Суддя-доповідач - Сухарьок М.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року справа №229/176/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Сухарька М.Г., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г.,

при секретареві судового засідання - Терзі Д.А.,

за участю представника позивача - ОСОБА_4,

представника відповідачів - Янюк К.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на постанову Дружківського міського суду Донецької області від 15 лютого 2017 року в справі № 229/176/17 за позовом ОСОБА_6 до Державної міграційної служби України, Дружківського міського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _6 звернвся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 1 від 10.01.2017 про примусове повернення до країни походження, підписане провідним спеціалістом Дружківського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області та затверджене т.в.о. начальника Дружківського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області, яким громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 примусово повернуто до країни походження, зобов'язано покинути територію України до 09.02.2017 та заборонено в'їзд в Україну на три роки.

Постановою Дружківського міського суду Донецької області від 15 лютого 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення провідного спеціаліста Дружківського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області від 10.01.2017 про примусове повернення до країни походження громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, зобов'язання покинути територію України та заборону в'їзд в Україну на три роки.

У задоволенні вимог до Державної міграційної служби України відмовлено.

Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області не погодившись з судовим рішенням, подало апеляційну скаргу в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_6 28.02.2016 року в'їхав на територію України та станом на 10.01.2017 не виїхав з неї, чим порушив норми Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України. У зв'язку із вчиненим порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства його було притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу, що передбачено ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також прийнято рішення про його примусове повернення в країну походження, зобов'язання покинути територію України та заборону в'їзду на три роки відповідно до статей 13 та 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Представник відповідачів в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Позивач та його представник до суду апеляційної інстанції не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, вважає за необхідне задовольнити вимоги апеляційних скарг, а постанову суду скасувати з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 28 лютого 2016 року громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_6 (далі - позивач) в'їхав на територію України через КПП «Харків-пасажирський». Оскільки станом на 10 січня 2017 року позивач не залишив територію України, відносно нього Головним управлінням Державної міграційної служби України в Донецькій області було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДО № 051980 від 10.01.2017 та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн серії ПР МДО № 051980 від 10.01.2017.

Окрім цього, 10 січня 2017 року провідним спеціалістом Дружківського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області було прийнято рішення № 1, яким громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 примусово повернуто до країни походження, зобов'язано покинути територію України до 09.02.2017 та заборонено в'їзд в Україну на три роки.

ОСОБА_6, вважаючи, що рішення міграційного органу № 1 від 10 січня 2017 не відповідає чинному законодавству, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) та Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 15.02.2002 № 150 (далі - Порядок), окрім цього ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні.

Відповідно до ч. 3 Закону № 3773-VI строк перебування іноземців в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно з п.п. 2 п. 2 Порядку іноземці, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більше як 90 днів протягом180 днів у разі, якщо вони є громадянами держави з безвізовим порядком в'їзду.

У матеріалах адміністративної справи наявна копія паспорту ОСОБА_6 НОМЕР_1 (а.с.94-95), яким підтверджено його перебування на території України в наступні періоди:

- з 22.02.2014 по 07.04.2014, строк перебування - 44 дні;

- з 23.05.2014 по 20.07.2014, строк перебування - 58 днів;

- з 14.09.2014 по 10.12.2014, строк перебування - 87 днів;

- з 16.12.2014 по 10.03.2015, строк перебування - 84 дні;

- з 18.03.2015 по 15.06.2015, строк перебування - 89 днів;

- з 20.06.2015 по 15.09.2015, строк перебування - 87 днів;

- з 30.11.2015 по 27.02.2016, строк перебування - 89 днів;

- з 28.02.2016 по теперішній час, станом на 10.01.2017 строк перебування - 318 днів.

За загальним підрахунком в період з 22.02.2014 по 27.02.2016 позивач перебував на території України 538 днів з 736 днів, тобто грубо та систематично порушував п.п. 2 п. 2 Порядку затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 15.02.2002 року.

Статтею 23 Закону № 3773-VI передбачено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

За приписами ч. 1 ст. 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Стосовно перебування ОСОБА_6 на території України з 28.02.2016 по 10.01.2017 та поважності причин порушення ним строку виїзду в адміністративному позові зазначено наступне.

Позивач стверджував, що він проживав у с. Новолуганське, знаходився в громадянському шлюбі з громадянкою України ОСОБА_5. На підтвердження цього факту до суду першої інстанції було надано довідку № 146/01-18 від 13.01.2017, видану Виконавчим комітетом Новолуганської сільської ради (а.с.17). У зв'язку з проведенням на території Донецької області антитерористичної операції в період перебування ОСОБА_6 у с. Новолуганське виїзд з цього населеного пункту здійснювався через блокпости та контрольні пункти в'їзду-виїзду за наявності реєстрації місця проживання в цьому районі, тому позивач був позбавлений можливості вчасно виїхати з території України.

