П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

01 березня 2017 р. Справа № 802/232/17-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

секретаря судового засідання: Демченка А.М.,

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Вінниці адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в особі директора ОСОБА_2

про визнання бездіяльності протиправною, визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу, стягнення моральної шкоди, зобов'язання видати доручення, -

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (МЦ з НБВПД), в особі директора Вінницького міського центру з НБВПД ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною, визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу, стягнення моральної шкоди, зобов'язання видати доручення .

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що у 2015 та 2016 роках звертався до МЦ з НБВПД за наданням вторинної правової допомоги як суб'єкту права на БВПД відповідно до ст. 14 ЗУ “Про безоплатну правову допомогу”.

Проте, за трьома зверненнями від 10.12.2015 року, та 11.12.2015 року допомоги надано не було, хоча накази видавалися, але нікого так і не призначено для їх виконання. У 2016 році позивач також звернувся по правову допомогу, в зв’язку з чим видано 16 наказів про надання БВПД, але жодного доручення директором на видано. Таким чином, ОСОБА_1 не отримував за вказаний період реальної правової допомоги.

30.12.2016 року позивач звернувся до директора МЦ з НБВПД з проханням надати реальну правову допомогу з наданням відповідних доручень.

04.01.2017 року за №03-13/638 (а. с. 6) ОСОБА_1 надіслано відповідь, якою останньому повідомлено, що адвокати, які співпрацюють з МЦ з НБВПД письмово відмовились від наявних запропонованих справ. Також зазначено, що адвокати є незалежними у своїй діяльності і захищені відповідно до ст. 2 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і як наслідок, у МЦ з НБВПД відсутні повноваження щодо зобов’язання адвокатів прийняти доручення для надання безоплатної правової допомоги.

20.01.2017 року директор Вінницького МЦ з НБВПД ОСОБА_2 прийнято наказ №3/10 від 20.01.2017 року, яким накази Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги “ Про надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 ”скасовано.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність директора Вінницького міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, ОСОБА_2, у не наданні доручення на надання БВПД (реальної допомоги) згідно виданих наказів від листопада 2015 року №162/04,163/04,164/04. Наказів від грудня 2015 року №203/04, 204/04, 205/04. Наказів від березня 2016 року №96/04, 97/04, 98/04, 99/04. Наказів від квітня 2016 року №133/04, 134/04, 135/,04, 136/04, 137/04. Наказів від вересня 2016 року №363/04, 364/04, 365/04, 366/04, 367/04, 368/04, 369/04;

- визнати протиправним дії директора Вінницького міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2, щодо внесення в наказ №3/10 від 20.01.2017 інформації з особистого життя позивача;

- визнати протиправним та скасувати наказ директора Вінницького МЦ з НБВПД ОСОБА_2 № 3/10 від 20.01.2017 року;

- стягнути з Вінницького МЦ з НБВПД, код юридичної особи 39747562, на користь позивача моральну шкоду в сумі дванадцять тисяч вісімсот гривень;

- зобов'язати директора Вінницького МЦ з НБВПД видати доручення на ведення справ за зверненнями ОСОБА_1, згідно виданих наказів від листопада 2015 року №162/04,163/04,164/04. Наказів від грудня 2015 року №203/04, 204/04, 205/04. Наказів від березня 2016 року № 96/04, 97/04, 98/04, 99/04. Наказів від квітня 2016 року № 133/04, 134/04, 135/,04, 136/04, 137/04. Наказів від вересня 2016 року № 363/04, 364/04, 365/04, 366/04, 367/04, 368/04, 369/04.

Позивач у судовому засіданні адміністративний позов підтримав та просив його задовольнити повністю.

Представники відповідача заперечували проти позову з підстав, наведених у письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи, та просили суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини першої статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Позивач ОСОБА_1, у відповідності до норм чинного законодавства, звертається за наданням вторинної правової допомоги як суб'єкт права на безоплатну вторинну правову допомогу в розумінні статті 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" від 02.06.2011 року.

Проте, як зазначено позивачем, за трьома зверненнями від 10.12.2015 року, та 11.12.2015 року допомоги надано не було, хоча накази видавалися, але нікого так і не призначено для їх виконання. У 2016 році позивач також звернувся до МЦ з НБВПД і на забезпечення належного захисту його прав було видано 16 наказів про надання БВПД, але жодного доручення директором на видано. Таким чином ОСОБА_1 не отримував за вказаний період реальної правової допомоги. 30.12.2016 року позивач звернувся до директора МЦ з НБВПД з проханням надати реальну правову допомогу з наданням відповідних доручень.

