Справа № 504/1715/16-ц

2/504/663/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2017

.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області в складі

головуючої судді Вінської Н.В.

секретарі Білаш А.М.

за участю позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні смт. Доброслав Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування арешту на земельну ділянку та виділу частки спільної земельної ділянки в натурі, -

встановив:

Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідачів посилаючись на те, що 22.11.2007 року був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки яким ОСОБА_5 продала, а громадяни ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 купили земельну ділянку загальною площею 1,00 га. (десять тисяч квадратних метрів), яка розташована на території земель Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області за № 43. 09.07.2008 року Громадянці ОСОБА_2 спільно з іншими покупцями був виданий єдиний Державний акт серія ЯЖ №306761 за № 010852400495, який у подальшому 18.11.2010 році був зареєстрований за № 227010010028001 у поземельній книзі відділу Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області. 27.09.2010 року співвласник даної земельної ділянки ОСОБА_8, який є її сином, подарував їй свою частку земельної ділянки. У березні 2015 року вона мала намір зареєструвати державний акт на вказану земельну ділянку в електронному реєстрі, але їй було відмовлено, так як постановою Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області, 18.06.2012 року слідчим Грінченко Наталею Олександрівною був накладений арешт на дане майно. Про дані обставини вона не була повідомлена слідчими органами взагалі. Дані обставини унеможливлюють здійснення державної реєстрації права власності її частини в електронному реєстрі прав. Вважала, що органами міліції незаконно накладено арешт на земельну ділянку. Зазначала, що при неодноразовому зверненні до Головного управління Національної поліції в Одеській області слідчим управлінням їй було пояснено, що 29.11.2012 року слідчим відділом ОМУ ГУМВС України в Одеській області була порушена кримінальна справа № 02201200067 та ОСОБА_4 був пред’явлений обвинувальний акт про підозру у скоєнні злочину за ознаками ч. ч. 2,3,4 ст. 190 КК України. Матеріали кримінального провадження направлені до Приморського районного суду м. Одеси. Просила суд виділити в натурі 1/5 частку земельної ділянки № 43 із загальної площі 1.00 га., яка розташована на території земель Красносільської сільської ради та закріпити своїми межовими кордонами її власницю ОСОБА_1. Скасувати арешт з 1/5 частки земельної ділянку № 43 із загальної площі 1.00 га., яка розташована на території Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, яка закріплена за її власницею – ОСОБА_1

В судовому засіданні позивачка підтримала поданий позов, просила суд його задовольнити з підстав зазначених у ньому.

Відповідачі у призначені судові засідання не з’являлись будучи повідомленими своєчасно і належним чином.

Розглянувши поданий позов, матеріали справи, вислухавши пояснення позивачки, суд приходить до висновку про відмову у його задоволенні виходячи з такого.

Судовим розглядом справи встановлено, що 09 липня 2008 року на ім’я ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1.00 га. на території Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області для ведення особистого селянського господарства серії ЯЖ № 306761, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010852400495 із списком співвласників земельної ділянки ОСОБА_2 2/5 частки у спільній власності; ОСОБА_6 1/5 частки у спільній власності; ОСОБА_7 1/5 частки у спільній власності; ОСОБА_4 1/5 частки у спільній власності (а.с.7).

З матеріалів справи вбачається, що державний акт серії ЯЖ № 3067 від 09 липня 2008 року не підписаний головою місцевої державної адміністрації або органом місцевого самоврядування.

27 вересня 2010 року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_1 1/5 частку земельної ділянки площею 1.00 га. з земель сільськогосподарського призначення (а.с.6)

Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування арешту суд виходив з того, що позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу наявності такого арешту. Зокрема не надано відповіді реєстраційного органу, щодо відмови у вчиненні реєстрації за причин наявності арешту накладеного постановою Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області, 18.06.2012 року слідчим Грінченко Наталею Олександрівною.

Крім того, відповідно до Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» визначено, що спори про право цивільне, пов’язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов’язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивачки в частині виділу в натурі 1/5 частки земельної ділянки суд виходив з того, що суду не надано, судовим розглядом не встановлено технічних підстав для здійснення такого виділу виходячи з такого.

Нормами ст. 183 ЦК України, визначенні поняття подільних та неподільних речей. Подільною річчю є річ, яку можна поділити без втрати цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Поняття головної речі і її приналежності визначені нормами ст. 186 ЦК України, відповідно до якої річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 188 ЦК України визначено поняття складних речей, відповідно до якої якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 355 ЦК України, яка визначає поняття та видів права спільної власності, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Порядок здійснення права спільної часткової власності, врегульовано нормами ст. 358 ЦК України, відповідно до якої право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності здійснюється за нормами ст. 364 ЦК України, відповідно до якої співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Порядок припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, врегульовано нормами ст. 365 ЦК України, яка передбачає, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Згідно ч. 2 вказаної статті суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Судовим розглядом справи не встановлено визначення вартості 1/5 частки земельної ділянки та попереднього внесення позивачкою її вартості на депозитний рахунок.

Згідно ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі вищевикладеного, відповідно до ст. 183, 188, 355, 356, 364, 365 ЦК України, керуючись ст.ст.10, 11, 15, 57-61, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд –

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування арешту на земельну ділянку та виділу частки спільної земельної ділянки в натурі – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення, а особами, що не були присутніми у судовому засіданні, потягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя: Н.В. Вінська