Справа № 204/1173/17
Провадження № 1-кс/204/289/17
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 березня 2017 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
заявника ОСОБА_3 ,
підозрюваного ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі заяву адвоката ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 про забезпечення права на доступ до якісної медичної допомоги, -
В С Т А Н О В И В:
27 лютого 2017 року до слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшла заяваадвоката ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 про забезпечення права на доступ до якісної медичної допомоги. В обґрунтування заяви зазначено, що ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12014050690002249 від 13.11.2014 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 2 ст. 15 п. п. 3, 6, 9 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 262, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 345, ст. 348, ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 357 КК України, а також інших обвинувачених, повернуто прокурору Донецької області. Станом на теперішній час прокуратурою Донецької області подано апеляційну скаргу на вищевказану ухвалу суду, у зв`язку із чим досудове розслідування ще не продовжується, а судовий розгляд кримінального провадження в теперішній час Ленінським районним судом м. Дніпропетровська не здійснюється. При цьому ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2017 року у підготовчому судовому засіданні його підзахисному - обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 31 березня 2017 року. З 22 січня 2017 року ОСОБА_4 утримується у Дніпропетровському СІЗО (Красногвардійський район) і станом на сьогодні знаходиться під вартою 2 роки, з 25 березня 2015 року. Зазначив, що йому достовірно відомо, що перебуваючи у такий довгий час у різних слідчих ізоляторах УДПтСУ стан здоров`я підзахисного ОСОБА_4 погіршився та є незадовільним, він неодноразово скаржиться на погане самопочуття, підвищення артеріального тиску, постійні головні болі, крім цього просив про проведення медичного обстеження. Також під час судового засідання у Приморському районному суді м. Маріуполя Донецької області, що відбувалося 26-27 липня 2016 року, ОСОБА_4 був побитий та отримав тілесні ушкодження. За цими обставинами відкрито кримінальне провадження. Однак відповідне медичне обстеження так і не було проведене. Також негативно вплинуло на стан здоров`я ОСОБА_4 і вогнепальне поранення, що було ним отримане ще до затримання. З того часу, як ОСОБА_4 перебуває під вартою в СІЗО, він позбавлений належної медичної допомоги. На його неодноразові скарги адміністрація СІЗО не реагує. Навіть в судові засідання доводиться викликати швидку допомогу, щоб нормалізувати тиск та хоч якимось чином приймати участь в судових засіданнях. Тобто, якісної медичної допомоги ОСОБА_4 в умовах СІЗО отримати не може. Ненадання медичної допомоги в частині лікування захворювання або несвоєчасне надання такої допомоги може потягти за собою погіршення стану здоров`я і настання непоправних патологічних змін організму обвинуваченого ОСОБА_4 . При цьому з урахуванням факту неотримання меддопомоги з часу затримання, стан здоров`я ОСОБА_4 погіршується, у останнього щоденно мігрені та підвищений артеріальний тиск - 160/100. Останні два судові засідання у Ленінському районному суді м. Дніпропетровська ОСОБА_4 у зв`язку із поганим станом здоров`я викликалася карета швидкої допомоги, яка фіксувала у останнього гіпертонічний криз. Захист вважає, що ненадання своєчасної медичної допомоги є своєрідним катуванням і жорстоким поводженням з особою, що суперечить вимогам ст. 3 Європейської конвенції захисту прав людини та порушуються права ОСОБА_4 , передбачені ст. ст. 3, 27, 28, 29,49 Конституції України. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях сформував усталену практику, згідно з якою відсутність адекватної медичної допомоги й лікування осіб, що утримуються під вартою, є порушенням вимог статті 3 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» і є нелюдським та таким, що принижує гідність особи. Європейський суд з прав людину своїх рішеннях вказує, що органи влади зобов`язані охороняти здоров`я осіб, позбавлених свободи. Відсутність належної медичної допомоги може утворити поводження, яке розглядається як тортури та жорстоке поводження. Відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про попереднє ув`язнення» персонал слідчих ізоляторів зобов`язаний забезпечити осіб, узятих під варту, медичним обслуговуванням, зокрема правом на вільний вибір лікаря. В обгрунтування заяви посилався на ст. 206 КПК України, згідно якої кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Враховуючи наведене просив суд постановити ухвалу, якою зобов`язати посадових осіб керівництва Дніпропетровського СІЗО, де утримується під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження ув`язненого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою додержання прав на отримання останнім належної медичної допомоги із проведенням всіх необхідних обстежень та досліджень на належному рівні стану здоров`я ОСОБА_4 у закладі охорони здоров`я із залученням лікарів-спеціалістів, для чого негайно організувати доставку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Дніпропетровського обласного клінічного центру кардіології та кардіохірургії Дніпропетровської обласної ради, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Князя Володимира Великого, 28 (попередня назва - вул. Плеханова).