04.01.2017 року за №03-13/638 (а.с.6) ОСОБА_1 надіслано відповідь, якою останньому повідомлено, що Вінницьким місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги розглянуто клопотання ОСОБА_1 від 30.12.2016 року. Повідомлено, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 15 Закону України “ Про безоплатну правову допомогу ” суб’єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в України є адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу. З метою забезпечення безоплатною вторинною правовою допомогою, справи ОСОБА_1 були запропоновані адвокатам, що співпрацюють з Вінницьким МЦ з НБВПД . Жоден з адвокатів не виявив бажання надати правову допомогу позивачу.

Про причини не надання вторинної правової допомоги ОСОБА_1 було повідомлено листом МЦ з НБВПД від 25.05.2016 року №229/03-20, що адвокати, які співпрацюють з МЦ з НБВПД письмово відмовились від наявних запропонованих справ. Також зазначено, що адвокати є незалежними у своїй діяльності і захищені відповідно до ст.2 ЗУ “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” і як наслідок у МЦ з НБВПД відсутні повноваження щодо зобов’язання адвокатів прийняти доручення для надання безоплатної правової допомоги.

20.01.2017 року Вінницьким місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги винесено наказ №3/10 яким скасовано накази Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1П.” від 13.11.2015 року №162/04, від 13.11.2015 року № 163/04, від 13.11.2015 року №164/04, від 15.12.2015 року №203/04, від 15.12.2015 року №204/04, від 15.12.2015 року №205/04, від 24.03.2016 року №96/04, від 24.03.2016 року №97/04, від 24.03.2016 року №98/04, від 24.03.2016 року №99/04, від 20.04.2016 року №133/04, від 20.04.2016 року №134/04, від 20.04.2016 року №135/04, від 20.04.2016 року №136/04, від 20.04.2016 року №137/04, від 15.09.2016 року №363/04, від 15.09.2016 року №364/04, від 15.09.2016 року №365/04, від 15.09.2016 року №366/04, від 15.09.2016 року №367/04, від 15.09.2016 року №368/04, від 15.09.2016 року №369/04, припинивши надання безоплатної вторинної правової допомоги за цими наказами.

Не погоджуючись з вказаними обставинами позивач просить визнати протиправною бездіяльність директора Вінницького міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2, у не наданні доручення на надання БВПД (реальної допомоги) згідно виданих наказів від листопада 2015 року №162/04,163/04,164/04. Наказів від грудня 2015 року №203/04, 204/04, 205/04. Наказів від березня 2016 року № 96/04, 97/04, 98/04, 99/04. Наказів від квітня 2016 року № 133/04, 134/04, 135/,04, 136/04, 137/04. Наказів від вересня 2016 року № 363/04, 364/04, 365/04, 366/04, 367/04, 368/04, 369/04.

Відповідно до статті 55 Конституції, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ” №2 від 06.03.2008 року звернено увагу судів на те, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР ), Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15 ) (далі - КАС України) та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України ( 2747-15 ) основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

У зв'язку з цим, судам необхідно враховувати, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, із якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст. 2 КАС України.

З огляду на зазначену норму, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

В ході розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що відповідачем здійснювались усі необхідні дії для належного надання вторинної безоплатної правової допомоги або надання консультації ОСОБА_1. Дані обставини підтверджуються листами, які надсилались МЦ з НБВПД (а. с. 121-142 ).

З урахуванням даних обставин, суд не вбачає бездіяльності директора Вінницького міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2, оскільки, відповідач діяла відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд також зазначає, що зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначені Законом України "Про безоплатну правову допомогу" від 02.06.2011 року (далі - Закон №3460-VI).

Відповідно до статті 13 Закону №3460-VI безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Закону №3460-VI право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої сім'ї нижчий суми прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону.

Частинами першою та четвертою статті 18 Закону №3460-VI передбачено, що звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону, подаються особами, які досягли повноліття, до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги або до територіального органу юстиції за місцем фактичного проживання таких осіб незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування особи. Разом із зверненням про надання безоплатної вторинної правової допомоги особа або законний представник особи повинні подати документи, що підтверджують належність особи або осіб, стосовно яких звертається законний представник, до однієї з вразливих категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону.

У статті 19 Закону №3460-VI визначено, що у разі звернення особи про надання одного з видів безоплатної вторинної правової допомоги Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов'язаний протягом десяти днів з дня надходження звернення прийняти рішення щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону №3460-VI після прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначає адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом. Під час призначення адвоката враховуються його спеціалізація, досвід роботи, навантаження, складність справ, у яких адвокат бере участь.

Відповідно до пунктів 4, 5 Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі Положення) центри є неприбутковими організаціями, користуються правами юридичної особи, мають печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки, самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства.

У своїй діяльності центри керуються Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, наказами Міністерства юстиції та Координаційного центру, цим Положенням, а також своїми положеннями.

Пунктом 7 Положення передбачено, що основним завданням центрів є створення рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя шляхом організації надання безоплатної вторинної правової допомоги, а саме забезпечення надання таких видів правових послуг:

1) захист;

2) здійснення представництва інтересів осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;

3) складання документів процесуального характеру.

Згідно з пунктом 12 Положення місцеві центри відповідно до покладених на них завдань:

1) розглядають звернення суб'єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу та приймають рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги або про відмову в її наданні;

2) перевіряють належність особи до категорії осіб, які мають право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги, у встановленому порядку;

3) здійснюють попереднє консультування осіб, які звертаються до центру, і надають роз'яснення щодо отримання безоплатної вторинної правової допомоги;

4) забезпечують складання документів процесуального характеру за зверненням суб'єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу після прийняття рішення про надання такої допомоги;

5) відповідно до довіреності, виданої відповідним регіональним центром, видають доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги суб'єктам відповідного права, визначеним пунктами 1, 2, 8 - 12 частини першої статті 14 Закону, у разі необхідності скасовують такі доручення в установленому порядку;

6) забезпечують посвідчення довіреностей, виданих адвокатам суб'єктами права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненнями яких прийнято рішення про надання такої допомоги;

7) відповідно до довіреності, виданої відповідним регіональним центром, приймають рішення про заміну адвоката, припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги у випадках, передбачених Законом;

8) взаємодіють із суб'єктами надання безоплатної первинної правової допомоги, здійснюють їх координацію на відповідній території, надають органам місцевого самоврядування консультаційно-методичну допомогу з питань утворення спеціалізованих установ, які надають безоплатну первинну правову допомогу, залучення до її надання юридичних осіб приватного права та фізичних осіб;

9) організовують підвищення кваліфікації адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу;

10) узагальнюють, аналізують та поширюють практику надання безоплатної вторинної правової допомоги;

11) приймають подані адвокатами акти надання безоплатної вторинної правової допомоги з відповідними додатками, перевіряють їх комплектність, правильність розрахунку розміру винагороди та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, у разі необхідності спільно з адвокатами приводять їх у відповідність до встановлених вимог, забезпечують підписання зазначених актів та надсилають/передають їх відповідному регіональному центру;

12) збирають, узагальнюють та аналізують статистичні дані про надання безоплатної вторинної правової допомоги;

13) забезпечують вивчення потреб та рівня задоволеності осіб, які звертаються щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги та/або отримали таку допомогу;

14) забезпечують організацію і проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи з питань надання безоплатної правової допомоги.

Згідно п.п.2, 9 ч.14 Положення, директор місцевого центру видає в межах компетенції накази організаційно-розпорядчого характеру, контролює їх виконання, здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.

З системного аналізу норм чинного законодавства, судом не знайдено підстав для задоволення вимоги позивача про зобов'язання директора Вінницького МЦ з НБВПД видати доручення на ведення справ за зверненнями ОСОБА_1, згідно виданих наказів від листопада 2015 року №162/04,163/04,164/04; наказів від грудня 2015 року №203/04, 204/04, 205/04. Наказів від березня 2016 року № 96/04, 97/04, 98/04, 99/04; наказів від квітня 2016 року № 133/04, 134/04, 135/,04, 136/04, 137/04; наказів від вересня 2016 року №363/04, 364/04, 365/04, 366/04, 367/04, 368/04, 369/04, так як суд не може переймати на себе повноваження інших органів, зокрема, в даному випадку Вінницького МЦ з НБВПД.

