організацій Чернігівської області, Підприємства Навчально-методичний центр ОСОБА_1 профспілкових організацій Чернігівської області за участю третіх осіб Комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ОСОБА_1, ОСОБА_1 професійних спілок України, про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності на нерухоме майно та витребування його з чужого незаконного володіння.

Даним рішенням було задоволено позовні вимоги частково, а саме:

- визнано незаконним рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ОСОБА_1 № 59 від 18.03.2002 року в частині надання дозволу на оформлення свідоцтва про право власності раді ОСОБА_1 профспілкових організацій Чернігівської області на будівлю літера А-7 загальною площею 3502,3 кв.м. за адресою: вул. Шевченка, 105-а, у м. Чернігові;

- визнано за державою Україна в особі Фонду державного майна України, 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9 (код ЄДРПО 00032945) право власності на будівлю літера А-7 загальною площею 3502,3 кв.м. за адресою: вул. Шевченка, 105-а, у м. Чернігів;

- витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 профспілкових організацій Чернігівської області, вул. Шевченка, 5, м. Чернігів, 14000 (код ЄДРПО 02668736) та передати Фонду державного майна України, 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9 (код (код ЄДРПО 00032945) будівлю літ. А-7 загальною площею 3502,3 кв.м., яка знаходиться за адресою вул. Шевченка, 105-а у м. Чернігові.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2011 по справі №5028/12/107/2011 було скасовано та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

В свою чергу, постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2015 по справі №5028/12/107/2011 було прийнято такі рішення:

1. У частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на будівлю літера А-7, загальною площею 3502,3 кв.м. за адресою: вул. Шевченка, 105-а у м. Чернігові та про визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 59 від 18.03.2002 в частині надання дозволу на оформлення свідоцтва про право власності ОСОБА_1 профспілкових організацій Чернігівської області на будівлю літера А-7, загальною площею 3502,3 кв.м. за адресою: вул. Шевченка, 105-а у м. Чернігові постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 у справі № 5028/12/107/2011 скасувати.

У цій частині залишити без зміни рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2011 у справі № 5028/12/107/2011.

2. У частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 22.03.2002, що видане ОСОБА_1 профспілкових організацій Чернігівської області на будівлю літера А-7, загальною площею 3502,3 кв.м. за адресою: вул. Шевченка, 105-а у м. Чернігові рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 у справі № 5028/12/107/2011 скасувати.

Прийняти у цій частині нове рішення, яким позовну вимогу задовольнити: визнати недійсним свідоцтво про право власності від 22.03.2002, що видане ОСОБА_1 профспілкових організацій Чернігівської області на будівлю літера А-7, загальною площею 3502,3 кв.м. за адресою: вул. Шевченка, 105-а у м. Чернігові.

3. У частині відмови у задоволені позовної вимоги про витребування на користь Фонду державного майна України з чужого незаконного володіння будівлю літера А-7, загальною площею 3502,3 кв.м. за адресою: вул. Шевченка, 105-а у м. Чернігові постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 у справі № 5028/12/107/2011 залишити без зміни.

На підставі вищевказаної постанови Вищого господарського суду України позивачем 07.08.2015 було зареєстровано за Державою Україна в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) будівлю загальною площею 3502,3 кв. м. за адресою Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Шевченка, будинок 105-а.

Реєстрація прав позивача на обєкт нерухомості підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна, та у свою чергу не заперечується відповідачем.

У звязку з проведенням реєстрації спірного майна та зважаючи на вищевказану постанову ВГСУ позивачем подано позов про усунення перешкод у користуванні державним майном шляхом виселення. Позов обґрунтований приписами ст.317,319,321,391,1212 ЦК України, ст.287 ГК України , ст.ст.4,5 Закону України Про Фонд державного майна України, ст. 4 Закону України Про управління обєктами державної власності, ст. 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна та тим, що всупереч вказаним нормам та рішенням судів відповідач продовжує використовувати обєкт нерухомості площею 3502,3 кв. м. за адресою Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Шевченка, будинок 105-а.

Згідно ст. 4 Закону України Про Фонд державного майна України до основних завдань Фонду належать реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства.

Згідно ст. 5 Закону України Про Фонд державного майна України, до повноважень Фонду належить, зокрема, здійснення повноважень власника державного майна. Вищезазначені обставини вважає позивач, негативно відображаються на неможливості державних органів приватизації, виконувати, покладені на них законодавством обовязки та реалізовувати своє право, як власника на зазначений обєкт.

