Окрема думка

Суддів Верховного Суду України по справі № 5-455 кс15 (16)

6 лютого 2017 року Судовою палатою у кримінальних справах Верховного Суду України розглянута заява засудженого ОСОБА_1 й скасовано вирок Апеляційного суду Одеської області від 1 серпня 2005 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 11 квітня 2006 року щодо ОСОБА_1 та в порядку статті 453 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) щодо ОСОБА_2 та направлено справу на новий розгляд до компетентного суду першої інстанції.

Погоджуючись із рішенням Верховного Суду України про необхідність скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з огляду на порушення Україною конвенційних положень при вирішенні справи судом, вважаємо, що міркування щодо запобіжного заходу, викладене у мотивувальній частині, виходить за межі визначених законом повноважень Верховного Суду України.

Положення частини 2 статті 19 Конституції України зобов'язують органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 444 КПК Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За змістом кримінального процесуального закону, й зокрема п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК, судове провадження у Верховному Суді України є провадженням з перегляду судових рішень в порядку глави 33 КПК, а отже, відбувається на стадії виконання вироку, який набрав законної сили.

З огляду на це очевидно, що в період перегляду судових рішень Верховним Судом України відбувається реалізація призначеного засудженому покарання, що обумовлює некоректність вирішення на цій стадії кримінального провадження питання про запобіжні заходи, так як останній є різновидом заходів забезпечення кримінального провадження, що застосовується до підозрюваного, обвинуваченого з метою виконання покладених на них обов'язків.

Окрім того, у статтях 455, 456 КПК, які визначають вимоги щодо змісту постанов Верховного Суду України як у разі задоволення заяви, так і при відмові у її задоволенні, не міститься положень про те, що, реалізуючи свої повноваження згідно із ст. 454 КПК, Верховний Суд України вирішує питання про запобіжний захід.

Слід зазначити й те, що обрання, скасування і зміна запобіжного заходу в судовому провадженні відбувається у визначеній законом процедурі та порядку розгляду відповідних клопотань сторін про це, щодо яких Верховний Суд України не наділений процесуальними повноваженнями.

Також, зазначаючи в мотивувальній частині постанови про те, що скасування судових рішень і повернення справи на новий судовий розгляд відновлює дію постанови про віддання до суду та обраного ОСОБА_1 і ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не було враховано, що питання про запобіжний захід щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішувалося за правилами КПК 1960 року, а при його обранні, як убачається зі змісту постанов Іванівського районного суду Одеської області від 3 липня 2003 року, суд вказав на вчинення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 особливо тяжкого злочину, тобто фактично визначився з їх винуватістю.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд України мав повні підстави для залишення клопотання захисника ОСОБА_3. щодо обрання запобіжного заходу без задоволення, оскільки вирішення цього питання не належить до повноважень Верховного Суду України.

24 лютого 2017 року

Судді

Верховного Суду України ОСОБА_4

ОСОБА_5