ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2017 року

Справа № 910/10595/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Губенко Н.М.,

Євсікова О.О.

за участю представників:

Міністерства економічного розвитку і торгівлі України - Коваленко О.М.,

ДП "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка" - Харченко Є.В.,

Державної казначейської служби України - Карпенко Н.В.,

Державного концерну "Укроборонпром" - Смалюка Р.В., Калініченка Б.І.,

Військової прокуратури Запорізького гарнізону Південного регіону України - Голуба Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.10.2016

та на рішення господарського суду Запорізької області від 11.08.2016

у справі № 910/10595/16

за позовом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

до Державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної казначейської служби України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державного концерну "Укроборонпром"

за участю Військової прокуратури Запорізького гарнізону Південного регіону України

про визнання договору від 06.12.2012 № 41 недійсним

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка" (далі - ДП "Івченко-Прогрес") про визнання договору про закупівлю послуг з виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за державні кошти № 41 від 06.12.2012 недійсним.

Обґрунтовуючи позов, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України послалося на наступні обставини, які, на думку позивача, є підставою для визнання договору недійсним:

- невідповідність змісту оспорюваного правочину положенням Бюджетного кодексу України, Закону України "Про здійснення державних закупівель";

- неналежне узгодження сторонами технічного завдання на дослідно-конструкторську роботу;

- відсутність підпису уповноваженої особи ДП "Івченко-Прогрес" на технічному завданні;

- порушення виконавцем умов п. 6.3.3 договору (відсутня інформація стосовно впровадження виконаних дослідно-конструкторських робіт, відсутні звіти, акти про обсяги та ефективність впровадження дослідно-конструкторських робіт (далі - ДКР));

- суперечність умов договору Розпорядженню КМУ від 07.11.2012 № 874-р;

- недосягнення згоди щодо всіх істотних умов договору;

- неналежне виконання умов договору.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 24.06.2016 в порядку ст. 27 ГПК України було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну казначейську службу України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.08.2016 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державний концерн "Укроборонпром".

Відповідачем 03.08.2016 подано до господарського суду Запорізької області заяву про застосування позовної давності.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.08.2016 (суддя Носівець В.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: суддя Попков Д.О. - головуючий, судді Радіонова О.О., Ломовцева Н.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено. Господарські суди, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли висновку щодо законності укладеного сторонами договору та відсутності підстав для визнання такого договору недійсним.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 25.10.2016, рішення господарського суду Запорізької області від 11.08.2016 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. За ствердженням касатора господарськими судами порушено ст.ст. 4^{2, 43, 47, 32, 41, 83, 104 ГПК України, пункти 1, 2, 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", ст. 19 Конституції України, ст.ст. 203, 204, 212, 215, 628, 893 ЦК України, ч. 5 ст. 2, ч. 4 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", ст.ст. 22, 23, 49, 51, 116 Бюджетного кодексу України. На думку касатора, під час прийняття оскаржуваних судових рішень господарські суди:}

- не дослідили надані позивачем докази та обґрунтування до них, безпідставно відхилили заяви позивача про призначення економічної експертизи;

- проігнорували необхідність правильного визначення суми витрат за калькуляційними статтями і цілому за тематичним планом на рік (квартал), необхідності дослідження "Зведеної калькуляції кошторисної вартості на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі - НДДКР)";

- залишили поза увагою той факт, що умови договору мають посилання на відкладальну обставину - отримання замовником відповідного бюджетного фінансування, тоді як асигнувань Державним казначейством України за вказаною програмою не здійснювалось, що, в свою чергу, свідчить про те, що оспорюваний правочин не міг бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- не дали оцінки тій обставині, що договір укладений 06.12.2012, тоді як роботи по даному договору відповідач почав виконувати з 01.11.2012. У цьому зв'язку, на думку позивача, включення до умов договору п. 5.1, яким передбачено, що умови цього договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до моменту укладення цього договору з 01.11.2012, свідчить про недійсність даного господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України;

- не врахували положення п. 2 ч. 1 ст. 893 ЦК України, які встановлюють обов'язок узгоджувати з замовником інших осіб, яких виконавець може залучити до виконання науково-дослідних робіт, проте у Технічному завданні на дослідно-конструкторську роботу серед співвиконавців є ДП "Міжнародний центр електронно-променевих технологій Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України", тоді як відповідач не погоджував з Державним агентством України з управління державними корпоративними правами та майном виконання робіт з цим державним підприємством;

- не врахували той факт, що зміст правочину суперечить ч. 1 ст. 215 ЦК України, ч. 5 ст. 2, ч. 4 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" та ст. 19 Конституції України, оскільки відповідач, укладаючи договори з Інститутом електрозварювання ім. Є.О.Патона НАН України, як співвиконавцем, в межах оспорюваного договору від 06.12.2012, не провів обов'язкову процедуру закупівель, передбачену для правочинів здійснених за державні кошти, що свідчить про безпідставне розпорядження відповідачем державними коштами.

Представники Державної казначейської служби України та Військової прокуратури Запорізького гарнізону Південного регіону України у судовому засіданні підтримали доводи касатора.

У відзивах на касаційну скаргу ДП "Укроборонпром" та відповідач просять постанову апеляційного господарського суду від 25.10.2016 та рішення господарського суду Запорізької області від 11.08.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. На думку відповідача та третьої особи, викладені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків викладених в оскаржуваних судових рішеннях про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним та в значній мірі взагалі не пов'язані з предметом позову.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги з огляду на наступне:

Господарськими судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що:

- у Державному бюджеті на 2012 рік (додаток № 3 до Закону України "Про державний бюджет України на 2012 рік" за програмою "Державна підтримка виробництва авіаційної техніки і вертольотів та двигунів до них, в тому числі через механізм здешевлення кредитів" (КПКВК 2601170) передбачено фінансування видатків в обсязі 300000,0 тис. грн.;

- Законом України "Про внесення змін до додатка № 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 16.10.2012 № 5420-VI обсяг фінансування видатків за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету № 2601170 зменшено до 34108,9 тис. грн.;

- відповідно до ч. 7 ст. 20 Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2012 № 542 затверджено Порядок використання у 2012 році коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки виробництва авіаційної техніки і вертольотів та двигунів до них, в тому числі через механізм здешевлення кредитів (далі - Порядок);

- пунктом 2 Порядку головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми визначене Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном (далі - Агентство);

- відповідно до пунктів 4, 5, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2012 № 542 Агентство здійснює відбір науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, які виконуються за рахунок коштів державного бюджету та укладає з їх виконавцями договори;

- з метою формування тематики замовлення за відповідним цільовим проектом в жовтні 2012 року, відповідно до Порядку формування і виконання замовлення на проведення фундаментальних наукових досліджень, прикладних наукових досліджень та виконання науково-технічних (експериментальних) розробок за рахунок коштів державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1084, ДП "Івченко-Прогрес" подало Агентству заявку на виконання ДКР, на підставі якої Науково-технічною радою Агентства схвалено та наказом Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном від 05.11.2012 за № 351 затверджено тематичний план НДДКР, пов'язаних з виробництвом авіаційної техніки і вертольотів та двигунів до них, на 2012 рік;

- відповідно до п. 6, п. 8 постанови № 1084 після визначення тематики замовлення Агентство на конкурсних засадах визначає виконавця замовлення, або шляхом проведення тендерної процедури відбирає з числа учасників торгів (тендерів) виконавців попередньо визначеної замовником тематики замовлення та укладає з ними договори. При цьому п. 8 постанови визначено, що невід'ємною складовою зазначеного договору (угоди), є завдання (технічні завдання), також договором визначаються обсяги, строки виконання замовлення, порядок фінансування, звітування про виконання, відповідальність сторін за взяті зобов'язання;

- Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном провело державну закупівлю шляхом застосування процедури закупівлі в одного учасника з підстав, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 39 Закону України "Про здійснення державних закупівель";

- за результатами застосованої процедури 20.11.2012 прийнято рішення про акцепт пропозиції конкурсних торгів;

- інформація стосовно проведеної процедури закупівлі, в тому числі, цінова пропозиція, міститься на офіційному загальнодержавному веб-порталі "Державні закупівлі";

- доказів визнання незаконними зазначених рішень та погоджень немає;

- 06.12.2012 Державним агентством України з управління державними корпоративними правами та майном (замовник), правонаступником якого є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, та Державним підприємством "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка" (виконавець) укладено договір № 41 про закупівлю послуг з виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за державні кошти (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого, виконавець взяв на себе обов'язки у 2012 році надати замовнику послугу з виконання науково-технічної роботи, зазначену в технічному завданні та календарному плані, що є невід'ємною частиною даного договору, а замовник прийняти і оплатити таку послугу;

- згідно з п. 1.2 договору, найменування послуги з виконання науково-технічної роботи: ДКР "Розробка та серійне виробництво турбореактивного двоконтурного двигуна (ТРДД) для перспективних модифікацій літаків" (етап 1. Шифр "Е1" на 2012 рік "розробка ескізного проекту ТРДД у класі 6500…9000 кгс та проведення комплексу проектних, експериментальних та технологічних досліджень"). Наукові, технічні, економічні та інші вимоги до науково-технічної документації, що є результатом ДКР, визначені у технічному завданні (додаток № 1). Зміст та терміни виконання етапів визначаються календарним планом (додаток № 2);

- відповідно до п. 2.1 договору, виконавець повинен надати замовнику передбачену договором послугу з виконання науково-технічної роботи, якість якої повинна відповідати вимогам технічного завдання на виконання ДКР та вимогам ДСТУ 3974-2000;

- у п. 3.1 договору сторони визначили, що ціна договору становить 34 000 000,00 грн. без ПДВ, у т.ч. на 2012 рік 34 000 000,00 грн. без ПДВ (згідно із пунктом 197.1.122 статті 197 Податкового кодексу України). Розрахунок кошторисної вартості робіт (додаток № 3) є невід'ємною частиною даного договору;

- розділом 4 договору сторонами узгоджені порядок здійснення оплати, а саме розрахунок проводиться шляхом оплати виконаних робіт замовником після підписання сторонами акта здавання-приймання науково-технічної продукції за етапом, в і цілому (пункт 4.1 договору). До акта здавання-приймання науково-технічної продукції додається: комплекти наукової, технічної та іншої документації, передбаченої технічним завданням та календарним планом; акт приймання ДКР (дослідно-конструкторських робіт) комісією в цілому; копії протоколу (витягу з протоколу) Науково-технічної ради виконавця з висновком про відповідність результатів виконаної ДКР вимогам технічного завдання на її проведення (п. 4.2 договору);

- п.п. 5.1, 5.2 договору було визначено, що відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України умови цього договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до моменту укладання цього договору з 01.11.2012. Строк надання послуг листопад 2012 року - грудень 2012 року;

- відповідно до п. 6.1.3 договору, замовник після отримання пропозиції від виконавця (21.12.2012) зобов'язується у термін до 25.12.2012 затвердити й повідомити виконавця про склад комісії з прийняття ДКР. Замовник протягом 10 днів з дня отримання акта здавання-приймання та звітних документів до нього за етапом або в цілому зобов'язаний надіслати виконавцю підписаний акт здавання-приймання науково-технічної документації або мотивовану відмову від прийняття послуги з виконання науково-технічної роботи;

- згідно з п. 6.3.3 договору, виконавець зобов'язаний в термін до 21.12.2012 повідомити замовника про готовність етапів та в цілому ДКР та надати акт здачі-приймання. Виконавець зобов'язаний протягом року після завершення розробки забезпечити використання або/та впровадження її результатів у виробництво і щорічно протягом трьох років (в січні місяці) надавати замовнику звіт та акти про обсяги та ефективність впровадження результатів роботи у минулому році;

- п. 10.1 договору встановлено, що договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2012, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків;

- на виконання умов договору, сторонами узгоджені технічне завдання на дослідно-конструкторську роботу "Розробка та серійне виробництво турбореактивного двоконтурного двигуна (ТРДД) для перспективних модифікацій літаків", в якому, зокрема, було визначено перелік співвиконавців дослідно-конструкторських робіт: Публічне акціонерне товариство "Мотор Січ", Державне підприємство "Антонов", Інститути НАН України: Інститут проблем машинобудування ім. О.М. Підгорного, Інститут проблем міцності ім. Г.С. Пісаренка, Інститут механіки, Інститут проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевіча, Інститут технічної теплофізики, Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона;

- затверджено календарний план робіт, відповідно до якого весь процес повинен був складатися з двох етапів;

- Державним підприємством "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогресс" імені академіка О.Г. Івченка" було розроблено розрахунок кошторисної вартості, який затверджений головою Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном;

- відповідно до акта № 1 здавання-приймання наукової-технічної продукції від 20.12.2012, сторони засвідчили фактичне виконання першого етапу плану робіт. В цілому, витрати за перший етап склали 6 611 170,00 грн. (звіт про виконання кошторису робіт);

- актом № 2 здавання-приймання наукової-технічної продукції від 21.12.2012 сторони засвідчили фактичне виконання другого етапу календарного плану робіт. Загалом витрати за другий етап склали 27 388 830,00 грн. (звіт про виконання кошторису робіт);

- співвиконавцями, які були визначені в технічному завданні до договору, та відповідачем у справі укладено ряд договорів, на виконання яких, в свою чергу, затверджені технічні завдання;

- на підтвердження виконання сторонами договірних зобов'язань, співвиконавцями та відповідачем підписано акти виконаних робіт;

- доказів оспорювання чи визнання недійсними вказаних договорів у встановленому порядку матеріали справи не містять, так само як і відомостей щодо встановленої підробки складених на виконання таких договорів документів чи невідповідності їх змісту фактичним обставинам тощо;

- актом приймання дослідно-конструкторської роботи, який 21.12.2012 затверджено головою Державного агентства України з управління державними та корпоративними правами та майном, встановлено факт повної відповідності наданих результатів ДКР вимогам технічного завдання.

Оцінюючи встановлені обставини, господарські суди попередніх інстанцій слушно звернули увагу на те, що предметом даного спору є визнання недійсним договору про закупівлю послуг з виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за державні кошти № 41 від 06.12.2012.

Висновок Вищого господарського суду України щодо необґрунтованості доводів касаційної скарги випливає зокрема з наступного:

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Як роз'яснено у п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 зазначеної постанови відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину.

Як правильно зазначено господарськими судами, правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти встановлені Законом України "Про здійснення державних закупівель" (у редакції, чинній на момент проведення процедури закупівлі та укладання договору).

У розумінні приписів названого Закону державна закупівля - це придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим Законом; замовники - це розпорядники державних коштів, які здійснюють закупівлю в порядку, визначеному цим Законом.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу регулюються Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень (частина 3 статті 22 Кодексу). Згідно з частиною 5 цієї статті головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

Статтею 23 Кодексу унормовано, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.

Частиною 3 статті 48 Кодексу встановлено, що розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Відповідно до частини 4 цієї статті зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Статтею 116 Бюджетного кодексу України також унормовано, що порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, зокрема, взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України.

Дослідивши матеріали справи, господарські суди попередніх інстанцій установили, що Державним агентством України з управління державними корпоративними правами та майном як головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми, з урахуванням вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель" проведено державну закупівлю шляхом застосування процедури закупівлі в одного учасника з підстав, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 39 зазначеного Закону (відсутності конкуренції (у тому числі з технічних причин) на товари, роботи чи послуги, які можуть бути поставлені, виконані чи надані тільки певним постачальником (виконавцем), за відсутності при цьому альтернативи). За результатами цієї закупівлі прийнято рішення від 20.11.2012 про акцепт пропозиції конкурсних торгів у розмірі 34 000 000,00 грн., яка не перевищувала обсяг бюджетних асигнувань, у зв'язку з чим між Державним агентством України з управління державними корпоративними правами та майном та відповідачем був укладений оспорюваний договір на відповідну суму.

Отже, встановлені господарськими судами фактичні обставини справи спростовують доводи позивача про те, що оспорюваний договір було укладено з порушенням бюджетного законодавства.

Крім того, відповідно до ст.ст. 1, 8 Закону України "Про здійснення державних закупівель" органом оскарження у сфері порушення законодавства державних закупівель є Антимонопольний комітет України. Рішення органу оскарження може бути оскаржено суб'єктом оскарження чи замовником до суду протягом місячного строку з дня, коли особа дізналася про його прийняття.

Статтею 18 Закону України "Про здійснення державних закупівель" визначено певну послідовність дій відповідних осіб та строки для оскарження процедури закупівлі.

Господарськими судами попередніх інстанцій взято до уваги наведені вимоги закону і правильно зазначено про те, що у разі незгоди з прийнятим замовником рішенням щодо визначення процедури закупівлі у одного учасника або щодо інших причин/підстав, позивач (попередник позивача) мав право на оскарження процедури закупівлі, однак позивач (попередник позивача) не вжив жодних дій щодо оскарження процедури закупівлі у передбачені законом строки, що, в свою чергу, кореспондується з відсутністю підстав для визнання укладеного договору недійсним (нікчемним) на підставі ст. 42 вказаного Закону.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарських судів про те, що спірний договір № 41 від 06.12.2012 було укладено відповідно до акцептованої пропозиції за результатами процедури закупівлі, законність якої не спростована - на суму 34 000,0 тис. грн.; термін виконання зобов'язання за договором та термін його дії відповідає бюджетному періоду (термін виконання робіт - листопад-грудень 2012 року, термін дії договору - до 31.12.2012) та розрахунки за договором (п. 4.1 спірного договору) проводяться після підписання акта здавання-приймання НТП за етапом та в цілому до 31.12.2012 - тобто до завершення бюджетного періоду. Окрім того, як вірно було зазначено господарськими судами, п.п. 1.3, 3.2, пп. 6.2.3 договору передбачають можливість зменшити обсяги закупівлі залежно від реального фінансування видатків.

Ствердження позивача у касаційній скарзі про те, що п. 5.1 договору суперечить вимогам ч. 5 ст. 2 та ч. 4 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" були предметом дослідження господарських судів попередніх інстанцій, які такі твердження визнали помилковими з огляду на те, що договір № 41 укладено 06.12.2012, тобто через 16 днів з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель повідомлення про акцепт пропозиції за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника (20.11.2012), що узгоджується з вимогами ст. 2, ст. 39, ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Враховуючи викладене, під час укладення оспорюваного договору порушень Закону України "Про здійснення державних закупівель" господарськими судами не встановлено.

Щодо доводів касатора про безпідставну відмову господарських судів попередніх інстанцій у призначенні та проведення економічної експертизи, Вищий господарський суд України виходить з того, що у розумінні ст. 41 ГПК України господарський суд призначає судову експертизу лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Згідно з ч. 4, ч. 5 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

Статтею 3 ЦК України передбачено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За змістом ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з ч. 3 ст. 189 ГК України суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення".

Однак, в даному випадку враховуючи зміст договірних правовідносин сторін, державні регульовані ціни для послуг, які надавалися позивачем за договором не встановлювалися, оскільки відповідно до ст. 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Враховуючи викладене, зокрема вимоги ст.ст. 627, 632, ст.ст. 179, 189 ГК України, під час укладення оспорюваного договору, сторони могли самостійно та на власний розсуд визначити і таку умови договору як ціну.

Зваживши на наведені норми права та виходячи з предмету позову, господарський суд першої інстанції обґрунтовано відхилив клопотання позивача про призначення економічної судової експертизи, оскільки по-перше) договір № 41 від 06.12.2012 укладено відповідно до акцептованої пропозиції за результатами процедури закупівлі, яка не перевищувала обсяг бюджетних асигнувань і законність якої не спростована, а по-друге) встановлення факту невідповідності визначеної у договорі ціни будь-яким економічним нормативам не може свідчити про наявність або відсутність правових підстав для визнання договору недійсним, а може лише впливати на виконання даного договору, зокрема щодо порядку розрахунків між сторонами.

Що стосується доводів касатора про те, що договір укладений 06.12.2012, тоді як роботи по даному договору відповідач почав виконувати з 01.11.2012, а тому включення до умов договору п. 5.1, яким передбачено, що умови цього договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до моменту укладення цього договору з 01.11.2012, свідчить про недійсність даного господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, то в даному випадку Вищий господарський суд України вважає за необхідне зауважити на такому:

Згідно з ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Отже, як правильно зазначено господарськими судами, домовленість сторін щодо застосування умов оспорюваного договору, укладеного 06.12.2012 до відносин, що виникли між сторонами з 01.11.2012, тобто до моменту укладення договору, узгоджується з вимогами законодавства, зокрема ст. 631 ЦК України, тому не є підставою для визнання такого договору недійсним.

Відносно стверджень касатора про те, що Державними бюджетами на 2013-2015 роки не передбачені кошти на погашення заборгованості за договором з ДП "Івченко-Прогрес" за програмою КПКВК 2601170, тобто подія, відповідно до якої замовник зобов'язаний перерахувати кошти виконавцю, на сьогодні не настала, а тому позивач не може нести зобов'язання по сумах, недофінансованих із державного бюджету України, то цим обставинам господарськими судами було надано відповідну оцінку і правильно зазначено, що ці обставини стосуються виключно порядку виконання договору від 06.12.2012, а тому не впливають на дійсність оспорюваного правочину.

Також господарськими судами попередніх інстанцій надано оцінку вказаним позивачем договорам, які були укладені ДП "Івченко-Прогрес" з Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України 12.11.2012 та правильно зазначено про те, що вони є окремими господарськими договорами та їх укладання не підпадає під дію Закону України "Про здійснення державних закупівель". Крім того, правомірність укладення вказаних договорів не входить до предмету дослідження, оскільки не стосується предмету даного позову.

Щодо сумнівів позивача у підписанні уповноваженою особою ДП "Івченко-Прогрес" технічних завдань до договорів із співвиконавцями, господарськими судами буди досліджені відповідні довіреності, видані 22.03.2010 Кубатіну В.В. та 01.11.2010 Меркулову В.М. для представництва інтересів та захисту підприємства, які вчинені генеральним конструктором підприємства та посвідчені приватним нотаріусом із строком дії 22.03.2013 та 01.11.2013, відповідно. Згідно наданих довіреностей обидві посадові особи мали право на підписання подібних документів. Крім того, підписання/не підписання технічних завдань із співвиконавцями не впливає на дійсність оспорюваного договору.

У цьому зв'язку господарськими судами правильно зауважено на тому, що особливості виконання інших договорів, про які зазначає позивач, не зачіпають суті даного спору, оскільки встановлення факту виконання чи не виконання будь-яких інших договорів не є предметом даного позову та не стосується моменту укладення оспорюваного договору.

Відповідно до ст. 893 ЦК України виконавець зобов'язаний провести наукові дослідження особисто, якщо інше не встановлено договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Виконавець має право залучати до виконання науково-дослідних робіт інших осіб лише за згодою замовника. Виконавець має право залучати інших осіб (субвиконавців) до виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт, якщо інше не встановлено договором.

