ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 квітня 2017 року

справа № 331/8061/16-а(2-а/331/247/2016)

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Мельника В.В. Сафронової С.В.

за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернулася з вищевказаним позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії, призначеної згідно Закону України «Про державну службу», а також визнати протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні виплати пенсії.

- зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя нарахувати ОСОБА_1 пенсію, призначену відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу», та виплатити названу пенсію в межах, визначених на момент призначення для працюючих осіб (5714 грн. щомісячно), за період з 01 травня 2016 року по 26 вересня 2016 року.

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2016 року прийнятною в порядку скороченого провадження у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтоване правомірністю припинення виплати пенсії ОСОБА_1 Управлінням Пенсійного фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя у період з квітня 2015 року по 26 вересня 2016 року.

Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя.

У період з березня 2007 року по 29 вересня 2016 року працювала на посаді судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, що підтверджується поданням від 26 вересня 2016 року №3 Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

У названий період позивачу було призначено наступні пенсії:

пенсію за віком, згідно закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (з 13 червня 2012 року);

пенсію, згідно Закону «Про державну службу» №3723-Х11 від 16.12.1993р. (розпорядження УПФУ в Ленінському р-ні м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2014 року).

Нарахування пенсії, згідно Закону «Про державну службу» та її виплату в межах розміру пенсії за віком (5714 грн.) здійснювалось органами Пенсійного Фонду України відповідно до ст. 37 названого Закону до квітня 2015 року.

З квітня 2015 року по 26 вересня 2016 року виплату пенсії позивачу було припинено.

15 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про виплату призначеної пенсії з 01 січня 2016 року по 26 вересня 2016 року.

Листом від 23 листопада 2016 року №230/Т-9 Управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя відмовило у виплаті пенсії за зазначений період.

Предметом спору у даній справі, з урахуванням позовних вимог є виплата пенсії позивачу відповідно до Закону України «Про державну службу» у період з 01 травня 2016 року по 26 вересня 2016 року.

Вирішуючи цей спір, суд апеляційної інстанції виходить з норм Конституції України, яка у спірних відносинах є актом прямої дії.

Так, ст. 46 Конституції України гарантує громадянам України право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі, зокрема, повної втрати працездатності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу з 01 січня 2016 року не здійснювалась на підставі норм п.п. 6, 30 р.1 Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до яких внесено зміни до ст.37 Закону «Про державну службу» та ч. 5 статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів».

Так частину 4 статті 37 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VII було доповнено абзацом наступного змісту:

Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року:

особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються;

Таким чином, даною нормою припинено виплату пенсій окремій категорії осіб, які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів".

Між тим, пенсія є соціальною гарантією, встановленою Конституцією України.

Конституційний Суд України в своїх рішеннях неодноразово вказував про недопущення звуження чи скасування соціальних гарантій.

Так, в Рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року Конституційний Суд України визначив, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012 року Конституційний Суд України вказав, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов’язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Отже, з наведених підстав положення статті 37 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VII щодо припинення виплати пенсії особам, що їм призначені на час їх роботи на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту цих осіб та суперечать приписам Конституції України стосовно рівності конституційних прав громадян незалежно від роботи на будь-якій посаді після призначення пенсії.

Крім того, аналіз зазначених нормативних актів вказує, що на час виникнення спірних відносин проаналізовані нормативні акти по різному регулювали питання виплати пенсії за віком (повною непрацездатністю), тому з огляду на ієрархію нормативних актів, застосуванню підлягає Конституція України.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, також гарантовано ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки підпадає під визначення “майно” в розумінні вказаної норми Конвенції, і цього “майна” позивач був позбавлений на підставі, як вже зазначалося Закону України № 911-VIII від 24.12.2015 року.

Необхідність застосування положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод під час вирішення справ обумовлена ст. 8 КАС України та Законом України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Крім того, у справі “Пічкур проти України”, № 10441/06, п. 41, рішення від 07.02.2014 року Європейський Суд (ЄСПЛ) зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.

У розглядуваній справі, як вже було досліджено судом, Конституція України та Закон України “Продержавну службу” визначали чіткі підстави отримання пенсії – вік, мінімальний стаж роботи та стаж державної служби. Отже, отримувана позивачем пенсія є “майном”, гарантованим ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції втручання у майнові права допускається лише в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальним принципам міжнародного права.

Правомірність такого втручання перевіряється застосуванням алгоритму, виведеному ЄСПЛ у своїй практиці, відповідно до якого втручання має бути законним, повинно переслідувати легітимну мету (в інтересах суспільства) та забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної людини.