Відповідно до ст. ст. 317,319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які вчинюються на власний розсуд. За приписами до ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Так, згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Аналогічна норма відображена в ст. 321 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Позивачем в обґрунтування позову надано доказ - відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого відповідач знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул.. Шевченка, 105-а, що також підтверджує факт незаконного користування майном та звернення делегатів та учасників третьої Національної конференції на тему Стан та перспективи розвитку соціального діалогу на регіональному та місцевому рівнях (копія якого міститься в матеріалах справи) направлене Кабінетом Міністрів України до Фонду державного майна України, в якому учасники звернення підтверджують факт знаходження та використання відповідачем спірного майна.

В свою чергу, відповідачем сформовано відзив на позов в якому той просив відмовити у задоволені позовних вимог виходячи з позиції ВГСУ, викладеної у Постанові 19.02.2015 по справі №5028/10/107/2011, щодо відсутності незаконного зайняття обєкту нерухомості відповідачем та з мотивів відсутності доведеності вчинених відповідачем порушень прав позивача на розпорядження та користування майном, невірно обраного способу захисту як виселення .

Як вбачається з позиції Вищого господарського суду України, яка була викладена у постанові від 19.02.2015 по справі №5028/10/107/2011, а саме відмовляючи позивачу у витребуванні спірної будівлі з володіння та користування відповідача суд зазначив, що виходячи з положень п. 3 ч. 1 ст. 4 і п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України Про Фонд державного майна України, одним із основних завдань Фонду є управління обєктами державної власності, зокрема, управління підприємствами та організаціями, заснованими на державній власності, що перебувають у сфері його управління. Згідно пп. Ї ч. 2 ст. 7 Закону України Про управління обєктами державної власності до визначених цією нормою повноважень Фонду у сфері управління обєктами державної власності відноситься здійснення право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного. Підсумовуючи дослідженні правові норми Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що з цих законодавчих положень не вбачається наявність повноважень Фонду щодо володіння та користування майном, яке має статус державного. Наразі, як зазначає відповідач, і в даному позові Фонд посилається на усунення йому перешкод у користуванні цим майном і здійсненням органами приватизації своїх обовязків, і прав як власника на зазначений обєкт.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим відповідач заперечуючи твердження позивача щодо незаконного зайняття обєкту нерухомого майна, а саме спірного обєкту нерухомості, посилаючись на позицію Вищого господарського суду України у постанові від 19.02.2015 по справі №5028/12/107/2011 висловив свою позицію а саме :

Відповідно до ч. 2 ст. 21 чинного у 1990-1999 роках Закону СРСР Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності профспілкам передаються у безоплатне користування будинки, приміщення, споруди та інші обєкти підприємства, необхідні для здійснення їх діяльності. В свою чергу, ст. 43 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності визначено, що будинки, приміщення, споруди, в тому числі орендовані, призначені для ведення культурно-освітньої, оздоровчої, фізкультурної та спортивної роботи серед працівників підприємства, установи або організації та членів їх сімей, а також оздоровчі табори можуть передаватися на договірних засадах у користування профспілковим організаціям цього підприємства, установи або організації. З огляду на вказане, профспілкові організації, за умови використання ними майна у передбачених законодавством та статутом цілях, слід визначати правомірними користувачами такого майна.

Також, у вищевказаній постанові Вищий господарський суд України зазначив, що звертаючись з правовою вимогою про витребування державного майна у профспілкової організації, як у правомірного користувача майна, позивачем має бути доведена відсутність правових підстав користування державним майном або не правомірність відповідного користування.

Відповідно до Статутів відповідача вбачається, що основним предметом діяльності відповідача є підготовка та підвищення кваліфікації профспілкових кадрів і активу (п. 2.2. Статуту відповідача).

Таким чином, правомірність користування профспілками державним майном, а саме спірним обєктом нерухомості відповідачем, вже встановлена остаточним рішення Вищого господарського суду України від 19.02.2015 у справі №5028/12/107/2011, де приймали участь ті ж самі особи із приводу того ж обєкту нерухомості.

Відповідач стверджує, що враховуючи на відсутність у позивача повноважень щодо володіння та користування спірним обєктом нерухомості та з огляду на недоведеність позивачем неправомірності користування відповідачем цим обєктом, позовна заява Фонду про виселення відповідача з підстав незаконності зайняття нерухомого майна, не підлягає задоволенню.

Відповідач заперечує вимоги позивача тим, що у спірному обєкті нерухомості (багатоповерховій будівлі) відповідач займає лише кілька нежилих приміщень, проте позивач просить суд висилити відповідача з незаконно займаного обєкту нерухомого майна площею саме 3502,3 кв.м., проте доказів зайняття відповідачем саме такої площі позивачем не надано, що вказує на недоведеність та необґрунтованість вимоги позивача. Окрім того зазначає, посилання позивача на порушення відповідачем вимог ст. 287 Господарського кодексу України, ст.. 4 Закону України Про управління обєктами державної власності та ст. 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна регулюють правовідносини, які безпосередньо повязані з орендними правовідносинами. Натомість, на даний час між позивачем та відповідачем немає жодних правовідносин з приводу оренди державного та комунального майна.

