Провадження №2/442/425/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2017 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі головуючого судді: Коваля Р.Г

при секретарі: Бучок М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2 до Унятицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області про визнання права власності на спадкове майно, -

встановив:

Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати за нею право власності на земельну ділянку, яка знаходиться на території Унятицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,10 Га в порядку спадкування за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_3, який помер 13 липня 2008 року.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що у зв’язку з відсутністю правовстановлюючого документу на вказану земельну ділянку оформлення спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_3 через нотаріальну контору неможливе.

Судом встановлено, що 13 липня 2008 року помер чоловік позивачки ОСОБА_3, це підтверджується свідоцтвом про смерть від 14.07.2008 року серія: 1-СГ, №143503.

Факт перебування позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у сімейних відносинах підтверджується свідоцтвом про шлюб від 11 липня 1970 року серія: І-АБ № 093381. Після смерті чоловіка позивачки ОСОБА_3 залишилося наступне майно: будинок позначений на плані літ. «А-1» з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: с. Унятичі, вул. І.Франка, 4а, Дрогобицького району, Львівської області та земельна ділянка площею 0,10 Га, що знаходиться на території Унятицької сільської ради, Дрогобицького району, Львівської області.

У квітні 2009 року позивачка звернулася до Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори для оформлення спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3, однак нотаріус оформив право власності тільки на будинок вказаний вище у порядку спадкування за законом (дана обставина підтверджена Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17.04.2009 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.05.2009 року за № 22831907).

Оформити право власності на земельну ділянку позивачці після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 не вдалося, оскільки у неї був відсутній правовстановлюючий документ, а саме оригінал Державного акту на право приватної власності на землю від 20 лютого 2002 року.

Вказану земельну ділянку спадкодавець ОСОБА_3 отримав у власність на підставі Рішення Виконавчого комітету Унятицької сільської ради народних депутатів Дрогобицького району Львівської області від 24.03.1997 року № 11.

На даний час вказана земельна ділянка не зареєстрована в Державному земельному кадастрі, відомості щодо права власності на неї відсутні також і в реєстрі речових прав на нерухоме майно, технічну документацію щодо відведення останньої не виготовлено, кадастрового номеру не присвоєно. Але фактично дана земельна ділянка використовується для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: с. Унятичі, вул. І.Франка, 4а, Дрогобицького району, Львівської області, котрий позивачка успадкувала після смерті спадкодавця ОСОБА_3

В судове засідання позивачка не з’явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила суд задоволити позов.

В судове засідання представник відповідача не з’явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги про визнання за позивачкою права власності на земельну ділянку визнає.

У відповідності до ст.197 ЦПК України у зв’язку з неявкою всіх учасників процесу, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з документів долучених до позовної заяви, позивачка дійсно є дружиною покійного ОСОБА_3, який помер 13.07.2008 року, та відповідно до Рішення Виконавчого комітету Унятицької сільської ради народних депутатів Дрогобицького району Львівської області від 24.03.1997 року № 11 останньому було виділено земельну ділянку площею 0,10 Га, що знаходиться на території Унятицької сільської ради та фактично використовується для обслуговування житлового будинку № 4а по вул. І.Франка в с. Унятичі Дрогобицького району Львівської області.

Згідно ст.ст. 1216 - 1222 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи.

Згідно ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Отже, враховуючи вищенаведене, позивачка ОСОБА_1 прийняла у спадщину окрім житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в с. Унятичі, по вул. І.Франка, 4а, Дрогобицького району, Львівської області, ще й земельну ділянку площею 0,10 Га після смерті чоловіка ОСОБА_3, який помер 13.07.2008 року.

Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17.04.2009 року підтверджено, що позивачка на момент смерті спадкодавця проживала за однією з ним адресою тому вважається такою, що прийняла спадщину.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересів (ст. 16 ЦК України). Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду позовів про визнання права власності на майно, витребування його із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача у передбачених законом випадках, про визнання правочину недійсним, про визнання незаконним правового акта, що порушує право власності, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, про заборону вчинення дій, які можуть порушити право власності, або про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, про визначення порядку володіння та користування спільним майном, про поділ спільного майна або виділ з нього частки, про виключення майна з опису, про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням права власності і подібне.

