ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 березня 2017 року

справа № 804/5249/16

ОСОБА_1 апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шальєвої В.А.

суддів: Білак С.В. Олефіренко Н.А.

секретар судового засідання: Лащенко Р.В.

за участі представника позивача ОСОБА_2

прокурора Бурлаченка О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 20.12.2016 р. в справі № 804/5249/16 за позовом Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» до ОСОБА_1 митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, стягнення надміру сплачених митних платежів,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулось до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду з позовом до Криворізької митниці, Головного управління Державного казначейства України в у м. Києві про визнання протиправним рішення Криворізької митниці про визначення митної вартості товарів 113000010/2009/000261/1 від 03.11.2009 р.; скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/9/000666 від 03.11.2009 р.; стягнення з Державного бюджету України в особі Головного управління державного казначейства України у м. Києві на користь позивача коштів на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 41118,26 грн.; стягнення з Державного бюджету України в особі Головного управління державного казначейства України у м. Києві на користь позивача коштів на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 14391,39 грн.

Постанова ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 28.07.2011 р. та ухвала ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 11.06.2014 р., якою постанова суду першої інстанції залишена без змін, скасовані ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.08.2016 р., справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

ОСОБА_1 окружним адміністративним судом при здійсненні нового розгляду справи здійснена заміна первісного позивача належним – Приватним акціонерним товариством «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – ПрАТ «ПІВНГЗК»), а також первісних відповідачів належними відповідачами – ОСОБА_1 митницею ДФС та Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві (далі – ГУ ДКС) відповідно.

Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 20.12.2016 р. в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову, ухвалити нове рішення про задоволення позову через неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає про неврахування судом відсутності достатнього обґрунтування з боку відповідача, чому не була визнана достовірність наданих позивачем документів. Судом першої інстанції не надана правова оцінка можливості оформлення товару за заявленою позивачем митною вартістю на підставі наявних документів, а також законності підстав витребування додаткових документів, зокрема, прайс-листів виробника товару. Крім того, судом не враховано, що умовами зовнішньоекономічного контракту позивач як покупець не несе обов’язків зі сплати страхування та перевезення, ці витрати оплачуються постачальником, тобто включені до ціни товару, а тому не можуть бути підставою для збільшення митної вартості. Судом не взято до уваги не обґрунтування митним органом неможливість застосування попередніх п’яти методів визначення митної вартості та застосування одразу шостого (резервного) методу. Також, на думку апелянта, судом першої інстанції повністю проігноровані висновки суду касаційної інстанції, викладені в ухвалі від 03.08.2016 р.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 митниці до судового засідання не з’явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, у зв’язку з чим колегія суддів визнала за можливе здійснити апеляційний перегляд справи за відсутністю представника відповідача.

Представник відповідача ГУ ДКС до судового засідання не з’явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, у зв’язку з чим колегія суддів визнала за можливе здійснити апеляційний перегляд справи за відсутністю представника відповідача.

Прокурор в судовому засіданні просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ВАТ «Белшина» (Бобруйськ, Республіка Білорусь), укладено зовнішньоекономічний контракт на поставку товару №356/2626-37-09 від 10.04.2009 р., на виконання умов якого сторонами контакту складені специфікації №1 від 10.04.2009 року, №2 від 22.04.2009 року, №3 від 19.06.2009 року, №4 від 17.09.2009, якими визначено ціну поставленого товару на рівні 8960 дол. США за одиницю, крім специфікації №4, якою визначено ціну на рівні 8250 дол. США за одиницю, строки та умови поставки року.

Для митного оформлення товару позивачем подано до Криворізької митниці електрону митну декларацію №11305000/9/7856 від 02.11.2009 року (відправник ОАО «Белшина»), в режимі ІМ 40, в графі 31 ВМД №11305000/9/7856 наведено опис товару, а саме: шини пневматичні гумові нові для автомобілів великої та особливо великої вантажопідйомності з індексом навантаження більш як 220, але менш як 244, шини 33,00-51 ФТ-116АМ2 (в комплекті покришка і три ущільнюваних кільця) 36 шт., технічні параметри: розмір 33,00-51, модель ФТ-116АМ2, проектор кар’єрний Е-4, норма слойності 58, виконання TL безкамерне, індекс навантаження 232, індекс швидкості В, максимальна швидкість 50 км/год, РБ700016217.126-2001, галузь застосування - кар’єрні самоскиди вантажопідйомністю 120-130т, торговельна марка Belshina, виробник ОАО «Белшина», країна походження Білорусь.

За декларацією позивачем подано документи щодо митного оформлення вантажу на суму 2373921 дол.США (графа 22), вага нетто 77250 кг. (графа 38), а саме в графі 44 «Додаткова інформація / Подані документи / Сертифікати і дозволи» зазначені: код 1602 облікова картка суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності №11305/02/98/00015 від 09.07.2009 року; код 1803 внутрішній транзитний документ №101030012.9.011458.001 від 27.10.2009 року; код 2719 накладні УМВС від 23.10.2009 року №09213150, №09213151, №09213152; код 3105 рахунки-фактури (інвойси) №7345, №7346, №7347 від 21.10.2009 року; код 4103 доповнення до зовнішньоекономічного контракту, специфікація№4 від 17.09.2009 року; код 4104 зовнішньоекономічний договір №356/2626-37-09 від 10.04.2009 року; код 5000 некласифікований документ фітосанітарний акт №ДКРК 14277051 від 02.11.2009 року; код 5090 довідка ДПА України №53 від 28.10.2009 року; код 5113 документ стандартизації №2778/01-05 від 02.11.2009 року; код 6000 некласифікований документ: сертифікати якості від 23.10.2009 року №№616,617,618; код 7006 сертифікат походження товару форми СТ-1 від 23.10.2009 року №967442, №967440, №967441.

Митна вартість товару заявлена за ціною контракту (основний метод) відповідно до статті 267 Митного кодексу України за ціною 8250 дол. США за одиницю товару.

Під час здійснення перевірки заявленої декларантом митної вартості товарів в частині порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості товарів, що вже оформлені митним органом, виявилося, що заявлена ціна товару - 8250 дол. США за штуку, є нижчою ніж шини цього ж виробника, цієї ж марки, що ввозилися на митну територію України (тобто, вже оформлені для вільного використання на митній території України) за ціною 8960 дол. США за штуку.

Згідно з пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766, митним органом запропоновано декларанту для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів надати додаткові документи, а саме: прайс-лист фірми виробника товару та калькуляцію фірми виробника товару. 03.11.2009 р. декларанта ознайомлено з цим записом під особистий підпис. На зворотному боці ДМВ-1 відображено, що з декларантом проведено процедуру консультації та обмін наявною інформацією і повідомлено про можливість оформлення товару під гарантійні зобов’язання, згідно з наказом ДМСУ від 22.03.2008 року №230.

Декларантом в той же день письмово зазначено, що вищевказані документи надати неможливо.

03.11.2009 р. посадовою особою відповідача складена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №113050000/9/000666, а також винесено рішення про коригування митної вартості товарів №113000010/2009/000261/1, в якому митна вартість товару скоригована до 8960 дол. США/1од.

03.11.2009 року позивачем подано митну декларацію №113050000/9/007924, за якою було здійснено митне оформлення товару з урахуванням картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів №113050000/9/000666 та рішення про коригування митної вартості товарів №113000010/2009/000261/1.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має повноваження витребувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару, за наявності підстав сумніву митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України. В даних спірних правовідносинах у митниці виник обґрунтований сумнів щодо правильності заявлення митної вартості товару, що підтверджується даними цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України та проведеним позивачем митним оформленням аналогічного товару за вищою митною вартістю. З урахуванням наведеного митниця мала обґрунтовані підстави для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару. При витребуванні додаткових документів митниця діяла відповідно Порядку №1766 та норм митного законодавства. При цьому відповідач відповідно до наведених законодавчих норм надавав позивачу можливість підтвердження заявленої митної вартості чи корегування митної вартості шляхом надання додаткових документів, зокрема, прайс-листа фірми виробника, калькуляцію фірми виробника, однак, позивач відмовився використати надані митницею можливості щодо підтвердження заявленої митної вартості чи узгодження з митницею митної вартості спірного товару, не надав обґрунтувань та підстав щодо неможливості надання додаткових документів. Інших способів, ніж витребування додаткових документів, надання часу для підтвердження заявленої митної вартості товару, у митного органу щодо узгодження митної вартості товару із декларантом законодавчими нормами не передбачено.

У зв’язку з безмотивним ненаданням позивачем додаткових документів, відмовою надання додаткових документів, суд першої інстанції вважав, що у митниці не було можливості застосувати митну вартість, визначену позивачем, а також вважав, що не можливо застосування послідовно інших, а при визначенні митної вартості товару за 6 методом митниця діяла відповідно до вимог статті 266 Митного кодексу України.