Відповідно до наданих представником позивача усних пояснень, незаконністю з боку відповідача зайняття спірного обєкту нерухомого майна є відсутність договору оренди між сторонами у даній справі, проте позивачем та його представником не було зазначено обставин щодо неможливості укладення такого договору.

В свою чергу, 24.03.2017 відповідачем було направлено на адресу позивача пропозицію щодо укладання договору оренди спірного обєкту нерухомого майна на займані відповідачем нежитлові приміщення, а отже такими діями відповідач фактично усунув розбіжності між сторонами щодо незаконного зайняття спірного обєкту нерухомості і відсутністю підстави, з якої було подано відповідний позов до суду.

В поданих позивачем письмових поясненнях на заперечення відповідача, позивачем зазначено, що судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України зроблено аналіз деяких питань застосування судами законодавства про права власності при розгляді цивільних справ та зазначено, що відповідно до положень статей 16, 391, 386 Цивільного кодексу України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного правова, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право. Разом з тим, п. 1, 3 ст. 66 Закону України Про виконавче провадження врегульовано порядок та підстави виселення із обєктів нерухомості.

Відповідно до п. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. З аналізу вказаних норм вбачається, що виселенню з незаконно займаного нерухомого майна підлягають як фізичні так і юридичні особи. Таку позицію позивач підтверджує судовою практикою, а саме Постановою Вищого господарського суду від 03.02.2016 у справі №910/21685/14.

Зважаючи на вищевказані позиції та обґрунтування сторін, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

З пояснень представника позивача в судових засіданнях та наданих суду доказів вбачається, що після проведення реєстрації позивач не доводив до відома відповідача інформації про вчинення таких дій, в звязку з чим судом приймається до уваги пояснення відповідача про необізнаність про реєстрацію права власності за Фондом державного майна України на такий обєкт.

Гіпотеза норми права, на яку посилається позивач, а саме ст.391 ЦК України визначає захист права власності від порушень, не повязаних із позбавленням володіння. З огляду на таке, позивач має довести вчинених відповідачем порушень направлених на перешкоджання власнику у користуванні та розпорядженні нерухомим майном .

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Згідно з ст. 16 цього Кодексу особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зокрема, за змістом ст.ст. 391 ЦК України власник майна може пред'явити позов про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Умови подання негаторного позову (ст.391 ЦК України) такі: 1) майно знаходиться у власника або титульного володільця; 2) інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; 3) для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою, тощо); 4) у позові має чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця). Отже, зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом чи договором) про усунення порушень, не пов'язаних з позбавленням права володіння.

Представником позивача неодноразово було зазначено у судових засіданнях, що з моменту державної реєстрації права власності на спірний обєкт нерухомого майна 07.08.2015, таке майно не було включено в список на приватизацію державного майна та відсутні акти та розпорядження позивача щодо передачі даного майна повністю або його частину в оренду, відсутні пропозиції щодо передачі в оренду або розпорядчі документи позивача щодо передачі в користування іншим особам, докази таких дій позивача суду не надано, що свідчить про необґрунтовану позицію позивача щодо доведення доказами та матеріалами справи не можливості державних органів приватизації, виконувати покладені на них законодавством обовязки та реалізовувати своє право, як власника (орендодавця) на спірний обєкт нерухомого майна.

З матеріалів справи та наданих суду пояснень представником позивача, не вбачається укладення договору (договорів) оренди з третіми особами або пропозицій від субєктів господарювання на передачу в оренду, доказів передачі обєкту в користування іншим особам, відсутні докази й намірів позивача на здійснення приватизації обєкту.

В свою чергу, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо реалізації такого наміру розпорядження спірним обєктом нерухомого майна, як власника, а тому твердження позивача щодо неможливості здійснення користування та розпорядження таким майном не можуть бути прийняті судом, зважаючи на недоведеність позивачем створення перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні таким майном з боку відповідача.

Правові норми, які покладені позивачем у обґрунтування заявлених позовних вимог, а саме ст.. 287 Господарського кодексу України, ст. 4 Закону України Про управління обєктами державної власності, ст. 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна, стосуються безпосередньо орендних правовідносин, однак як було зазначено у судових засіданнях представником відповідача та не заперечувалося з боку представника позивача, між сторонами як на момент подання позовної заяви так і на момент розгляду справи, будь-які орендні правовідносини між сторонами відсутні, а отже, застосування вищезазначених норм, як підставу та спосіб врегулювання спірних правовідносин судом не приймається.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не доведено здійснення фактичних порушень відповідачем направлених на перешкоджання позивачу вчиняти права власника як то користування або розпорядження обєктом нерухомості.

