-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Іванівський районний суд Одеської області
смт. Іванівка, вул. Леніна, 81а, 67200, (04854) 3-13-42
справа 2-а-13/10
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2010 року Іванівський районний суд Одеської області в складі: головуючого судді Погорєлова І.В.
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Одеської області про визнання неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Одеської області при виплаті одноразової грошової допомоги ветерану війни - учаснику бойових дій ,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Одеської області про визнання неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Одеської області при виплаті одноразової грошової допомоги ветерану війни - учаснику бойових дій , посилаючись на те, що він є ветеран війни - учасник бойових дій і у відповідності з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому щорічно до п'ятого травня повинна надаватися одноразова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Проте починаючи з 2004 року йому, позивачу, здійснювалися виплати не в повному обсязі . Мінімальна пенсія за віком становила в 2004 році - 92,45 гривень, в 2005 році - 332 гривні, в 2006 році -359 гривень, в 2007 році - 410,06 гривень ,в 2008 році - 481 гривень. Згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачу повинно бути виплачено у 2004 році - 92,45x5=462,25 гривень, у 2005 році - 332x5=1660 гривень, у 2006 році - 359x5=1795 гривень, у 2007 році - 410,06x5=2050,30 гривень, у 2008 році - 481x5=2405 гривень. Всього виплата за п'ять років відповідач повинен був сплатити позивачеві 8372,55 гривень.
Але за ці роки позивачеві було виплачено грошова допомога в таких розмірах : у 2004 році- 120 гривень, у 2005 році - 250 гривень, в 2006 році- 250 гривень, в 2007 році - 280 гривень, 2008 році - 310 гривень. Всього за п'ять років позивачу було виплачено 1210 гривень. Недоплата за п'ять років склала 7162,55 гривень ( 8372,55-1210=7162,55).
Позивач вважає, що неправомірними діями відповідача, який недоплатив йому одноразову щорічну допомогу у розмірі 7162,55 гривні, порушено його права як громадянина та ветерана війни, оскільки чинним законодавством не передбачено обмеження виплат з будь-яких підстав.
Представник позивача позов підтримав, просив суд задовольнити його у повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві, просив справу слухати у його відсутність у порядку ст..122 ч.З КАСУ.
Представник відповідача управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Одеської області надав свої письмові заперечення на адміністративний позов, позовні вимоги не визнав, вважає, що відповідно до ст..95 Конституції України виключно законами України про державний бюджет України на відповідний рік визначаються будь-які видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків . виплата щорічної грошової допомоги проводилася щорічно до 05 травня у розмірах встановлених законодавством. Рішення Конституційного суду України у 2004, 2007,2008 роках , якими визнані неконституційними положення Закону України про державний бюджет вступали в дію вже після того як була проведена виплата щорічної грошової допомоги . їх дія поширюється на правовідносини , які виникають після набрання ними чинності. Крім того відповідач просить врахувати , що на підставі ст.. 99 КАСУ позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, оскільки позивачем пропущений строк звернення до суду.
Відповідно до ч.З ст.122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Судом встановлено наступне , що ОСОБА_1 є ветеран війни - учасник бойових дій , що підтверджується посвідченням серії АБ № 273346 виданим Іванівським РВК 17.03.1997 року і у відповідності з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому щорічно до п'ятого травня повинна надаватися одноразова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Проте починаючи з 2004 року йому, позивачу, здійснювалися виплати не в повному обсязі . Мінімальна пенсія за віком становила в 2004 році - 92,45 гривень, в 2005 році - 332 гривні, в 2006 році - 359 гривень, в 2007 році - 410,06 гривень ,в 2008 році -481 гривень. Згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачу повинно бути виплачено у 2004 році - 92,45x5=462,25 гривень, у 2005 році - 332x5=1660 гривень, у 2006 році - 359x5=1795 гривень, у 2007 році - 410,06x5=2050,30 гривень, у 2008 році -481x5=2405 гривень. Всього виплата за п'ять років відповідач повинен був сплатити позивачеві 8372,55 гривень.