У судовому засіданні заявник ОСОБА_3 заяву підтримав та просив її задовольнити.
У судовому засіданні ОСОБА_4 заяву свого захисника підтримав та просив суд її задовольнити. Також повідомив, що він на протязі двох років тримається в слідчих ізоляторах. Має низку захворювань, у т ом у числі і хронічних. До ДВП № 4 він поступив в ніч на 23 січня 2017 року. Вперше письмово звернувся з заявою до медичної частини ДУВП № 4 25 січня 2017 року. І йому надали необхідні ліки для підтримання нормального артеріального тиску. Після цього звертався до медсанчастини ще декілька разів, однак з письмовою заявою двічі. Примірників цих заяв в нього не залишилося. Під час перебування у ДУВП №4 медичну допомогу йому надавали, але неналежну. Зазначив, що з заявою про його обстеження до медичної частини не звертався. З заявою про допуск до нього лікаря-фахівця також не звертався. Під час надання пояснень від ОСОБА_4 надійшла заява у порядку ч.6 ст. 206 КПК України про те, що 01.12.2016 року відносно нього прокурором прокуратури Донецької області було вчинено насильство, яке виразилося у ненаданні прокурором йому медичної допомоги, не виклику швидкою допомоги, що в свою чергу призвело до погіршення загального стану його здоров`я.
Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви та просив відмовити у її задоволені.
Представник Дніпропетровської установи виконання покарань № 4 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду заяви був повідомлений належним чином. Від представника ДУВП № 4 до суду надійшла заява з проханням проводити розгляд справи за його відсутності.
Начальник медичної санітарної частини ДУВП № 4 ОСОБА_6 суду пояснила, що на вказану посаду вона була призначена з 01.02.2017 року. За час її роботи на цій посаді ОСОБА_4 з письмовими заявами до неї не звертався. Щодо заяви ОСОБА_4 від 25 січня 2017 року їй нічого не відомо, оскільки вона на той час ще не працювала на цій посаді. У випадку коли до неї надходять письмові звернення осіб, які тримаються під вартою, на усі вони реагують та надають відповідну медичну допомогу, а ці заяви вона зберігає у себе на робочому місці. Також у медсанчастині є лікар-терапефт, лікаря онколога, та лікаря гастроентеролога не має.
Заслухавши думки учасників судового процесу та дослідивши надані ними матеріали, приходжу до наступних висновків.
Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, покладає на державу обов`язок дбати про фізичний добробут осіб, яких позбавлено волі.
Згідност.21 Закону України «Про попереднє ув`язнення», адміністрація місць попереднього ув`язнення зобов`язана, зокрема, забезпечити осіб, взятих під варту, медичним обслуговуванням.
Статтею 206 КПК України визначені загальні обов`язки судді щодо захисту прав людини.
Так, ч.1ст.206 КПК Українивизначено, що кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Тобто,ст. 206 КПК України, яка регламентує загальні обов`язки судді, щодо захисту прав людини, зобов`язує його забезпечити додержання прав особи, взятої під варту, в частині надання їй належної медичної допомоги, аст. 55 Конституції Українизазначає, що права і свободи людини та громадянина у випадку їх порушення захищатися саме судом.
Так, з листа Дніпропетровської установи виконання покарань № 4 від 01.03.2017 року № 3/19-3404 встановлено, що ОСОБА_4 за час перебування в установі звертався за медичною допомогою: 09.02.2017 року скарги на головний біль, підвищений артеріальний тиск, запаморочення, занімілість та біль правої кінцівки, при огляді встановлено: артеріальний тиск 155/100 мм ртутного стовпчика, пульс 72 ударів за хвилину, призначено лікування: єналаприл, німесулід при болях. 17.02.2017 року при огляді встановлено: артеріальний тиск 140/80 мм ртутного стовпчику, надані рекомендації. За час перебування в установі ОСОБА_4 з письмовою заявою про допуск обраного лікаря-фахівця для його обстеження не звертався. За час перебування в установі ОСОБА_4 з письмовою заявою про обстеження в умовах ДУВП № 4 та поза межами установи, не звертався. На теперішній час ОСОБА_4 знаходиться під постійним наглядом фельдшера установи, та у разі погіршення стану здоров`я буде надана необхідна медична допомога Згідно наказу від 10.02.2012 року № 239/5/104.
Також слід зазначити, що факт звернення ОСОБА_4 17.02.2017 року до медичної частини за отриманням медичної допомоги підтверджується також Лікарським висновком МЧ ДУВП (№4) від 17.02.2017 року.
Щодо наданих у судовому засіданні адвокатом ОСОБА_3 копій медичних документів та відповідей слідчих ізоляторів м. Києва, м. Маріуполя, відділа забезпечення досудового слідства СБУ, суд їх до уваги не бере, оскільки вказані документи є неналежними доказами по справі у розумінні ст. 85 КПК України. Зазначені документи відносяться до періоду перебування ОСОБА_4 у інших установах виконання покарань, а предметом розгляду даної заяви є додержання прав доступу ОСОБА_4 до належної медичної допомоги під час його перебування у Дніпропетровській установі виконання покарань № 4 до якої він поступив лише 23 січня 2017 року, оскільки до повноважень слідчого судді відноситься виключно питання додержання прав осіб, в`язких та утримуваних під вартою, в межах територіальної юрисдикції Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.
Стаття 2 КПК Українипередбачає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Згідност.49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров`я та медичну допомогу.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув`язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я. Порядок надання ув`язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув`язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров`я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок взаємодії установи виконання покарань з закладами охорони здоров`я врегульований спільним Наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров`я України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року, про затвердження «Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» (надалі Порядок № 239/5/104).
Відповідно п. 2.3 Порядку № 239/5/104 медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров`я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО.
Під час медичного обстеження особи, узятої під варту, з метою встановлення діагнозу лікар медичної частини СІЗО використовує дані анамнезу, медичної документації, яка долучена до особової справи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. За необхідності керівництво СІЗО подає запит до закладу охорони здоров`я, який надавав медичну допомогу особі, узятій під варту, щодо результатів диспансерного, амбулаторного, стаціонарного нагляду або лікування.
У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров`я.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 з відповідними заявами або скаргами на стан свого здоров`я з метою проведення його медичного обстеження до медичної частини під час свого перебування у Дніпропетровській установі виконання покарань № 4 не звертався, що він і сам підтвердив під час судового засідання.
Лише двічі він звертався за отриманням медичної допомоги, яку йому було надано, проведено його огляд та призначено відповідне лікування, надані медичні рекомендації.
Доказів того, що в умовах медичної частини ДУВП № 4 йому не може бути надана належна медична допомога з урахуванням стану його здоров`я та проведено його медичне обстеження, суду надано не було.
Суд зазначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених або невизнаних прав, свобод чи інтересів.
Кожна особа має право на судовий захист.
Захист конституційних прав - це передбачені законом способи охорони таких прав у разі їх порушення будь-якими особами або державними органами.
Під способами захисту суб`єктивних прав особи слід розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених прав та вплив на правопорушника.
Звертаючись до суду з заявою про порушення права на належну медичну допомогу, особа повинна визначити такий спосіб захисту порушених прав, який призведе до реального їх поновлення та довести факт порушення її прав.
Метою судового розгляду будь-якої заяви про порушення конституційних прав та свобод є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд такої заяви з метою захисту порушених або невизнаних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.
З огляду на наведене можна дійти висновку, що обов`язковою умовою для судового захисту будь-якого права, є наявність достовірних даних про те що право особи порушено, не визнане, або оспорене іншими.
Однак, заявником та особою чиї інтереси він представляє, не доведено перед судом факту порушення права ОСОБА_4 на належне медичне обслуговування.
Як було встановлено у судовому засіданні ОСОБА_4 жодного разу не звертався до медичної частини ДУВП з відповідною заявою або скаргою про те, що йому необхідне медичне обстеження, не звертався з заявою про допуск лікаря-фахівця іншого закладу охорони здоров`я.
За таких обставин слід дійти висновку, що у судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт порушення права ОСОБА_4 на належну медичну допомогу під час його перебування у ДУВП № 4, а тому і підстав для зобов`язання посадових осіб ДУВП № 4 забезпечити додержання прав ОСОБА_4 на належну медичну допомогу судом не вбачає, оскільки факту порушення таких прав посадовими особами ДУВП № 4 судом не встановлено.
Щодо вимог заявника в частині зобов`язання посадових осіб керівництва Дніпропетровського СІЗО, забезпечити невідкладне проведення його судово-медичного обстеження з метою додержання прав на отримання останнім належної медичної допомоги із проведенням всіх необхідних обстежень та досліджень на належному рівні його стану здоров`я у закладі охорони здоров`я із залученням лікарів-спеціалістів, для чого негайно організувати доставку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Дніпропетровського обласного клінічного центру кардіології та кардіохірургії Дніпропетровської обласної ради, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Князя Володимира Великого, 28 (попередня назва - вул. Плеханова) слід зазначити наступне.
Згідно п. 1.2 Порядку № 239/5/104 орієнтовний перелік закладів охорони здоров`я для надання медичної допомоги особам, узятим під варту (далі - орієнтовний перелік), визначається Міністерством охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннями (головними управліннями) охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та управліннями (відділами) Державної пенітенціарної служби України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, м. Києві та Київській області, областях з урахуванням спеціалізації закладів охорони здоров`я та наявності умов, які дозволяють забезпечити ізоляцію осіб, узятих під варту.
Пунктом 2.6 Порядку № 239/5/104 передбачено, що у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку.
Про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров`я, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку.
Пункт 2.7 Порядку № 239/5/104 передбачає необхідність підготовки саме лікарем медичної частини СІЗО медичної довідки про стан здоров`я особи, узятої під варту, та його звернення із запитом до керівництва СІЗО, а також забезпечення керівництвом СІЗО перевезення такої особи до закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку і забезпечення там цілодобової охорони такої особи. Однак, виготовлення такої довідки лікарем медичної частини можливо виключно у тому випадку, якщо до медичної частини звернеться особа, взята під варту, з заявою або скаргою на стан свого здоров`я та необхідність проведення її медичного обстеження.
Отже, прийняття рішення щодо направлення особи, яка утримується під вартою, щодо якої встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я, приймається керівництвом установи виконання покарань на підставі медичної довідки та відповідного запиту лікаря медичної частини установи виконання покарань.
Таким чином, проведення обстеження, яке потребує вивезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров`я поза межі установи виконання покарань, можливе виключно у випадку звернення такої особи до медичної частини ДУВП № 4 з відповідною заявою та неможливістю провести таке обстеження в медичній частині установи виконання покарань. При цьому заклад охорони здоров`я до якого можливо здійснити таке вивезення особи, узятої під варту, повинен визначатися виключно з утвердженого переліку таких закладів, визначеного у встановленому законом порядку, з урахуванням спеціалізації закладів охорони здоров`я та наявності умов, які дозволяють забезпечити ізоляцію осіб, узятих під варту.
Щодо заявленої під час судового засідання заяви ОСОБА_4 у порядку ч.6 ст. 206 КПК України про те, що 01.12.2016 року відносно нього прокурором прокуратури Донецької області були вчинено насильство, яке виразилося у ненаданні прокурором йому медичної допомоги та не виклику швидкою допомоги, що в свою чергу призвело до погіршення загального стану його здоров`я слід зазначити наступне.
Згідно ч. 6 ст. 206 КПК України, якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов`язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: 1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; 2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; 3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
З заяви ОСОБА_4 вбачається, що застосування до нього насильства з боку працівника прокуратури Донецької області виразилося у ненадані йому необхідної медичної допомоги під час того як погіршився стан його здоров`я, та не у виклику йому невідкладної медичної допомоги, що призвело до погіршення стану його здоров`я.
Насильство слід розуміти як застосування (загроза застосування) сили як вияву своєї волі відносно інших осіб. Насильство може бути проявлене як фізичний чи психічний вплив однієї людини на іншу. Фізичне насильство полягає у безпосередньому діянні на тіло людини - завдаванні тілесних ушкоджень, введенні психотропних речовин тощо. Психічне насильство - це вплив на психіку людини шляхом залякування, погроз щодо самого потерпілого чи його близьких тощо. Тобто, у будь-якому випадку насильство це певна дія, і для вчинення насильства фізичній особі слід вчинити певні дії. Насильство не може бути вчинено у вигляді бездіяльності.
За таких обставин суд не вбачає підстав для забезпечення проведення невідкладного судово-медичного обстеження ОСОБА_4 , оскільки як він зазначає відносно нього не було вчинено активних дій, щодо спричинення йому насильства, а дії прокурора полягали у бездіяльності. Крім цього слід зазначити, що проведення судово-медичного обстеження особи проводиться з метою встановлення характеру та ступеня тяжкості нанесених їй тілесних ушкоджень.
При вирішенні питання за заявою ОСОБА_4 про застосування до нього насильства суд також враховує, що зовнішній вигляд та стан ОСОБА_4 не дають підстав слідчому судді для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час його затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади.
Підсумовуючи все вищенаведене та враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини, в сукупності з вищезазначеними положеннями національного законодавства та з урахуванням вимог наказу Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року, приходжу до висновку, що підстави для задоволення заяви відсутні, оскільки ОСОБА_4 не доведено, що під час перебування у ДУВП № 4 йому не забезпечені належні умови щодо надання медичної допомоги та медичного обслуговування.
На підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 2, 44, 55 Конституції України, Закону України «Про попереднє ув`язнення»,та керуючись ст.ст. 2, 206,369-372,376 КПК України, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви адвоката ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 про забезпечення права на доступ до якісної медичної допомоги відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1