КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2017 р. Справа№ 911/3426/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Вівсяник А.М. (довіреність б/н від 11.11.2016 р.)

від відповідача 1 - Попова Ю.В. (довіреність б/н від 17.03.2017 р.)

від відповідача 2 - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Фоззі Рітейл»

на рішення господарського суду Київської області від 11.01.2017 р.

у справі №911/3426/16 (суддя Христенко О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компарекс Україна»

до 1. Приватного акціонерного товариства «Фоззі Рітейл»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Ф»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компарекс Україна» звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Фоззі Рітейл» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Ф» про стягнення з відповідачів заборгованості у розмірі 694,98 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 11.01.2017 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача 1 заборгованість у розмірі 694,98 грн. та 1378,00 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог до відповідача 2 відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника відповідача 2.

Колегія суддів зазначає, що ухвалами від 20.02.2017 р., 20.03.2017 р., явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача 2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.02.2014 р. між ТОВ «Компарекс Україна» (субліцензіар) та АТ «Фоззі Рітейл», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Фоззі Рітейл» (клієнт), а також за участю ТОВ «Фоззі-Ф» (афілійована особа) укладено ліцензійний договір № 1249/02-14.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору, позивач зобов'язується в рамках ліцензійної угоди надати відповідачу 1 та відповідачу 2 ліцензії (тимчасові або постійні) на право користування програмними продуктами Microsoft, тимчасові ліцензії Software Assurance, а відповідач 1 та відповідач 2 зобов'язуються прийняти право на користування програмними продуктами, що зазначені в додатку № 1 і оплатити їх в строки і на умовах, встановлених в розділі 3 договору.

Згідно п. 3.1 договору, його вартість складається з суми коштів, що сплачується як винагорода відповідачем 1 та відповідачем 2 позивачу за надання права користування програмними продуктами, зазначеними в додатку № 1. Порядок та строки виплати винагороди за ліцензії зазначені в додатку № 2 до договору.

За змістом додатку № 2 до договору, винагорода сплачується відповідачем 1 та відповідачем 2 щомісячно не пізніше 10 числа місяця у розмірі 79,65 грн. за місяць.

Згідно п. 3.5 договору, датою платежу за даним договором вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок позивача. Роялті сплачується відповідачем 1 та відповідачем 2 банківським переказом на поточний рахунок позивача на підставі рахунку, виставленого позивачем.

За змістом п. 3.6 договору, у випадку зміни (збільшення/зменшення) курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долара США на дату підписання даного договору більш ніж на 2% порівняно з курсом НБУ на дату платежу, сума несплаченого роялті підлягає перерахунку по наступній формулі: С = В х (К2/К1), де В - сума винагороди за одну тимчасову ліцензію в національній валюті України на дату підписання даного договору, що підлягає сплаті; С - сума винагороди за одну тимчасову ліцензію в національній валюті України, що має бути сплачена згідно з умовами договору після перерахунку; К1 - вартість 1 (одного) долара США в національній валюті України згідно з офіційним курсом НБУ на дату підписання договору; К2 - вартість 1 долара США в національній валюті України згідно з офіційним курсом НБУ на дату платежу або на дату укладання відповідного акта узгодження ліцензій згідно п. 3.6 договору.

Відповідно до п. 3.7 договору, у випадку зміни суми винагороди за ліцензії в порядку, передбаченому п. 3.6 договору, позивач зобов'язаний направити відповідачу 1 акт узгодження ліцензій, а відповідач 1 зобов'язаний не пізніше 10 календарних днів від дня одержання акта узгодження ліцензій здійснити таку оплату. Відповідні акти є невід'ємними частинами цього договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2015р., але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 7.1 договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивач надав право на користування ліцензіями згідно умов договору, що не спростовано відповідачами.

24.05.2016 р. позивач направив на адресу відповідача 2 заяву від 20.05.2016 р., в якій просив в порядку п.п. 3.6., 3.7 договору сплатити винагороду у розмірі 694,98 грн., згідно рахунків та актів узгодження, що додані до заяви. Вказана заява була залишена відповідачем 2 без відповіді та задоволення.