В той же час відповідно до статті 23 Закону №3460-VI надання безоплатної вторинної правової допомоги припиняється за рішенням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у разі якщо: 1) обставини чи підстави, за наявності яких особа була віднесена до категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону, припинили своє існування; 2) встановлено факт подання особою неправдивих відомостей або фальшивих документів, що стали підставою для віднесення особи до категорій осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, та прийняття рішення про надання їй безоплатної вторинної правової допомоги; 3) особа користується захистом іншого захисника (захисників) у справі, за якою їй призначено захисника відповідно до цього Закону; 4) особа використала всі національні засоби правового захисту в справі.

Особі, якій раніше надавалася безоплатна вторинна правова допомога відповідно до цього Закону та яка втратила підстави для отримання такої допомоги, правова допомога може надаватися на загальних підставах. У разі припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до пункту 2 частини першої цієї статті особа, якій надавалася така допомога, зобов'язана відшкодувати вартість фактичних витрат, пов'язаних з наданням допомоги. Надання безоплатної вторинної правової допомоги припиняється у разі повного виконання суб'єктом надання безоплатної вторинної правової допомоги своїх зобов'язань, передбачених договором про її надання.

Оскільки визначені законом підстави для припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги не настали, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати наказ директора Вінницького МЦ з НБВПД ОСОБА_2 №3/10 від 20.01.2017 року "Про скасування наказів та припинення надання БВПД ОСОБА_1П.".

Позовна вимога позивача про визнання протиправними дій директора Вінницького міського центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_2 щодо внесення в наказ №3/10 від 20.01.2017 інформації з особистого життя позивача не знайшла свого підтвердження та була спростована відповідачем.

Суд зазначає, що визначення поняття персональні дані наводиться в абзаці восьмому статті 2 Закону України “Про захист персональних даних”, відповідно до якого персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Але законодавством України не встановлено і не може бути встановлено чіткого переліку відомостей про фізичну особу, які є персональними даними, задля можливості застосування положень Закону до різноманітних ситуацій, в тому числі при обробці персональних даних в інформаційних (автоматизованих) базах та картотеках персональних даних, що можуть виникнути у майбутньому, у зв’язку зі зміною в технологічній, соціальній, економічній та інших сферах суспільного життя.

Володільцем бази персональних даних згідно з абзацом третім статті 2 Закону України “Про захист персональних даних” є фізична або юридична особа, якій законом або за згодою суб’єкта персональних даних надано право на обробку цих даних, яка затверджує мету обробки персональних даних та процедуру їх обробки, якщо інше не визначене законом.

Так, якщо персональні дані обробляються юридичною особою, то володільцем бази персональних даних є юридична особа.

Згідно зі статтею 4 Закону України “Про захист персональних даних” володільцем чи розпорядником бази персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи держави влади чи органи місцевого самоврядування, які обробляють персональні дані відповідно до закону.

Обробка персональних даних відповідно до частини 5 статті 6 Закону України “Про захист персональних даних” здійснюється за згодою суб’єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Так, відповідно до абзацу п’ятого статті 2 Закону України “Про захист персональних даних” згодою суб’єкта персональних даних є будь-яке документоване, зокрема письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

З урахуванням даних обставин суд зазначає, що відповідачем разом із письмовими запереченнями, подано через відділ прийому Вінницького окружного адміністративного суду 14.02.2017 року за вхідним №4030, належним чином завірену копію письмової згоди ОСОБА_1 на оброблення персональних даних (а. с. 38 ).

Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 12800 грн., суд зазначає, що відповідно до абзацу 2 пункту 5 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наявність моральної шкоди доводить потерпіла особа, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров'я у зв'язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо.

У документі медичного характеру має бути зазначено, коли виникло захворювання, в результаті чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через порушення конкретного права, мало місце погіршення загального стану чи сталося загострення хронічної хвороби у визначений період часу тощо.

Факт завдання моральної шкоди може бути підтверджений також показаннями свідків, зокрема, про важкий душевний стан потерпілого, спричинений правопорушенням, його переживання, хвилювання, зміни в самопочутті, загальному душевному настрої тощо, стані здоров'я, способі життя, спілкування, звичках, працездатності.

Верховний суд України в своїй постанові Пленуму від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (п.4) зазначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Оскільки, позивачем не надано жодних доказів щодо заподіяння йому моральної шкоди, суд позбавлений можливості задовольнити вказану вимогу.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В той же час, згідно з частиною 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Вінницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги №3/10 від 20 січня 2017 року "Про скасування наказів та припинення надання БВПД ОСОБА_1П.".

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя /підпис/ ОСОБА_4

Згідно з оригіналом Суддя Секретар