Відповідно до вимог п. 4.20 Розділу 4 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оформлення та видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку проводиться на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку, витягу з Державного земельного кадастру про відсутність обмежень на земельну ділянку або витягу з Поземельної книги, а також витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Постановою пленуму ВСУ від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування» п.10. визначено, що відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

В ст. 131 Земельного кодексу України зазначено, що громадяни України, мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі спадкування.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Стаття 126 Земельного кодексу України визначає, що право власності на земельну ділянку оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічні вимоги зазначені в статті 126 Закону України «Про державний земельний кадастр» згідно з якою право власності на земельну ділянку оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до вимог ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 4 закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що обов’язковій реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно. Статтею 5 встановлено, що у державному реєстрі прав реєструються права на земельні ділянки.

Статтею 9 вказаного закону визначено, що державний реєстратор (яким також є нотаріус) повинен встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих у документах.

Оскільки, як зазначено вище, кадастровий номер земельній ділянці не визначався, то позивачка не має змоги надати його нотаріусу для визначення наявності або відсутності суперечностей, а останній не може їх визначити навіть шляхом подання запиту до органів виконавчої влади (управління Держгеокадастру у Дрогобицькому районі).

Статтею 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що заява про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку, за письмовою заявою правонабувача, може подаватися державним кадастровим реєстратором, який здійснив державну реєстрацію такої земельної ділянки. Оскільки на момент реєстрації права власності на вказану земельну ділянку кадастровий номер не надавався та відомості про неї не заносились до кадастру, тому позивачка позбавлена можливості набути право власності на земельну ділянку на підставі вказаної статті.

Статтею 19 закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку у випадках, встановлених законом.

Статтею 28-1 ч. 2 вказаного Закону передбачено, що орган, який здійснює ведення Державного земельного кадастру, надає органу державної реєстрації прав інформацію про кадастровий номер земельної ділянки, кадастровий план зареєстрованої земельної ділянки, право доступу до перегляду кадастрових карт (планів). Інформація, одержана від органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, вноситься державним реєстратором під час здійснення державної реєстрації прав на відповідний об'єкт до розділу Державного реєстру прав, який містить відомості про нерухоме майно.

У відповідності до ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" порядок ведення Державного реєстру прав визначає Кабінет Міністрів України. Статтею 15 вказаного закону встановлено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. N 1141 затверджено «Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» (надалі «Порядок …») пунктом 10 якого державного реєстратора (у тому числі нотаріуса) зобов’язано під час розгляду заяви (запиту) здійснювати пошук у Державному реєстрі прав відомостей про нерухоме майно; право власності та суб'єкта цього права; інші речові права та суб'єкта цих прав.

Пунктом 11 встановлено, що пошук у Державному реєстрі прав відомостей здійснюється за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна. У разі, коли відомості про реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у заяві (запиті) не зазначаються, пошук у Державному реєстрі прав відомостей здійснюється «за кадастровим номером земельної ділянки» (ідентифікатором).

Крім того, кадастровий номер також потрібен для внесення державним реєстратором (нотаріусом) запису про нерухоме майно оскільки П.20.вказаного «ПОРЯДКУ…» визначено, що з метою проведення державної реєстрації виникнення права власності державний реєстратор (нотаріус) вносить до запису про нерухоме майно такі відомості щодо земельної ділянки: дату державної реєстрації земельної ділянки; найменування органу, що провів державну реєстрацію земельної ділянки; кадастровий номер земельної ділянки; площу земельної ділянки; цільове призначення земельної ділянки; підставу для внесення запису про нерухоме майно: назву рішення; дату формування рішення; індексний номер рішення; прізвище, ім'я та по батькові державного реєстратора; найменування нотаріальної контори, назву нотаріального округу.

Пунктом 36 «Правил..» встановлено, що для формування та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно державний реєстратор вносить до Державного реєстру прав відомості щодо нерухомого майна (зокрема земельної ділянки): дату державної реєстрації земельної ділянки; найменування органу що провів державну реєстрацію земельної ділянки; кадастровий номер земельної ділянки; площу земельної ділянки; цільове призначення земельної ділянки.

Аналогічні вимоги містить глава 10 п. 4 підпункт 4.20. «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами» затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, відповідно до якого «Видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться на підставі документів, оформлених відповідно до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Витягу з Державного земельного кадастру.

Також, обов’язковим є отримання витягу з державного земельного кадастру при вчиненні правочинів щодо земельної ділянки у відповідності до вимог ст.38 п.2 Закону України «Про державний земельний кадастр».

На момент набуття права власності на вказану земельну ділянку землевпорядна документація не виготовлялась, оскільки це не було передбачено діючим законодавством, із зазначених причин позивачка позбавлена можливості надати нотаріусу всі необхідні документи для проведення державної реєстрації та видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку.

Відповідно ст.7-1 Закону України «Про державний земельний кадастр» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, здійснює підготовку земельно-кадастрової документації та внесення до Державного земельного кадастру відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, організовує роботи із землеустрою, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

Статтею 9 вказаного закону визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ДЕРЖЗЕМАГЕНСТВО). Державний кадастровий реєстратор здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, присвоює кадастрові номери земельним ділянкам.

Однак на підставі вказаного закону вона також не має змоги вжити дій щодо надання кадастрового номеру земельній ділянці та звернутись до державного реєстратора, оскільки у відповідності до ст. 15 закону України «Про державний земельний кадастр» обов’язковим у відомостях про земельну ділянку є зазначення інформації про її власників (користувачів), власник же вказаної земельної ділянки помер, а позивачка лише спадкоємець.

Статтею 21 вказаного закону визначено, що підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру є документація із землеустрою щодо формування земельних ділянок.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право на нерухоме майно, що виникло до набрання чинності цим Законом, визнається дійсними у разі відсутності його державної реєстрації, передбаченої цим Законом, якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Як вже зазначено вище, спадкодавець набув право на земельну ділянку у відповідності до законодавства, яке діяло станом на 2002 рік, яким не передбачалось присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці та виготовлення технічної документації з оцінки земель.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність права власності не встановлена судом.

Пленум ВСУ у Постанові N 20 від 22.12.95 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» вказав, що судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання права власності на майно.

Документи які містять достатні дані (кадастровий номер та кадастровий план, технічна документація з оцінки земель) для проведення реєстраційних дій державним реєстратором щодо спадкування земельної ділянки відсутні, оскільки на момент набуття спадкодавцем права власності на земельну ділянку їх виготовлення не передбачалось чинним законодавством.

Неможливість отримати документ про право власності на вказану земельну ділянку прямо слідує з наведених положень діючого законодавства.

Таким чином відсутність у позивачки можливості надання нотаріусу належно оформленого Витягу з Державного земельного кадастру та Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спадкової земельної ділянки, позбавляє її права на оформлення спадщини в нотаріальному порядку.

Стаття 328 ЦК України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

Згідно п. 4.18 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженого Наказом Мінюсту № 296/5 від 22.02.2012 року за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз’яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

У листі Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 зазначено, що відповідачами у справах про визнання права власності в порядку спадкування на будинки та садиби, щодо яких відсутні правовстановлюючі документи у зв'язку з їх втратою, є спадкоємці, які прийняли спадщину, а також органи, які уповноважені видавати правовстановлюючі документи на нерухоме майно, або ж органи, до яких перейшли такі повноваження, та органи, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Якщо документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, існували, проте були втрачені власником та не можуть бути відновлені в передбаченому законом порядку, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред'явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності. Судам при вирішенні справ цієї категорії необхідно згідно із нормами, що регулюють підстави виникнення права власності на нерухоме майно, та нормами щодо складу спадщини перевіряти, чи належав та на якій правовій підставі об'єкт нерухомості спадкодавцеві.

Позивачка була дружиною спадкодавця – ОСОБА_3, є його єдиним спадкоємцем по закону першої черги, прийняла спадщину відповідно до вимог законодавства, тому у суду не виникає жодних сумнівів щодо можливості визнання права власності на спадкове майно. Вказані обставини знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду даної цивільної справи.

Окрім того, визнання відповідачем пред’явленого позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Також, відповідно до ч. 4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 ЦПК України. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює судове рішення про задоволення позову, а згідно вимог п. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь в справі, не підлягають доказуванню.

Керуючись ст.ст. 392, 1216, 1222, 1225, 1268 ЦК України, ст. ст. 125, 126, 131, ЗК України, ст.ст. 3, 11, 59, 60, 61 88, 130, 174 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання якої зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності на земельну ділянку, яка знаходиться на території Унятицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області (котра фактично використовується для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, с. Унятичі, вул. І. Франка, 4а), призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,10 Га в порядку спадкування за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_3, який помер 13 липня 2008 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк апеляційної скарги.

Головуючий Р.Г. Коваль