В матеріалах справи наявна відповідь відповідача 1 за вих. № 90 від 11.03.2016 р., в якій останній відмовив позивачу у виплаті винагороди, оскільки договір на момент пред'явлення вимоги припинив свою дію, зобов'язання за договором були виконані в повному обсязі до закінчення дії договору, вимоги (акти) з приводу оплати курсової різниці, передбаченої п.п. 3.6, 3.7 договору, до закінчення дії договору не надсилались позивачем товариству, а тому у відповідача 1 відсутні підстави для здійснення оплати.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідачі, на думку позивача, здійснили оплату 8-го та 9-го періодів користування ліцензіями не в повному обсязі, оскільки не сплатили збільшений розмір винагороди за користування ліцензіями внаслідок збільшення курсу національної валюти України стосовно долара США в порядку п. 3.6 укладеного договору.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що ним були виконані зобов'язання з оплати винагороди за 8-й та 9-й періоди користування ліцензіями у повному обсязі в строк, визначений договором та додатковими угодами до нього. Однак, позивач протягом дії договору не скористався своїм правом, передбаченим п.п. 3.6 та 3.7 договору, не направив після отримання оплати від відповідача 2 та до закінчення дії договору актів узгодження цін, у зв'язку зі зміною курсу долара США, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 4 ст. 631 ЦК України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України. Валютні курси, як зазначено у частині першій ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, встановлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Таким чином, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Як зазначалось вище, п. 3.6 договору сторони передбачили, що у випадку зміни (збільшення/зменшення) курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долара США на дату підписання даного договору більш ніж на 2% порівняно з курсом НБУ на дату платежу, сума несплаченого роялті підлягає перерахунку по наступній формулі: С = Вх(К2/К1).

Згідно п. 3.7 договору, у випадку зміни суми винагороди за ліцензії в порядку, передбаченому п. 3.6 договору, позивач зобов'язаний направити відповідачу 1 акт узгодження ліцензій, а відповідач 1 зобов'язаний не пізніше 10 календарних днів від дня одержання акта узгодження ліцензій здійснити таку оплату. Відповідні акти є невід'ємними частинами цього договору.

Таким чином, укладаючи ліцензійний договір, сторони свідомо брали на себе певні ризики на випадок подальшої зміни валютного курсу.

З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання з оплати суми винагороди за 8-й період відповідачем 2 виконано 09.12.2014 р., а за 9-й період виконано 30.04.2015 р.

Відповідно до п. 7.1 договору, останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2015 р., але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань сторонами.

Згідно ч. 7 ст. 180 ГК України, строком дії договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Отже, строк дії договору прив'язується до факту існування зобов'язань. Зобов'язання з оплати останньої кінцевої суми винагороди за користування ліцензією за договором відповідачем 2 було виконано 30.04.2015 р.

Позивачем були складені акти узгодження ліцензій у зв'язку зі зміною курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долара США, а саме перераховано суму роялті на дату проведення відповідачем розрахунку за надані послуги і саме в строк дії ліцензійного договору виникли зобов'язання стосовно оплати перерахованої винагороди (роялті), які відповідачі не виконали в повному обсязі. За розрахунком позивача, який перевірений судом, перерахована винагорода (роялті) складає 694,98 грн. (сума роялті (коригування) згідно узгодження акта цін ліцензій № 1600000085VR від 16.05.2016 р. становить 226,73 грн., а згідно акта цін ліцензій № 160000152VR від 17.05.2016 р. становить 468,28 грн.).

24.05.2016 року позивачем на адресу відповідача 2 було направлено заяву, згідно якої він просив в порядку п. 3.6., п. 3.7 договору сплатити винагороду у розмірі 694,98 грн., згідно рахунків та актів узгодження, що додані до заяви.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи міститься відповідь відповідача 1 згідно якої останній відмовляється від оплати суми винагороди за 8-й та 9-й квартал користування програмним забезпеченням, посилаючись на те, що у відповідача 1 відсутні правові підстави для здійснення оплати на користь позивача на підставі актів коригування (узгодження ліцензій), направлених на його адресу, після виконання та припинення дії договору.

Слід зазначити, що направлення позивачем вимоги про оплату недоплаченої суми винагороди (роялті) та актів узгодження ліцензій після закінчення календарного строку дії ліцензійного договору не суперечить п. 3.7 даного договору та умовам його оплати.

З огляду на те, що роялті внаслідок зміни курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долара США відповідачем 1 не оплачено, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення перерахованої суми винагороди (роялті) у розмірі 694,98 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в частині стягнення зазначених коштів з відповідача 1 - Приватного акціонерного товариства «Фоззі-Рітейл».

Щодо позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Ф», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у їх задоволенні, оскільки згідно умов ліцензійного договору на відповідача 2 не покладено обов'язку щодо сплати збільшеного розміру винагороди, у зв'язку з чим на момент подачі позову позивачем не було порушено його прав.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем 1, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Київської області від 11.01.2017 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Фоззі Рітейл» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 11.01.2017 р. у справі №911/3426/16 залишити без змін.

Справу №911/3426/16 повернути до господарського суду міста Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець