ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2017 р. Справа № 917/1616/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Пушай В.І.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за дов. № 451, від 27.10.2014 р.

1-го відповідача - Бибик В.В. за дов. б/н від 17.01.2017 р.

2-го відповідача - ОСОБА_6. за дов. №1498 від 11.07.2016 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (вх. № 167 П/3-12) на рішення господарського суду Полтавської області від 06 жовтня 2015 року по справі № 917/1616/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до: 1. Хорольської міської ради,

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про визнання рішення № 270 від 26.07.2012 р. про продаж земельної ділянки недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 06.10.2015 року по справі № 917/1616/15 (суддя Кульбако М.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 06.10.2015 року по справі № 917/1616/15 та прийняти нове, яким в повному обсязі задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення учасників судового процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, рішенням Хорольської міської ради двадцять восьмої сесії шостого скликання №270 від 26.07.2012 року "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення підприємцю ОСОБА_5." було вирішено продати земельну ділянку площею 0,0109 га. по АДРЕСА_1, підприємцю ОСОБА_5

Позивач просить визнати недійсним дане рішення як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушенням у зв'язку з його прийняттям прав позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 148 Господарського кодексу України передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

У відповідності до статті 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

За приписами статті 9 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками з земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до Земельного кодексу України і Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення питань щодо передачі земель комунальної власності у власність чи користування, оренду громадянам та юридичним особам є виключним правом міської ради, як суб'єкта права власності на землю.

Згідно з пунктом 34 статті 26, пунктом 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується на пленарному засіданні ради сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

За приписами статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Отже, єдиним способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення на відповідній сесії.

Предметом розгляду даної справи є визнання недійсним рішення Хорольської міської ради двадцять восьмої сесії шостого скликання №270 від 26.07.2012 року "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення підприємцю ОСОБА_5.", яким було вирішено, зокрема, продати підприємцю ОСОБА_5 земельну ділянку кадастровий НОМЕР_1 площею 0,0109 га. по АДРЕСА_1 за 12880,00 грн. для провадження підприємницької діяльності по роздрібній торгівлі та наданню комерційних послуг.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до пункту 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду від 26.01.2000 року № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»: підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт; обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі; якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи приписи законодавства, яке направлено на врегулювання договірних відносин з приводу викупу земельної ділянки комунальної власності в площинні відносин, що виникли між сторонами у справі, з врахуванням доказів, наявних в матеріалах справи, колегія суду зазначає наступне.

Частино 1 статті 127 Земельного кодексу України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування і державні органи приватизації відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу.

Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції.

Як свідчать матеріали справи, на земельній ділянці, яка була визначена, як об'єкт цивільних прав, та продана другому відповідачеві, розташований об'єкт нерухомого майна, а саме підземний протипожежний резервуар, який належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 04.02.2004 року та акту прийому-передачі основних засобів від 04.02.2004 року (а.с.96-97, том 1).

Державну реєстрацію речових прав, а саме: право власності ОСОБА_5 на підземний протипожежний резервуар об'ємом 150 м^З, по АДРЕСА_1, здійснено КП "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" 07.06.2012 року, про що засвідчує витяг №34398778 (а. с. 98, том 1).

Рішенням Хорольської міської ради двадцять восьмої сесії шостого скликання №270 від 26.07.2012 року "Про продаж земельної ділянки за кадастровим НОМЕР_1 несільськогосподарського призначення підприємцю ОСОБА_5." було вирішено продати земельну ділянку площею 0,0109 га. по АДРЕСА_1, підприємцю ОСОБА_5

На виконання зазначеного рішення 01.08.2012 року між Хорольською міською радою та підприємцем ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення

Згідно довідці від 31.05.2013 року №627/02-22 ОСОБА_5 було повністю сплачено кошти в сумі 882,32 грн. за викуп земельної ділянки несільськогосподарського призначення по АДРЕСА_1, загальною площею 0,0109 га за кадастровим НОМЕР_1 відповідно до укладеного 01.08.2012 року договору купівлі-продаж.

В матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, який підтверджує той факт, що з 01.07.2013 року ОСОБА_5 є власником земельної ділянки, яка розташована по у АДРЕСА_1, за кадастровим НОМЕР_1.

Предметом спору між сторонами є земельна ділянка та розташований в межах її конфігурації протипожежний підземний резервуар для води ємкістю 150 м3 по АДРЕСА_1, що належить на праві власності другому відповідачу - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5.

Даний протипожежний підземний резервуар для води був складовою комплексу ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1, який належить на праві приватної власності ФОП ОСОБА_5

Протипожежний підземний резервуар комплексу ресторану проектувався, як основний засіб пожежного гасіння згідно діючих на той час Санітарних норм та правил, які допускали проектування протипожежного водопостачання з резервуарів.

Відповідно до Санітарних норм і правил ІІ-Г.3-62 Водопостачання. Норми проектування, затверджені постановою державного комітету Ради Міністрів СРСР по справах будівництва від 13.12.1962 року в розділі " Витрати води на зовнішнє пожежегасіння" пункт 2.7 Примітки пункт 2 визначено, що "…для окремо розташованих громадських будівель допускається проектування протипожежного водопостачання із водойм або резервуарів, обладнаних під'їздами для мотопомп або водонасосів".

Будівля ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1, площа якого більше 1000 квадратних метрів (1250 кв. м) підпадала під визначення громадських будівель за СНІП ІІ-Л.2-62 "Громадські будівлі і споруди", що затверджені державним комітетом РМ СРСР по справах будівництва 25.05.1962 року, а отже не могла бути введена в експлуатацію без наявності зовнішнього протипожежного водозабезпечення із ємностей (резервуарів, водойм).

У зв'язку з викладеним вбачається, що протипожежний підземний залізобетонний резервуар об'ємом 150 м³ проектувався як основний засіб пожежегасіння, був побудований та приймався в експлуатацію в комплексі ресторану для забезпечення протипожежної безпеки.

Рішенням Хорольської міської ради Полтавської області від 04.02.2010 року № 21 «Про затвердження акту комісії по розгляду заяв ОСОБА_5.» затверджено акт комісії від 24.12.2009 року, складений за результатами розгляду ОСОБА_5 щодо узгодження меж земельної ділянки в АДРЕСА_1 зі сторони суміжного власника земельної ділянки ОСОБА_4

Також, вирішено міській раді узгодити межу земельної ділянки, на яку ОСОБА_5 оформляє право оренди, зі сторони земельної ділянки ОСОБА_4

Рішенням Хорольської міської ради Полтавської області від 06.08.2010 року №207 надано дозвіл ПП ОСОБА_5 на викуп земельної ділянки площею 109 м.кв. (0,0109 га), яка знаходиться в АДРЕСА_1, землі комерційного використання.

Рішенням Хорольської міської від 22.05.2012 року №167 оформлено право власності на об'єкт нерухомого майна - підземного протипожежного резервуару, який належить до невід'ємного майнового комплексу ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою в АДРЕСА_1, об'ємом 150 м.куб.

Вказані факти підтверджені рішенням господарського суду Полтавської області від 06.08.2014 року по справі №917/1062/13, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду, постановою Вищого господарського суду та постановою Хорольського районного суду Полтавської області від 02.08.2012 року по справі №2-а/1628/77/12, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду, ухвалою Вищого адміністративного суду України (копії у матеріалах справи).

У колегії суддів відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин, адже існування даної обставини підтверджує судове рішення, що не може бути поставлене під сумнів.

Переоцінка вказаних фактів буде свідчити про поставлення під сумнів наведених судових рішень, що є недопустимим.

Свідоцтво про право власності НОМЕР_2 від 05.06.2012 року на підземний протипожежний резервуар, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1, є формою вираження на паперовому носії рішення Хорольської міської ради №167 від 22.05.2012 року "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна - підземний протипожежний резервуар комплексу ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1" щодо права власності ОСОБА_5 на цей об'єкт нерухомості, та є похідним від зазначеного рішення.

Встановлення факту викупу ресторану ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» в 1997 році не входить до предмету доказування у даній справі.

Доводи позивача в частині того, що оскаржуване рішення Хорольської міської ради порушує її права та законні інтереси щодо забезпечення її права на використання частини земельної ділянки під якою проходить належна їй каналізаційна мережа, є необґрунтованими.

Гарантії позивача на доступ до каналізаційної мережі, яка проходить через земельну ділянку, яка знаходиться у власності фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, закріплені чинним законодавством та технічними нормами, зокрема «Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України» затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 року, нормами ДБН, земельним законодавством та інше.

Зміст даних гарантій полягає в забезпеченні доступу позивача до каналізаційної мережі, на балансі і обслуговуванню якої вона перебуває, для забезпечення її функціонування шляхом заміни чи ремонту. Інших гарантій і прав позивача чинним законодавством не передбачено.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Положеннями статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» закріплено, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина 2 статті 144 Конституції України). Цьому конституційному положенню відповідає Закон, у частині 10 статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Крім того, у вказаному рішенні Конституційного суду України підкреслено, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Колегія суддів дослідивши в правовому полі спірне рішення Хорольської міської ради двадцять восьмої сесії шостого скликання №270 від 26.07.2012 року "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення підприємцю ОСОБА_5.", не вбачає його невідповідність вимогам чинного законодавства та порушення визначеній законом компетенції органу, який видав оспорюваний акт.

Відповідач реалізовуючи свої права як власника земельної ділянки, що полягають у володінні спектром прав як користування, володіння та розпорядження, самостійно без порушення законодавства України надав згоду на продаж земельної ділянки.

Колегія суддів вважає, що у зв'язку з відсутністю доказів в підтвердження порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, прийнятим першим відповідачем спірним рішенням, відсутні і встановлені статтею 21 Цивільного кодексу України обставини у їх сукупності, за наявності яких правовий акт органу місцевого самоврядування визнається недійсним, а за таких обставин у суду немає правових підстав для задоволення позову щодо визнання недійсним та скасування рішення, прийнятого відповідачем.

За змістом системного аналізу приписів статей 43, 104 Господарського процесуального кодексу України з метою забезпечення законності та обґрунтованості судового рішення, на місцевий господарський суд покладено обов'язок всебічно та повно з'ясувати і дослідити обставини справи, що мають значення для її вирішення по суті.

Так, відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, згідно з пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, є підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду.

Колегія суддів констатує, що суд, розглядаючи справу, вжив всіх заходів до всебічного й повного встановлення обставин спору, що не суперечить принципу змагальності, оскільки останній відображається в змісті процесуальних прав та обов'язків осіб, що беруть участь у справі та реалізується в сукупності з принципами рівності, диспозитивності та безпосередності, проте суд наділяється в тому числі організаційно-розпорядчими повноваженнями, необхідними для здійснення ним функцій органу правосуддя та прийняття законних і обґрунтованих судових актів.

За практикою Європейського суду з прав людини, визначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, лише якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України", заява № 63566/00, пункт 25, від 18.11.2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України", заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 06.10.2015 року по справі № 917/1616/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 06.10.2015 року по справі № 917/1616/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.