ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 березня 2017 року № 826/3508/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання протиправними дій, рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі -позивач) з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В., Уповноважена особа, відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США №011-28571-130215 від 13.02.2015р.

- визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича від 16.09.2015р. № 813 в частині визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США №011-28571-130215 від 13.02.2015р., укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк»;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича включити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1. Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню за Договором банківського (депозиту) «Зростаючий» у доларах США №011-28571-130215 від 13.02.2015р., та подати додаткову інформацію до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо включення ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1. Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Загального реєстру вкладників ПАТ «Дельта Банк», як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що підлягають відшкодуванню за Договором банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США №011-28571-130215 від 13.02.2015р.;

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США №011-28571-130215 від 13.02.2015р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно яких, на його думку, йому має бути виплачена гарантована сума відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зазначає, що відповідачем 1 в порушення вимог чинного законодавства, не включено ОСОБА_1 до переліку вкладників АТ «ДЕЛЬТА БАНК», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу, що порушує його майнові права.

Відповідач 1 заперечує по суті заявлених позовних вимог, про що надав відповідні письмові заперечення, в обґрунтування яких зазначив, що перерахування «реальних» грошових коштів в дійсності не проводилося, а було проведено перерахування коштів з поточного рахунку ОСОБА_3 на рахунок позивача в сумі 7200 доларів США.

Відповідач 2 проти позову заперечує, посилаючись при цьому на те, що законодавство не покладає обов'язок на Фонд враховувати під час складання Загального реєстру інші документи, окрім Переліку вкладників, складання якого входить в обов'язок Уповноваженої особи. Виконавча дирекція Фонду складає Загальний реєстр виключно на підставі Переліку вкладників.

Оскільки при складанні Загального реєстру використовується виключно інформація, що наявна в переданому Уповноваженою особою Переліку вкладників, а, як вказує відповідач 2, у нього відсутня будь-яка первинна документація стосовно позивача, Фонд не вчинив жодної протиправної бездіяльності стосовно не включення даних позивача до Загального реєстру. Разом з тим зазначає, що у разі подання відповідачем 1 додаткової інформації про позивача, відповідні заходи будуть вжиті Фондом автоматично.

У своїх письмових запереченнях по справі представник Фонду просив в задоволенні позову повністю відмовити.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до положень ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

13 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та AT «Дельта банк» укладено Договір банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США № 011-28571-130215 на суму 7200 доларів США зі сплатою 5,5 % річних строком по 27 лютого 2015 року включно та відкрито вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_2.

13 лютого 2015 року між Позивачем та AT «Дельта банк» також укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 011-28571-130215 від 13 лютого 2015 року банківського вкладу (депозиту), якою, зокрема, передбачено, що сторони домовились викласти пункт 1.8 статті 1 Договору в наступній редакції: « 1.8. Зарахування Вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента, або готівкою через касу Банку в день укладення Сторонами цього Договору. Виключно для цілей цього Договору Сторони домовились, що умови п. 5.1.1. Правил до відносин, що виникають на підставі цього Договору, не застосовуються».

На депозитний рахунок позивача НОМЕР_2 13 лютого 2015 року було внесено 7200 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті від 13 лютого 2015 року № 45855889.

Вказані кошти були перераховані гр. ОСОБА_3 на користь Позивача на погашення боргу (підтверджується копією договору позики № 1 від 16.09.2014 та розпискою від 16.09.2014 року)

Таким чином, є можливим дійти висновку, що Позивачем було виконано зобов'язання за вказаним договором у повному обсязі, зокрема, зобов'язання, передбачені п.1.8. договору.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк».

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В.

На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 11 червня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» починає виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився до 03 березня 2015 року включно та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Виплати коштів будуть здійснюватися через установи чотирьох банків.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 02 жовтня 2015 № 181, «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк», визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.

07 жовтня 2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет розмістив оголошення для вкладників: «У зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації AT «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», Фонд з 08 жовтня 2015 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку».

Однак, як зазначає позивач, у Загальному реєстрі вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування вкладів відсутнє відшкодування за вкладом Позивача у межах гарантованої суми відшкодування (200 000 грн.), та у банку-агенті відсутній відповідний переказ на ім'я Позивача.

У зв'язку з цим позивач звернувся до Уповноваженої особи із заявою від 21.10.2015 про повернення коштів та щодо надання інформації про причини невиплати відшкодування грошових коштів за Договором банківського вкладу.

У відповідь на звернення, листом від 17.11.2015р. № 05-3129208 позивача повідомлено про те, що Договір банківського вкладу є нікчемним відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У подальшому, як зазначає позивач в позовній заяві, йому стало відомо, що Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в AT «Дельта Банк» від 16.09.2015 № 813 було визнано нікчемними правочини згідно переліку, зокрема, зазначений вище договір банківського вкладу (депозиту).

Крім того, внаслідок визнання правочину недійсним, була проведена реституція, що підтверджується випискою по угоді № 011-28571-130215 від 13.02.2015 року.

За таких обставин, не отримавши гарантованого відшкодування за вкладом, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Частиною першою статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 1 та частини третьої статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду; виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: 1) визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; 2) визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; 3) визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; 4) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 5) затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; 6) приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 7) встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб.

Частина перша статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

За правилами частин першої-третьої статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).

Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника.

Згідно із частиною п'ятою статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Частина шоста статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 11 частини четвертої статті 26 цього Закону.

Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 (далі по тексту - Положення), Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Файл csv формується за структурою інформаційного рядка файла «Перелік вкладників» (додаток 9) та за правилами формування csv файлів (додаток 10).

Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення.

Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр). Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях.

Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Файл csv формується за структурою інформаційного рядка файла «Загальний Реєстр / Реєстр переказів» (додаток 12) та за правилами формування csv файлів (додаток 10).

Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

Як зазначає відповідач 1, позивача не включено до переліку вкладників, оскільки уповноважена особа прийшла до висновку про нікчемність та недійсність спірного правочину і створення правових підстав для отримання клієнтами банку сум гарантованого відшкодування за проведеними операціями.

Згідно із частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Між тим суд зазначає, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не надано до матеріалів справи доказів укладення між позивачем і банком договорів, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання ОСОБА_1 переваг (пільг), прямо не встановлених для неї законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відповідачем 1 також не наведено інших підстав, з яких вбачається, що договір банківського вкладу, що укладений з позивачем, має ознаки нікчемного правочину.

Разом з тим, такі підстави, як «вчинення правочинів з метою штучного створення обов'язку Фонду гарантування щодо відшкодування грошових коштів, яке Фонд гарантування здійснюватиме за рахунок державних коштів», чи «правочини мають на меті збільшення гарантованої суми, що відшкодовується вкладникам Фондом гарантування вкладів фізичних осіб», «дроблення коштів вкладника» не відносяться до переліку підстав, за якими договір вкладу позивача можна вважати нікчемним.

Крім того, відповідачем не доведено, що укладення депозитного договору та перерахування коштів на депозитний рахунок містить ознаки правочину, який міг би спричинити неплатоспроможність Банку.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Крім того, відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, Уповноваженою особою Фонду не наведено та не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Таким чином, Уповноваженою особою Фонду не доведено наявність правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників АТ «ДЕЛЬТА БАНК», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, що суперечить приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на Постанову НБУ від 30.10.2014 № 692/БТ ПАТ «Дельта Банк», враховуючи наступне.

Так, в наданих суду письмових запереченнях відповідач зазначив, що оспорювана угода укладена 13.02.2015р., тобто після прийняття рішення про визнання ПАТ «Дельта Банк» проблемним, а тому є підстави вважати її укладеною з порушенням вимог, що були встановлені Національним Банком України, у зв'язку з чим і визнано укладений договір нікчемним.

Частиною 6 статті 67 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено право Національного банку України запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленим статтею 73 цього Закону.

Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку, Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Статтею 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено обов'язок Національного банку України прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних відповідно критеріїв, визначених в ньому.

Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Основним підзаконним нормативним актом, що регулює діяльність банків у випадку визнання їх проблемними є Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 року № 346.

Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку (п 5.1. Положення).

Згідно з п.п.5.2., 5.3. Положення Національний банк України для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку одночасно з призначенням куратора банку може залучати фахівців з бухгалтерського обліку, юридичних питань, з питань платіжних систем, інформаційних технологій та з інших питань. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку України.

Отже, згадуваними законодавчими актами не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти.

Крім того, як зазначено вище, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Отже, позивач не міг знати про віднесення Банку до категорії проблемних.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача 1 щодо визнання нікчемним Договору, визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи від 16.09.2015р. № 813 в частині визнання нікчемним договору № 011-28571-130215 та зобов'язання Уповноважену особу подати додаткову інформацію до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо включення ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників ПАТ «Дельта Банк», є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд також вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині зобов'язання Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників, оскільки втручання у даному випадку у дискреційні повноваження Фонду, як суб'єкта владних повноважень, є виправданими, адже відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права, а в межах спірних правовідносин відповідачами не доведено існування підстав для не відшкодування коштів за вкладом, що передбачені у частині четвертій статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позовні вимоги в частині зобов'язання Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича включити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1. Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Переліку вкладників, задоволенню не підлягають, враховуючи наступне.

Як вже зазначалось, пунктом шостим розділу ІІІ Положення № 14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, суд дійшов до висновку про те, що надання Уповноваженою особою додаткової інформації про вкладника на підставі п. 6 р. ІІІ Положення № 14, є підставою для включення такого вкладника до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Наведене свідчить, що після складення та затвердження Переліку вкладників та передачі Уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду, уповноважена особа Фонду не має права вносити зміни до Переліку вкладників, а має право лише надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників.

Частиною 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Окремо слід зазначити, що згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так, суд вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, з огляду на наступне.

Висновок Верховного Суду України у зазначених постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України).

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

З наведеного слідує, що Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.

Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Однак суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні правовідносини в рамках Закону №4452-VI.

Вказаний Закон №4452-VI є спеціальним, яким в свою чергу, як вже зазначалось вище, врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.

Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Зокрема, в силу положень ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в господарському суді.

Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону №4452-VI, яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин не підлягає.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

При цьому, законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". При з'ясуванні характеру спору суд враховує, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Таким чином, в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, слід враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідно враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції:

- понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України;

- визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України;

- встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України);

- встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України).

З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється.

Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Таким чином, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8.

Вказані висновки також кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.

Водночас, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Отже, Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, отже спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Окремо суд звертає увагу на те, що в деяких адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16 та №826/7042/16 Окружний адміністративний суд міста Києва, керуючись правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15, відповідними ухвалами відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, проте за результатами апеляційного оскарження Київським апеляційним адміністративним судом вказані судові рішення скасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США №011-28571-130215 від 13.02.2015р.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича від 16.09.2015р. № 813 в частині визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США №011-28571-130215 від 13.02.2015р., укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк».

4. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича подати додаткову інформацію до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо включення ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1. Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Загального реєстру вкладників ПАТ «Дельта Банк», як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що підлягають відшкодуванню за Договором банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США №011-28571-130215 від 13.02.2015р.

5. Зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США №011-28571-130215 від 13.02.2015р.

6. В решті позову - відмовити.

7. Стягнути на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1. Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1929 (одна тисяча дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук