Провадження №22-ц/784/636/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий по 1 інстанції Гапоненко Н.О.

Категорія 7 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 березня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участю прокурора - Цвікілевич Н.В.,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу

першого заступника прокурора Миколаївської області

на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 12 січня 2017 року у цивільній справі за позовом заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі ОСОБА_4 обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство», про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и л а

У липні 2016 року заступник прокурора Миколаївської області звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_4 обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області ( далі – Березанська РДА), ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» ( далі – ДП «Очаківське ЛМГ»), про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що розпорядженням Березанською РДА від 22 березня 2013 року № 75 було надання безоплатно у приватну власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим №4820983900:09:000:1541 за межами населеного пункту на території Рибаківської сільської ради для індивідуального дачного будівництва.

На підставі вказаного розпорядження Реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції ОСОБА_5 27 квітня 2013 року видано свідоцтво №3040360 про право власності на земельну ділянку, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за №827343.

Згодом, за договором купівлі-продажу №244 від 13 грудня 2013 року вказану земельну ділянку відчужено на користь ОСОБА_6

Однак, при прийнятті даного розпорядження прокуратурою Миколаївської області виявлено порушення діючого законодавства.

Так, відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об’єднання «Укрдержліспроект» від 03 червня 2016 року спірна земельна ділянка належала до земель лісового фонду державної власності та перебувала у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ», урочище «Рибаківка» квартал 41, виділ 4, тому повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою на підставі ст.ст. 117, 122, 149 ЗК України, ст. 31 ЛК України належать обласній державній адміністрації, у зв’язку з чим Березанською РДА вилучено земельну ділянку у постійного землекористувача та надано її ОСОБА_5 у приватну власність в односторонньому та позасудовому порядку, незаконно, поза волею належного власника (розпорядника).

ОСОБА_4 ОДА будь - яких рішень щодо вилучення земельної ділянки не приймалось, погодження територіального органу центральної виконавчої влади, що здійснює реалізацію політики у сфері земельних відносин, та органу лісового господарства щодо проекту землеустрою з відведення вказаної земельної ділянки не надавались.

Крім того, на момент прийняття розпорядження діяв мораторій, встановлений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року №610-р, на прийняття рішень про надання згоди на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення, їх передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення.

ОСОБА_5 оспорюваним розпорядженням Березанської РДА, всупереч ст.88 ВК України та ст.60 ЗК України виділено у власність для ведення індивідуального дачного будівництва земельну ділянку, яка розташована у межах прибережної захисної смуги Чорного моря та в зоні рекреації.

При цьому можливість індивідуального дачного будівництва в межах прибережної захисної смуги Чорного моря та в зоні рекреації забороняється існуючими будівельними нормами та містобудівною документацією.

Приймаючи до уваги вищевикладене, прокурор просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської РДА №75 від 22 березня 2013 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0.1 га, визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності видане 27 квітня 2013 року на ім’я ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:1541 та витребувати від ОСОБА_6 у власність держави в особі ОСОБА_4 ОДА земельну ділянку площею 0.1 га, розташовану за межами населеного пункту території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 12 січня 2017 року задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на те, що рішення прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст.256,261 ЦК України, ст.58-59,212-215 ЦПК України, невідповідність висновків обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги у повному обсязі.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_6, зазначаючи про законність рішення суду першої інстанції, просила залишити його без змін, відмовивши прокурору у задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск ОСОБА_4 ОДА позовної давності щодо вимог про визнання недійсним розпорядження, оскільки остання мала об’єктивну можливість довідатися про порушення законодавства, допущені при прийняття оскаржуваного розпорядження у квітні 2013 року.

Такий висновок щодо презумпції можливості та обов’язку особи знати стан своїх майнових прав та необхідність доведення позивачем того факту, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права суд обґрунтував правовою позицією яка наведена у Постанові Верховного Суду України № 6-2496цс16 від 16 листопада 2016 року.

Проте з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, оскільки він не в повній мірі відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону.

Так, відповідно до приписів ст.19 Конституції України та вимог ст.7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р.№586 ( далі – Закону) органи державної влади, їх посадові особи діють лише на підставі,у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7 ст.13 Закону №586, ст.ст.116,141,149 ЗК України передбачені повноваження місцевих адміністрацій щодо розпорядження землями в межах їх територій у тому числі, щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у користуванні одних осіб та передачу їх у власність чи користування інших осіб.