Обґрунтування позивача щодо підстав та порядку виселення юридичної особи виходячи із норм ст. 66 Закону України Про виконавче провадження не можуть бути розцінені судом як належні, оскільки такі норми не є регулюючими щодо господарських та цивільних правовідносин, які виникли або можуть виникнути в учасників таких відносин, а стосуються виключно порядку та підстав виконання чітко визначеного кола рішень суду.

Однак в той же час, позиція відповідача щодо необґрунтованого обраного позивачем способу захисту є помилковою, оскільки саме такий предмет позову як усунення перешкод в користування майном шляхом виселення відповідає цілям та ефективному досягненню результату направленому на захист порушеного права.

Подана позивачем позиція Вищого господарського суду, зокрема Постанова від 03.02.2016 у справі №910/21685/14, не може бути прийнята судом як належна практика у даній справі, оскільки обставини викладенні та описані у такій постанові випливають із орендних правовідносин та регулюються відповідними нормами законодавства, які в свою чергу не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах.

Відповідно 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 397 Цивільного кодексу України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, у постанові Вищого господарського суду України від 19.02.2015 та постанові Київського апеляційного суду України 10.11.2014 по справі №5028/12/107/2011, яку позивачем покладено як одну з підстав заявленого позову, було встановлено недоведеність позивачем відсутності неправомірного користування відповідачем спірним обєктом нерухомого майна.

Отже, позивачем фактично було поставлено на вирішення суду питання щодо незаконності зайняття відповідачем спірного обєкту нерухомого майна, а вищевказаною Постановою суду було встановлено недоведеність з боку відповідача такої незаконності та зроблено відповідні правові висновки.

Зважаючи, що правові висновки та рішення, які було прийнято судами у справі 5028/12/107/2011 мають приюдиційний характер для розгляду даної справи, а також беручи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено незаконне займання відповідачем спірного обєкту нерухомого майна, а як наслідок й застосування приписів ст.1212 ЦК України .

Окрім того, відповідно до п.4 ч.2 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ст.4-3, 33, 34, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Так, позивач надав до позовних матеріалів та вважає доказами перебування та фактичного зайняття спірного обєкту нерухомого майна площею 3502,3 кв.м. реєстрацію відповідача за тією ж адресою за витягом з реєстру та звернення делегатів та учасників третьої Національної конференції на тему Стан та перспективи розвитку соціального діалогу на регіональному та місцевому рівнях.

В свою чергу, суд зазначає, що факт реєстрації місцезнаходження юридичної особи за певною адресою не може свідчити про фактичне використання нею обєкту нерухомості площею 3502,3 м.кв та здійснення нею на такому обєкті площею 3502,3 м.кв своєї господарської діяльності, оскільки лише сам факт реєстрації не дає можливості встановити площу використовуваного приміщення, цілі та правовий статус такого використання.

Також, посилання позивача на звернення делегатів та учасників третьої Національної конференції на тему Стан та перспективи розвитку соціального діалогу на регіональному та місцевому рівнях як доказ використання відповідачем спірного обєкту нерухомого майна площею 3502,3 кв.м., не може бути прийнято судом, як належний доказ, оскільки таке звернення не було сформовано відповідачем та не містить інформації щодо площі займаного приміщення, а є лише позицією певного кола осіб щодо виниклої ситуації .

Ухвалами суду від 09.03.2017 року та від 16.03.2017 року у цій справі судом було запропоновано позивачу надати належні та допустимі докази фактичного знаходження відповідача у спірному приміщенні та його фактичного використання відповідачем, докази в підтвердження неможливості здійснення повноважень власника та реалізації свого права як власника на обєкт нерухомості, однак такі докази позивачем суду не надано.

Зважаючи на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів зайняття відповідачем усього спірного обєкту нерухомого майна саме площею 3502,3 кв.м. та здійснення відповідачем фактичних порушень прав користування та розпорядження майном позивача .

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 04.04.2017 року, як і клопотань про витребування доказів, сторонами суду не надано. Всі заявлені клопотання сторонами та учасниками процесу судом розглянуті.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимога позивача про виселення Підприємства Навчально-методичний центр ОСОБА_1 профспілкових організацій Чернігівської області (14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 105-а, (код ЄДРПОУ 02663414) з незаконно займаного обєкту нерухомого майна, загальною площею 3502,3 кв.м., за адресою: вул.. Шевченка, 105-а, у м. Чернігові , є необґрунтованою й задоволенню не підлягає повністю.

Керуючись ст. 1, 4-2, 4-3, 22 ,33, 34, 43, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Повний текст рішення складено 10 квітня 2017 року

Суддя І.А.Фетисова