Позивач з посиланням на ст. 893 ЦК України стверджував про те, що відповідач не погодив з Державним агентством України з управління державними корпоративними правами та майном виконання робіт за договором із співвиконавцем - ДП "Міжнародний центр електронно-променевих технологій Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України".

У цьому зв'язку господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП "Міжнародний центр електронно-променевих технологій Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона" Національної академії наук України створено на виконання рішення бюро Президії Національної академії наук України, затвердженого постановою № 76 від 16.03.1994 "Про створення Міжнародного Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України". Центр є структурним підрозділом НАН України у складі "Науково-технічного комплексу "Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона".

Отже, Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів про те, що твердження позивача про недотримання під час укладання договору приписів ст. 893 ЦК України є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

При цьому, вказані обставини виконання спірного договору як підстава заявленого позову також не узгоджуються із предметом позову - вимогою про визнання недійсним договору, адже питання належності/неналежності виконання відповідачем як підрядником певних обов'язків за договором не впливає на його дійсність.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів про те, що в даному випадку доводи позивача про наявність підстав для визнання договору недійсним не знайшли свого підтвердження, оскільки:

- договір укладено у межах обсягів видатків державного бюджету на 2012 рік за відповідною цільовою програмою у відповідному бюджетному періоді (п. 3.2 договору, додаток № 1 до договору);

- договір укладено у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками;

- договір укладено між виконавцем державного замовлення та державним замовником, що уповноважений від імені держави укладати договори (преамбула договору);

- договір укладено після проведення процедур закупівель, у строки визначені ч. 3 ст. 39 Закону України "Про здійснення державних закупівель";

- зміст договору відповідає державному замовленню, пропозиції конкурсних торгів та ціновій пропозиції (п. 1.1., 1.2 договору);

- сторонами погоджено предмет (п. 1.1., п. 1.2 додаток № 1 до договору), ціну (п. 3.1 договору) та строк дії договору (п. 10 договору), тобто сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов;

- виконання/невиконання в подальшому укладеного сторонами договору не впливає на дійсність даного договору.

Отже, надавши згідно з приписами ст. 43 ГПК України відповідну правову оцінку всім зібраним у справі доказам, якими сторони обґрунтовували свої вимоги та заперечення під час розгляду справи, господарські суди правильно виходили з того, що позивачем не доведено наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

Крім того, господарським судом першої інстанції було враховано, що оспорюваний договір було укладено 06.12.2012. Про застосування строку позовної давності відповідач просив суд у своїй заяві від 02.08.2016.

Пунктом 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Господарським судом першої інстанції враховано вказані вимоги закону і правильно відмовлено у задоволенні позову у зв'язку з безпідставністю позовних вимог, зокрема відсутністю порушення цивільних прав та інтересів позивача внаслідок укладення спірного договору.

Загальні посилання позивача у касаційній скарзі на те, що господарськими судами порушено пункти 1, 2, 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", якими роз'яснено структуру та послідовність викладення судового рішення, а також те, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, відхиляються Вищий господарським судом України, оскільки такі доводи позивача не знайшли свого підтвердження.

Решта доводів касаційної скарги фактично зводиться до переоцінки доказів. Однак, за відсутності з боку господарських судів порушень приписів процесуального законодавства щодо оцінки поданих доказів, такі доводи не можуть бути взяті до уваги Вищим господарським судом України.

Відповідно до ст. 111^{5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Згідно з ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.}

Висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111^{9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.}

^{З огляду на викладене, беручи до уваги, що господарськими судами до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права, враховуючи висловлену Верховним Судом України у постанові від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14 позицію про те, що Вищий господарський суд України повинен використовувати свої повноваження на виправлення фундаментального порушення, яке допустили суди, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для зміни або скасування прийнятих у справі рішень.}

^{Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України}

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.10.2016 та рішення господарського суду Запорізької області від 11.08.2016 у справі № 910/10595/16 залишити без змін.

Головуючий суддя:

В. Картере

Судді:

Н. Губенко О. Євсіков