Частинами п’ятою та шостою ст.149 ЗК України визначені критерії розмежування повноважень щодо вилучення земель в залежності від їх цільового використання.

Згідно зі ст.ст.16,21 ЦК України та ст.152 ЗК України одним із способів захисту права є визнання незаконними рішень органів державної влади.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що спірна земельна ділянка площею 0,1га надана у власність відповідачці ОСОБА_5 за рахунок земель ДП «ОЛМГ» (квартал 41 виділ 4), які є державною власністю та розташовані в межах прибережної захисної смуги уздовж Чорного моря (піски) за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, і відносяться до категорії земель лісогосподарського призначення.

Земельній ділянці надана адреса: Миколаївська область, Березанський район, сільрада Рибаківська та змінено її цільове призначення: із земель лісового фонду вона віднесена до земель, призначених для індивідуального дачного будівництва.

Дозвіл на складання проекту землеустрою, його затвердження та надання у власність здійснено відповідно до розпоряджень голови райдержадміністрації №629 від 22 жовтня 2012 року та №75 від 22 березня 2013 року ( а.с.14-16).

На підставі прийнятих головою райдержадміністрації розпоряджень, відповідачкою ОСОБА_5, 27 квітня 2013 року отримано свідоцтво на право власності на земельну ділянку площею 0,0999 га №3040360 (а.с.44).

13 грудня 2013 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу №244 ОСОБА_5 продано вказану земельну ділянку відповідачці ОСОБА_6,що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витягом з Поземельної книги (а.с. 37-42,43-45, 115-116).

Нерухоме майно на спірній земельній ділянці відсутнє, що підтверджено земельно-кадастровою документацією та повідомленням Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області (том 1 а.с.29).

Відповідно до частин 1,2 ст.20 ЗК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності проводиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу.

Так, положеннями ст.122 ЗК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в ч.2 ст.3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Повноваження державної адміністрації з питань земельних та лісних відносин визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації» земельним та лісовим законодавством.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09 квітня 2004 року, п.4 ч.1 ст.31 ЛК України (у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень державної адміністрації у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі, передачу у власність, в постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

За змістом ст.ст.38,40 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Громадянам України за рішенням органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст.21 ЗК України).

Наведене свідчить про відсутність у Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області повноважень щодо передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_5, оскільки її власником згідно ст.122 ЗК України та ст.31 ЛК України є держава в особі ОСОБА_4 обласної державної адміністрації.

Крім того, затверджуючи проект землеустрою, головою Березанської РДА не було враховано те, що спірна земельна ділянка знаходиться в користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство» та в межах прибережної захисної смуги уздовж Чорного моря на відстані 10-20м від урізу води, і будівництво на ній будь-яких споруд заборонено.

Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Березанському районі від 07 червня 2016 року та ОСОБА_4 обласного управління лісового та мисливського господарства від 30 травня 2015 року проект землеустрою щодо відведення спірної ділянки не погоджувався.

Разом з тим, виділення земель із земель лісогосподарського призначення можливо у відповідності до статей 56-57, 117, 149 ЗК України, статті 5, 24 ЛК України з обов'язковим попереднім їх вилученням із категорії державних земель, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Саме по собі знаходження державних лісових земель за межами населеного пункту не свідчить про можливість зміни їх цільового призначення як земель запасу та їх передачу до компетенції райдержадміністрації.

Більш того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року №610-р зупинено прийняття рішення про надання згоди на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення, крім випадків будівництва чи реконструкції доріг, будівництва пунктів пропуску через державний кордон, будівництва та обслуговування об’єктів енергетичної інфраструктури, розміщення кладовищ.

Отже, у порушення положень статей 116, 140, 141, 149 ЗК України, статей 31, 33 ЛК України земельна ділянка, яка є державною власністю та знаходилася у користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство» як земля лісогосподарського призначення, без її вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача, була незаконно передана райдержадміністрацією у власність іншої особи з перевищенням повноважень з розпорядження землею.

За такого, висновок суду щодо незаконності виділу спірної земельної ділянки у власність громадянки із земель державної власності лісогосподарського призначення без її попереднього вилучення, погодження з землекористувачем проекту землеустрою щодо вилучення, відведення або зміни цільового призначення за розпорядженням голови райдержадміністрації є вірним, та таким, що відповідає нормам матеріального права.

Окрім цього, за статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови, землі лісогосподарського призначення й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

За положеннями ч. 1 ст. 3 ВК України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст.. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

За положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою (уздовж морів - не менше двох кілометрів від урізу води, пляжна зона - не менше 100 метрів від урізу води).

Водночас за змістом п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок) у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 «Про затвердження порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» (далі - Постанова), з урахуванням конкретної ситуації.

Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року по справі №6-162цс15).

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами, іншими водними об'єктами і землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

За пунктом «г» частини 2 статті 61, статтею 62 ЗК України у межах прибережних захисних смуг та пляжної зони прибережних захисних смуг уздовж морів забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних.

За змістом ст.59 ЗК України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Як передбачено ч.4 ст.59 ЗК України, земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися громадянам та юридичним особам на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об’єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об’єктів водного транспорту.

Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність та для індивідуального дачного будівництва законодавством України не передбачено.

Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо порушення діючого законодавства при видачі оспорюваних розпоряджень райдержадміністрацією стосовно надання у власність земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої в межах пляжної прибережної захисної смуги уздовж моря, для індивідуального дачного будівництва - є правильними.

З огляду на це, вказані обставини є підставою для визнання незаконним та скасування зазначеного розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Також згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

У ч.1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до підпункту «б» ст.21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Згідно положень ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскільки підставою для видачі ОСОБА_5 Свідоцтва про право власності на нерухоме майно було зазначене розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, яке прийнято нею з порушенням вимог земельного, лісового та водного законодавства, а також з перевищенням повноважень, то є підстави, передбачені ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України для визнання цього акту недійсним.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, оскільки ОСОБА_5 отримала у власність спірну земельну ділянку з порушенням норм земельного, лісового і водного законодавства та відчужила її ОСОБА_6 у зв’язку з чим це майно вибуло із володіння ОСОБА_4 обласної державної адміністрації поза її волею, то порушене право державної власності на підставі ч.1 ст.203, ч.215, ч.1 ст. 388 ЦК України підлягає захисту шляхом визнання незаконним розпорядження вищевказаного органу, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно і витребування спірної земельної ділянки у власність держави в особі ОСОБА_4 обласної державної адміністрації.

Такий висновок колегії суддів щодо вимог прокурора про витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_6 до державної власності узгоджуються з приписами ст.388 ЦК України і не суперечить прецедентній практиці Європейського суду з прав людини по застосуванню статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущено позовну давність, виходячи з такого.

Звертаючись до суду з даним позовом прокурор посилався на порушення Березанською РДА діючого законодавства та зазначаючи про те, що ОСОБА_4 обласній державній адміністрації як власнику (розпоряднику) земельної ділянки не було відомо про існування оскаржуваного розпорядження, а дізналася лише у червні 2016 року під час підготовки прокурором позову до суду, а тому строк на звернення до суду з даним позовом не є пропущеним.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити в їх задоволенні в зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

При цьому відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

На підставі ч.1ст.261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За ч.2 ст.3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку п. 2 ст. 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

У разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із сплином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У позовній заяві прокурор зазначив, що про порушення вимог чинного законодавства під час відведення земельних ділянок у приватну власність та про наявність підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської РДА позивачеві ОСОБА_4 обласній державній адміністрації як власнику ( розпоряднику) земельної ділянки стало відомо у червні 2016 року.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача ОСОБА_3, посилався на те, що з моменту прийняття оспорюваного рішення Березанською РДА пройшло більш ніж 3 три роки, а, відтак, прокурор та позивач звернулися з даним позовом після спливу позовної давності та просив застосувати позовну давність.

Як доказ своєчасного повідомлення позивача про прийняті розпорядження головою РДА він посилався на відомості про те, що Березанська РДА на виконання листа ОСОБА_4 обласної державної адміністрації від 29 березня 2011 року №272-01-2-30-11 « Про здійснення контролю за діяльністю районних державних адміністрацій» відповідно до якого всіх голів районних державних адміністрацій області зобов’язано щомісячно направляти до ОСОБА_4 ОДА не пізніше 10 числа, наступного за звітним, копії розпоряджень голови райдержадміністрації, впродовж 2011-2016 року щомісячно надавала копії всіх прийнятих розпоряджень голови, що підтверджується довідкою від 25 жовтня 2016 року ( т.1 а.с.166-167).

Крім того, до суду було надано копію супровідного листа про направлення до юридичного відділу облдержадміністрації копії розпоряджень за березень 2013 року ( а.с.156).

Враховуючи вказані обставини, а саме виконання головою Березанської РДА розпорядження ОСОБА_4 ОДА щодо щомісячного направлення, прийнятих розпоряджень, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач міг довідатися про існування спірного розпорядження.