Але за ці роки позивачеві було виплачено грошова допомога в таких розмірах : у 2004 році- 120 гривень, у 2005 році - 250 гривень, в 2006 році- 250 гривень, в 2007 році - 280 гривень, 2008 році - 310 гривень. Всього за п'ять років позивачу було виплачено 1210 гривень. Недоплата за п'ять років склала 7162,55 гривень (8372,55-1210=7162,55).
В своїй позовній заяві позивач зазначає , що про порушення його прав йому стало відомо 15 лютого 2008 року на загальних зборах членів Іванівської районної спілки ветеранів війни. Адміністративний позов позивачем був поданий 06 квітня 2009 року.
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, позивачем пропущено строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів і позивач у позовній заяві не ставив питання про його поновлення, не зазначив причини пропуску. Відповідно до ч. 1ст. 100 КАСУ пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як вбачається з заперечення представника відповідача, він просить відмовити в позову на підставі пропуску позивачем строку позовної давності.
Отже суд прийшов до висновку, що в задоволені позовних вимог за період з 2004 року по 06 квітня 2008 року позивачу необхідно відмовити в зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Крім того слід зазначити , що Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» (ст..44),Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (ст. 34), Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 30) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», постановою КМУ від 12.03.2008 року №183 передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону піддягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, суд зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього.
Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. З ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України про Державний бюджет України на 2004-2008 роки фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Що стосується питання виплати одноразової грошової допомоги у 2005,2006 році то будь-яких рішень щодо неконституційності положень законів України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (ст. 34 ), «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 30) Конституційним Судом України не приймалося, отже вони є чинними та обов'язковими для виконання та дії відповідача щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги до 5 травня за ці роки є правомірними, оскільки відповідач діяв згідно чинного законодавства.
За таких обставин не можуть бути задоволені позовні вимоги щодо стягнення недоплачених грошових коштів за 2005,2006 роки.
Що стосується виплати за 2004 рік, то положення ст. 44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», відповідно до якого була передбачена виплата щорічної разової допомоги учасникам бойових дій у розмірі 120 грн., втратило чинність, як таке, що визнане неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду N 20-рп/2004 від 01 грудня 2004 року.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно в період з 01 січня по ЗО листопада 2004 року Закон України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» був чинним та підлягав виконанню, а органи, уповноважені на здійснення цих виплат, у цей час діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Із дати прийняття рішень Конституційним Судом України особи мають право на виплату допомоги до 5 травня у розмірах, визначених законами «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 пункт 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 Ш0-рп/2008 зміни, внесені до закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнано Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України( є неконституційними).
Таким чином, рішення Конституційного Суду України про визнання змін, внесених законами України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо визначення розмірів щорічної разової грошової допомоги до 5 травня такими, що не відповідають Конституції України, були прийняті 09 липня 2007 та 22 травня 2008 року, тобто після встановленого граничного терміну виплати цієї допомоги - 5 травня.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини другої ст.152 Конституції України закони, інші правові акти
або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, в періоди з 01 січня 2007 до 08 липня 2007 р. та з 01 січня 2008 до 21 травня 2008 року закони України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були чинними та підлягали виконанню, а органи, уповноважені на здійснення цих виплат, у цей час діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як це передбачає ч.2 ст.19 Конституції України. Тобто на момент виплати вказаної щорічної допомоги відповідач діяв відповідно до діючого на момент здійснення виплат законодавства.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги до 5-го травня за 2007 рік та за 2008 рік до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 9 липня 2007 року у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Суд , дослідивши матеріали справи та доводи сторін по справі, та надані докази, вважає що адміністративний позов щодо позовних вимог за 2004 рік по 06 квітня 2008 року задоволенню не підлягає в зв'язку з пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом, а за період з 06 квітня 2008 року задоволенню не підлягає на підставі встановлених та вищевикладених фактичних обставинах по справі.
На підставі викладеного та керуючись , ст.З, 19, 92 Конституції України, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 88, 159, 116, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Одеської області про визнання неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Іванівської районної державної адміністрації Одеської області при виплаті одноразової грошової допомоги ветерану війни -учаснику бойових дій - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до Іванівського районного суду Одеської області заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а також подання апеляційної скарги до Іванівського районного суду Одеської області протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження і одночасного направлення копії апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного сулу.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.
Суддя Погорєлов І.В.
скопійовано
-
скопійовано
-