Колегія суддів вважає такий висновок необґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 10.04.2009 р. між ПАТ «ПІВНГЗК» та ВАТ «Белшина» (Білорусь) укладено зовнішньоекономічний контракт № 356/2626-37-09, предметом якого є поставка товару відповідно до специфікацій. На виконання умов контракту сторонами контракту складені специфікації № 1 від 10.04.2009 р., № 2 від 22.04.2009 р., № 3 від 19.06.2009 р., № 4 від 17.09.2009 р., якими визначено вид товару (шини), строки та умови поставки, а також ціну товару на рівні 8960 дол. США за одиницю, крім специфікації №4, якою визначено ціну на рівні 8250 дол. США за одиницю.

З метою здійснення митного оформлення товару (шини пневматичні гумові, нові, для автомобілів великої та особливо великої вантажопідйомності 33.00-51 ФТ0116АМ2 в комплекті покришка та три ущільнювальних кільця), ввезеного позивачем на виконання умов контракту від 10.04.2009 р. №356/2626-37-09, ПрАТ «ПІВНГЗК» до Криворізької митниці подано вантажу митну декларацію № 11305000/9/007856 від 02.11.2009 р., декларацію митної вартості від 02.11.2009 р. № 113050000/9/007856, згідно з якою декларантом визначено митну вартість імпортованого товару за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, на рівні 8250,00 доларів США за одиницю товару.

У зв'язку з виникненням у Криворізької митниці сумнівів щодо правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару, митним органом витребувано додаткові документи відповідно до пункту 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1766 (далі – Порядок № 1766), згідно з переліком, наведеним в декларації митної вартості, а саме: прайс-листи та калькуляцію фірми-виробника.

У зв'язку з ненаданням позивачем додаткових документів, відповідачем прийнято рішення про визначення митної вартості товару від 03.12.2009 р. № 113000010/2009/000302/1, згідно з якими митну вартість товару визначено із застосуванням шостого методу, на рівні 8960,00 доларів США за одиницю товару.

Також Криворізькою митницею прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 03.12.2009 р. № 113050000/9/000769, відповідно до якої в якості умов, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення чи пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України, вказано на необхідність здійснення декларування товару відповідно до прийнятого рішення про визначення митної вартості.

Судом першої інстанції правильно застосовані до даних правовідносин положення Митного кодексу України від 11.07.2002 р.

Згідно зі ст. 249 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості митні органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари та відповідно до вимог цього Кодексу.

Поняття митної вартості визначено Митним кодексом України (ст. 259), а саме, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Стаття 260 Митного кодексу України встановлює, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.

За приписами ст. 261 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ). Згідно з ч. 2 статті VII ГААТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна бути заснована на дійсній вартості товару, що обкладається митом, або аналогічного товару, і не повинна ґрунтуватися на вартості товару вітчизняного походження або на довільних або фіктивних оцінках.

Згідно зі ст. 262 Митного кодексу України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Як встановлює ст. 264 Митного кодексу України, заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 266 Митного кодексу України визначає методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну. Так, визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами:

1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

4) на основі віднімання вартості;

5) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 267 Митного кодексу України митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: витрати, понесені покупцем, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів тощо.

Використані декларантом відомості повинні бути об'єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що декларантом надані митному органі усі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості, в тому числі, вантажна митна декларація, декларація митної вартості, зовнішньоекономічний контракт, специфікація до нього, рахунки-фактури тощо.

На вимогу митного органу про надання декларантом прайс-листа фірми-виробника товару, калькуляції фірми-виробника товару декларантом в декларації митної вартості зазначено про неможливість надання цих документів.

Разом з тим, митна вартість ввезеного позивачем товару чітко зазначена специфікації № 4 як додатку до зовнішньоекономічного контракту, рахунках-фактурах.

Таким чином, відомості про заявлену позивачем митну вартість є об’єктивними, такими, що піддаються обчисленню та підтверджуються документально.

Митні органи у відповідності до ст. 41 Митного кодексу України повинні здійснювати митний контроль, який включає в себе контроль за правильністю визначення декларантом митної вартості.

Суд не піддає сумніву право митного органу контролювати митну вартість, заявлену декларантом, але такий контроль повинен здійснюватися в межах повноважень, наданих діючим законодавством.

Колегія суддів вважає, що митний орган мав можливість перевірити митну вартість за документами, наданими позивачем разом з вантажною митною декларацією, оскільки в наданих позивачем документах містилась достатня інформація про товар, його ціну. На підставі цих документів посадова особа митного органу мала можливість перевірити митну вартість товару.

Як зазначалось вище, законодавець в ст. 266 Митного кодексу України встановлює, що кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідачем не надано доказів щодо неможливості послідовного застосування перших (з 1 по 5) методів визначення митної вартості товарів, що є прямим порушенням порядку визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України.

Крім того, митним органом не доведений факт проведення консультацій з декларантом.

Відповідачем не надано доказів, що прийняттю рішення про коригування митної вартості товарів передувала процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості за другорядними методами.

Доводи про те, що відмітка представника декларанта на деклараціях митної вартості про ознайомлення з переліком витребуваних документів свідчить одночасно й про проведення консультацій між декларантом і митним органом щодо вибору методу визначення митної вартості товару є необґрунтованими, оскільки така відмітка свідчить лише про ознайомлення декларанта з переліком витребуваних додаткових документів.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції приймає до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 21.11.2011 р. в справі №21-222а11, від 05.06.2012 р. в справі №21-142а12, від 17.12.2013 р. в справі №21-439а13, яка полягає у тому, що у разі незгоди митного органу із митною вартістю імпортованого товару він відповідно до вимог статті 266 Митного кодексу України зобов'язаний провести процедуру консультацій, у ході яких мав би дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів; при цьому кожний наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього із наведенням відповідних аргументів.

Крім того, митним органом не обґрунтовано об'єктивної неможливості визначити митну вартість імпортованого товару за ціною угоди на підставі документів, наданих позивачем.

Колегія суддів вважає, що позиція митного органу щодо неможливості послідовного застосування методів оцінки митної вартості обов'язково повинна бути обґрунтована та відображена у рішенні про застосування іншого методу, ніж вказаний декларантом, проте в порушення приписів ст. 266 Митного кодексу України жодне із оскаржуваних рішень не містить обґрунтування неможливості застосування методів визначення митної вартості товару, які передують резервному, а наявна у матеріалах справи цінова інформація ДМСУ, якою керувався митний орган при визначені митної вартості спростовує неможливість застосування митним органом, зокрема, третього методу визначення митної вартості товару (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів).

Щодо доводів про ненадання позивачем витребуваних митним органом документів для підтвердження митної вартості за ціною договору колегія суддів зазначає про їх необґрунтованість через встановлення вище надання декларантом документів та відсутності доказів неможливості здійснення контролю митної вартості за наявними документами.

Колегія суддів зазначає, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатньою підставою для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 11.09.2012 р. (реєстраційний № 26347525 в Єдиному державному реєстрі судових рішень), а також в постанові від 31.03.2015 р. в справі № 21-53а15, відповідно до якого митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Не зважаючи на те, що правовий висновок, який міститься в постанові від 31.03.2015 р. в справі № 21-53а15, зроблений Верховним Судом України щодо застосування норм Митного кодексу України в редакції 2012 року, суд апеляційної інстанції вважає, що такий правовий висновок може застосовуватися й до правовідносин, що виникли під час дії Митного кодексу 2002 р.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наданих декларантом документів, перелік яких відповідає Порядку № 1766, з урахуванням умов поставки товару, митний орган мав можливість перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору. При цьому судова колегія зазначає про подані декларантом для митного оформлення документи не містили дійсних розбіжностей, які б давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості і необхідності витребування додаткових документів.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх дій щодо відмови у визначенні митної вартості товару за ціною договору, а встановлені судом обставини свідчать про надання позивачем достатнього обсягу документів, необхідних для визначення митної вартості за основним методом. При цьому відповідачем не доведено обґрунтованість виникнення сумніву у заявленій позивачем митній вартості товару за ціною договору.

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. При цьому судом апеляційної інстанції враховується, що відповідачем при здійсненні коригування митної вартості застосовані відомості, що містяться в базі даних митниці, стосовно вже скоригованої митницею митної вартості товару, а не самостійно задекларованої декларантом митної вартості.

Митним органом не спростовано контрактну ціну оцінюваних товарів, об'єктивну можливість і спроможність відповідача визначити на підставі наданих позивачем документів зазначену ціну товарів, а також рівень митної вартості товарів за ціною договору за правилами, визначеними у статті 267 Митного кодексу України 2002 р.

Відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не спростовані відповідачем.

