Справа № 426/1441/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року Сватівський районний суд

Луганської області

в складі: головуючого судді Половинки В.О.

при секретарі Фурсової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області про визнання дій протиправними та поновлення виплати пенсії по інвалідності

встановив:

Позивач звернувся до відповідача з позовом, в якому просить суд визнати відмову управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області в поновленні йому виплати пенсії по інвалідності протиправною; зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області поновити йому виплату пенсії по інвалідності з 20.09.2016 року, не припиняючи при цьому виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та стягнути з управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області на його користь судовий збір у розмірі 640,00 грн.

В обґрунтування позову вказав, що Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 було задоволено його заяву про відставку та відповідно до наказу голови Сватівського районного суду Луганської області № 12 від 19.09.2016 його виключено з штату Сватівського районного суду Луганської області. З 20 вересня 2016 року він отримує грошове довічне утримання як суддя у відставці. З червня 2014 року він визнаний інвалідом третьої групи загального захворювання та отримував пенсію як інвалід 3 групи. У зв’язку з змінами у законодавстві, з 1 січня 2015 року він не став отримувати пенсію як інвалід 3 групи. Після виходу у відставку відповідач не поновив йому виплату пенсії як інваліду, про поновлення йому виплати пенсії він звернувся до відповідача. Відповідно до відповіді відповідача, він не мав права на отримання пенсії як інвалід 3 групи, оскільки пунктом 2 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 р. № 1058-IV передбачено, що право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають лише особи, які не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а згідно з частиною другою статті 10 цього Закону особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором. Позивач не згоден з відмовою, оскільки, на його думку, відповідач не правильно трактує діюче законодавство, оскільки пунктом другим частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на який посилається відповідач, передбачено, що особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей, тобто маються на увазі особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами. Також, що стаття 10Закону № 1058-IV передбачає право вибору пенсійних виплат, а саме особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих

видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором. Він до таких осіб не відноситься, тому вважає відмову управління в поновленні виплати пенсії по інвалідності протиправною, а його позов обґрунтованим.

В судове засідання позивач не з’явився, надавши на адресу суду заяву, в якій просить позов розглянути без його участі, на позові наполягає.

Представник відповідача також звернувся до суду з заявою про розгляд справи без його участі, позов не визнає. В письмових запереченнях вказав, що відповідно до законодавства України особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором. Вважає, що дії Управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі щодо відмови в поновленні виплати пенсії по інвалідності позивачу ґрунтуються на нормах чинного законодавства та є обґрунтованими.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх сукупності, вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав:

Судом встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року було задоволено заяву позивача про відставку та відповідно до наказу голови Сватівського районного суду Луганської області № 12 від 19.09.2016 року його було виключено з штату Сватівського районного суду Луганської області.

З 20 вересня 2016 року позивач отримує грошове довічне утримання як суддя у відставці.

З червня 2014 року позивач визнаний інвалідом третьої групи загального захворювання та отримував пенсію як інвалід 3 групи (а.с. 9).

У зв’язку з змінами у законодавстві позивач з 1 січня 2015 року не став отримувати пенсію як інвалід 3 групи.

Після виходу у відставку відповідач не поновив позивачу виплату пенсії як інваліду, що стало причиною звернення позивача з метою з’ясування причини.

Відповідно до листа відповідача (а.с. 8) позивачу відмовлено в отриманні пенсії як інваліду 3 групи. Відмова обґрунтована тим, що пунктом 2 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 р. № 1058-IV передбачено, що право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають лише особи, які не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а згідно з частиною другою статті 10 цього Закону особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Відповідно до ст. 8 ОСОБА_2 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 ОСОБА_2 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.

Відповідно до ст. 22 ОСОБА_2 України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією ОСОБА_2, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ОСОБА_2 України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Відповідно до ст. 3 ОСОБА_2 України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 46 ОСОБА_2 України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших

випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною 1 ст. 126 ОСОБА_2 України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються ОСОБА_2 і законами України.

ОСОБА_2 України закріплено принцип незалежності суддів. Однією з гарантій цієї незалежності визначено обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів.

Аналіз норм ОСОБА_2 України свідчить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності.

Так, в своїх Рішеннях Конституційний суд України, що стосуються правових понять інституту судді у відставці, закріплюють поняття щомісячного довічного грошового утримання, принципів незалежності суддів, також Конституційним судом вказано про неможливість відміни та звуження змісту та об’єму статусу суддів; про неможливість звуження досягнутого рівня незалежності суддів; про неможливість диспропорції у матеріальному забезпеченні судів та суддів різних рівнів; про неможливість суттєвої диспропорції у грошовому забезпеченні працюючих суддів та суддів у відставці; про неможливість відміни принципу, як перегляд щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни заробітної плати працюючим суддям, виходячи з її нового розміру.

Призначення щомісячного грошового утримання врегульоване статтею 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 7 липня 2010 року якою встановлено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу», або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, пенсії на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

У мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011, Конституційний суд України вказав, що щомісячне довічне грошове утримання судді є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячне грошове утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов’язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці сплачує Пенсійний фонд України за рахунок Державного бюджету, діючому судді виключно з Державного бюджету України. Також вказав, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці є належним утриманням цього судді після припинення виконання ним своїх професійних обов’язків та особливою формою його соціального забезпечення. У вказаному рішенні Конституційний суд України зазначив про неможливість звуження змісту та об’єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008

року, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 у справі щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), від 08 червня 2016 року № 4 – рп / 2016 Конституційний Суд України.

Статтею другою Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII передбачено, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

Статтею четвертою Закону № 875-XII передбачено, що соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв’язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що пенсії по інвалідності призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров’я, внаслідок:

а) трудового каліцтва або професійного захворювання;

б) загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Право вибору пенсійних виплат передбачене статтею 10 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і статтею 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII, і означає, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором, особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Розділом IV Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та ст.23-37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначені умови та порядок призначення та виплати пенсії по інвалідності. При цьому ні одна норма зазначених законів не містить заборони отримувати одночасно виплату пенсії по інвалідності та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААА № 441437 від 30.08.2016 позивачу встановлена третя група інвалідності з 01.07.2016 року загального захворювання та відповідно до умов праці позивачу як інваліду заборонено труд з нервово – психічними навантаженнями, робота у нічний час, відрядження, тривала хода, рекомендовано диспансерний облік. Для підтримки здоров’я позивач, як інвалід, вимушений витрачати значні грошові кошти на придбання ліків та проходити курси лікування як на амбулаторній так і на стаціонарній формах лікування, що також потребує значних грошових витрат, та ставить його в не рівні умови з іншими, чим порушується його соціальний захист як інваліда.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, а пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до Закону № 1058-IV позивач є непрацездатною особою за станом здоров’я, а не як особа, яка досягла пенсійного віку та має право на вибір пенсії.

З аналізу наведеного вбачається, що Держава гарантує відповідно до ст. 46 ОСОБА_2 України позивачу, як інваліду, право на соціальний захист, соціальний захист інвалідів полягає, зокрема, у наданні пенсії тощо. Правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячне грошове утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов’язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці сплачує Пенсійний фонд України за рахунок Державного бюджету, діючому судді виключно з Державного бюджету України. Тому виплата щомісячного грошового утримання є особливою гарантією незалежного здійснення правосуддя та не ототожнюється з пенсією. Ні одна норма зазначених законів не містить заборони отримувати одночасно пенсію по інвалідності та щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Відповідно до Закону № 1058-IV позивач є непрацездатною особою за станом здоров’я, а не як особа, яка досягла пенсійного віку та має право на вибір пенсії. Тому позивач, як суддя у відставці - не пенсіонер а інвалід і має право, крім довічного грошового утримання судді у відставці, отримувати і пенсію як інвалід.

Всупереч ст.ст.19, 46 ОСОБА_2 України відповідач позбавив позивача соціального захисту як інваліда, відмовивши позивачу у виплаті пенсії як інваліду. Держава в особі відповідача не виконує своїх зобов’язань щодо забезпечення соціального захисту позивача як інваліда. Відтак дії відповідача є протиправними.

Відповідно до ч.2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 94 КАС України стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 640 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 8, 19, 22, 46, 126 ОСОБА_2 України, ст.1, п. 2 ч. 1 ст. 8, 9, 10 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 р. № 1058-IV, ст.ст. 6, 23-37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII, ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII,ст.ст. 2, 3,9, 11, 17,18, 73, ч.4 ст. 94. ч.4 ст.122, 158 - 163 КАС України,

постановив:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області про визнання дій протиправними та поновлення виплати пенсії по інвалідності - задовольнити.

Визнати відмову управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області в поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії по інвалідності протиправною.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності з 20.09.2016 року, не припиняючи при цьому виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Стягнути з управління Пенсійного фонду України в Сватівському районі Луганської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Сватівський районний суд. Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Сватівського

районного суду ОСОБА_3