Проте загальновідомим є факт, що протягом вказаного позивачем періоду в'їзд-виїзд до с. Новолуганське не був пов'язаний із перетинанням блокпостів та контрольних пунктів в'їзду-виїзду, підконтрольних Збройним силам України, за відсутності такових.

Окрім цього в довідці № 146/01-18 не зазначено, в який період часу ОСОБА_6 проживав за адресою: АДРЕСА_1, лише засвідчено, що це його місце проживання станом на 13 січня 2017 року.

Також колегія зазначає, що наявна в матеріалах справи довідка № 146/01-18 не є оригіналом, у зв'язку із чим вона не може бути доказом у розумінні статей 69-70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підпунктом 1 пункту 6 Порядку передбачено, що строк перебування іноземців на території України продовжується у разі, коли вони прибули з держав з безвізовим режимом за наявності обґрунтованих підстав, але не більше як 180 днів з дати останнього в'їзду в Україну. Процедура звернення із заявою про продовження строку перебування та перелік необхідних документів встановлені пунктами 8-9 Порядку.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_6 за продовженням строку перебування на території України не звертався.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення про примусове повернення ОСОБА_6 до країни походження було прийнято без встановлення вини позивача в порушенні правил перебування в України, а саме до набрання постановою в справі про адміністративне правопорушення законної сили.

Колегія суддів спростовує позицію суду першої інстанції із наступним мотивуванням.

Право оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення передбачено ст. 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП). За приписами ст. 291 цього Кодексу постанова № 051980 набирає законної сили після завершення строку на її оскарження. Позивач скористався правом оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення. Постановою Дружківського міського суду Донецької області від 10.02.2017 у справі № 229/173/17, набрала законної сили 10.02.2017, його позов було залишено без задоволення (а.с.82-83).

Окрім цього положеннями ст. 26 Закону № 3773-VI не передбачений взаємозв'язок між притягненням до відповідальності за нормами КупАП та за законом. Порушення ОСОБА_6 законодавства про правовий статус іноземців підтверджено матеріалами справи, тому рішення про його примусове повернення до країни походження прийнято міграційним органом у відповідності до вимог чинного законодавства.

Щодо заборони ОСОБА_6 в'їзду на територію України протягом трьох років, викладеної в рішенні № 1 від 10.01.2017, суд апеляційної інстанції підтримує позицію Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.

Частиною 1 ст. 13 Закону № 3773-VI визначено, що в'їзд в Україну іноземцю не дозволяється, зокрема, в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку. Оскільки позивач в період з 22.02.2014 по 10.01.2017 систематично та грубо порушував чинне законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, притягнення його до такого виду відповідальності як заборона в'їзду є обґрунтованим.

Разом з тим колегія суддів не приймає посилання апелянта щодо порушення судом першої інстанції ч. 1 ст. 24 Кодексу адміністративного судочинства України, керуючись наступним.

За приписами вказаної статті адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

Пунктом 6 частини 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративні справи щодо примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Кодексу адміністративного судочинства України усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово. Разом з тим цим Кодексом не передбачено випадків здійснення адміністративного судочинства у місцевих загальних судах як адміністративних судах колегією суддів, тому приписи ч. 1 та 2 ст. 24 КАС України в таких випадках застосуванню не підлягають.

Враховуючи доведеність порушення ОСОБА_6 строку перебування на території України з підстав, які не можуть бути визнані поважними, доводи апелянта щодо обґрунтованості та законності рішення про примусове повернення позивача до країни проходження, зобов'язання покинути територію України та заборону його в'їзду на територію України підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.

Керуючись статями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на постанову Дружківського міського суду Донецької області від 15 лютого 2017 року в справі № 229/176/17 за позовом ОСОБА_6 до Державної міграційної служби України, Дружківського міського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Постанову Дружківського міського суду Донецької області від 15 лютого 2017 року в справі № 229/176/17 - скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_6 до Державної міграційної служби України, Дружківського міського сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Вступна та резолютивна частини постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 09 березня 2017 року. Повний текст постанови складений 10 березня 2017 року.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після виготовлення повного тексту.

Колегія суддів М. Г. Сухарьок

А. А. Блохін

Т.Г. Гаврищук