КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2017 р. Справа№ 911/3799/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 22.03.2017 року

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Київської області від 14.12.2016 року

у справі № 911/3799/16 (суддя - Колесник Р.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до комунального підприємства «Вишнівськтеплоенерго»

про стягнення 1 132 037,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 14.12.2016 року у справі № 911/3799/16 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач - публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 14.12.2016 року у справі № 911/3799/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2017 року порушено апеляційне провадження у справі № 911/3799/16 та призначено справу до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

У відзиві на апеляційну скаргу КП «Вишнівськтеплоенерго» вважає подану апеляційну скаргу ПАТ «НАК «Нафтогаз України» безпідставною, необґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції ПАТ «НАК «Нафтогаз України» надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу у повному обсязі на підставі доводів зазначених у скарзі. Представник скаржника просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник КП «Вишнівськтеплоенерго» у судових засіданнях апеляційного господарського суду також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів викладених у відзиві на скаргу. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

23.12.2014 року між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та комунальним підприємством «Вишнівськтеплоенерго» (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2197/15-ТЕ-17 (надалі - договір), відповідно до умов якого (пункт 1.1 договору) продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Як передбачено п. 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 21900 тис. куб. м. з розподілом щомісячної поставки у межах відповідних кварталів.

Приймання передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункти 3.3, 3.4 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 15.10.2015 року ціна за 1000 куб см. природного газу з 01.10.2015 року складає 2994,30 гривень.

Згідно п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 11 договору передбачено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 2975042,23 гривень, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу копії яких містяться в матеріалах справи.

Як стверджує позивач, що також не заперечується відповідачем, останній не здійснив оплату вартості спожитого природнього газу у передбачені договором строки, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний сплатити 165024,86 грн. інфляційних витрат, 57602,81 грн. 3 % річних та 909410,21 грн. пені.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2015 року та 25.12.2015 року Головним управлінням Державної казначейської служби України в Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Управлінням фінансів Києво-Святошинської районної державної адміністрації, відповідачем, позивачем укладено договори № 531/375-в та № 720/375-в про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п.16 ст.14 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік»), предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до Порядку та умов надання у 2015 році субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/погоджувалися органами державної влади та органами місцевого самоврядування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року № 375.

Так, пунктом 12.2 договорів про організацію взаєморозрахунків сторони погодили не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Пунктом 17 договору про організацію взаєморозрахунків сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Так, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звертаючись до господарського суду міста Києва з позовом до КП «Вишнівськтеплоенерго» про стягнення 165024,86 грн. інфляційних витрат, 57602,81 грн. 3 % річних та 909410,21 грн. пені вказувало на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору № 2197/15-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 15.12.2014 року не розрахувався за отриманий природний газ у встановлені договором строки, внаслідок чого позивачем нараховані штрафні та фінансові санкції, передбачені умовами договору та ст. 625 ЦК України.

У свою чергу, відповідач заперечив проти вказаного позову, посилаючись при цьому на те, що 18.12.2015 року та 25.12.2015 року було укладено договори № 531-375-в та № 720/375-в про організацію взаєморозрахунків, предметом яких є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, визначеною пунктом 16 статті 14 та статтею 32 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік», відповідно до порядку та умов надання у 2015 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємства централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 року № 375. На переконання відповідача, уклавши вказані договори про організацію взаєморозрахунків, відповідач та позивач змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу природного газу № 2197/15-ТЕ-17 від 15.12.2014 року, у зв'язку з чим для застосування в цій частині наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи.

Як зазначалось вище, рішенням господарського суду Київської області від 14.12.2016 року у справі № 911/3799/16 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши наявні в справі матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати та прийняти нове рішення суду яким позов задовольнити частково, виходячи з наступного.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ч.1 ст.691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Нормами ч. 1 ст. 692 ЦК України закріплено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець, згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За змістом п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 2975042,23 гривень, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. За поставлений природний газ відповідач розрахувався з позивачем але з порушенням встановлених в договорі строків.

Відмовляючи у позові місцевий господарський суд дійшов до висновку, що уклавши вказані договори про організацію взаєморозрахунків, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за спожитий природний газ, поставлений відповідно до договору №2197/15-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу від 15.12.2014 року. А тому, враховуючі вказані правочини, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що відповідачем не було прострочено оплату за договором договору № 2197/15-ТЕ-17 від 15.12.2014 року.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду з такими висновками суду першої інстанції погодитися не може, оскільки, як вже встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідачем у відповідності договорів про організацію взаєморозрахунків було сплачено 6 199 713 грн. Решта боргу в сумі 25 741 516,89 грн. була сплачена відповідачем власними коштами, що не охоплюються договорами про організацію взаєморозрахунків та спільних протокольних рішень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 р. № 375 затверджено Порядок та умови надання у 2015 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що перерахування субвенції здійснюється на суму заборгованості, що утворилася на початок місяця, в якому проводяться розрахунки, і не погашена на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків.

Пунктом 3 цього Порядку визначено, що підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання і водовідведення населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості (далі - учасники розрахунків), у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні під час здійснення розрахунків за електричну енергію та природний газ, згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату укладення такого договору.

З матеріалів справи вбачається, що за період з січня по грудень 2015 року відповідачем спожито природного газу на загальну суму 31 941 229,89 грн., який переданий відповідачу на підставі актів приймання-передачі природного газу.

За поставлений природний газ за договором відповідач розрахувався наступним чином:

- 5 564 713,00 грн. - 25.12.2015 р. згідно договору про організацію взаєморозрахунків №531/375-в від 18.12.2015 р.;

- 635 000,00 грн. - 30.12.2015 р. згідно договору про організацію взаєморозрахунків № 720/375-в від 25.12.2015 р.

Таким чином, відповідачем у відповідності до договорів про організацію взаєморозрахунків було сплачено 6 199 713,00 грн. Решта боргу в сумі 25 741 516,89 грн. були оплачені відповідачем власними коштами за боргом, сплата якого не була врегульована та не охоплювалась вищезазначеними договорами про організацію взаєморозрахунків.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За змістом ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності) якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п. 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору, покупець зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, враховуючи що відповідачем було сплачено 25 741 516,89 грн. власними коштами які не охоплюються договорами про організацію взаєморозрахунків та спільних протокольних рішень, судова колегія апеляційного господарського суду здійснила власний розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Таким чином, з відповідача належить стягнути на користь позивача 855 732,41 грн. пені, 53 942,92 грн. 3% річних та 165 024,86 грн. інфляційних втрат. В решті позовних вимог слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не надав належну оцінку правовідносинам що склалися між сторонами, та помилково повністю відмовив у задоволенні позову.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду вважає помилковими висновки щодо застосування у даній справі Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Так, статтею 2 казаного закону визначено, що його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Пунктом 1 ст. 3 закону визначено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Порядок ведення та користування реєстром затверджується Кабінетом Міністрів України (п.4 статті 3 Закону 1730).

Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.

При винесенні рішення, суд першої інстанції посилався на ч.3 ст. 7 вказаного закону, а саме, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Однак, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Тобто, для застосування приписів Закону №1730 та списання неустойки (штраф, пеня), інфляційних нарахувань та трьох процентів річних необхідно щоб відповідач був учасником процедури врегулювання заборгованості, а саме включений до реєстру.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, не включений до реєстру підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальних і теплогенеруючих організацій. Такі докази матеріали справи не містять та відповідачем надано не було.

Оскільки, КП «Вишнівськтеплоенерго» не є учасником процедури врегулювання заборгованості, на переконання колегії суддів, порядок списання неустойки (штраф, пеня), інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, передбачений ч.3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» не може бути застосований до відповідача.

У відповідності до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 14.12.2016 року, прийняте після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з не правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що не відповідає нормам закону.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга ПАТ «НАК «Нафтогаз України» підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду Київської області від 14.12.2016 року у справі № 911/3799/16 скасуванню з прийняттям нового рішення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене вище та керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Київської області від 14.12.2016 року у справі № 911/3799/16 - задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 14.12.2016 року у справі № 911/3799/16 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення суду яким позов публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до комунального підприємства «Вишнівськтеплоенерго» про стягнення 1 132 037,88 грн. задовольнити частково.

4. Стягнути з комунального підприємства «Вишнівськтеплоенерго» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, 11, ідентифікаційний код юридичної особи 19417197) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) 855 732,41 грн. пені, 53 942,96 грн. 3% річних та 165 024,86 грн. інфляційних втрат.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Стягнути з комунального підприємства «Вишнівськтеплоенерго» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, 11, ідентифікаційний код юридичної особи 19417197) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) 16 120,51 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, 17 732,56 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

7. Видачу наказів у справі № 911/3799/16 доручити господарському суду Київської області.

8. Матеріали справи № 911/3799/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова