КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11618/16 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

01 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Літвіної Н.М.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа: публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» про визнання протиправними дії, скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _2 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (далі - відповідач), третя особа: публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» про визнання протиправними дії нотаріуса щодо реєстрації права власності за ПАТ «Перший український міжнародний банк» на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира); скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28014916 від 01.02.2016 року 11:24:53, а саме права власності за ПАТ «Перший український міжнародний банк» на квартиру; скасування запису про право власності: 13068693 від 27.01.2016 року 10:35:39 ПАТ «Перший український міжнародний банк» на квартиру.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю ухвалою від 22 листопада 2016 року провадження у справі закрив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року та постановити нову про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. На думку апелянта, зазначену ухвалу суду прийнято з порушенням норм процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, 22.03.2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 5255074 про надання кредиту для придбання нерухомості, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

На забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору між вказаними сторонами 22.03.2007 року був укладений Договір іпотеки № 5255082, за яким ОСОБА_2 передає в іпотеку ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» квартиру за адресою АДРЕСА_1. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В.

При посвідченні Договору іпотеки № 5255082 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. була накладена заборона на відчуження майна, що виступає предметом іпотеки (зареєстровано в реєстрі за № 2231) та 22.03.2007 року внесений запис до Державного реєстру іпотек (реєстраційний номер іпотеки 4683406).

27 січня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. на підставі Договору іпотеки № 5255082 від 22.03.2007 року (номер 2230), виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. прийняв рішення про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» код ЄДРПОУ 14282829 та вніс відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 13068693.

Вважаючи зазначені рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Так, суд першої інстанції закриваючи провадження у справі виходив з того, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди, а тому спір не є публічно-правовим, випливає із договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Законами України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII (далі - Закон № 3425-XII ), «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), «Про іпотеку» від 05.06.2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV), постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Постанова № 868).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 2 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У п.п. 1, 7 ст. 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У ч. 1, 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 3425-XII нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1952-IV, державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт.

У п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на теперішній час, визначено, що державним реєстратором є нотаріус.

Частиною 5 статті 3 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Крім того, у п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV у редакції, чинній на теперішній час, закріплено, що заявником є іпотекодержатель, особа, в інтересах якої встановлено, змінено або припинено іпотеку, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення іпотеки.

Згідно зі ст.1 Закону № 898-IV іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, з викладених правових норм убачається, що обов'язковою ознакою публічно-правового спору, який підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є участь у ньому суб'єкту, який наділений відповідними владно-розпорядчими функціями.

При цьому, системний аналіз положень Законів № 3425-XII та № 1952-IV надає підстави стверджувати, що зміна іпотекодержателя підлягає обов'язковій державній реєстрації і нотаріус при вчиненні дій, спрямованих на внесення до Державного реєстру речових прав відповідного запису і прийнятті відповідного рішення виконує повноваження державного реєстратора прав на нерухоме майно, що є владно-розпорядчими функціями, а отже, такі дії та рішення нотаріуса слід вважати діями та рішенням суб'єкта владних повноважень, що підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що відповідач є не уповноваженим державним реєстратором на прийняття оскаржуваного рішення, у розумінні Закону № 1952-IV і таке рішення було ним прийнято за відсутності правових підстав, передбачених у вказаному Законі, а отже, суду при вирішенні спірних правовідносин у даній справі слід встановити, чи діяв відповідач на підставі, у спосіб та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством, при прийнятті оскаржуваних рішень.

Зазначені обставини дають суду апеляційної інстанції підстави вважати, що даний спір є публічно-правим і, виходячи з завдань адміністративного судочинства, визначених у ст. 2 КАС України, та вищенаведених правових норм у їх сукупності, підсудний суду адміністративної юрисдикції.

При цьому, колегією суддів враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, який в рішенні від 12 жовтня 1978 року по справі «Zand v. Austria» зазначив, що не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Крім того, апеляційний суд не бере до уваги правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15, в якому ВСУ, переглядаючи рішення ВАСУ у справі про реєстрацію права власності на нерухоме майно, дійшов висновку про приналежність такого спору до цивільної юрисдикції, оскільки у справі, що переглядалась ВСУ, спір випливав з договірних правовідносин, а в даній справі мають місце зовсім інші обставини і спірні правовідносини виникли безпосередньо у зв'язку з прийняттям відповідачем (нотаріусом) оскаржуваних реєстраційних рішень.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про закриття провадження у справі, а тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідно до ст. 204 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року - скасувати, а справу направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 02.03.2017 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Літвіна Н. М.

Файдюк В.В.