Однак такі посилання суду, як на доказ своєчасного відправлення позивачеві розпоряджень Березанської РДА про розпорядженнями землями району, в силу ст.ст.58,ч.4 ст.60 ЦПК України не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять належних доказів отримання їх позивачем, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, сам зміст розпорядження не дає можливості впевнитись у правомірності чи неправомірності рішень місцевої райдержадміністрації щодо розпорядження землею.

Позивач же в свою чергу вказує, що про існування оскаржуваного розпорядження до моменту пред’явлення позову відомо нічого не було.

Більш того, зазначала, що в апараті ОСОБА_4 ОДА з жовтня 2004 року запроваджено програму автоматизації документообігу та контролю «Мегаполіс. Документообіг» ( підсистеми до цієї програми «Діловодство та КВД» та « Звернення громадян») за допомогою якої здійснюється реєстрація вхідної та вихідної документації згідно з номенклатурою справ. На підтвердження своїх доводів надала скріншот програми «Діловодство та КВД» та «Звернення громадян»,з якого вбачається, що за період з березня 2013 по січень 2014 року на їх адресу оскаржуване розпорядження голови Березанської РДА не надходило, інформація про видані головою розпорядження за цей період у програмі документообігу та контролю «Мегаполіс. Документообіг» відсутня.

Представник ОСОБА_4 облдержадміністрації в судовому засіданні апеляційної інстанції пояснила, що про порушення прав на спірну земельну ділянку облдержадміністрація дізналася тільки отримавши матеріали позовної заяви прокурора, у зв'язку з чим саме з цього часу стало зрозумілим протиправність дій посадових осіб при прийнятті розпорядження та з’явилася об'єктивна можливість знати про обставини порушення прав облдержадміністрації, як власника спірної земельної ділянки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що звернення прокурора з позовом за захистом порушених прав держави, про що відповідний орган державної влади (ОСОБА_4 обласна державна адміністрація) раніше не знав, здійснено в межах строків позовної давності, передбачених ст.256 ЦК України.

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки щодо застосування позовної давності, то його рішення в силу положень ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову прокурора про визнання незаконним розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області №75 від 22 березня 2013 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0.1000 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1541 на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області для індивідуального дачного будівництва та його скасування; визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності №3040360 видане 27 квітня 2013 року реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції на ім’я ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:1541 та витребування від ОСОБА_6 у власність держави в особі ОСОБА_4 обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0.1000 га, розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Ухвалюючи таке рішення, колегія суддів враховує також і вимоги ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо недопустимості позбавлення власності не інакше, як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В постанові №6-92цс13 від 18 вересня 2013 року Верховний суд України зазначив, що основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

Необхідність такої рівноваги відображено в структурі статті 1 .

Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно ставить «суспільний інтерес».

У даному випадку звернення прокурора до суду спрямовано на задоволення суспільних потреб у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання.

Адже передача земельної ділянки державної власності у приватну власність, відбулася незаконно.

При цьому колегія суддів вважає, що дане рішення направлено на збереження справедливого балансу між інтересами суспільства і інтересами окремої людини, оскільки порушення законодавства стало наслідком не лише неправомірних дій посадових осіб органів державної влади, а й на тлі недобросовісного використання своїх цивільних прав відповідачами. Зазначені обставини набувач має усвідомлювати, а тому його не можна вважати добросовісним.

А відтак заперечення представника відповідача про неможливість витребування земельної ділянки у добросовісного набувача, яким на його думку є ОСОБА_6 не заслуговують на увагу.

Відповідно до приписів ст.88 ЦПК України у зв’язку з ухваленням нового рішення з Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь прокуратури Миколаївської області слід стягнути з кожного по 2893 грн.40 коп. судових витрат (( 4134+ 4547,40):3).

Керуючись статтями 303, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області - задовольнити.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 12 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі ОСОБА_4 обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство», про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки - задовольнити.

Визнати незаконним розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області №75 від 22 березня 2013 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0.1000 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:1541 на території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області для індивідуального дачного будівництва.

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності №3040360 видане 27 квітня 2013 року реєстраційною службою Березанського районного управління юстиції на ім’я ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:1541.

Витребувати від ОСОБА_6 у власність держави в особі ОСОБА_4 обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0.1000 га, розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Стягнути з Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь прокуратури Миколаївської області з кожного по 2893 (дві тисячі вісімсот дев’яносто три) грн.40 коп. судових витрат.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

ОСОБА_7