УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 р.

Справа № 820/403/17

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2017р. по справі № 820/403/17

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області , треті особи - Нововодолазький районний суд Харківської області , Державна казначейська служба України -

про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2017 р. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (далі - ТУ ДСА, відповідач), треті особи - Нововодолазький районний суд Харківської області, Державна казначейська служба України, в якому просив суд:

- визнати протиправним рішення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 23.01.2017 р. № 171/17, яким йому відмовлено у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, голови Нововодолазького районного суду Харківської області, відповідно до положень ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції від 07.07.2010 р. № 2453-VI) у зв'язку з прийняттям відставки;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою - голови Нововодолазького районного суду Харківської області, відповідно до положень ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції від 07.07.2010 р. № 2453-VI) у зв'язку з прийняттям відставки.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2017 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити, розгляд справи провести за його відсутності.

До суду апеляційної інстанції представник відповідача надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін.

Про дату, час та місце судового розгляду сторони та треті особи повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч.6 ст. 12 та ч.1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 15.03.2017 р. за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За приписами ч.1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 25.02.1993 р. обраний на посаду судді Нововодолазького районного суду Харківської області, постановою Верховної Ради України №1016-ІV ОСОБА_1 обрано на посаду судді Нововодолазького районного суду Харківської області безстроково (а.с.16-17).

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем у вересні 2016 р. до Вищої ради юстиції подано заяву про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 р. №1600-VІІІ ОСОБА_1 звільнений з посади судді Нововодолазького районного суду Харківської області у відставку та наказом в.о. голови Нововодолазького районного суду Харківської області від 25.10.2016 р. № 02-05/40 відрахований зі штату Нововодолазького районного суду Харківської області у зв'язку з прийняттям постанови Верховною Радою України №1600-VІІІ від 22.09.2016 р. про його звільнення з посади судді за заявою про відставку (а.с.18-20).

23.01.2017 р. ОСОБА_1 звернувся до ТУ ДСА України в Харківській області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою (а.с.25).

Листом № 06-16/171/17 від 23.01.2017 р. ТУ ДСА України в Харківській області повідомило позивача, що законодавчих підстав для нарахування йому вихідної допомоги немає (а.с.26).

Вважаючи свої права порушеними у зв'язку із невиплатою вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки право на відставку позивачем реалізоване під час дії Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №2436-VI від 07.07.2010 р. в редакції, чинній на 22.09.2016 р., приписами якого не передбачена виплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, то відсутні правові підстави для її виплати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Згідно з частинами 1, 3, 4 статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453- VI від 07.07.2010 р. (в редакції, яка діяла на час прийняття постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 22 вересня 2016 р. №1600-VІІІ) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відповідно до частин 2, 6 статті 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, яка діяла на час прийняття постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 22 вересня 2016 р. №1600-VІІІ), питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" від 27.03.2014 р. №1166-VІІ (далі - Закон №1166-VІІ), внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виключено статтю 136 даного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Згідно з Прикінцевими положеннями Закону №1166-VІІ зміни, передбачені розділом ІІ, набирають чинності з 1 квітня 2014 р.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Внесені Законом №1166-VІІ зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в частині скасування положень статті 136 цього Закону є чинними, неконституційними не визнавались.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 р. №10-рп/201З висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально - побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Відповідно до п. 3.2 рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2013 від 19.11.2013р. Конституційний Суд вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 р. у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин судом також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки право на відставку позивачем реалізовано під час дії Закону № 2453-VI, в редакції станом на дату прийняття постанови Верховної Ради України, якою позивача звільнено у відставку (22.09.2016 р.), положеннями якого не передбачена виплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, то відсутні правові підстави для її виплати.

Також на позивача не поширюються приписи ч. 1 ст. 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 2 червня 2016 р., яка встановлює, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, адже відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень, цей закон набрав чинності 30 вересня 2016 р., тобто після звільнено позивача у відставку (22.09.2016 р.).

Доводи апелянта, що судом першої інстанції не враховано Рішення Конституційного суду України №18-рп/2011 від 14.12.2011р. та ст. 8, 22 Конституції України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки внесені Законом №1166-VІІ зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в частині скасування положень статті 136 цього Закону є чинними, неконституційними не визнавались.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999р. №6-рп/99, від 20.03.2002р. №5-рп/2022, від 01.12.2004р. №19-рп/2004, від 11.10.2005р. №8-рп/2005, від 18.06.2007р. №4-рп/2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008р., як на підставу виплати йому вихідної допомоги, є необґрунтованими, оскільки Конституційний Суд України у своїх рішеннях не відносить вихідну допомогу до конституційних гарантій незалежності судді, а її невиплату до звуження конституційних прав судді.

Колегією суддів не приймаються до уваги посилання позивача на те, що судом першої інстанції не надана оцінка рішенню ТУ ДСА України в Харківській області від 23.01.2017 р. №171/17, оскільки у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою йому відмовлено листом від 23.01.2017р. за вих. №06-16/171/17.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у відповідача не було правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обгрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2017р. по справі № 820/403/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Курило Л.В.

Судді

Присяжнюк О.В. Русанова В.Б.

Повний текст ухвали виготовлений 20.03.2017 р.