Припинення виплати пенсії позивачу становило втручання в його майнові права, яке відбулося, як зазначалося, на підставі Закону № 911-VIII від 24.12.2015 року, якому суд апеляційної інстанції вже дав оцінку.

Необхідність такого втручання, з огляду на економічні процеси, які відбуваються в країні з 2014 року, слід визнати таким, що відбулося в загальних інтересах.

В той же час, запроваджений нормативним актом захід поклав на позивача непропорційний тягар, оскільки не передбачив будь-якої компенсації для дотримання балансу між переслідуємим загальним інтересом та майновим інтересом позивача.

Отже втручання у майнове право позивача було непропорційним.

Крім того, таке позбавлення “майна” стосувалося не всіх осіб, які після оформлення права на пенсію за віком продовжили працювати, а лише окремої категорії осіб, що працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів" (стаття 37 Закону України “Про державну службу” в редакції Закону України № 911-VIII від 24.12.2015 року).

Тому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на порушення, як статті 24 Конституції України, так і статті 14 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд апеляційної інстанції вже наводив висновки Конституційного Суду України щодо неприпустимості дискримінації щодо права, за захистом якого і звернувся позивач.

Стаття 14 Конвенції проголошує, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

За практикою ЄСПЛ ст. 14 Конвенції не існує незалежно від її інших норм, але вона може грати важливу автономну роль, доповнюючи та уточнюючи їх, надаючи особам гарантії від будь-якого виду дискримінації при здійсненні ними своїх прав та свобод, гарантованих Конвенцією (справа “MARCKX проти Бельгії”, № 6833/74, п. 32, рішення від 13.06.1979 року).

У справі “Фабіан проти Угорщини”, № 78117/13, п. 32, рішення від 15 грудня 2015 року Суд зазначив відносно іншого положення передбачуваної дискримінації, тобто різниці в ставленні до державної і приватної сфер. Суд вважає, що, хоча тільки перша група схильна до отримання подвійного доходу з державних джерел, основний аргумент, висунутий урядом (а саме, що жодна пенсія не повинна виплачуватися працюючим особам, оскільки вони не потребують заміну заробітної плати) фактично повинна в рівній мірі стосуватися і тих пенсіонерів, які працюють у приватній сфері та отримують заробітну плату. Якщо дивитися з цієї точки зору, пенсії, що виплачуються пенсіонерам, які зайняті у приватній сфері, також можна розглядати як надлишкові державні витрати. Ці дві групи пенсіонерів, з цієї точки зору, знаходяться в аналогічній ситуації.

Застосовуючи ст. 14 Конвенції до спірних відносин суд апеляційної інстанції враховує обставини, що склалися в державі починаючи з 2014 року, що характеризуються спадом економіки, недостатністю власних фінансових ресурсів та необхідністю запровадження заходів щодо подолання економічної кризи, в тому числі і шляхом економії власних фінансових ресурсів.

Проте, розуміючи такі кроки, що призвели до позбавлення позивача “майна”, суд наголошує на різниці у поводженні між особами, вказаними в статті 37 Закону в редакції Закону України № 911-VIII від 24.12.2015 року, та іншими громадянами, які реалізували своє право на пенсію за віком та продовжили працювати на посадах, не пов’язаних з публічною службою чи займатися іншою оплачуваною роботою.

Тому такий підхід не виправдовує відмінне ставлення до осіб, зазначених в ст. 37 Закону.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що різниця у поводженні із зазначеними особами, до яких відноситься і позивач, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

Викладені судом апеляційної інстанції аналіз законодавчих норм та відповідні ним обставини справи дають підстави дійти висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог.

Поряд з цим щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається що при поданні позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 Леоніллою Петрівною було сплачено судовий збір на загальну суму 2259,92 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №118 від 29 листопада 2016 року та №42 від 17 лютого 2017 року.

Враховуючи те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, колегія суддів робить висновок щодо стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 2259,92 грн.

Керуючись: пунктом 3 частини 1 статті 198, статтями 205, 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2016 року – скасувати та прийняти нову постанову.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії, призначеної згідно Закону України «Про державну службу», а також визнати протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні виплати пенсії.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя нарахувати ОСОБА_1 пенсію, призначену відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу», та виплатити названу пенсію в межах, визначених на момент призначення для працюючих осіб (5714 грн. щомісячно), за період з 01 травня 2016 року по 26 вересня 2016 року.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Олександрівському районі м. Запоріжжя за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 2259,92 грн.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: В.В. Мельник

Суддя: С.В. Сафронова