Вказані обставини не враховані судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови, що призвело до неправильного вирішення справи.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення на користь позивача надмірно сплачених митних платежів колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що митне оформлення товару здійснено позивачем на підставі митної декларації № 113050000/9/007924 від 03.11.2009 р. під гарантійні зобов’язання, виходячи з митної вартості товару за одиницю - 8960 доларів США.

Станом на час звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом діяв Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверджений наказом Державної митної служби України № 618 від 20 липня 2007 року (далі - Порядок), який визначав процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, у тому числі у випадках, зазначених у статті 264, частині четвертій статті 284 Митного кодексу України та в міжнародних договорах України.

Згідно з Розділу ІІІ вказаного Порядку для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою. Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України. У заяві зазначаються причини повернення коштів, реквізити банку, найменування та код за ЄДРПОУ платника податків - юридичної особи, або прізвище, ім'я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) та напрям перерахування коштів: а) для повернення платнику податків - на поточний рахунок платника податків в установі банку; б) для подальших розрахунків як передоплата або грошова застава: на депозитний рахунок 3734; на банківський рахунок 2603; в) для повернення фізичній особі в готівковій формі, якщо такі кошти вносилися готівкою, - на банківський рахунок 2603; г) для погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на митні органи, незалежно від виду бюджету.

До заяви додаються: аркуші з позначенням "3/8" комплектів бланків митних декларацій форм МД-2 і МД-3 і доповнення (у разі їх оформлення) або другий аркуш оформленої посадовою особою митного органу уніфікованої митної квитанції МД-1, за якою помилково та/або надмірно сплачено митні та інші платежі; документи, що підтверджують суму помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів; документи, що підтверджують право на перенесення граничних строків для подання заяв про повернення надмірно сплачених митних та інших платежів, у випадках, передбачених в абзацах третьому - восьмому цього пункту.

Спільним наказом Державної митної служби України, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року N 611/147, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 р. за N 1095/14362, затверджений Порядок взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи. Відповідно п. 2 цього Порядку повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформлюється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин право на повернення сплачених податків і зборів було пов'язане з певними обставинами та відповідною процедурою, зокрема: прийняття митним органом відповідного рішення і подання заяви платником. Оскільки вказані обставини на момент розгляду справи відсутні, право на отримання коштів у позивача не виникло.

При цьому судом апеляційної інстанції також враховується правова позиція Верховного Суду України, яка полягає у наступному.

Декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду рішення митного органу щодо визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Якщо ж митний орган самостійно не приймав рішення про визначення митної вартості товарів і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, немає підстав вважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам МК, а відтак і підстав визнавати сплачені суми митних платежів чи їх частину помилково та/або надміру сплаченими немає.

Якщо ж саме митний орган визначив митну вартість товарів, а в подальшому буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів повертається декларанту відповідно до частини шостої статті 264 МК 2002 року у місячний термін з дня прийняття рішення у порядку, передбаченому законодавством.

Так, саме Порядок повернення визначає процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, у тому числі у випадках, зазначених у статті 264 2002 року МК.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 1, пунктів 2-4 розділу ІІІ зазначеного Порядку для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу (далі - Відділ) для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії чинного на час виникнення спірних відносин; керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом ДМСУ.

Разом з тим взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентувалися Порядком взаємодії.

Відповідно до пункту 2 Порядку взаємодії повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформляється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.

Згідно з пунктом 7 Порядку взаємодії на підставі отриманого Висновку про повернення відповідний орган Державного казначейства України готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Відтак, законодавством відповідно до частини шостої статті 264 МК 2002 року визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, а тому на підставі аналізу наведених вище норм права дійшла такого правового висновку.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 9 грудня 2014 року (справа № 21-205а14).

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення надмірно сплачених митних платежів на користь позивача, у зв’язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням викладеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 195, 198, 202, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 20.12.2016 р. в справі № 804/5249/16 задовольнити частково.

Постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 20.12.2016 р. в справі № 804/5249/16 за позовом Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» до ОСОБА_1 митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, стягнення надміру сплачених митних платежів скасувати.

Прийняти в справі № 804/5249/16 нову постанову.

Позов Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» до ОСОБА_1 митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, стягнення надміру сплачених митних платежів задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Криворізької митниці про визначення митної вартості товарів № 113000010/2009/000261/1 від 03.11.2009 р.

Визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/9/000666 від 03.11.2009 р.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі.

Повний текст постанови складений 03.03.2017 р.

Головуючий: В.А. Шальєва

Суддя: С.В. Білак

Суддя: Н.А. Олефіренко